Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Соколовський проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Йонко Грозєв (<…>), Голова,

Габріеле Куцско-Штадльмайер (<…>),

Ладо Чантурія (<…>), судді,

та Мілан Блашко (<…>), заступник Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 11 червня 2019 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справу було розпочато за заявою (№ 6433/18), яку 30 січня 2018 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянин України п. Василь Миколайович Соколовський (далі - заявник).

2. Заявника представляла пані О.В. Шаповал - юрист, яка практикує у м. Києві. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений, п. І. Ліщина з Міністерства юстиції.

3. Заявник скаржився на ненадання йому належної медичної допомоги під час тримання під вартою та на відсутність ефективного національного засобу юридичного захисту у зв'язку з цією скаргою. Він також скаржився на ненадання органами влади відповідних та достатніх підстав для обґрунтування досудового тримання його під вартою, відсутність ефективної процедури оскарження законності тримання його під вартою, а також на відсутність у нього забезпеченого правовою санкцією права на відшкодування за стверджуване свавільне тримання під вартою.

4. 02 лютого 2018 року заявник звернувся до Суду з клопотанням про застосування тимчасового заходу відповідного до правила 39 Регламенту Суду, щоб його могли перевести до спеціалізованого медичного закладу для подальшого неврологічного лікування. 20 лютого 2018 року Суд відхилив це клопотання. Заяві було надано статус пріоритетної відповідно до правила 41 Регламенту Суду.

5. 19 квітня 2018 року про зазначені скарги було повідомлено Уряд, а решту скарг у заяві було визнано неприйнятними відповідно до пункту 3 правила 54 Регламенту Суду.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

6. Заявник народився у 1976 році та тримається під вартою у м. Києві.

A. Кримінальне провадження щодо заявника

7. 01 грудня 2016 року працівники поліції затримали заявника за підозрою у торгівлі людьми.

8. 02 грудня 2016 року Бабушкінський районний суд міста Дніпро (далі - районний суд) обрав заявнику запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. У відповідній ухвалі було зазначено, що в іншому випадку він міг переховуватися чи перешкоджати розслідуванню. Суд також зазначив, що перебуваючи на свободі, заявник міг вплинути на свідків та спілкуватися з іншими особами через мережу Інтернет. Жодних додаткових деталей щодо цього суд не зазначив. Суд також визначив як альтернативний запобіжний захід заставу у розмірі 2000000 українських гривень (далі - грн). 05 грудня 2016 року заявника звільнили після внесення застави.

9. Згідно з твердженнями заявника після його звільнення працівники поліції відразу ж затримали його за аналогічними обвинуваченнями (нові епізоди торгівлі людьми) в рамках іншої кримінальної справи.

10. 06 грудня 2016 року районний суд обрав заявнику запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. У відповідній ухвалі було зазначено, що в іншому випадку він міг переховуватися чи перешкоджати розслідуванню. Жодних додаткових деталей щодо цього суд не зазначив. Суд також визначив як альтернативний запобіжний захід заставу у розмірі 3000000 грн. 23 грудня 2016 року цю ухвалу було залишено без змін апеляційною інстанцією.

11. 26 січня та 22 березня 2017 року районний суд продовжив строк тримання заявника під вартою до 26 березня та 20 травня 2017 року відповідно, залишивши йому можливість звільнення під заставу. Районний суд навів аналогічні підстави для продовження строку тримання його під вартою, що й в ухвалі від 06 грудня 2016 року.

12. 04 травня 2017 року кримінальну справу щодо заявника було направлено на розгляд до районного суду.

13. 13 травня 2017 року під час підготовчого засідання районний суд продовжив строк тримання заявника під вартою до 10 липня 2017 року. В ухвалі було зазначено, що він не мав постійного місця проживання, обвинувачувався у вчиненні тяжкого злочину, в іншому випадку міг переховуватися чи перешкоджати розслідуванню шляхом впливу на свідків або знищення чи приховування доказів або продовжити свою злочинну діяльність. Жодних додаткових деталей щодо цього суд не зазначив.

14. 01 червня 2017 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ змінив суд, компетентний розглядати справу заявника, на Солом'янський районний суд міста Києва (далі - суд першої інстанції).

15. 26 червня 2017 року суд першої інстанції відновив підготовче засідання та продовжив строк тримання заявника під вартою до 24 серпня 2017 року. Не зазначивши жодних додаткових деталей, Суд навів підстави для продовження строку тримання заявника під вартою аналогічні, наведеним районним судом в його ухвалі від 13 травня 2017 року.

16. 07 серпня, 03 жовтня та 30 листопада 2017 року, а також 24 січня 2018 року суд першої інстанції продовжував строк тримання заявника під вартою на відповідні періоди, останній встановлений період мав закінчитися 24 березня 2018 року. Суд першої інстанції повторив попередньо наведені підстави для продовження строку тримання заявника під вартою, не навівши додаткових деталей. Ухвалою від 24 січня 2018 року він відмовив у задоволенні поданого заявником того дня клопотання про звільнення з-під варти. Жодних підстав для такого рішення наведено не було.

17. Згідно з наявною інформацією заявник перебуває під вартою, а його справа досі перебуває на розгляді у суді першої інстанції.

B. Надана заявнику медична допомога

1. Стан здоров'я заявника до його затримання

18. Згідно з твердженнями заявника він довгий час страждає на хворобу серця після інфаркту міокарда у 2011 році. У 2011 і 2016 роках він проходив стентування.

19. 30 листопада 2016 року каретою швидкої допомоги заявника доставили до лікарні з гострим болем у грудях. Йому діагностували ішемічну хворобу серця та нестабільну стенокардію.

20. 01 грудня 2016 року його виписали з лікарні внаслідок покращення стану його здоров'я.

2. Медична допомога, надана заявнику під час тримання під вартою

21. У період з 01 грудня 2016 року по 24 червня 2017 року заявник тримався під вартою у Дніпровському слідчому ізоляторі (далі - СІЗО). Жодної інформації щодо отриманої у цей період медичної допомоги він не надав.

22. 24 червня 2017 року заявника перевели до Київського СІЗО.

23. Згідно з проведеним того дня медичним оглядом заявнику діагностували ішемічну хворобу серця, атеросклеротичний і постінфарктний кардіосклероз, атеросклероз аорти (трансмуральний інфаркт міокарда у 2011 році), стенокардію напруги III (функціонального) класу та серцеву недостатність. Йому надали рекомендації щодо подальшого лікування. Сторони не надали Суду інформації щодо рекомендованого лікування.

24. 26 червня 2017 року управління з питань виконання кримінальних покарань поінформувало захисника заявника про відсутність лікаря-кардіолога серед персоналу СІЗО.

25. 04 вересня 2017 року заявника проконсультував хірург СІЗО.

26. З 27 по 30 вересня 2017 року заявник проходив лікування в Інституті кардіології імені академіка М.Д. Стражеска НАМН України. Згідно з відповідними медичними записами заявнику діагностували ішемічну хворобу серця, стенокардію напруги III (функціонального) класу та гіпертонічну хворобу 3 стадії. Йому призначили медичні препарати та поінформували, що йому необхідно знаходитися під наглядом кардіолога. Згідно з твердженнями Уряду рекомендоване лікування могло бути надано заявнику у СІЗО.

27. 19 січня 2018 року у СІЗО заявника проконсультував лікар-кардіолог та порекомендував йому стаціонарне лікування у спеціалізованому кардіологічному закладі. Його загальний стан був описаний як "середньої тяжкості". Згідно з твердженнями Уряду призначене йому лікування могло бути надано у СІЗО.

28. 22 січня 2018 року за клопотанням захисника заявника судово-медичний експерт Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи склав висновок, зазначивши, що у заявника, inter alia, були такі хронічні захворювання: гіпертонічна хвороба 3 стадії, серцева недостатність, стенокардія напруги III (функціонального) класу, ішемічна хвороба серця, постінфарктний кардіосклероз і стан після стентування коронарних артерій. Судово-медичний експерт рекомендував, inter alia, надання йому постійного лікування під нагляд лікаря та стентування коронарних артерій. Він дійшов висновку, що у випадку ненадання заявнику належного стаціонарного лікування поза межами СІЗО його здоров'я буде поставлено під серйозний і потенційно смертельний ризик.

29. 07 лютого 2018 року адміністрація СІЗО відповіла на клопотання захисника заявника, зазначивши, inter alia, що серед персоналу СІЗО лікаря-кардіолога не було.

30. 11, 18, 19, 20 і 25 лютого 2018 року заявник скаржився адміністрації СІЗО на погіршення стану свого здоров'я та клопотав про надання йому медичної допомоги за межами СІЗО. Зокрема, він стверджував, що страждав від болі у грудях та запаморочення, а також неодноразово втрачав свідомість. Вбачається, що жодної відповіді на свої клопотання він не отримав.

31. Згідно з виданою адміністрацією СІЗО довідкою від 12 лютого 2018 року заявник перебував під наглядом працівників медичної частини СІЗО та не потребував стаціонарного лікування. У довідці було зазначено, що серед працівників СІЗО лікаря-кардіолога не було.

32. 22 лютого 2018 року СІЗО поінформував органи прокуратури та суд першої інстанції про стан здоров'я заявника. Адміністрація СІЗО стверджувала, що рекомендації стосовно перебування заявника під наглядом лікаря-кардіолога та його подальшого лікування у спеціалізованому кардіологічному закладі не могли бути виконані через відсутність серед працівників СІЗО лікаря-кардіолога.

33. 27 лютого 2018 року начальник СІЗО поінформував захисника заявника, що заявник отримував симптоматичне лікування. Зазначалося, що надання допомоги фахівця та високоякісної медичної допомоги у СІЗО було неможливим, а питання про подальше тримання заявника під вартою мало вирішуватися судом першої інстанції.

34. 28 лютого 2018 року державний заклад "Інститут Серця" надав консультативний висновок, рекомендувавши заявнику проходження стаціонарного кардіологічного лікування.

35. 01 березня 2018 року адміністрація СІЗО знову поінформувала захисника заявника, пославшись на попередні медичні висновки, що заявник потребував постійного нагляду лікаря-кардіолога, що було неможливим у СІЗО через відсутність серед його працівників лікаря-кардіолога.

36. 06 березня 2018 року за клопотанням захисника заявника судово-медичний експерт Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи склав висновок, повторивши висновки, раніше надані 22 січня 2018 року (див. пункт 28).

37. 11 червня 2018 року СІЗО поінформував захисника заявника про стан здоров'я її клієнта, повторивши ту саму інформацію, що була надана 01 березня 2018 року (див. пункт 35).

38. Сторони не поінформували Суд про лікування, надане заявнику після червня 2018 року.

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТЕЙ 3 І 13 КОНВЕНЦІЇ

39. Заявник скаржився на ненадання йому належного лікування та медичної допомоги під час тримання під вартою у СІЗО та відсутність у його розпорядженні ефективного національного засобу юридичного захисту у зв'язку із зазначеною скаргою. Він посилався на статті 3 і 13 Конвенції, які передбачають:

Стаття 3

"Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.".

Стаття 13

"Кожен, чиї права та свободи, визнані в [цій] Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.".

A. Прийнятність

40. Уряд стверджував, що заявник не вичерпав ефективні національні засоби юридичного захисту у зв'язку з його скаргою на неналежну медичну допомогу. Він вважав, що зі своїми скаргами щодо стану здоров'я заявник мав звернутися до прокуратури або у національні суди.

41. Заявник стверджував, що регулярно скаржився на проблеми зі здоров'ям адміністрації СІЗО та до суду першої інстанції, проте безрезультатно.

42. Суд вважає, що цей аргумент тісно пов'язаний із суттю скарг заявника щодо відсутності національних засобів юридичного захисту у зв'язку з його скаргою на неналежну медичну допомогу. Тому він має бути долучений до розгляду по суті.

43. Суд також зазначає, що ці скарги не є явно необґрунтованими у розумінні підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції та неприйнятними з будь-яких інших підстав. Тому вони мають бути визнані прийнятними.

B. Суть

1. Вичерпання національних засобів юридичного захисту та стверджуване порушення статті 13 Конвенції

44. Суд нагадує, що правило вичерпання національних засобів юридичного захисту, закріплене у статті 35 Конвенції, зобов'язує тих, хто подає до Суду скаргу проти держави, спочатку використати засоби юридичного захисту, передбачені національною правовою системою. Отже, держави звільняються від необхідності відповідати за свої дії перед міжнародним органом до тих пір, поки вони не використають можливість виправити ситуацію за допомогою своєї власної правової системи. Правило ґрунтується на припущенні, відображеному у статті 13 Конвенції, з яким воно тісно пов'язано, що існує ефективний засіб юридичного захисту, здатний по суті вирішити "небезпідставну скаргу" за Конвенцією та забезпечити належне відшкодування. До того ж, важливим аспектом принципу є субсидіарність встановленого Конвенцією механізму захисту щодо національних систем, які забезпечують захист прав людини (див. рішення у справах "Кудла проти Польщі" [ВП] (<…>) [GC], заява № 30210/96, пункт 152, ЄСПЛ 2000-X, та ""Хендісайд проти Сполученого Королівства" (Handyside v. the United Kingdom), від 07 грудня 1976 року, пункт 48, Серія A № 24).

45. Суд нагадує, що він вже встановлював порушення статті 13 Конвенції у справах проти України у зв'язку з відсутністю ефективних національних засобів юридичного захисту щодо скарг на умови тримання під вартою та ненадання медичної допомоги (див., серед інших джерел, рішення у справах "Мельник проти України" (Melnik v. Ukraine), заява № 72286/01, пункти 113-116, від 28 березня 2006 року, "Двойних проти України" (Dvoynykh v. Ukraine), заява № 72277/01, пункт 72, від 12 жовтня 2006 року, "Ухань проти України" (Ukhan v. Ukraine), заява № 30628/02, пункти 91 і 92, від 18 грудня 2008 року, "Іглін проти України" (Iglin v. Ukraine), заява № 39908/05, пункт 77, від 12 січня 2012 року, та "Барило проти України" (Barilo v. Ukraine), заява № 9607/06, пункти 104 і 105, від 16 травня 2013 року). З огляду на зазначену практику та обставини цієї справи Суд вважає, що Уряд не довів наявність у заявника практичної можливості скористатися ефективними засобами юридичного захисту у зв'язку з його скаргою, тобто засобами юридичного захисту, які могли б запобігти виникненню чи продовженню порушень або могли б надати заявнику відповідне відшкодування.

46. Отже, Суд доходить висновку, що було порушено статтю 13 Конвенції у поєднанні зі статтею 3 Конвенції у зв'язку з відсутністю у національному законодавстві ефективного та доступного засобу юридичного захисту щодо скарги заявника за статтею 3 Конвенції, а тому відхиляє заперечення Уряду щодо невичерпання заявником національних засобів юридичного захисту.