Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Тіхак проти України"

Європейський суд з прав людини (четверта секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Пауло Пінто де Альбукерке (<…>), Голова,

Егідіюс Куріс (<…>),

Юлія Антоанелла Моток (<…>), судді,

та Андреа Там’єтті (<…>), заступник Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 27 листопада 2018 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справу було розпочато за заявою (№ 59937/08), яку 28 листопада 2008 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянин України п. Роман Петрович Тіхак (далі - заявник).

2. Заявника, якому була надана правова допомога, представляв п. М.О. Тарахкало - юрист, який практикує у м. Харкові. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений, на останній етапах провадження п. І. Ліщина.

3. 22 червня 2011 року про заяву було повідомлено Уряд держави-відповідача.

4. Уряд заперечив проти розгляду заяви комітетом, але не навів жодних підстав. Розглянувши заперечення Уряду, Суд відхиляє його (див. аналогічний підхід в рішеннях у справах "Неділенко та інші проти України" [Комітет] (Nedilenko and Others v. Ukraine) [Committee], заява № 43104/04, пункт 5, від 18 січня 2018 року, та "Лада проти України" [Комітет] (Lada v. Ukraine) [Committee], заява № 32392/07, пункт 4, від 06 лютого 2018 року).

A. Події, що передували справі

5. Заявник народився у 1962 році. До затримання він проживав у смт Березна Чернігівської області. Пан Я. (далі також згадується як "потерпілий") проживав у тому ж селищі, недалеко від будинку заявника.

6. Увечері 27 лютого 2007 року Я., який перебував у стані алкогольного сп’яніння, влаштував бійку з До. Присутніми при цьому були Ти., О., та Ш. Після бійки, близько 21 год. 25 хв., Я. пішов до місцевого кафе, де побачив К., працівницю кафе.

7. Близько 23 год. 00 хв. заявник увійшов до кафе, побачив Я., купив шоколад та пішов.

8. 28 лютого 2007 року Я. пішов з кафе близько 01 год. 00 хв. Він ішов додому темною вулицею, коли раптом до нього наблизився чоловік та вистрелив йому у живіт. Я. дійшов додому і сказав своїй дівчині, що у нього вистрелив високий чоловік. Потім він поїхав до лікарні, де лікарі встановили, що він був у стані сильного алкогольного сп’яніння та мав вісім вогнепальних поранень в області живота. Я. був прооперований, проте набої знайдені не були (див. показання хірурга у пункті 23).

B. Кримінальне провадження щодо заявника

9. 01 березня 2007 року працівники міліції затримали заявника за підозрою у заподіянні Я. вогнепальних поранень. У той самий день вони провели обшук заявника та виявили у нього чорний револьвер з обмотаною білою стрічкою рукояткою. Подальша експертиза показала, що це був сигнальний пістолет і пострілом з нього неможливо було когось поранити.

10. 03 березня 2007 року працівники міліції провели обшук квартири заявника у присутності заявника та понятих. Під час обшуку працівники міліції виявили іншу зброю, газовий пістолет, перероблений таким чином, щоб з нього можна було стріляти бойовими патронами, кулями та вибуховою речовиною.

11. 06 березня 2007 року працівники міліції допитали Я., який проходив лікування у лікарні. Він зазначив, що зустрів До., Ш., Ти. та О. 27 лютого 2007 року між 21 год. 00 хв. та 22 год. 00 хв. Після цього він пішов до кафе, де побачив невисокого чоловіка близько сорока років, одягненого у світлу шкіряну куртку. Я. вже бачив цього чоловіка кілька разів, оскільки він жив поблизу будинку Я. Я. пішов з кафе близько 01 год. 00 хв. 28 лютого 2007 року та направився додому, коли цей чоловік вистрілив у нього з маленького револьвера з білою стрічкою. Я. зазначив, що зможе впізнати особу, яка стріляла у нього.

12. У той самий день слідчий провів пред’явлення осіб для впізнання. Заявнику, віком сорок п’ять років, одягненому у світлу шкіряну куртку, запропонували сісти поруч з Т., віком п’ятдесят дев’ять років, одягненим у темну шкіряну куртку, та Г., віком тридцять років та одягненим у чорне пальто. Заявник сів між Т. та Г., і слідчий запросив Я. до кімнати. Останній одразу наблизився до заявника та запитав його: "Нащо ти у мене стріляв?" Це було записано у протоколі міліції, який заявник підписав, не висунувши жодних заперечень.

13. 13 березня 2007 року працівники міліції провели очну ставку між Я. та заявником. Потерпілий підтвердив, що заявник стріляв у нього. Сторони не надали Суду протокол цієї очної ставки. У своїй подальшій апеляційній скарзі (див. пункт 28) захисник заявника стверджував про наявність розбіжності між первинними показаннями потерпілого та його показаннями, наданими під час очної ставки, у тому, що під час очної ставки потерпілий заявив, що до нападу бачив заявника лише один раз.

14. 05 травня 2007 року з невідомих причин Я. вчинив самогубство.

15. 01 червня 2007 року заявник звернувся до слідчого з клопотанням про допит Ш. (див. пункт 6), вилучення набоїв з тіла Я. та встановлення, чи були вони випущені зі знайденого у його квартирі пістолета (див. пункт 10).

16. Слідчий відмовив у задоволенні клопотання заявника, зазначивши, що працівники міліції вже намагалися допитати Ш., проте він відмовився давати показання, пославшись на своє право не свідчити проти себе, та що вилучити кулі з тіла потерпілого було неможливо, оскільки його мати не дала дозволу на ексгумацію тіла.

17. Справа заявника була направлена для розгляду до Менського районного суду (далі - суд першої інстанції). В обвинувальному висновку було зазначено, що заявник стріляв у Я. зі знайденого у його квартирі пістолета.

18. У першому засіданні суд першої інстанції задовольнив клопотання заявника про виклик та допит Ш. Суд також з власної ініціативи вирішив викликати та допитати О. (див. пункт 6).

19. У тому самому засіданні суд у присутності заявника та його захисника допитав Ти. (див. пункт 6). Останній зазначив, що ввечері 27 лютого 2007 року він був разом з О., Ш., та До. Я. прийшов та побився з До. Після бійки О. був вкритий кров’ю та повторював: "Я йому зроблю". Близько 21 год. 25 хв. Я. пішов. Заявник та його захисник не оскаржували достовірність показань Ти. та не поставили йому жодних запитань.

20. Згодом захисник заявника подав інші клопотання, наполягаючи на допиті О. та Ш. 15 жовтня 2007 року суд зобов’язав працівників міліції здійснити привід цих осіб у наступне судове засідання. Проте з невідомих причин О. та Ш. не з’явилися.

21. У незазначену дату суд першої інстанції допитав К., працівницю кафе (див. пункт 6). Вона зазначила, що приблизно опівночі 27 лютого 2007 року вона бачила заявника, який стояв біля кафе та слідкував за потерпілим.

22. Експерт-криміналіст З. зазначив, що виявлений у заявника револьвер (див. пункт 9) був сигнальним пістолетом і пострілом з нього неможливо було когось поранити. Виявлені у квартирі заявника набої підходили до знайденого у тій самій квартирі пістолета (див. пункт 10). Вірогідність того, що пістолет та набої були використані для заподіяння тілесних ушкоджень Я., не могла бути виключена. Револьвер та пістолет були приблизно того самого розміру та кольору; револьвер мав білу стрічку на рукоятці, тоді як на пістолеті її не було. Здатність особи розпізнати їх залежала від уважності самої особи. Суд першої інстанції також оглянув обидві зброї: він зазначив, що вони обидві були невеликого розміру, вміщалися у руці та були однакового кольору (чорного) і єдиною відмінністю між ними було те, що револьвер мав барабан, а пістолет - магазин.

23. Лікар Н., хірург, який оперував потерпілого, зазначив, що під час операції жодних набоїв у тілі виявлено не було, хоча згідно з рентгенологічнім знімком у тканинах тіла потерпілого знаходились маленькі сторонні предмети.

24. Слідчий, який проводив пред’явлення осіб для впізнання, та Т., який був на впізнанні разом із заявником (див. пункт 12), зазначили, що під час пред’явлення осіб для впізнання вони бачили, як Я. прямо вказав на заявника як на особу, що вчинила злочин, підійшовши до нього та запитавши: "Нащо ти у мене стріляв?".

25. Мати Я. зазначила, що її син сказав їй, що у нього стріляв чоловік у коричневій куртці та шапці. Його дівчина переказала слова Я. після того, як у нього стріляли (див. пункт 8).

26. У суді першої інстанції заявник та його захисник стверджували, що пістолет був підкинутий у квартиру заявника працівниками міліції. Вони зазначили, що показання Я. стосовно зовнішності особи, яка стріляла, та знаряддя злочину були непослідовними. Оскільки у відповідний момент потерпілий був у стані сильного алкогольного сп’яніння, він не міг достатньо чітко побачити особу, яка стріляла, щоб згодом впізнати її. Заявник визнав, що увечері 27 лютого 2007 року він відвідував кафе. Він був одягнений у шкіряну куртку та шапку. Заявник та його захисник звернулися до суду з клопотанням про призначення психіатричної експертизи для оцінки того, чи перебував Я. у психічному стані, який би дозволив йому побачити та ідентифікувати особу, яка у нього стріляла. Суд відмовив у задоволенні їхнього клопотання у зв’язку з тим, що воно не стосувалося справи.

27. 16 листопада 2007 року суд першої інстанції визнав заявника винним у заподіянні тяжких тілесних ушкоджень та обрав йому покарання у виді позбавлення волі на строк п’ять років. Вирок ґрунтувався, зокрема, на:

(i) показаннях потерпілого, наданих під час досудового слідства, у тому числі під час очної ставки із заявником (див. пункт 13);

(ii) результатах пред’явлення осіб для впізнання (див. пункт 12);

(iii) результатах судово-медичної експертизи та висновках судово-балістичних експертиз пістолета та револьвера (див. пункт 22);

(iv) показаннях Ти., К. (працівниця кафе), учасників пред’явлення осіб для впізнання, а також дівчини і матері потерпілого (див. пункти 19, 21, 24 та 25).

Суд встановив, що неточності у показаннях потерпілого могли пояснюватись тим, що на момент подій він знаходився у стані алкогольного сп’яніння, наявністю тяжких тілесних ушкоджень та тим, що стріляли у нього вночі на неосвітленій вулиці.

28. Захисник заявника подав апеляційну скаргу. Він зазначив, що: Я. був у стані сильного алкогольного сп’яніння, а тому він не міг бачити особу, яка стріляла; знайдені у квартирі заявника пістолет та патрони йому не належали, а були підкинуті працівниками міліції; суд першої інстанції не розглянув належним чином показання Ти.; під час пред’явлення осіб для впізнання заявник, Т. і Г. сиділи, тому Я. не мав можливості оцінити їхній зріст; під час того самого пред’явлення осіб для впізнання тільки заявник був одягнений у світлу шкіряну куртку та мав вік сорок років, саме так, як Я. описав особу, що стріляла. Захисник заявника також вказав на неточності між первинними показаннями потерпілого та його показаннями, наданими під час очної ставки із заявником, щодо того, чи знав потерпілий заявника до нападу (див. пункти 11 та 13).

29. В ухвалі від 17 січня 2008 року Апеляційний суд Чернігівської області встановив, що вина заявника була достатньо встановлена на підставі показань потерпілого та судово-медичних експертиз. Безпосередньо перед обшуком заявник відчинив квартиру своїми власними ключами, а обшук проводився у присутності понятих, тому пістолет та патрони не могли бути підкинуті. У суді першої інстанції Т. підтвердив, що під час пред’явлення осіб для впізнання Я. впізнав заявника як особу, яка стріляла. Апеляційний суд зазначив, що підстав для сумніву в правдивості та достовірності показань, наданих Я. під час досудового слідства, не було.

30. Заявник та його захисник подали касаційні скарги, висунувши ті самі аргументи, що й в апеляційному суді (див. пункт 28). Вони також скаржилися на те, що ані Я., ані зазначені заявником свідки (див. пункт 20) не були викликані та допитані судом першої інстанції.

31. 04 червня 2008 року Верховний Суд України відмовив у задоволенні касаційних скарг.

C. Факти щодо стверджуваного невиконання державою зобов’язання за статтею 34 Конвенції

32. У лютому 2009 року сестра заявника, яка на той момент представляла його інтереси у Суді, звернулася до суду першої інстанції з клопотанням про надання їй протоколів допиту працівниками міліції Я. та його дівчини, документів щодо проведеного після його затримання обшуку заявника, протоколів судових засідань та протоколів міліції про пред’явлення осіб для впізнання. 06 березня 2009 року суд першої інстанції відповів, що не був уповноважений надавати копії документів після закінчення кримінального провадження.

33. 13 травня 2009 року Суд попросив сестру заявника надати копії скарг заявника з печатками апеляційного суду та Верховного Суду України для підтвердження їхнього отримання обома судами.

34. 16 червня 2009 року сестра заявника звернулася з клопотанням про надіслання їй цих документів до Менського районного суду, Апеляційного суду Чернігівської області та Верховного Суду України.

35. 24 червня 2009 року Верховний Суд України відповів, що не був уповноважений надавати копії документів.

36. Апеляційний суд Чернігівської області повідомив, що сестра заявника мала звернутися до суду першої інстанції зі своїм клопотанням про надання документів.

37. Суд першої інстанції відповів, що сестра заявника вже отримала копію поданої до апеляційного суду скарги і суд першої інстанції не був уповноважений надсилати їй ще одну копію. Суд першої інстанції не надав їй жодної інформації щодо поданих до Верховного Суду України касаційних скарг.

38. 22 лютого 2012 року заявник був доставлений до суду першої інстанції та йому було дозволено ознайомитися з матеріалами справи. З невідомих причин поданих заявником та його захисником касаційних скарг або постанови Верховного Суду України у них не було (див. пункти 30 та 31).

39. 28 лютого 2012 року новий представник заявника, п. Тарахкало (див. пункт 2), звернувся до Верховного Суду України з клопотанням про надання копій поданих заявником та його захисником касаційних скарг. 27 березня 2012 року він отримав ці копії та надав їх Суду.

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ

40. Заявник скаржився на те, що розгляд його справи судами був необ’єктивним та несправедливим, оскільки вони не оцінили належним чином факти справи або його аргументи. Він також скаржився, що суд першої інстанції посилався на надані під час досудового слідства показання потерпілого, не забезпечивши достатніх гарантій для дотримання прав на захист. Він також не допитав деяких інших свідків.

Заявник посилався на пункт 1 та підпункт "d" пункту 3 статті 6 Конвенції, яка у відповідних частинах передбачає:

"1. Кожен має право на справедливий … розгляд його справи … судом, …, який … встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. …

3. Кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше такі права:

(d) допитувати свідків обвинувачення або вимагати, щоб їх допитали, а також вимагати виклику й допиту свідків захисту на тих самих умовах, що й свідків обвинувачення.".

A. Вичерпання національних засобів юридичного захисту та дотримання правила шестимісячного строку

41. Уряд доводив, що заявник не подавав касаційну скаргу. Якщо він вважав, що не мав ефективного засобу юридичного захисту щодо ухвали апеляційного суду, він мав подати свою заяву до Суду протягом шести місяців після винесення цієї ухвали (до 17 січня 2008 року). Проте заява була подана лише 28 листопада 2008 року.

42. Суд зазначає, що заявник та його захисник подали апеляційні скарги, у яких зазначалося, inter alia, що зазначені заявником свідки викликані та допитані не були (див. пункт 30). Верховний Суд України розглянув касаційні скарги та 04 червня 2008 року залишив їх без задоволення (див. пункт 31). Тому аргумент Уряду щодо невичерпання та недотримання правила шестимісячного строку має бути відхилений.

B. Визнання наданих під час досудового слідства показань потерпілого допустимим доказом

43. Заявник стверджував, що відсутність достатніх гарантій, здатних виправити недоліки, з якими зіткнулася сторона захисту у зв’язку з визнанням наданих під час досудового слідства показань потерпілого проти нього допустимим доказом, порушувало підпункт "d" пункту 3 статті 6 Конвенції. Зокрема, він доводив, що національні суди не розглянули показання потерпілого достатньо уважно та не призначили посмертну судово-психіатричну експертизу потерпілого для встановлення того, чи міг він вірно запам’ятати та повідомити про відповідні події.