Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Бакчижов проти України"

Європейський суд з прав людини (четверта секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Фаріс Вегабовіч (<…>), Голова,

Карло Ранцоні (<…>),

Петер Пацолай (<…>), судді,

та Андреа Там’єтті (<…>), заступник Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 09 жовтня 2018 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справу було розпочато за заявою (№ 24874/08), яку 07 травня 2008 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянин України п. Олександр Вікторович Бакчижов (далі - заявник).

2. Заявника, якому була надана правова допомога, представляв п. М.О. Тарахкало - юрист, який практикує у м. Києві. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений, на останніх етапах провадження п. І. Ліщина з Міністерства юстиції.

3. 11 січня 2011 року про заяву було повідомлено Уряд. 09 жовтня 2013 року Уряду було запропоновано надати зауваження щодо скарг заявника на стверджуване жорстоке поводження у виправній колонії, неналежні умови тримання його під вартою, ненадання йому належної медичної допомоги та на відсутність ефективного засобу юридичного захисту у зв’язку з цим, а також його скарг на примусову працю у виправній колонії, перегляд його кореспонденції адміністрацією виправної колонії та перешкоджання здійсненню його права на подання індивідуальної заяви. Решта скарг у заяві були визнані неприйнятними відповідно до пункту 3 правила 54 Регламенту Суду .

4. Уряд заперечив проти розгляду заяв комітетом. Розглянувши заперечення Уряду, Суд відхиляє його.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

5. Заявник народився у 1969 році та проживає у м. Києві.

6. 22 січня 2007 року суд першої інстанції визнав заявника винним у заподіянні тілесних ушкоджень іншій особі та обрав йому покарання у виді позбавлення волі на строк п’ять років.

7. 28 березня 2007 року та 23 жовтня 2007 року Апеляційний суд Київської області та Верховний Суд України відповідно залишили вирок щодо заявника без змін.

8. З 13 квітня 2007 року по 17 червня 2011 року заявник відбував своє покарання у Бориспільській виправній колонії (далі - виправна колонія).

9. 17 червня 2011 року він був умовно-достроково звільнений.

A. Тримання під вартою у виправній колонії

1. Виклад подій заявника

10. У своїх первинних доводах заявник зазначив, що він утримувався у брудних камерах з поганою вентиляцією та недостатнім опалюванням взимку. Ув’язнені, які страждали на ВІЛ та туберкульоз, трималися разом зі здоровими засудженими. Харчування та вода, які надавалися йому та іншим ув’язненим, були неналежними та небезпечними для їхнього здоров’я.

11. У своїй відповіді на зауваження Уряду заявник також стверджував, що камери були переповненими. Не зазначивши періоди тримання його під вартою у конкретних камерах, він стверджував, що він утримувався у чотирьох камерах з такими характеристиками:

- 1 камера розміром близько 70 квадратних метрів, у якій утримувалося 50 ув’язнених;

- 2 камера розміром близько 100-120 квадратних метрів, у якій утримувалося 85 ув’язнених;

- 3 камера розміром близько 120-130 квадратних метрів, у якій утримувалося 110 ув’язнених;

- 4 камера розміром близько 45 квадратних метрів, у якій утримувалося 35 ув’язнених.

12. Засуджені часто зазнавали жорстокого поводження з боку охоронців, у тому числі незаконного поміщення в одиночні камери у штрафному ізоляторі, словесного та фізичного насильства і погроз. Неодноразово у денний час, коли ув’язнені були відсутні, у камері заявника здійснювалися обшуки, внаслідок яких у камері залишався безлад, а деякі особисті речі та документи з матеріалів справи заявника зникли. Деякі обшуки здійснювалися вночі. У результаті заявник зазнавав страху та стресу.

13. Під час тримання заявника під вартою йому не надавалась належна медична допомога. Зокрема, він не пройшов ретельне медичне обстеження, а також не було розроблено довгострокової стратегії його лікування. Він отримував лише періодичне та симптоматичне лікування.

14. Під загрозою дисциплінарного покарання заявник був змушений працювати понаднормово, часто від дванадцяти до чотирнадцяти годин на день, сім днів на тиждень. Він не отримував належної винагороди за виконану роботу.

15. Адміністрація виправної колонії переглядала всю кореспонденцію заявника, у тому числі листи до та від Суду, вибірково не надсилала листи або надсилала чи доставляла їх із затримкою. Наприклад, його лист до Суду від 23 лютого 2009 року (який Суд фактично отримав вчасно) не був надісланий адміністрацією виправної колонії, а лист Суду від 21 січня 2011 року був отриманий ним через місяць після його відправки Судом. Тому він був змушений надсилати деякі листи до Суду через друзів, які були на свободі. Заявник також надав Суду копії листів, які він від нього отримав, перебуваючи у виправній колонії, на одному з яких була печатка виправної колонії.

16. Згідно з твердженнями заявника, він доводив зазначені питання до відома різних органів влади, у тому числі прокуратури. Проте його скарги або не відправлялися або були проігноровані.

2. Виклад подій Уряду

(a) Побутові умови тримання під вартою

17. Уряд оскаржив достовірність частини доводів заявника щодо умов тримання його під вартою, зокрема його тверджень про тримання у камерах з неналежними санітарними та гігієнічними умовами разом із засудженими, які страждали на туберкульоз. У зв’язку з цим Уряд зауважив, що заявник не підтвердив ці твердження жодними доказами.

18. Уряд стверджував, що відповідно до національного законодавства хворі на туберкульоз засуджені утримувалися окремо від інших засуджених. З метою виявлення тих, хто страждав на це захворювання, один раз на рік проводилися відповідні медичні обстеження.

19. Їжа та вода регулярно перевірялися та були належної якості. Опалювання функціонувало належним чином, а зимою температура у камері коливалась від 18 °C до 20 °C. Санітарні умови були відповідними. На підтримку свого викладу фактів Уряд надав видані начальником виправної колонії у відповідь на запит Уряду довідки щодо житлових умов у виправній колонії, витяг з особової картки заявника про забезпечення постільною білизною та акти про проведені у липні та жовтні 2011 року дезінфекції.

(b) Медична допомога

20. Уряд стверджував, що протягом усього періоду тримання заявника під вартою у виправній колонії йому надавалося належне лікування у зв’язку з різними хворобами, на які він скаржився, і стан його здоров’я загалом залишався стабільним.

21. Відповідно до наданої Урядом узагальненої інформації з медичної картки заявника, після прибуття до виправної колонії у квітні 2007 року заявник пройшов медичне обстеження і був визнаний здоровим; він не звертався за медичною допомогою до березня 2009 року.

22. 02 березня 2009 року заявнику було діагностовано загострення хронічного бронхіту і надано відповідне лікування.

23. 05 березня та 05 квітня 2009 року заявнику було діагностовано поперековий радикулоневрит та призначене відповідне лікування (диклофенак та меновазин).

24. 23 вересня 2008 року та 29 квітня 2009 року було встановлено, що заявник страждав на дерматит і йому було призначене відповідне лікування.

25. 12 травня 2010 року заявнику було діагностовано можливу гіпертонічну хворобу та призначене лікування.

(c) Інші питання, пов’язані з триманням заявника під вартою

26. Уряд не зміг надати жодної фактичної інформації про те, чи застосовувалася охоронцями виправної колонії до заявника будь-яка сила, або про здійснені у його камері обшуки, оскільки строк давності зберігання відповідних документів закінчився і записи були знищені. Уряд також зазначив, що скарга заявника на жорстоке поводження була викладена у надто загальних формулюваннях та не підтверджувалася доказами.

27. Уряд оскаржив достовірність доводів заявника щодо його примусової праці. Він доводив, що заявник виконував роботу, яку зазвичай ув’язнені зобов’язані виконувати згідно з відповідним національним законодавством, та отримував відповідну винагороду. Зазвичай він виконував завдання господарчої обслуги. Коли він відмовився від запропонованих робіт, він безоплатно залучався до різних видів робіт з благоустрою виправної колонії на час не більше двох годин на день.

28. Уряд не надавав жодної інформації щодо твердження заявника про перегляд його кореспонденції адміністрацією виправної колонії. Щодо листування заявника з Судом Уряд заперечив, що всі надіслані йому листи відкривалися. Згідно з виданою начальником виправної колонії довідкою, на яку посилався Уряд, заявник відправив лише одного листа до Суду 03 грудня 2008 року та не отримав відповіді.

29. Зрештою, Уряд стверджував, що заявник не подавав до національних органів влади жодних скарг на побутові умови тримання його під вартою, стверджуване жорстоке з ним поводження та неналежність наданої йому медичної допомоги.

B. Стверджувана відсутність доступу до матеріалів справи

30. 07 травня 2008 року заявник подав цю заяву до Суду.

31. Неодноразово до і після подання його заяви до Суду заявнику за його клопотаннями надавалися копії різних документів з матеріалів його справи, у тому числі вирок від 22 січня 2007 року та ухвала від 28 березня 2007 року у його кримінальній справі, обвинувальний висновок щодо нього та скарги на вирок.

32. Листами від 08 та 15 вересня 2008 року Броварський міськрайонний суд, де зберігалися матеріали його справи, поінформував заявника, inter alia, що в матеріалах справи були відсутні його касаційні скарги або будь-які відповіді чи ухвали Верховного Суду України. Броварський міськрайонний суд залишив без задоволення клопотання заявника про надання йому копії всіх матеріалів кримінальної справи у зв’язку з відсутністю для цього законодавчих підстав.

33. Листом від 14 січня 2009 року Суд запропонував заявнику надати копію постанови Верховного Суду України від 23 жовтня 2007 року. Після отримання цього листа 07 лютого 2009 року заявник звернувся до Броварського міськрайонного суду та Верховного Суду України з проханням надати копії їхніх відмов у наданні йому необхідної постанови чи копії його клопотання з відміткою про його отримання.

34. 17 лютого 2009 року Броварський міськрайонний суд поінформував заявника, що будь-які листи чи ухвали Верховного Суду України в матеріалах справи були відсутні.

35. 09 квітня 2009 року заявнику була надана копія постанови Верховного Суду України у його кримінальній справі, а 13 квітня 2009 року він надіслав її до Суду.

36. 12 вересня 2009 року за клопотанням заявника його було ознайомлено з документами щодо його тримання під вартою у виправній колонії.

37. 17 червня 2011 року, після його звільнення з виправної колонії, заявнику був наданий повний доступ до матеріалів його кримінальної справи.

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 3 КОНВЕНЦІЇ

38. Заявник скаржився на те, що він тримався під вартою у нелюдських умовах, не отримував належну медичну допомогу та зазнавав жорстокого поводження з боку охоронців виправної колонії.

Він посилався на статтю 3 Конвенції, яка передбачає:

"Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.".

A. Прийнятність

1. Стверджуване жорстоке поводження у виправній колонії

39. Насамперед Суд вважає скаргу заявника на те, що він зазнавав жорстокого поводження у виправній колонії, нечіткою та недостатньо деталізованою. Тією мірою, якою скарга стосується певних випадків фізичного насильства охоронців виправної колонії, заявник не надав жодних деталей щодо відповідних подій, а в матеріалах справи немає жодних доказів, що до нього застосовувалася яка-небудь сила.

40. Наскільки можна зрозуміти заявника, як такого, що скаржиться за цим пунктом на стрес, якого він зазнав внаслідок обшуків охоронцями виправної колонії (див. пункт 12), Суд вважає, що страждання заявника у результаті обшуків не досягнули необхідного ступеня суворості, який би становив нелюдське чи таке, що принижує гідність, поводження.

41. Крім того, немає доказів зникнення якихось документів заявника після обшуків, як він стверджував, та не вбачається, що у зв’язку з цим він скаржився до національних органів влади. Зрештою твердження заявника про загальне негативне ставлення до засуджених з боку адміністрації виправної колонії є розпливчастим та не підтверджене доказами.

42. Отже, Суд доходить висновку, що заявник не висунув небезпідставну скаргу щодо наведених випадків. Він відхиляє цю частину заяви як явно необґрунтовану відповідно до підпункту "а" пункту 3 та пункту 4 статті 35 Конвенції.

2. Медична допомога

43. Суд зазначає, що скарга заявника на неналежну медичну допомогу у виправній колонії також обмежується загальними формулюваннями, що він не пройшов ретельне медичне обстеження, що не було розроблено довготривалу стратегію його медичного лікування та що йому надавалося лише періодичне і симптоматичне лікування (див. пункт 13). Жодне твердження не є достатнім per se для того, щоб Суд дійшов висновку, що було порушено статтю 3 Конвенції. Зокрема, не було надано жодних доказів і не було висунуто жодних тверджень, що заявник потребував конкретного виду лікування, а органи влади відмовилися вжити необхідних заходів у зв’язку з цим, або що стан його здоров’я значно погіршився під час тримання під вартою (див., для порівняння, рішення у справах "Логвиненко проти України" (Logvinenko v. Ukraine), заява № 13448/07, пункти 68 та 69, від 14 жовтня 2010 року, та "Барило проти України" (Barilo v. Ukraine), заява № 9607/06, пункти 69-71, від 16 травня 2013 року).

44. Навпаки, з наданих Урядом документів, які заявник не оспорював, вбачається, що під час медичного огляду заявника після його прибуття до виправної колонії в нього не було виявлено жодних особливих проблем зі здоров’ям. Також вбачається, що заявник декілька разів звертався до медичної частини з конкретними проблемами зі здоров’ям, у тому числі, болем у спині. Ці скарги були розглянуті органами влади (див. пункти 21-25). Загалом, ніщо не вказує на те, що вони розглянули їх неналежним чином.

45. Крім того, немає жодної згадки про які-небудь скарги з цього питання на національному рівні.

46. За відсутності будь-яких конкретних фактів та відомостей на підтримку тверджень заявника, Суд вважає, що він недостатньо обґрунтував свої скарги за статтею 3 Конвенції щодо стверджуваної неналежності наданої у виправній колонії медичної допомоги (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Устянцев проти України" (Ustyantsev v. Ukraine), заява № 3299/05, пункти 63-65, від 12 січня 2012 року).

47. З цього випливає, що ця частина заяви має бути визнана неприйнятною як явно необґрунтована відповідно до підпункту "а" пункту 3 та пункту 4 статті 35 Конвенції.

3. Побутові умови тримання під вартою

48. Уряд стверджував, що ця частина скарги заявника була неприйнятною у зв’язку з невичерпанням національних засобів юридичного захисту. Він доводив, що заявник міг звернутися зі своєю скаргою до прокурора, який здійснює нагляд за додержанням законів в органах і установах виконання покарань. Будь-яка винесена прокурором постанова також могла бути оскаржена до національних судів.