Це рішення набуло статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції. Його текст може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Чумак проти України"

Європейський суд з прав людини (четверта секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

Вінсент А. Де Гаетано (<…>), Голова,

Ганна Юдківська (<…>),

Пауло Пінто де Альбукерке (<…>),

Юлія Моток (<…>),

Жорж Раварані (<…>),

Марко Бошняк (<…>),

Петер Пацолай (<…>), судді,

та Маріалена Цірлі (<…>), Секретар секції,

після обговорення за зачиненими дверима 13 лютого 2018 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справу було розпочато за заявою (№ 44529/09), яку 30 липня 2009 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянин України п. Сергій Вікторович Чумак (далі - заявник).

2. Заявника представляв п. В. Іващенко - юрист, який практикує у м. Вінниці. Уряд України (далі - Уряд) представляли його Уповноважені, на останніх етапах провадження п. І. Ліщина.

3. Заявник стверджував, зокрема, що постанова суду про розгін організованого ним "пікету" та заборону проведення подальших пікетів Організацією, головою якої він був, була незаконною і несправедливою, та що в нього не було ефективного засобу юридичного захисту щодо цієї скарги.

4. 29 жовтня 2015 року про скарги заявника за статтями 11 та 13 Конвенції було повідомлено Уряд, а решту заяви було визнано неприйнятною відповідно до пункту 3 правила 54 Регламенту Суду .

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

5. Заявник народився у 1968 році та проживає у смт Стрижавка.

6. 12 вересня 2006 року заявник звернувся до Вінницького міського голови з письмовим повідомленням, що зареєстрована у м. Вінниці молодіжна організація "Чумацький шлях" (далі - Організація), головою якої він був, мала намір провести пікет перед будівлею Вінницької обласної адміністрації (далі - обласна адміністрація). У повідомленні зазначалось:

"Повідомляємо вас, що починаючи із 14 вересня 2006 року наша організація буде проводити безстрокове пікетування [перед] [обласною адміністрацією] з приводу нездорового, як на наш погляд, соціально-економічного стану в області.

Початок пікетування: 14.09.05 о 14 год.

Місце проведення: майданчик перед [обласною адміністрацією];

Відповідальна особа згідно до Рішення керівництва Організації: Чумак С.В. [заявник].

Голова Правління [Організації] Чумак Сергій Вікторович."

7. Згідно з твердженнями Уряду на момент подій офіційно зареєстрованим головою Організації був дехто Ігор Вікторович Чумак. Заявник не був головою, а також не міг бути членом Організації, оскільки відповідно до статуту Організації членство було відкрито для осіб віком до двадцяти восьми років. На момент відповідних подій заявник був старшим.

8. 13 вересня 2006 року міська рада направила повідомлення заявника до міліції з проханням забезпечити громадський порядок під час демонстрації.

9. 14 вересня 2006 року Організація, як і планувалось, розпочала пікет. Згідно з твердженнями заявника до акції приєднались декілька інших місцевих груп та під стінами будівлі обласної адміністрації, на вулиці 15 метрів завширшки, було встановлено два невеликі намети (розміром 2 на 2 метри) для зберігання роздаткових матеріалів та демонстрації лозунгів протестувальників.

10. 15 вересня 2006 року виконавчий комітет Вінницької міської ради ініціював адміністративне провадження, вимагаючи "заборонити [Організації] організовувати та проводити пікетування вулиць і площ м. Вінниці та зобов’язати їх знести незаконно встановлені малі архітектурні форми". Позивач стверджував, що протестувальники порушували громадський спокій та порядок, ображаючи перехожих, зухвало поводячись з ними, заважаючи дорожньому руху та пішоходам, і створюючи загрозу життю та здоров’ю місцевих жителів. Посилаючись на статтю 182 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС, див. пункт 20), яка передбачала можливість подання позовної заяви до початку пікету, позивач просив суд продовжити процесуальний строк звернення до суду та прийняти його позов до розгляду на тій підставі, що тільки після початку пікету стало очевидним, що протестувальники мали намір поводитись неналежним чином. До позовної заяви додавались направлені до міліції заяви двох перехожих В.Ч. і Ю.С., у яких вони скаржились, що протестувальники "поводились зухвало", образили їхні почуття та встановили палатки, що перешкоджали пішоходам та псували естетичний вигляд вулиці.

11. Того ж дня Ленінський районний суд м. Вінниці (далі - районний суд) провів судове засідання, під час якого заявник, представляючи Організацію, заперечив проти тверджень, що учасники пікету у будь-який спосіб поводились неналежним чином. Згідно з його твердженнями під час засідання він кілька разів безуспішно заявляв клопотання про витребування доказів. Зокрема, він клопотав про виклик для допиту В.Ч., Ю.С. та працівників міліції, які були присутніми на місці проведення пікету; про витребування в правоохоронних органів інформації про те, чи було задокументовано які-небудь випадки незаконної поведінки учасників пікету; та про огляд місця події з метою з’ясування, чи дійсно намети, встановлені учасниками пікету, заважали транспортному руху та проходу пішоходів.

12. Пізніше цього ж дня районний суд задовольнив позов, вирішивши, що у матеріалах справи було достатньо доказів того, що протестувальники поводились неналежним чином. У відповідній частині постанови зазначено таке:

"… виконавчий комітет … не знав та не міг знати про можливість порушення громадського порядку учасниками акції, що призвело до пропущення строку звернення до суду, як того вимагає ч. 1 ст. 182 КАС України, а тому судом поновлений … процесуальний строк …

Суд при вирішенні … справи враховує, що учасники акції … встановили на тротуарах малі архітектурні форми. Крім того, під час проведення акції останні поводились зухвало, чим ображали інших громадян, заважали проходу по вулиці Соборній, створювали небезпеку для проїзду транспорту, що підтверджується заявами Ю.С. та В.Ч.

Крім того, суд приймає до уваги той факт, що в повідомленні про проведення акції зазначено, що проводиться вона безстроково. Також не зазначена кількість осіб пікетування … що може згодом зрости. Отже, в будь-який час проведення безстрокової акції не виключена можливість допущень особами, які беруть участь в акції, повторних дій, спрямованих на порушення громадського порядку.".

13. Суд також зазначив, що пікет "може створити реальну загрозу правам і свободам інших громадян міста" та постановив:

"[суд постановляє] заборонити [Організації] та іншим особам, що беруть участь в акції, організовувати та проводити мирні зібрання на вулицях та площах міста Вінниці, [та] встановлювати малі архітектурні форми в м. Вінниці, зобов’язати їх знести малі архітектурні форми, встановлені на площі перед … будівлею [Адміністрації] …

Постанову суду допустити до негайного виконання …".

14. 15 вересня 2006 року о 21 год. протестувальники були розігнані працівниками міліції.

15. 29 вересня 2006 року місцеве адресне бюро поінформувало заявника, що місце проживання В.Ч. та Ю.С. не було зареєстровано за адресами, вказаними ними у своїх заявах, поданих до міліції.

16. 08 жовтня 2008 року заявник подав апеляційну скаргу на постанову суду від 15 вересня 2006 року, яку він підписав як голова Організації. Він стверджував, що відповідно до статті 182 КАС позовна заява позивача не підлягала розгляду, оскільки її було подано з пропущенням строку. Він також доводив, що фактологічні висновки суду не ґрунтувались на доказовій базі. Зокрема, не було жодних доказів того, що протестувальники порушували закон, окрім заяв В.Ч. та Ю.С., які надали несправжні адреси і, отже, їх неможливо було ідентифікувати. Також заявник скаржився на те, що суд не задовольнив його клопотання про встановлення місцезнаходження і виклик цих осіб, та про виклик працівників міліції, які були присутніми на місці проведення пікету, для допиту щодо стверджуваних порушень протестувальниками закону. Він також висловив жаль з приводу того, що суд відмовив у задоволенні його клопотань про витребування відповідних протоколів міліції, якими задокументовані ймовірні порушення закону (за наявності) та огляд місця проведення пікету, щоб з’ясувати, чи можна було вважати намети, встановлені активістами, "архітектурними формами", та чи були які-небудь перешкоди для транспорту або пішоходів. Насамкінець заявник скаржився на те, що санкція, встановлена районним судом (повна та постійна заборона для Організації на організацію мирних зібрань), була свавільною та непропорційною.

17. 22 листопада 2006 року Апеляційний суд Вінницької області розглянув апеляційну скаргу заявника та вирішив, що з огляду на обставини справи (а саме, коротке повідомлення про намір провести пікет та невизначений період, протягом якого учасники планували продовжувати свою демонстрацію) адміністративний позов, поданий виконавчим комітетом, міг бути прийнятий до розгляду. Він погодився з висновками районного суду щодо фактів та зазначив, зокрема, що, встановлюючи намети, протестувальники порушили статтю 16 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" та статтю 18 Закону України "Про автомобільні дороги". У той же час апеляційний суд дійшов висновку, що санкція, накладена на протестувальників, була непропорційною. Зокрема, право на свободу мирних зібрань було загальновизнаною нормою Конституції України, відповідно їх проведення не могло бути заборонено у повному обсязі. Тим не менш, вона не передбачала такої форми зібрання, як "пікетування" адміністративних будівель "зі встановленням на вулицях малих архітектурних форм". Відповідно суд встановив, що термін "мирні зібрання" у резолютивній частині постанови районного суду має бути замінений на термін "пікети". Після цього суд відхилив решту аргументів заявника у зв’язку з необґрунтованістю.

18. 01 квітня 2009 року Вищий адміністративний суд України залишив без задоволення касаційну скаргу заявника.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

A. Конституція України 1996 року

19.Стаття 39 Конституції України передбачає:

"Громадяни мають право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування.

Обмеження щодо реалізації цього права може встановлюватися судом відповідно до закону і лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку - з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод інших людей.".

B. Кодекс адміністративного судочинства від 06 липня 2005 року

20. Відповідні положення кодексу в редакції, чинній на час подій, передбачають:

Cтаття 8. Верховенство права

"1. Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

2. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

3. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

4. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.".

Cтаття 11. Змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з’ясування всіх обставин у справі

"1. Розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

2. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

3. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким правом користуються й особи, в інтересах яких подано адміністративний позов, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності.

4. Суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з’ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

5. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.".

Cтаття 182. Особливості провадження у справах за адміністративними позовами суб’єктів владних повноважень про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання

"1. Органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування негайно після одержання повідомлення про проведення зборів, мітингів, походів, демонстрацій тощо мають право звернутися до окружного адміністративного суду за своїм місцезнаходженням із позовною заявою про заборону таких заходів чи про інше обмеження права на мирні зібрання (щодо місця чи часу їх проведення тощо).

2. Позовна заява, яка надійшла в день проведення заходів, визначених … або після цього, залишається без розгляду.

...

5. Суд задовольняє вимоги позивача в інтересах національної безпеки та громадського порядку в разі, якщо визнає, що проведення зборів, мітингів, походів, демонстрацій чи інших зібрань може створити реальну небезпеку заворушень чи злочинів, загрозу здоров’ю населення або правам і свободам інших людей. У постанові суду зазначається спосіб обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання.

6. Постанова суду у справах про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання виконується негайно. …".

C. Інші відповідні положення національного законодавства та відповідна практика

21.Пунктом 5 статті 16 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" від 06 вересня 2005 року № 2807-IV заборонено у публічних місцях "самовільно встановлювати об’єкти зовнішньої реклами, торговельні лотки, павільйони, кіоски тощо".

22.Статтею 18 Закону України "Про автомобільні дороги" від 08 вересня 2005 року № 2862-IV не допускалось "розташування будь-яких об’єктів, будівель, споруд або їх частин" у межах так званих "червоних ліній вулиці", якими визначається ширина вулиці.

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 11 КОНВЕНЦІЇ

23. Заявник скаржився на те, що органи судової влади наклали свавільне та непропорційне обмеження на його право на свободу зібрань, гарантоване статтею 11 Конвенції, відповідні положення якої передбачають:

"1. Кожен має право на свободу мирних зібрань … .

2. Здійснення цих прав не підлягає жодним обмеженням, за винятком тих, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. …".

A. Прийнятність

1. Доводи сторін

24. Насамперед Уряд стверджував, що ця скарга несумісна за критерієм ratione personae з положеннями Конвенції, оскільки заявник не був жертвою оскаржуваного порушення. По-перше, він не був стороною провадження на національному рівні, порушеного щодо юридичної особи, а саме Організації "Чумацький шлях". Хоча у провадженні він виступав як представник цієї особи, сам він не був стороною цього провадження. Оскаржуваними рішеннями суду особисто на заявника не накладались санкції та вони не впливали на його цивільні права. На додаток Уряд наполягав на тому, що заявник не був ані головою, ані членом Організації, на яку вплинули оскаржувані рішення суду (див. пункт 7).

25. По-друге, Уряд стверджував, що у будь-якому випадку заява була явно необґрунтованою. Зокрема, оскаржувані рішення були ухвалені національними судами за результатами змагального процесу у повній відповідності з вимогами справедливого судового розгляду, як це передбачено статтею 6 Конвенції. Національні суди ретельно та всебічно встановили відповідні факти та дійшли висновку, що пікет становив загрозу життю та здоров’ю місцевих громадян. Обмеження, накладене на право протестувальників, не було непропорційним, оскільки їм не заборонялось проводити інші форми зібрань, які не становлять такої загрози.

26. Заявник загалом не погодився. Він наполягав на тому, що було порушено його право на свободу мирних зібрань, гарантоване статтею 11 Конвенції, та посилався на аргументи щодо суті, наведені у його первинній заяві.

2. Оцінка Суду

(a) Щодо статусу жертви заявника

27. Суд зауважує, що, як зазначено Урядом, заявник особисто не був стороною судового провадження, яке призвело до оскаржуваних у цій справі заходів втручання. Однак це питання, яке могло бути доречним для прийняття рішення щодо його статусу жертви для цілей статті 6, не позбавляє його статусу жертви щодо скарги за статтею 11 Конвенції. Суд вже встановлював, що організатори зібрань можуть стверджувати, що їх безпосередньо стосуються будь-які відповідні негативні рішення органів влади (див. рішення у справах "Бьончковський та інші проти Польщі" (<…>), заява № 1543/06, пункти 67 та 73, від 03 травня 2007 року, та "Паті та інші проти Угорщини" (Patyi and Others v. Hungary), заява № 5529/05, пункти 25 та 27, від 07 жовтня 2008 року). Заявник у цій справі був організатором та учасником акції протесту. Він також особисто підписував усі відповідні документи, що подавались до компетентних органів влади, та представляв Організацію у судовому провадженні. Підписані ним, як головою Організації, скарги були прийняті до розгляду. У світлі зазначеного Суд вважає, що для цілей провадження відповідно до Конвенції заявник має право подати цю скаргу.

28. Відповідно його статус жертви для цілей статті 34 Конвенції не викликає сумнівів.

29. Отже, Суд відхиляє зауваження Уряду.

(b) Інші висновки щодо прийнятності

30. Суд зазначає, що ця скарга не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту "a" пункту 3 статті 35 Конвенції. Суд також зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Отже, вона має бути визнана прийнятною.

B. Суть

1. Доводи сторін

31. Заявник стверджував, що рішення суду щодо розгону пікету, організатором якого він був, та заборона на подальшу організацію пікетів Організацією, головою якої він був, становило незаконне втручання у його право на свободу мирних зібрань, що також не було необхідним у демократичному суспільстві.