Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Алахвердян проти України"

Європейський суд з прав людини (четверта секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Пауло Пінто де Альбукерке (<…>), Голова,

Фаріс Вегабовіч (<…>),

Карло Ранцоні (<…>), судді,

та Андреа Там’єтті (<…>), заступник Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 26 березня 2019 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справу було розпочато за заявою (№ 12224/09), яку 11 лютого 2009 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянин України п. Сергій Володимирович Алахвердян (далі - заявник).

2. Заявника, якому було надано правову допомогу, представляв п. М. Тарахкало - юрист, який практикує у м. Києві. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений, п. І. Ліщина.

3. 19 січня 2016 року Уряд було повідомлено про скарги щодо стверджуваного порушення права на правову допомогу у кримінальному провадженні та права на подання індивідуальної заяви, а решту скарг у заяві було визнано неприйнятними відповідно до пункту 3 правила 54 Регламенту Суду .

4. Уряд заперечив проти розгляду заяви комітетом, але не навів жодних підстав. Розглянувши заперечення Уряду, Суд відхиляє його (див. аналогічний підхід в рішеннях у справах "Неділенко та інші проти України" [Комітет] (Nedilenko and Others v. Ukraine) [Committee], заява № 43104/04, пункт 5, від 18 січня 2018 року, "Лада проти України" [Комітет] (Lada v. Ukraine) [Committee], заява № 32392/07, пункт 4, від 06 лютого 2018 року, та "Гелетей проти України" [Комітет] (Geletey v. Ukraine) [Committee], заява № 23040/07, пункт 4, від 24 квітня 2018 року).

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

5. Заявник народився у 1984 році та відбуває покарання у виді довічного позбавлення волі у виправній колонії.

6. 10 грудня 2004 року у селищі в будинку Д. було знайдено тіла двох жінок, Д. та С., з численними ножовими пораненнями. Того дня прокуратура порушила кримінальну справу та протягом наступних днів допитувала тих сусідів та родичів потерпілих, які могли щось знати про подію.

7. 11 грудня 2004 року міліція провела обшук у будинку жительки того самого селища Дор. та виявила одяг зі слідами крові. Згідно з матеріалами справи того дня заявника, який знав Д. і Дор., викликали до прокуратури в рамках цього провадження, проте він не з’явився. Жодних інших деталей щодо цього у матеріалах справи немає.

A. Події 12 грудня 2004 року

8. 12 грудня 2004 року працівники міліції прибули до будинку заявника та попросили його прослідувати з ними до слідчого прокуратури Татарбунарського району (далі - слідчий). Заявник погодився. Дорогою туди вони забрали з собою знайомого заявника Г.

9. Того дня з 10 год. 00 хв. до 11 год. 00 хв. в Татарбунарському відділі міліції слідчий допитав заявника як свідка в рамках зазначеного кримінального провадження. У його показаннях не було жодних зізнань або викривальних висловлювань та жодної конкретної інформації щодо обставин злочину. Він стверджував, inter alia, що не знав, хто міг вчинити вбивство, та що неодноразово бачив, як чоловік Д. спілкувався з двома підозрілими чоловіками. Згідно з твердженнями заявника працівники міліції відвезли його та Г. до лісу. Там був чоловік Д., який запропонував їм гроші в обмін на зізнання у скоєнні вбивства Д. і С., замовленого Дор. Заявник стверджував, що вони відмовилися, і працівники міліції катували їх, поки він зрештою не погодився визнати свою вину у скоєнні умисного вбивства, якого насправді не вчиняв.

10. Декількома годинами пізніше, о 14 год. 20 хв., все ще перебуваючи у Татарбунарському відділі міліції, заявник зробив "явку з повинною". Протокол явки з повинною починався з примітки, що заявника попередили про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань та роз’яснили його право за статтею 63 Конституції України не давати пояснення щодо себе. У своїй явці заявник стверджував, що він разом з Г. вбив Д. і С. після того, як Дор. змусила їх це зробити, оскільки бажала помститися жінкам, адже була переконана, що одна з них мала стосунки з її співмешканцем, а інша сприяла початку цих стосунків. Опівдні в день вбивства Дор. дала їм ножі, які заявник детально описав, і вони пішли. Приблизно о 18 год. 30 хв. того дня вони знову прийшли до будинку Дор., а потім пішли до будинку Д. Коли вони підходили до будинку Д., то побачили, як її чоловік поїхав з дому на своєму автомобілі. Після цього вони увійшли до будинку, тримаючи в руках ножі, які дала їм Дор. Заявник увійшов першим та побачив на кухні трьох жінок - Д. та двох інших, яких він не знав. Він підійшов до однієї з цих жінок та наніс їй один або два удари ножем, доки Г. не зупинив його, сказавши, що вона була "з нашого села" та попросив його не чіпати її. Потім заявник почав наносити удари ножем Д. та третій жінці, поки вони не померли, тоді як Г. спостерігав. Жінка, яку він поранив, сиділа, опустивши голову та закривши вуха руками. Після того, як обидві зарізані жінки впали на підлогу, заявник пішов; Г. залишився, розмовляючи з пораненою жінкою.

Коли Г. виходив з будинку, він зіткнувся з сусідом Д. Тоді Г. та заявник пішли до будинку Дор., де вони зустріли її родичку Т. Потім повернулася Дор. та попросила їх піти. Г. забрав у заявника ніж та сховав його в одному зі старих розібраних мотоциклів, які стояли на задньому дворі будинку Дор. Спочатку вони півгодини переховувалися у полі, а потім на фермі, доки один за одним не повернулися до будинку Дор. Заявник зняв свою куртку, оскільки вона була залита кров’ю, та одягнув шкіряну куртку, яку йому дала Дор. Після цього вони пішли на город будинку Г., де за допомогою дизельного палива заявник спалив свій одяг (заявник надав його детальний опис), у тому числі куртку, яку йому дала Дор. Після цього вони повернулися до будинку заявника та пішли в бар. Заявник також зазначив, що "светр, в якому я був", був у нього вдома. З 10 грудня 2004 року він не бачив Дор. або Т. 11 грудня 2004 року вони пішли до будинку Дор., проте її не було вдома; вони не перевіряли, чи був ніж, яким він вчинив вбивство, досі на тому місці, де його заховав Г.

Явка з повинною закінчувалась написаною заявником від руки заявою, що він надав ці показання добровільно без застосування до нього заходів примусу.

11. Того ж дня з 16 год. 30 хв. до 18 год. 04 хв. з метою уточнення та перевірки інформації, наданої заявником у його зізнавальних показаннях, слідчий провів відтворення обстановки та обставин події у присутності понятих і спеціаліста. Як вбачається з відеозапису, відтворення обстановки та обставин події і відповідного протоколу цієї слідчої дії (які Уряд надав Суду), слідчий запропонував заявнику, звертаючись до нього, як до "підозрюваного", розповісти йому про обставини злочину, який він нібито скоїв. Він не поінформував заявника про його право не давати показання та право на допомогу захисника. Заявник повторив свої зізнавальні показання та розповів деталі у відповідь на питання слідчого. Він стверджував, inter alia, що не бачив моменту, коли Г. ховав ніж, і дізнався про місце схованки лише тоді, коли Г. сказав йому про нього. Після подальшого огляду подвір’я Дор. учасники відтворення обстановки та обставин події не знайшли ножа на вказаному заявником місці. На городі Г. у присутності батьків Г. були виявлені фрагменти спаленого одягу, які співпадали з описом заявника. На запитання слідчого, чи примушували його яким-небудь чином до надання показань під час відтворення обстановки та обставин події, заявник відповів негативно. Протокол відтворення обстановки та обставин події, а також протокол про ознайомлення з відеозаписом відтворення обстановки та обставин події були підписані заявником без будь-яких зауважень або коментарів.

12. Того ж дня о 19 год. 30 хв. слідчий склав протокол про затримання, яким передбачалося затримання заявника як підозрюваного у скоєнні умисного вбивства Д. і С. Згідно з протоколом заявника затримали на підставі його явки з повинною та йому було роз’яснено його право на захисника. Заявник підписав протокол та зазначив, що він розкаювався у скоєному. Заявник також підписав окремий документ, яким йому було роз’яснено його права як підозрюваного, у тому числі право не давати показання і пояснення щодо себе та право на побачення із захисником до першого допиту. При підписанні цього документу заявник зазначив, що бажав мати захисника. Того дня слідчий призначив заявнику захисника Дим.

B. Подальше розслідування та судовий розгляд справи заявника

13. 13 грудня 2004 року заявника допитали як підозрюваного у присутності Дим. Він повторив свої попередні показання, уточнивши, що не заперечував скоєння ним вбивства Д. і С., проте заперечував, що вчинив його з корисливих мотивів. Він також стверджував, що не спалював увесь свій одяг, як стверджував до того. Зокрема, він не спалив свої штани (оскільки вони були новими), а віддав їх Г., щоб той міг випрати їх; шкіряну куртку, яку йому дала Дор., він заховав у себе вдома за диваном. Того дня працівники міліції провели обшук його житла та у присутності матері заявника вилучили куртку. Мати заявника підтвердила, що куртка не належала її сину. У незазначену дату мати Г. засвідчила, що у ніч на 11 грудня 2004 року її син попросив її випрати його штани, оскільки вони були брудними. Під час прання вона помітила, що вода стала криваво-червоного кольору. Її син пояснив це тим, що брав участь у сутичці у барі.

14. Того дня допитали Н., жінку, яку заявник нібито поранив (але не вбив) у будинку Д. Протоколу її допиту Суду надано не було. У вироку суду першої інстанції (див. пункти 27 і 28) зазначається, що вона надала виклад подій, який був аналогічний тому, що надав заявник; вона стверджувала, inter alia, що Д. звертався до заявника по імені, поки той наносив їй удари ножем. Після пред’явлення їй паспортних фотографій заявника та Г., вона вказала на заявника як особу, яка нанесла їй тілесні ушкодження та вбила Д. і С.; вона впізнала Г. як його співучасника.

15. З 14 грудня 2004 року та надалі заявник у присутності Дим. повторно підтверджував свої зізнавальні показання під час проведення різних слідчий дій (його допиту як підозрюваного та як обвинуваченого, відтворення обстановки й обставин події, а також очної ставки між ним та Дор.) та надавав деталі щодо вчинення вбивства. Проте водночас він постійно заперечував, що скоїв убивство з корисливих мотивів. Він також зазначив, що Дор. напевно отруїла його або загіпнотизувала, оскільки за звичайних обставин він ніколи б не вбив Д., так як добре її знав та перебував з нею у хороших стосунках.

16. 17 грудня 2004 року заявника оглянув судово-медичний експерт, який встановив, що у нього не було тілесних ушкоджень.

17. 20 грудня 2004 року щодо заявника, Г. та Дор. було порушено кримінальну справу у зв’язку зі скоєнням умисного вбивства Д. і С. при обтяжуючих обставинах. Відповідно 21 грудня 2004 року заявнику у присутності Дим. пред’явили обвинувачення. Після роз’яснення заявнику його прав він письмово заявив, що бажав мати захисника.

18. 21 квітня 2005 року щодо заявника було також порушено ще два кримінальні провадження за фактом (а) вчинення на замовлення вбивства Д. і С. з корисливих мотивів та з особливою жорстокістю, а також (b) заподіяння заявником тілесних ушкоджень Н. Ці провадження були об’єднані з провадженням, порушеним 20 грудня 2004 року. Того дня заявнику пред’явили відповідно змінені обвинувачення.

19. 27 квітня 2005 року досудове слідство було закінчено та заявник і Дим. отримали доступ до матеріалів справи, з якими вони ознайомилися в повному обсязі.

20. 03 червня 2005 року Апеляційний суд Одеської області (далі - обласний суд), діючи як суд першої інстанції, провів попередній розгляд справи заявника, Г. і Дор.

21. У незазначену дату, у червні 2005 року, під час попереднього судового засідання обласного суду заявник клопотав про заміну Дим. на іншого захисника, оскільки попередній не надавав йому кваліфікованої правової допомоги. Зокрема, він самостійно ознайомлювався з матеріалами справи в інші дати, аніж ті, коли він показував їх заявнику, хоча в офіційних документах захисник зазначив, що вони ознайомлювалися з матеріалами разом. Його клопотання задовольнили та 24 червня 2005 року заявнику призначили захисника Ск., якого найняли його родичі.

22. Під час судового розгляду заявник заперечував будь-яку причетність до вбивства Д. і С. та стверджував, що його зізнавальні показання були отримані внаслідок жорстокого поводження з ним слідчих за вказівками чоловіка Д. Він надав виклад подій, наведений в пункті 9. Г. надав аналогічні показання.

23. 25 липня 2005 року обласний суд, діючи як суд першої інстанції, визнав заявника винним за всіма пунктами обвинувачення та обрав йому покарання у виді позбавлення волі на строк п’ятнадцять років.

24. Заявник та Ск. подали апеляційні скарги, стверджуючи, inter alia, що явка з повинною заявника та інші викривальні показання були отримані працівниками міліції у результаті жорстокого поводження з ним та з порушенням його прав на захист. Прокуратура також подала апеляційну скаргу, стверджуючи, що тяжкість обвинувачень вимагала застосування більш суворого покарання, аніж обраний судом першої інстанції.

25. 21 березня 2006 року Верховний Суд України, діючи як суд другої інстанції, задовольнив апеляційну скаргу прокуратури (встановивши, що тяжкість інкримінованих обвинуваченому злочинів передбачала обрання більш суворого покарання) та направив справу на новий розгляд, також надавши обласному суду вказівку перевірити твердження обвинувачених.

26. 11 грудня 2006 року кримінальну справу направили до прокуратури на додаткове розслідування, а у незазначену дату її повернули на новий розгляд до обласного суду.

27. 15 січня 2008 року обласний суд визнав заявника винним у (і) скоєнні умисного подвійного вбивства Д. і С. групою осіб на замовлення, з корисливих мотивів та з особливою жорстокістю, та в (іі) заподіянні легких тілесних ушкоджень Н. Суд обрав йому покарання у виді довічного позбавлення волі. При цьому суд посилався на різні докази, такі як те, що Н. впізнала заявника та чула, як Д. звертався до нього по імені, коли той наносив їй удари ножем; показання матерів заявника та Г.; результати судово-медичних експертиз, які встановили, inter alia, що виявлена на светрі заявника кров, всупереч його твердженням, йому не належала, але могла належати одній із потерпілих; показання свідків, що вони бачили заявника та Г. біля будинку Дор. увечері 10 грудня 2004 року; та зізнавальні показання, надані заявником "під час відтворення обстановки та обставин події, проведеного у присутності його захисника" та під час інших слідчих дій, проведених у присутності захисника.

28. Суд зазначив, що вважав відмову заявника визнати свою вину під час судового розгляду спробою уникнути кримінальної відповідальності. Він також зазначив, що заявник надавав зізнавальні показання добровільно та у присутності захисника, й ані заявник, ані захисник не висунули жодних скарг під час підписання протоколів про відповідні процесуальні дії. Крім того, суд зазначив, що на різних стадіях досудового слідства заявник надавав аналогічний детальний виклад подій, який співпадав з наданими Н. показаннями. До переліку доказів, на які посилався суд у зв’язку з цим, входили явка з повинною заявника та "протоколи відтворення обстановки та обставин події".

29. Обласний суд відхилив твердження заявника про жорстоке поводження. Вивчивши медичну картку заявника та переглянувши відеозаписи проведених процесуальних дій з його участю, суд дійшов висновку про відсутність доказів того, що заявник зазнав яких-небудь тілесних ушкоджень під час перебування під контролем працівників міліції. Він також зазначив, що під час слідства заявник не скаржився на жорстоке поводження, а у присутності Дим. він послідовно надавав інформацію, яка не була відома працівникам міліції та яку міг знати лише нападник. Проведені слідчими органами після надання ним зізнавальних показань перевірки підтвердили точність його показань.

30. У касаційній скарзі до Верховного Суду України заявник зазначив, inter alia, що його первинні зізнавальні показання, надані 12 грудня 2004 року, становили основну підставу для його засудження та були отримані під тиском і за відсутності захисника. Зокрема, захисник був відсутнім як під час його першого допиту як свідка 12 грудня 2004 року, так і пізніше того дня під час відтворення обстановки та обставин події та коли він написав свою явку з повинною. Право заявника не давати показання та пояснення і право на захисника не роз’яснювалися йому, доки слідчий у результаті жорстокого поводження не отримав від нього детальних зізнавальних показань. Крім того, заявник стверджував, що Н. надала неправдиві показання та перебувала у змові з чоловіком Д. Захисник заявника, подавши окрему касаційну скаргу, також стверджував, що заявник повторював зізнавальні показання у присутності Дим., оскільки він "не довіряв останньому" та продовжував перебувати під впливом жорстокого поводження з ним.

31. 12 серпня 2008 року Верховний Суд України залишив без змін вирок обласного суду від 15 січня 2008 року (див. пункт 27), внісши деякі зміни за клопотанням прокуратури. Він зазначив, inter alia, що вина заявника доводилася показаннями Н., яка була свідком злочину, а точність її показань підтверджувалась іншими доказами, у тому числі тим, що заявник надав аналогічний виклад подій у своїй явці з повинною та у подальших наданих ним показаннях. Крім того, суд посилався на те, що після надання заявником первинних зізнавальних показань у його житлі був виявлений светр зі слідами крові однієї з потерпілих.

32. Скарги заявника на ймовірне порушення його прав на захист Верховний Суд України відхилив у зв’язку з необґрунтованістю. Він також зазначив, що як тільки заявника затримали як підозрюваного на підставі його явки з повинною, йому негайно призначили захисника відповідно до вимог національного законодавства.

33. Верховний Суд України також відхилив твердження заявника про жорстоке поводження з ним з боку працівників міліції у зв’язку з необґрунтованістю, зазначивши, що під час проведення його особистого обшуку 12 грудня 2004 року та подальшого судового-медичного обстеження через п’ять днів у нього не було виявлено жодних тілесних ушкоджень (див. пункт 16).

34. 06 жовтня 2008 року заявнику було надано копію зазначеної ухвали.

C. Спроби заявника отримати певні документи для його заяви до Суду

35. Після закінчення кримінального провадження заявник неодноразово клопотав до обласного суду, де зберігалися матеріали справи, про надання йому копій його касаційних скарг та обвинувальних актів, які були необхідні у зв’язку з наміром подати заяву до Суду. Обласний суд відмовив у задоволенні цих клопотань, пославшись, inter alia, на відсутність законодавчих положень, які б зобов’язували його надавати копії таких документів як касаційні скарги, та зазначивши, що обвинувальні акти вже були вручені заявнику.

36. 11 лютого 2009 року заявник подав цю заяву до Суду.

37. Листом від 04 червня 2009 року Суд звернувся до заявника з проханням надати, inter alia, копії його касаційних скарг на вирок від 15 січня 2008 року (див. пункт 30).

38. 26 серпня 2009 року заявник звернувся до обласного суду з клопотанням про надання йому копій його касаційних скарг. Заявник посилався на лист Суду та долучив його копію. Відповіді на це клопотання заявником отримано не було.

39. У 2010 році заявник повторно намагався отримати копії певних документів з матеріалів його справи, але безуспішно. У своїх клопотаннях він не вказував, що потребував їх для обґрунтування своєї заяви до Суду.

40. Згідно з наданою Урядом Суду довідкою Державного департаменту з питань виконання покарань після засудження заявник підтримував зв’язки з матір’ю та двоюрідною сестрою, а 12 серпня 2010 мав побачення зі Ск.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

41. Відповідно до статті 45 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року (далі - КПК України), чинного на момент подій, участь захисника при провадженні дізнання, досудового слідства і в розгляді кримінальної справи в суді першої інстанції була обов’язковою, якщо, inter alia, таке провадження стосувалося злочину, за який передбачалося покарання у виді довічного позбавлення волі.

42. Відповідні положення національного законодавства щодо доступу до матеріалів справи та відповідні положення Європейських пенітенціарних правил наведені в рішенні у справі "Найден проти України" (Naydyon v. Ukraine), заява № 16474/03, пункти 35-38 та 41 і 42, від 14 жовтня 2010 року.

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ

43. Заявник скаржився на порушення його прав на захист та несправедливий судовий розгляд його справи. Він посилався на статтю 6 Конвенції, відповідні частини якої передбачають:

"1. Кожен має право на справедливий … розгляд його справи … судом, …, який … встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

...

3. Кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше такі права:

...

(c) захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника, вибраного на власний розсуд, або - за браком достатніх коштів для оплати юридичної допомоги захисника - одержувати таку допомогу безоплатно, коли цього вимагають інтереси правосуддя.

...".

A. Доводи сторін

1. Заявник

44. Спочатку заявник скаржився на несправедливість кримінального провадження щодо нього, яка полягала у тому, що захисник був відсутнім при проведенні 12 грудня 2004 року слідчих дій за його участю до його офіційного затримання як підозрюваного. Крім того, він стверджував, що його вирок ґрунтувався на його зізнавальних показаннях (у тому числі його первинних зізнавальних показаннях), від яких він відмовився під час розгляду справи у суді, та що його аргументи щодо порушення його прав на захист на початковій стадії слідства не були належним чином розглянуті національними судами.

45. 27 грудня 2016 року у відповідь на зауваження Уряду заявник також зазначив, що надана Дим. правова допомога була неефективною, оскільки упродовж слідства він поводився пасивно, здебільшого радив заявнику співпрацювати з органами слідства, а також один раз не з’явився на його допит як обвинуваченого.