Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Брайловська проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Сіофра О’Лірі (<…>), Голова,

Ганна Юдківська (<…>),

Ладо Чантурія (<…>), судді,

та Мілан Блашко (<…>), заступник Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 14 травня 2019 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справу було розпочато за заявою (№ 14031/09), яку 17 лютого 2009 року подала до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянка України пані Раїса Михайлівна Брайловська (далі - заявниця).

2. Заявницю представляв п. К. Терехов - юрист, який практикує у м. Москві. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений, п. І. Ліщина.

3. Заявниця скаржилася за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції на незаконне позбавлення її майна та за пунктом 1 статті 6 Конвенції на несправедливий судовий розгляд її справи, оскільки національні суди не розглянули належним чином висунуті нею важливі аргументи щодо відсутності законних підстав для відчуження її майна.

4. 22 листопада 2017 року про заяву було повідомлено Уряд.

5. Уряд заперечив проти розгляду заяви комітетом, але не навів жодних підстав. Розглянувши заперечення Уряду, Суд відхиляє його (див. аналогічний підхід в рішеннях у справах "Неділенко та інші проти України" [Комітет] (Nedilenko and Others v. Ukraine) [Committee], заява № 43104/04, пункт 5, від 18 січня 2018 року, "Лада проти України" [Комітет] (Lada v. Ukraine) [Committee], заява № 32392/07, пункт 4, від 06 лютого 2018 року, та "Гелетей проти України" [Комітет] (Geletey v. Ukraine) [Committee], заява № 23040/07, пункт 4, від 24 квітня 2018 року).

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

6. Заявниця народилася у 1938 році та проживає у м. Ялті, Автономна Республіка Крим.

7. 11 жовтня 1997 року, уклавши договір купівлі-продажу, заявниця стала власницею квартири № 2 за адресою вулиця Пушкінська, 1, у м. Ялта (далі - квартира на вулиці Пушкінській) у багатоквартирному будинку, збудованому до 1917 року (далі - будинок на вулиці Пушкінській), який перебував у комунальній власності. Площа однокімнатної квартири становила 37,5 кв.м. Згідно з твердженнями заявниці вона не проживала у квартирі, а здавала її в оренду влітку, оскільки квартира знаходилася в історичній частині центру міста, неподалік від пляжу.

8. На початку 2005 року всі квартири у будинку на вулиці Пушкінській, за виключенням двох, які належали заявниці та К., придбала приватна будівельна компанія ТОВ "Зодіак-центр" (далі - компанія).

9. 22 вересня 2005 року виконавчий комітет Ялтинської міської ради (далі - виконавчий комітет) затвердив акт обстеження будинку на вулиці Пушкінській, складений створеною виконавчим комітетом міжвідомчою комісією. В акті було зазначено, що будівля та несучі конструкції перебували в аварійному стані. На підставі цього акту виконавчий комітет кваліфікував будівлю як небезпечну та встановив, що вона загрожувала обвалом (далі - рішення № 1349). Копій акту та рішення № 1349 Суду надано не було.

10. 05 жовтня 2005 року Ялтинська міська рада (далі - рада) та виконавчий комітет уклали з компанією договір, який передбачав, inter alia, що компанія придбає дві квартири для переселення заявниці та власниці іншої квартири з небезпечного будинку в обмін на набуття компанією права власності на квартири заявниці та іншої особи, а згодом на весь будинок (далі - договір). Рада та виконавчий комітет також зобов’язались вжити заходів для виселення заявниці з небезпечного будинку, надати компанії дозвіл на знесення будинку на вулиці Пушкінській та будівництво. Договір було затверджено на сесії ради 19 жовтня 2005 року. Згідно з твердженнями заявниці на той момент про договір їй відомо не було.

11. У незазначену дату в 2006 році рада затвердила генеральний план розвитку міста, який згідно з твердженнями заявниці передбачав, що будинок на вулиці Пушкінській підлягав реконструкції (відновленню) з надбудовою додаткового поверху. Копії цього плану Суду надано не було.

12. На виконання договору для переселення заявниці компанія придбала квартиру № 1 за адресою вулиця Соснова, 23 (далі - квартира на вулиці Сосновій), у м. Ялта. Квартира площею 57,7 кв.м складалася з двох кімнат та знаходилася далеко від центру м. Ялта. Рада та виконавчий комітет відмовилися прийняти квартиру до комунальної власності. У зв’язку з цим компанія звернулася до суду з позовом до ради та виконавчого комітету через невиконання ними умов договору. Рішеннями від 06 червня 2006 року та 10 жовтня 2006 року Господарський суд Автономної Республіки Крим та Севастопольський апеляційний господарський суд відповідно зобов’язали відповідачів виконати свої зобов’язання за договором. 22 березня 2007 року квартиру на вулиці Сосновій було прийнято до комунальної власності.

13. 31 травня 2007 року виконавчий комітет ухвалив рішення, яким, inter alia, запропонував заявниці квартиру на вулиці Сосновій. Копії відповідного рішення Суду надано не було.

14. Листом від 16 червня 2007 року виконавчий комітет звернувся до заявниці з проханням з’явитися до відповідного органу та отримати ордер на квартиру на вулиці Сосновій не пізніше 01 липня 2007 року. Заявниця не відповіла на пропозицію, оскільки вважала вимогу органів влади незаконною.

15. 17 липня 2007 року виконавчий комітет звернувся до Ялтинського міського суду з позовом про виселення заявниці та припинення її права власності на квартиру на вулиці Пушкінській, її вселення до квартири на вулиці Сосновій і визнання за нею права власності на останню. Він посилався на статті 109, 110, 112 Житлового кодексу України та частину другу статті 321 Цивільного кодексу України як на законні підстави для позову (див. пункти 31 і 32). Зокрема, виконавчий комітет зауважив, що будинок на вулиці Пушкінській загрожував обвалом, і як орган, відповідальний за контроль за технічним станом будинків та відселення жителів з аварійних, він не бажав нести відповідальність за будь-які тяжкі наслідки, які могла спричинити небезпека будинку на вулиці Пушкінській.

16. 04 жовтня 2007 року Ялтинський міський суд задовольнив позов виконавчого комітету.

17. У незазначену дату Апеляційний суд Автономної Республіки Крим (далі - апеляційний суд) направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції, зазначивши, що рада, як власник квартири на вулиці Сосновій, не була залучена до провадження.

18. 04 квітня 2008 року рада вступила у справу як співпозивач та підтримала позовні вимоги виконавчого комітету.

19. 09 квітня 2008 року Ялтинський міський суд ухвалив рішення не на користь заявниці. Він припинив право власності заявниці на квартиру на вулиці Пушкінській, постановив виселити її та вселити до квартири на вулиці Сосновій, а також визнати за нею право власності на останню. Суд дійшов таких висновків: (а) сторони не оскаржували, що будинок на вулиці Пушкінській перебував у комунальній власності та на балансі комунального підприємства, і згідно з відповідним законодавством здійснення контролю за безпекою будинків незалежно від їхньої форми власності належало до компетенції виконавчого комітету; (b) виконуючи свій обов’язок, виконавчий комітет встановив, що будинок загрожував обвалом, ці висновки були дійсними та зацікавленими особами не оскаржувалися. Договір та рішення ради від 19 жовтня 2005 року, якою він був затверджений, також були дійсними; (с) відповідно до статті 112 Житлового кодексу України виконавчий комітет був зобов’язаний надати заявниці інше жиле приміщення, що він і зробив, проте заявниця відмовилася добровільно переселитися, не навівши причин; та (d) згідно із затвердженим радою договором будинок на вулиці Пушкінській підлягав знесенню, а не реконструкції, як стверджувала заявниця, тому її повернення до цієї власності було неможливим. Отже, вона мала бути виселена з цієї квартири з переселенням до іншої та з припиненням судом її права власності на квартиру на вулиці Пушкінській відповідно до частини 2 статті 346 Цивільного кодексу України.

20. Ялтинський міський суд також встановив, що квартира на вулиці Сосновій була належним відшкодуванням за квартиру заявниці на вулиці Пушкінській. У ній було більше кімнат та житлової площі, ніж у квартирі на вулиці Пушкінській, вона була благоустроєною та знаходилася в межах того самого міста. Суд також зазначив, що відповідно до договору купівлі-продажу 2005 року ринкова вартість квартири на вулиці Сосновій була більшою за початкову вартість усього будинку на вулиці Пушкінській. Отже, він дійшов висновку, що інтереси заявниці було повністю захищено.

21. Заявниця подала апеляційну скаргу, стверджуючи, inter alia, про незаконне позбавлення її власності. Зокрема, квартира на вулиці Пушкінській була її приватною власністю, а не державною, і тому наведені судом першої інстанції положення Житлового кодексу України були незастосовні в її ситуації та не могли бути підставою для припинення її права власності. Частина друга статті 346 Цивільного кодексу України містила відсильну норму, яка передбачала, що право власності могло бути припинено в "інших випадках, встановлених законом", проте, суд не вказав жодного положення законодавства, яке б передбачало цей "інший випадок". Вона також стверджувала, що позбавлення її квартири не переслідувало жодного суспільного інтересу, а лише приватні бізнес-інтереси, оскільки після її переселення право власності на її квартиру мало бути надано компанії. Навіть припустивши, що будинок перебував в аварійному стані, не існувало жодного належного рішення, яким би передбачалося його знесення. У зв’язку з цим заявниця посилалася на Постанову Ради Міністрів УРСР від 26 квітня 1984 року № 189, відповідно до якої обласна рада на підставі пропозиції міської ради повинна була вирішувати питання про те, чи підлягали будинки знесенню або реконструкції, та зазначила, що надавши договором компанії дозвіл на знесення будинку, рада у такий спосіб перевищила свої повноваження. Вона також посилалася на затверджений через рік після укладення договору генеральний план розвитку міста, за яким будинок на вулиці Пушкінській підлягав реконструкції з надбудовою додаткового поверху, а не знесенню. Вона стверджувала, що, отже, її власність збережеться.

22. Крім того, заявниця стверджувала, що як власниця квартири на вулиці Пушкінській вона жодним чином не була залучена до обрання форми відшкодування за її квартиру. Вона не була стороною договору та на той момент взагалі не була поінформована про будь-які наміри щодо припинення її права власності на квартиру на вулиці Пушкінській та її виселення. Згодом заявницю просто поставили перед фактом, що вона повинна переселитися до обраної для неї компанією квартири без її згоди. Запропонована квартира не була рівнозначною квартирі на вулиці Пушкінській та не становила відшкодування втрат заявниці у повному обсязі. Вона посилалася на розташування квартири на вулиці Сосновій, неможливість одержання прибутку від її здачі в оренду та її погані побутові умови. На підтвердження вона надала експертний висновок, що будинок на вулиці Сосновій, 23, знаходився в межах активного зсуву ґрунту, а для запобігання подальшому руйнуванню необхідно було провести термінові та дорогі будівельні роботи. Заявниця також оскаржувала справедливість використаних судом першої інстанції обрахунків, посилаючись на те, що безпосередньо перед визнанням будинку на вулиці Пушкінській аварійним компанія придбала у сусідів заявниці декілька квартир, які перебували у поганому стані, за високою вартістю - набагато вищою за зазначену радою вартість будинку. Насамкінець вона стверджувала, що їй не могли надати право власності на квартиру на вулиці Сосновій проти її волі.

23. 17 червня 2008 року апеляційний суд залишив без змін рішення від 09 квітня 2008 року. Він повторив, що суд першої інстанції правильно встановив, що будинок на вулиці Пушкінській загрожував обвалом, і в цьому випадку відповідно до статті 112 Житлового кодексу України заявницю мали виселити, а виконавчий комітет мав надати їй інше жиле приміщення. Він зазначив, що виконавчий комітет виконав своє зобов’язання та рішенням від 31 травня 2007 року надав заявниці інше жиле приміщення.

24. Згодом апеляційний суд відхилив у зв’язку з необґрунтованістю аргумент заявниці про порушення вимогами виконавчого комітету її майнових прав. У зв’язку з цим він зазначив, що стаття 41 Конституції України дозволяла позбавлення майна як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі та в порядку, встановлених законом, та - як наголосив суд - за умови попереднього і повного відшкодування його вартості. Він зазначив, що квартира на вулиці Сосновій відповідала вимогам статті 113 Житлового кодексу України та була більшою за квартиру на вулиці Пушкінській. Отже, переселення заявниці до цієї квартири не порушувало її прав і відповідало її власним інтересам, а її заперечення щодо цього були необґрунтованими.

25. 18 серпня 2008 року Верховний Суд України відмовив у задоволенні касаційної скарги заявниці.

26. Заявниця безуспішно намагалась відновити провадження за нововиявленими та винятковими обставинами.

27. 26 серпня 2008 року заявницю та її сина виселили з квартири на вулиці Пушкінській та надали документи, які підтверджували їхнє право власності на квартиру на вулиці Сосновій.

28. 09 липня 2009 року виконавчий комітет надав компанії право власності на квартиру на вулиці Пушкінській.

29. У 2018 році у своїх зауваженнях у відповідь на зауваження Уряду заявниця поінформувала Суд, що будинок на вулиці Пушкінській, 1, не знесли, а реконструювали з надбудовою додаткового поверху, та перетворили на приватний готель.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

A. Конституція України

30.Стаття 41 Конституції України передбачає, inter alia, що ніхто не може бути протиправно позбавлений його власності. Примусове відчуження об’єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості.

B. Цивільний кодекс України 2003 року

31. Відповідні положення Цивільного кодексу України передбачають:

Стаття 321. Непорушність права власності

"1. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

2. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

3. Примусове відчуження об’єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості ...".

Стаття 346. Підстави припинення права власності

"1. Право власності припиняється у разі: (a) відчуження власником свого майна; (b) відмови власника від права власності; (c) припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі; (d) знищення майна; (e) викупу пам’яток історії та культури; (f) викупу земельної ділянки у зв’язку із суспільною необхідністю; (g) викупу нерухомого майна у зв’язку з викупом з метою суспільної необхідності земельної ділянки, на якій воно розміщене; (h) звернення стягнення на майно за зобов’язаннями власника; (i) реквізиції; (j) конфіскації; та (k) припинення юридичної особи чи смерті власника.

2. Право власності може бути припинене в інших випадках, встановлених законом.".

Стаття 349. Припинення права власності внаслідок знищення майна

"1. Право власності на майно припиняється в разі його знищення.

2. У разі знищення майна, права на яке підлягають державній реєстрації, право власності на це майно припиняється з моменту внесення за заявою власника змін до державного реєстру.".

C. Житловий кодекс Української Радянської Соціалістичної Республіки [РСР] 1983 року

32. Відповідні положення Житлового кодексу Української РСР, які стосуються справи, передбачають:

Стаття 4. Житловий фонд

"Жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях, що знаходяться на території Української РСР, утворюють житловий фонд.

Житловий фонд включає: жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать державі (державний житловий фонд); жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать колгоспам та іншим кооперативним організаціям, їх об’єднанням, профспілковим та іншим громадським організаціям (громадський житловий фонд); жилі будинки, що належать житлово-будівельним кооперативам (фонд житлово-будівельних кооперативів); жилі будинки (частини будинків), квартири, що належать громадянам на праві приватної власності (приватний житловий фонд); квартири в багатоквартирних жилих будинках, садибні … жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях усіх форм власності, що надаються громадянам, які відповідно до закону потребують соціального захисту (житловий фонд соціального призначення). ...".

Стаття 5. Державний житловий фонд

"Державний житловий фонд перебуває у віданні місцевих Рад народних депутатів (житловий фонд місцевих Рад) та у віданні міністерств, державних комітетів і відомств (відомчий житловий фонд).".

Стаття 50. Вимоги, що ставляться до жилих приміщень

"Жиле приміщення, що надається громадянам для проживання, має бути благоустроєним стосовно до умов даного населеного пункту, відповідати встановленим санітарним і технічним вимогам. ...".

Стаття 109. Виселення з жилих приміщень

"Виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. ...

Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення. ...".

Стаття 110. Виселення з наданням громадянам іншого благоустроєного жилого приміщення

"Громадяни виселяються з жилих будинків державного і громадського житлового фонду з наданням іншого благоустроєного жилого приміщення, якщо:

будинок, у якому знаходиться жиле приміщення, підлягає знесенню;

будинок (жиле приміщення) загрожує обвалом;

будинок (жиле приміщення) підлягає переобладнанню в нежилий. ...".

Стаття 112. Надання жилого приміщення у зв’язку з виселенням з будинків (жилих приміщень), що загрожують обвалом

"Якщо будинок (жиле приміщення) загрожує обвалом, громадянам, виселюваним з цього будинку (жилого приміщення), інше благоустроєне жиле приміщення залежно від належності будинку надається виконавчим комітетом місцевої Ради народних депутатів чи державною, кооперативною або іншою громадською організацією, а в разі неможливості надання жилого приміщення цією організацією - виконавчим комітетом місцевої Ради народних депутатів.".

Стаття 113. Вимоги, що пред’являються до благоустроєного жилого приміщення, яке надається у зв’язку з виселенням

"Надаване громадянам у зв’язку з виселенням інше благоустроєне жиле приміщення повинно знаходитись у межах даного населеного пункту і відповідати вимогам статті 50 цього Кодексу. ...

Громадянам, які займали окрему квартиру, повинно бути надано окрему квартиру. ...".

Стаття 154. Контроль за утриманням будинків (квартир), що належать громадянам

"Виконавчі комітети місцевих Рад народних депутатів здійснюють контроль за утриманням будинків (квартир), що належать громадянам.".

Стаття 155. Гарантії прав громадян, які мають у приватній власності жилий будинок (квартиру)

"Жилі будинки (квартири), що є у приватній власності громадян, не може бути в них вилучено, власника не може бути позбавлено права користування жилим будинком (квартирою), крім випадків, установлених законодавством Союзу Радянських Соціалістичних Республік [СРСР] і Української РСР.".

D. Постанова Ради Міністрів УРСР від 26 квітня 1984 року № 189

33. Відповідно до статей 11 і 12 Постанови у випадку визнання будинку (жилого приміщення) невідповідним санітарним і технічним вимогам та непридатним для проживання місцева (міська) рада повинна внести до обласної ради пропозицію про використання будинку в інших цілях або про його знесення. На підставі наданих міською радою документів обласна рада має прийняти рішення щодо долі будинку.