Це рішення набуло статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції. Його текст може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Криволапов проти України"

Європейський суд з прав людини (четверта секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

Пауло Пінто де Альбукерке (<…>), Голова,

Ганна Юдківська (<…>),

Фаріс Вегабовіч (<…>),

Юлія Антоанелла Моток (<…>),

Жорж Раварані (<…>),

Марко Бошняк (<…>),

Петер Пацолай (<…>), судді,

та Андреа Там’єтті (<…>), заступник Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 04 вересня 2018 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справу було розпочато за заявою (№ 5406/07), яку 25 квітня 2007 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянин України п. Ігор Олександрович Криволапов (далі - заявник).

2. Заявника представляв п. Т.О. Калмиков - юрист, який практикує у м. Харкові. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений, на останніх етапах провадження п. І. Ліщина з Міністерства юстиції.

3. Заявник стверджував, зокрема, що умови тримання його під вартою були неналежними, тримання його під вартою було незаконним і тривалим, а також про відсутність в нього забезпеченого правовою санкцією права на відшкодування шкоди у зв’язку з цим. Він також скаржився на нерозумну тривалість кримінального провадження щодо нього та недотримання його права на презумпцію невинуватості.

4. 18 лютого 2017 року про зазначені скарги було повідомлено Уряд, а решту скарг у заяві було визнано неприйнятними відповідно до пункту 3 правила 54 Регламенту Суду .

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

5. Заявник народився у 1961 році та проживає у м. Краматорську.

A. Факти, що передували справі

6. У липні 2001 року журналіст п. Ігор Александров був забитий до смерті невідомими особами у приміщенні очолюваної ним місцевої телекомпанії у м. Слов’янську. Він був автором низки телевізійних передач про корупцію та організовану злочинність в області.

7. Ця трагічна подія викликала гучний суспільний резонанс.

8. У серпні 2001 року міліція затримала В. за підозрою у вчиненні вбивства п. Александрова. В. був безпритульним, який не мав жодних засобів до існування, оскільки нещодавно був звільнений з виправної колонії, де відбував покарання за вчинення крадіжки. Хоча він неодноразово зізнавався у вчиненні зазначеного злочину, його показання були неузгодженими. Зрештою він зазначив, що уклав угоду з Б., також колишнім засудженим, який пообіцяв йому автомобіль та квартиру в обмін на його зізнання у вчиненні вбивства журналіста. Сам Б. діяв за дорученням певних працівників правоохоронних органів. Він запевнив В., що про нього подбають у виправній колонії та що строк його ув’язнення буде мінімальним.

9. Вбачається, що у жовтні 2001 року Б. зник безвісті.

10. У травні 2002 року суд першої інстанції виправдав та звільнив В. У липні 2002 року він помер нібито від серцевої недостатності. Згодом було розпочато розслідування за фактом можливого отруєння В. З матеріалів справи його результат не зрозумілий.

11. У незазначену дату було порушене кримінальне провадження у зв’язку з можливим вбивством Б., незважаючи на те, що його тіло знайдено не було.

12. На момент подій заявник обіймав посаду заступника начальника Краматорського міського відділу міліції.

B. Кримінальне провадження щодо заявника

13. 28 січня 2004 року щодо заявника було порушено кримінальне провадження за підозрою у перевищенні посадових повноважень, що спричинило тяжкі наслідки. Зокрема, він підозрювався у фальсифікації кримінальної справи щодо В. Згідно з твердженнями прокурора заявник, намагаючись уникнути відповідальності за неспроможність розкрити вбивство журналіста, дав Б. вказівку знайти уразливу особу, яка погодиться зізнатися у вчиненні зазначеного злочину в обмін на винагороду. Тому Б. переконав В. зіграти цю роль. Заявник також підозрювався у наданні своїм підлеглим розпорядження підкупити чи примусити водія таксі дати неправдиві показання, щоб він виступив свідком обвинувачення В.

14. 10 лютого 2004 року заявник був затриманий як підозрюваний.

15. 13 лютого 2004 року Печерський районний суд м. Києва (далі - Печерський суд) обрав заявнику запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до розгляду справи судом. Згодом строк тримання його під вартою під час досудового розслідування неодноразово продовжувався.

16. У різні дати у 2004 році щодо заявника та інших осіб були порушені інші кримінальні справи за підозрою у декількох епізодах захоплення заручників і вчиненні умисного вбивства при обтяжуючих обставинах, а також ще одним епізодом перевищення службових повноважень (продаж автомобіля, вилученого як речовий доказ). Крім того, щодо заявника була порушена кримінальна справа за фактом вчинення вбивства Б. Всі зазначені справи були об’єднані з порушеною раніше.

17. Під час допиту 08 листопада 2004 року заявник зізнався у фальсифікації разом з іншим працівником міліції кримінальної справи щодо В., а також у причетності до отруєння В. і вчиненні вбивства Б.

18. 28 листопада 2004 року заявник відмовився від своїх показань від 08 листопада 2004 року та подав до Генеральної прокуратури України скаргу, стверджуючи, що його примусили дати зізнавальні показання під психологічним тиском.

19. 05 квітня 2005 року Верховний Суд України продовжив строк тримання заявника під вартою під час досудового розслідування до вісімнадцяти місяців (до 10 серпня 2005 року) з огляду на особливу складність провадження.

20. 08 липня 2005 року досудове слідство було оголошено закінченим. Слідчий також офіційно оголосив обвинуваченим та їхнім захисникам про доступність матеріалів справи для ознайомлення.

21. 14 липня 2005 року заявнику був наданий доступ до матеріалів справи.

22. 05 серпня 2005 року Апеляційний суд м. Києва (далі - Київський суд) продовжив строк тримання заявника під вартою під час досудового розслідування до двадцяти місяців (до 10 жовтня 2005 року), оскільки заявник та його захисники не закінчили ознайомлення з матеріалами справи, яка налічувала понад сто томів. Захисник заявника стверджував про необґрунтованість продовження строку, оскільки, у будь-якому разі, вони не отримали доступу до матеріалів справи у повному обсязі. Його аргумент був відхилений. У своїй постанові суд послався на статті 156 та 165-3 Кримінально-процесуального кодексу України (див. пункт 61).

23. 06 жовтня та 08 грудня 2005 року, а також 06 березня та 07 квітня 2006 року Київський суд продовжував строк тримання заявника під вартою під час досудового розслідування до двадцяти двох, двадцяти п’яти, двадцяти шести та двадцяти семи місяців відповідно (до 10 травня 2006 року) на тих самих підставах, що і раніше.

24. 28 квітня 2006 року справу було направлено до Верховного Суду України для визначення суду, який розглядатиме справу.

25. 23 травня 2006 року Верховний Суд України передавав справу до Апеляційного суду Запорізької області (далі - Запорізький суд).

26. 12 вересня 2006 року Запорізький суд провів попередній розгляд справи. Він вирішив залишити без змін обраний раніше щодо заявника запобіжний захід.

27. 18 червня 2008 року суд першої інстанції задовольнив клопотання прокурора про виділення матеріалів справи за обвинуваченням у вчиненні вбивства Б. у окреме провадження. Ця частина матеріалів справи була направлена до Генеральної прокуратури України для додаткового розслідування. Інформації про будь-який подальший прогрес у цьому провадженні або його результати відсутня.

28. 17 грудня 2008 року суд першої інстанції виділив в окреме провадження матеріали за іншим обвинуваченням заявника, зокрема, за підозрою у перевищенні службових повноважень, яке спричинило тяжкі наслідки (фальсифікація кримінальної справи щодо В.), та направив його органам прокуратури для додаткового розслідування.

29. Решта обвинувачень проти заявника, щодо яких Запорізький суд продовжив розгляд справи, стосувалися декількох епізодів захоплення заручників та вчинення вбивства, а також перевищення службових повноважень у зв’язку з продажем ним доказу.

30. 19 лютого 2009 року Запорізький суд виніс вирок, яким виправдав заявника за обвинуваченнями у захопленні заручників та вчиненні вбивства за відсутністю доказів його вини. Проте заявник був визнаний винним у зловживанні службовим становищем у зв’язку з продажем ним доказу. Він був засуджений до п’яти років та дев’яти днів позбавлення волі. Оскільки заявник вже відбув цей строк, він був звільнений у залі суду. До набрання вироком законної сили до нього був застосований запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд.

31. У той самий день суд першої інстанції виніс окрему ухвалу (див. пункт 59) для привернення уваги Генеральної прокуратури України до певних недоліків досудового слідства, яке він вважав поверхневим та неадекватним. Суд також зазначив, що протягом 2005-2008 років слідчий, в проваджені якого знаходилася справа, дав численні інтерв’ю різним телевізійним та друкованим засобам масової інформації, зображуючи заявника та його співобвинувачених винними та не змінюючи їхніх прізвищ (див. пункти 41-43). Запорізький суд вказав, що така поведінка порушувала право обвинуваченого на презумпцію невинуватості та становила тиск на суд.

32. 29 жовтня 2009 року Верховний Суд України скасував ухвалу суду нижчої інстанції від 17 грудня 2008 року (див. пункт 28), а також вирок і окрему ухвалу від 19 лютого 2009 року (див. пункти 30 та 31). Зокрема, він критикував Запорізький суд у ненаданні жодних конкретних рекомендацій щодо усунення недоліків у розслідуванні. Стосовно окремої ухвали Верховний Суд України зазначив, що її було помилково винесено щодо повернутої на додаткове розслідування частини провадження. Кримінальна справа була направлена на новий розгляд до суду першої інстанції. Однак Верховний Суд України залишив без змін частину вироку суду першої інстанції щодо застосування до заявника запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд.

33. Відповідно до рішення Голови Верховного Суду України справа була передана до Апеляційного суду Луганської області (далі - Луганський суд) як суду першої інстанції, який 22 лютого 2010 року розпочав розгляд справи.

34. 25 січня 2012 року Луганський суд за поданням прокурора обрав заявнику запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. У наявних в Суду матеріалах справи копія цієї постанови відсутня.

35. 06 лютого 2012 року суд першої інстанції виділив в окреме провадження матеріали по обвинуваченню у зловживанні службовим становищем (щодо незаконного продажу доказу) та повернув їх до органів прокуратури на додаткове розслідування.

36. 20 березня 2012 року Луганський суд визнав заявника винним у перевищенні службових повноважень, що спричинило тяжкі наслідки (фальсифікація матеріалів справи щодо В.), та обрав йому покарання у виді позбавлення волі на строк сім років з позбавленням права виконувати функції представників влади на строк три роки. Він також визнав заявника винним у дачі неправдивих показань та у зв’язку з цим засудив його до чотирьох років позбавлення волі. Щодо останнього обвинувачення суд дійшов висновку, що внаслідок закінчення строку давності для притягнення до кримінальної відповідальності заявника звільнили від відбування цієї частини покарання. Цим же вироком суд першої інстанції виправдав заявника за іншими обвинуваченнями (організація озброєної банди, декілька епізодів викрадення людей та вчинення умисного вбивства з обтяжуючими обставинами) за відсутністю доказів. Суд вирішив залишити без змін обраний заявнику запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до набрання вироком законної сили.

37. 17 серпня 2012 року Рубіжанський міський суд (далі - Рубіжанський суд) провів попередній розгляд справи заявника за обвинуваченням у зловживанні службовим становищем у зв’язку з незаконним продажем доказу, яку 06 лютого 2012 року було передано на додаткове розслідування (див. пункт 35). Він зазначив, що хоча питання про запобіжний захід не розглядалося у ході цього провадження, заявник вже тримався під вартою в рамках іншого провадження за вироком від 20 березня 2012 року. Отже, Рубіжанський суд обрав йому як найбільш відповідний запобіжний захід - тримання під вартою до розгляду судом справи за виділеними в окреме провадження обвинуваченнями.

38. 12 грудня 2012 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі - Вищий спеціалізований суд) змінив вирок Луганського суду від 20 березня 2012 року. Він дійшов висновку, що заявник мав бути звільнений від відбування покарання у цілому у зв’язку із закінченням строку давності для притягнення до кримінальної відповідальності за єдиним обвинуваченням, яке призвело до застосування цього покарання (зловживання службовим становищем у зв’язку з фальсифікацією матеріалів справи щодо В. - див. пункт 36). Отже, Вищий спеціалізований суд ухвалив звільнити заявника.

39. Проте в рамках розгляду справи заявника за обвинуваченням у незаконному продажі речового доказу (див. пункт 37) до нього продовжував застосовуватись запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

40. 24 січня 2013 року Рубіжанський суд задовольнив клопотання заявника про закриття кримінального провадження у зв’язку із закінченням строку давності для притягнення до кримінальної відповідальності за останнім обвинуваченням проти нього (зловживання службовим становищем у зв’язку із незаконним продажем доказу). Заявник був звільнений у залі суду.

C. Висвітлення кримінального провадження щодо заявника у засобах масової інформації

41. У 2005 році на одному з національних телеканалів, "СТБ", був показаний тридцятихвилинний документальний фільм "Смертельна угода". Як було зазначено у програмі, вона була створена за підтримки Служби безпеки України та Міністерства внутрішніх справ України (зокрема, Головного управління по боротьбі з організованою злочинністю). Документальний фільм розповідав про угоду між В. та працівниками правоохоронних органів, а також про подальше вбивство В. і Б. Заявник був названий особою, яка запропонувала угоду та була убивцею Б. Програма складалась з коротких фільмів, у яких ролі заявника та інших причетних осіб грали професійні актори. Один з цих короткометражних фільмів зобразив заявника вбивцею Б. Крім того, до нього були включені численні інтерв’ю слідчого, у провадженні якого знаходилася справа, а також декількох працівників Служби безпеки України. Вони поділилися своїми версіями подій у справі у формі, яка вбачалася фактичними твердженнями, не зазначаючи, на якій стадії знаходилося провадження на момент різних інтерв’ю. Опис долі В. був дуже емоційним. Передача також містила витяги з допиту заявника від 08 листопада 2004 року, під час якого він зізнався у фальсифікації кримінальної справи щодо В. та вчиненні вбивства Б. (див. пункт 17).

42. Зазначена програма транслювалась на телеканалі "СТБ" щонайменше дванадцять разів у період між 2005 та 2008 роками і, можливо, пізніше.

43. Крім того, слідчий, у провадженні якого знаходилася справа заявника, дав численні інтерв’ю (висловлюючи ті самі твердження, що й у зазначеній програмі) різним друкованим засобам масової інформації.

D. Умови тримання заявника під вартою у Луганському СІЗО

44. У 2012 році заявник з короткими перервами тримався під вартою у Луганському СІЗО. Згідно з твердженнями заявника він тримався там з 20 березня по 28 грудня 2012 року; проте згідно із зауваженнями Уряду та документами у матеріалах справи він тримався під вартою в цій установі з 25 січня по 20 грудня 2012 року.

1. Побутові умови тримання під вартою

45. Згідно з твердженнями заявника камери були надзвичайно малими та не мали належної вентиляції; санітарні умови були дуже поганими; туалет не був відділений від житлової зони і заявнику доводилося вживати їжу безпосередньо поруч із ним; а ліжко було заражене клопами. Крім того, заявника, як стверджувалося, часто позбавляли щоденних годинних прогулянок, передбачених законом.

46. Уряд стверджував, що він не міг надати опис побутових умов тримання заявника під вартою у Луганському СІЗО, оскільки після початку збройного конфлікту на сході Україні у 2014 році м. Луганськ перебувало на непідконтрольній Уряду території.

2. Медична допомога

47. 25 січня 2012 року після прибуття до Луганського СІЗО заявник пройшов медичне обстеження, флюорографічне обстеження грудної клітини та здав аналіз крові, за результатами чого жодних проблем зі здоров’ям виявлено не було. При цьому лікарі задокументували його історію хвороб, а саме, що він страждав на гепатит і був оперований, зокрема, у зв’язку з паховою та пупковою грижами. Згідно з медичною карткою заявника на той момент він не висував жодних скарг щодо стану свого здоров’я.

48. 30 січня 2012 року у Луганському СІЗО заявника оглянули дерматовенеролог і психіатр та повідомили про відсутність будь-яких гострих проблем зі здоров’ям. При цьому він був взятий на диспансерний облік у зв’язку з гіпертонічною хворобою, хронічним панкреатитом і хронічним холециститом.

49. 28 листопада 2012 року після скарг заявника на головний біль, запаморочення та оніміння язика, його обстежив лікар Луганського СІЗО, який діагностував гіпертонічний криз та призначив йому деякі препарати. Було рекомендовано огляд заявника лікарем-терапевтом міжобласної багатопрофільної лікарні при Луганському СІЗО та проходження ним електрокардіографічного обстеження.

50. 29 листопада 2012 року заявник пройшов електрокардіографічне обстеження, яке показало, що він мав ротацію серця та ознаки гіпертрофії лівого шлуночка.

51. 06 грудня 2012 року лікар-терапевт міжобласної багатопрофільної лікарні при Луганському СІЗО оглянув заявника та діагностував йому ішемічну хворобу серця, стабільну стенокардію напруги, дифузний кардіосклероз, серцеву недостатність та гіпертонічну хворобу серця з високим ступенем ризику. Заявнику були призначені певні препарати, було рекомендовано пройти стаціонарне лікування у медичній частині СІЗО та контролювати його артеріальний тиск.

52. Уряд не зміг надати додаткові фактичні відомості про те, чи пройшов заявник рекомендоване медичне лікування, оскільки не мав доступу до документації Луганського СІЗО (див. також пункт 46).

53. Згідно з твердженнями заявника його не госпіталізували.

54. 24 січня 2013 року заявник був звільнений (див. пункт 40).

55. У матеріалах справи міститься виписка з історії хвороби заявника з кардіологічного відділу міської лікарні, де він проходив стаціонарне лікування з 10 по 22 квітня 2013 року у зв’язку з головними болями та болем у грудях, який супроводжувався задишкою. Згідно з наведеними у цій виписці поясненнями заявника він страждав на головні болі та гіпертонію з 2000 року, а з вересня 2004 року стан його здоров’я погіршувався через стресові обставини у його житті. Незначне поліпшення стану здоров’я заявника було відмічене лише на момент його звільнення.

56. У матеріалах справи також містяться результати пройденого заявником 05 липня 2013 року ультразвукового обстеження колінних суглобів. Йому було діагностовано "кісту Бейкера" (сумка з рідиною, що утворює грижу під коліном) двох колін.

E. Провадження за позовом заявника про відшкодування шкоди

57. Заявник подав до Державної казначейської служби України цивільний позов про відшкодування моральної шкоди за незаконне кримінальне переслідування та тримання під вартою відповідно до Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" (див. пункт 62).

58. Суди трьох інстанцій (10 грудня 2013 року Краматорський міський суд, 17 січня 2014 року Апеляційний суд Донецької області та 17 лютого 2014 року Вищий спеціалізований суд) залишили його позов без задоволення у зв’язку з необґрунтованістю. Вони встановили, що Закон України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" не передбачав відшкодування у ситуації заявника, оскільки він був виправданий лише частково.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

59.Стаття 23-2 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року (далі - КПК України), який втратив чинність 19 листопада 2012 року, передбачала, що при виявленні судом порушень закону та/або прав громадян, допущених при провадженні дізнання, досудового слідства або при розгляді справи нижчестоящим судом, він мав винести окрему ухвалу, якою звертав увагу відповідних державних органів на встановлені факти та вимагав вжиття ними відповідних заходів для виправлення ситуації. Невжиття необхідних заходів становило адміністративне правопорушення.

60.Стаття 253 КПК України передбачала, що у разі прийняття суддею рішення про призначення справи обвинуваченого до судового розгляду, він, серед іншого, мав вирішити питання про зміну, скасування або обрання запобіжного заходу.

61. Інші відповідні положення КПК України передбачають:

Cтаття 156. Строки тримання під вартою

"Тримання під вартою під час досудового розслідування не повинно тривати більше двох місяців.

У випадках, коли у строк, передбачений частиною першою цієї статті, розслідування справи закінчити неможливо, а підстав для скасування чи заміни запобіжного заходу на більш м’який немає, він може бути продовжений:

1) до чотирьох місяців - за поданням, погодженим з прокурором, який здійснює нагляд за додержанням законів органами дізнання і досудового слідства, або самим цим прокурором, суддею того суду, який виніс постанову про застосування запобіжного заходу;

2) до дев’яти місяців - за поданням, погодженим з заступником Генерального прокурора України, прокурором Автономної Республіки Крим, області, міст Києва і Севастополя та прирівняних до них прокурорів, або самим цим прокурором у справах про тяжкі і особливо тяжкі злочини, суддею апеляційного суду;

3) до вісімнадцяти місяців - за поданням, погодженим з Генеральним прокурором України, його заступником, або самим цим прокурором в особливо складних справах про особливо тяжкі злочини, суддею Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ.

....

Матеріали закінченої розслідуванням кримінальної справи повинні бути пред’явлені обвинуваченому, взятому під варту, та його захисникові не пізніш як за місяць до закінчення граничного строку тримання під вартою, встановленого частиною другою цієї статті.

Якщо матеріали кримінальної справи було пред’явлено обвинуваченому та його захисникові з порушенням … терміну до закінчення граничного строку тримання під вартою, встановленого частиною другою цієї статті, то після його закінчення обвинувачений підлягає негайному звільненню. При цьому за обвинуваченим та його захисником зберігається право на ознайомлення з матеріалами справи.

Якщо матеріали кримінальної справи було пред’явлено обвинуваченому та його захисникові [з додержанням зазначеного терміну], але його виявилося недостатньо для ознайомлення з матеріалами справи, зазначений строк може бути продовжено суддею апеляційного суду за поданням слідчого, погодженим з Генеральним прокурором України чи його заступником, або поданням [зазначених представників прокуратури]. Коли у справі беруть участь кілька обвинувачених, яких тримають під вартою, і хоча б одному з них строку … виявилося недостатньо для ознайомлення з матеріалами справи, то подання [про його продовження] може бути внесено стосовно того обвинуваченого або тих обвинувачених, які ознайомилися з матеріалами справи, якщо не відпала необхідність у застосуванні до нього або до них взяття під варту і відсутні підстави для обрання іншого запобіжного заходу. ...".

Cтаття 165-3. Порядок продовження строків тримання під вартою

"За відсутності підстав для зміни запобіжного заходу чи у разі неможливості закінчення розслідування справи в частині доведеного обвинувачення, слідчий за погодженням з відповідним прокурором або прокурор звертається до суду з поданням про продовження строку тримання під вартою. У поданні зазначаються причини, у зв’язку з якими необхідно продовжити строк, обставини та факти, що належить дослідити, докази, які підтверджують, що злочин вчинено [обвинуваченою] особою, яка тримається під вартою, і обґрунтування, [яке вказує на] необхідність збереження цього запобіжного заходу. ...

Одержавши подання, суддя … вивчає матеріали кримінальної справи, при необхідності опитує обвинуваченого, особу, у провадженні якої перебуває справа, вислуховує думку прокурора, захисника, якщо він з’явився (до суду), після чого залежно від наявності до того підстав виносить постанову про продовження строку тримання під вартою за винятком випадку, передбаченого частиною сьомою статті 156 цього Кодексу або відмовляє в його продовженні.

На постанову судді до апеляційного суду прокурором, підозрюваним, обвинуваченим, його захисником чи законним представником протягом трьох діб з дня її винесення може бути подана апеляція. Подача апеляції не зупиняє виконання постанови судді. Постанови судді апеляційного та Верховного Суду України оскарженню не підлягають.".

62. Відповідні положення Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" (1994 року з подальшими змінами) наведені у рішенні Суду у справі "Ярошовець та інші проти України" (Yaroshovets and Others v. Ukraine), заява № 74820/10 та інші, пункти 62 та 63, від 03 грудня 2015 року.

I. МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ

63. У своїй відповіді на зауваження Уряду щодо умов тримання під вартою у Луганському СІЗО заявник додатково скаржився на умови його переміщення на судові засідання протягом усього періоду тримання його під вартою, а також на стверджуване невиправдане застосування до нього дисциплінарних заходів під час тримання під вартою.

64. Суд зазначає, що ці нові, подані із запізненням скарги не є уточненням первинної скарги заявника, щодо якої сторони надали зауваження. Отже, Суд вважає недоцільним розгляд зазначених питань в контексті цієї справи (див., наприклад, рішення у справі "Капустяк проти України" (Kapustyak v. Ukraine), заява № 26230/11, пункт 52, від 03 березня 2016 року).

II. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 3 КОНВЕНЦІЇ

65. Заявник скаржився на побутові умови тримання його під вартою та на відсутність належної медичної допомоги у Луганському СІЗО. Він посилався на статтю 3 Конвенції, яка передбачає:

"Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.".

A. Доводи сторін

66. Уряд стверджував про невичерпання заявником національних засобів юридичного захисту у зв’язку з цією скаргою, оскільки він не звертався з нею до органів прокуратури чи інших національних органів влади.

67. В обґрунтування цього доводу Уряд посилався на справу "Садков проти України" (Sadkov v. Ukraine), заява № 21987/05, від 06 липня 2017 року, пункт 85, у якій Суд визнав, що скарги заявника стосовно конкретних проблем зі здоров’ям були належним чином розглянуті органами влади. На думку Уряду, не було жодних ознак того, що у разі подання заявником на національному рівні скарг на неналежну медичну допомогу у цій справі, вони були б розглянуті неналежним чином.

68. Уряд зазначив, що він не мав доступу до відповідних документів з Луганського СІЗО для формування своєї позиції щодо суті скарг заявника. При цьому він стверджував, що заявник не довів, що умови тримання його під вартою у відповідній установі порушували його права за статтею 3 Конвенції.

69. Заявник оскаржив доводи Уряду. Він зазначив, що неодноразово скаржився на умови тримання його під вартою до суду першої інстанції та що у зв’язку з цим суддя звертався з листами до адміністрації Луганського СІЗО, однак безрезультатно. Заявник вважав недоцільною можливість звернення зі скаргою до органів прокуратури з огляду на стверджувану відсутність в них незалежності та їхню упередженість.

70. Щодо побутових умов тримання під вартою заявник, посилаючись на свій первинний виклад подій (див. пункт 45), зазначив, що не вважав за необхідне надавати їхній детальний опис, оскільки, на його думку, Суду було відомо про існуючі реалії у всіх українських установах виконання покарань. Заявник надав деяку загальну інформацію щодо стверджуваного неналежного стану туалетів та пральних приміщень в українських установах виконання покарань, не вказавши, яку саме установу він описував зі свого власного досвіду. Крім того, він далі деталізував свої скарги на умови тримання його під вартою у Київському та Запорізькому слідчих ізоляторах, які вже були визнані Судом неприйнятними (див. пункт 4).

71. Щодо питання надання медичної допомоги під час тримання під вартою заявник стверджував про несумісність стану його здоров’я з умовами тримання його під вартою та значне погіршення стану його здоров’я внаслідок цього. Заявник також зазначив, що у листопаді та грудні 2012 року його переміщення до інших установ для надання йому можливості взяти участь у слідчих діях двічі скасовувалося через його високий артеріальний тиск. Крім того, згідно з твердженнями заявника медичний висновок, що стан його здоров’я потребував негайної госпіталізації (див. пункт 51), не був прийнятий до уваги і замість поміщення до лікарні для отримання медичної допомоги, він був переміщений до іншої установи виконання покарань для проведення слідчих дій.

72. У своїй відповіді на зауваження Уряду заявник також стверджував, що внаслідок тримання його під вартою у неналежних умовах йому було діагностовано дві кісти Бейкера. Він не надав жодних додаткових деталей або пояснень.

B. Оцінка Суду

73. Суд не вважає за необхідне розглядати зауваження Уряду про невичерпання національних засобів юридичного захисту, оскільки у будь-якому разі скарги заявника з цього питання є явно необґрунтованими з таких причини.

74. Суд нагадує, що згідно зі статтею 3 Конвенції держава має забезпечити тримання особи під вартою в умовах, які відповідають принципу поваги до її людської гідності, та щоб спосіб і метод виконання покарання не завдавали їй душевного страждання чи труднощів, які б перевищували невідворотний рівень страждання, притаманний триманню під вартою (див. рішення у справі "Кудла проти Польщі" [ВП] (Kudla v. Poland) [GC], заява № 30210/96, пункт 94, ЄСПЛ 2000-XI).

75. Суд зазначає, що інформація про побутові умови тримання під вартою знаходиться у віданні національних органів влади. Відповідно у заявників можуть виникнути певні труднощі в отриманні доказів для обґрунтування скарги з цього приводу. Однак у таких справах розумно очікувати від заявників подання принаймні детального викладу оскаржуваних фактів та надання, максимально можливою мірою, певних доказів на підтвердження своїх скарг. У таких ситуаціях Суд вважав доказами, наприклад, письмові показання співкамерників чи фотографії, надані заявниками на підтримку їхніх тверджень (див., наприклад, ухвалу щодо прийнятності у справі "Голубенко проти України" (Golubenko v. Ukraine), заява № 36327/06, пункт 52, від 05 листопада 2013 року, з подальшими посиланнями).

76. Крім того, Суд нагадує, що необґрунтованого твердження про відсутність, несвоєчасне надання або навіть незадовільну якість медичної допомоги зазвичай недостатньо для порушення питання за статтею 3 Конвенції. Правдоподібна скарга зазвичай повинна містити, серед іншого, достатні посилання на відповідне захворювання, лікування, яке вимагалось особою, та яке було надано або у наданні якого було відмовлено, а також певні докази, такі як висновки експертів, здатні виявити серйозні недоліки у наданій заявнику медичній допомозі (див. рішення у справах "Валерій Самойлов проти Росії" (Valeriy Samoylov v. Russia), заява № 57541/09, пункт 80, від 24 січня 2012 року, та "Євгеній Богданов проти Росії" (Yevgeniy Bogdanov v. Russia), заява № 22405/04, пункт 93, від 26 лютого 2015 року).