Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Дудка проти України"

Європейський суд з прав людини (четверта секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Фаріс Вегабовіч (<…>), Голова,

Карло Ранцоні (<…>),

Петер Пацолай (<…>), судді,

та Андреа Там’єтті (<…>), заступник Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 13 листопада 2018 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справу було розпочато за заявою (№ 55912/09), яку 08 жовтня 2009 року подала до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянка України пані Валентина Олександрівна Дудка (далі - заявниця).

2. Заявницю, якій була надана правова допомога, представляв п. В.О. Верпета - юрист, який практикує у м. Оржиці. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений, на останніх етапах провадження п. І. Ліщина з Міністерства юстиції України.

3. 07 грудня 2016 року про скарги на стверджуване жорстоке поводження із заявницею під час тримання її під вартою у відділі міліції та непроведення ефективного розслідування у зв’язку з цим, а також на стверджувані порушення її прав на правову допомогу та не свідчити проти себе було повідомлено Уряд, а решта скарг у заяві були визнані неприйнятними відповідно до пункту 3 правила 54 Регламенту Суду .

4. Уряд заперечив проти розгляду заяви комітетом. Розглянувши заперечення Уряду, Суд відхиляє його.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

A. Кримінальне провадження щодо заявниці

5. Заявниця народилася у 1966 році та проживає у с. Чевельча.

6. У період з жовтня 2003 року по листопад 2004 року було вчинено низку крадіжок худоби з різних сільськогосподарських підприємств, у зв’язку з чим було порушено кримінальну справу.

7. Вранці 02 листопада 2004 року з сільськогосподарського підприємства у селищі поряд з тим, у якому проживала заявниця, були викрадені телиця та бик.

8. 12 листопада 2004 року було порушено кримінальну справу за фактом крадіжки 02 листопада 2004 року.

9. 14 листопада 2004 року, згідно з твердженнями заявниці о 08 год. 30 хв., працівники міліції доставили її з дому до Оржицького відділу міліції (далі - відділ міліції) для перевірки її можливої причетності до зазначених злочинів.

10. Згідно з твердженнями заявниці у відділі міліції вона зазнала побиття та психологічного тиску з метою отримання її зізнавальних показань щодо крадіжок худоби. Працівники міліції били її в обличчя, поклали її на підлогу обличчям униз, наступили їй на ноги та викрутили руки за спину. Її також змусили розставити ноги якомога ширше, погрожуючи побиттям, якщо вона впаде. Її клопотання про надання захисника були, як стверджувалося, залишені без задоволення.

11. Уряд стверджував, що заявниця не зазнала жорстокого поводження.

12. У той самий день, перебуваючи під вартою у відділі міліції, заявниця написала "явку з повинною", у якій зізналася у вчиненні кількох крадіжок худоби, та дала "пояснення", у яких, згідно з твердженнями Уряду, вона зазначила, що вчинила злочини у складі групи осіб. Суду не були надані копії цих показань та "пояснень". Як вбачається з наявних скарг, поданих захисником заявниці до національних органів влади, заявниця написала окремий документ щодо кожного зі своїх зізнавальних показань.

13. У той самий день о 18 год. 10 хв. слідчий Оржицького відділу міліції, у провадженні якого знаходилася справа про крадіжку худоби (далі - слідчий), склав протокол про затримання заявниці, підозрюваної у вчиненні злочину. Заявниця підписала протокол про роз’яснення їй її процесуальних прав. У цьому протоколі вона зазначила, що не потребувала послуг захисника на цій стадії провадження. Тому слідчий виніс постанову про проведення без участі захисника досудового слідства у кримінальній справі щодо вчинених у 2003-2004 роках крадіжок.

14. Після цього заявниця була допитана як підозрювана за відсутності захисника. У протоколі допиту зазначено, що її право на захисника та на побачення з ним до першого допиту (як і право не давати показання щодо себе) були роз’яснені заявниці до початку допиту. Згідно з протоколом заявниця зізналася у низці крадіжок худоби у 2003 та 2004 роках, вчинених у складі групи осіб, та надала деякі подробиці щодо цього. Слідчий не поставив жодних запитань і не зробив жодних зауважень.

15. 16 листопада 2004 року мати заявниці підписала договір про надання заявниці правової допомоги захисником В. Тричі у той самий день та двічі 17 листопада 2004 року (уранці та у другій половині дня) він намагався побачитися із заявницею, проте з різних причин чергові працівники міліції відмовляли йому у доступі до відділу міліції. Після кожної спроби 17 листопада 2004 року він подавав до прокуратури скаргу на незаконне перешкоджання працівниками міліції його побаченню із заявницею та стверджував, що всі слідчі дії, проведені за участю заявниці, але за його відсутності, мали вважатися такими, що проведені у порушення прав заявниці на захист.

16. 17 листопада 2004 року, вочевидь під час обідньої перерви, В. вдалося побачитися зі слідчим та заявити клопотання про допущення його до участі у провадженні в якості захисника заявниці на підставі укладеної з матір’ю заявниці угоди. З матеріалів справи вбачається, що того самого дня слідчий допустив В. до провадження щодо вчиненої 02 листопада 2004 року крадіжки та надав йому дозвіл зустрітися із заявницею.

17. У той самий день - згідно з офіційними документами з 08 год. 15 хв. до 11 год. 30 хв., згідно з твердженнями заявниці у другій половині дня, - було проведено відтворення обстановки та обставин події за присутності слідчого, двох понятих та експерта-криміналіста. У відповідному протоколі, підписаному заявницею без жодних зауважень, зазначено, що перед початком відтворення обстановки та обставин події заявниці були роз’яснені її конституційні права не давати показання щодо себе та її право відмовитися від участі у відтворенні обстановки і обставин події або наполягати на проведенні слідчої дії за присутності захисника. Заявниця відмовилася (згідно з протоколом "за присутності захисника") від здійснення цих прав та висловила бажання провести відтворення обстановки та обставин події без участі захисника.

18. Під час відтворення обстановки та обставин події заявниця надала детальну інформацію щодо вчиненої уранці 02 листопада 2004 року крадіжки та вказала місце, де нею були забиті вкрадені тварини. При безпосередньому огляді місця події були виявлені дві відрізані голови худоби та дві відповідні бирки.

19. За результатами судового засідання щодо застосування до заявниці запобіжного заходу, яке відбувалося того самого дня з 17 год. 00 хв. до 18 год. 15 хв., тримання заявниці під вартою було продовжено до десяти діб. Як зазначено у протоколі судового засідання, на початку засідання заявниця висловила бажання, щоб її представляв В. і її клопотання було задоволене судом. Після прибуття В. заявниця заявила клопотання про побачення із В. наодинці. Заслухавши В., який стверджував, що був уповноважений представляти інтереси заявниці з 09 год. 00 хв. 16 листопада 2004 року, але з того часу йому незаконно перешкоджали бачитися з нею, суд оголосив перерву до 18 год. 10 хв., щоб дозволити заявниці побачитися із захисником наодинці.

20. Згідно з твердженнями заявниці жодного такого побачення забезпечено не було та фактично В. не був допущений у судове засідання. У протоколі судового засідання нічого не зазначено про участь В. після закінчення перерви.

21. 17 листопада 2004 року заявниця була переміщена до ізолятора тимчасового тримання Лубенського міськвідділу міліції (далі - ІТТ). У журналі доставлених осіб ізолятора зазначено, що після доставлення заявниці в неї були виявлені садна на підборідді, лівому лікті та стегні, крововилив на правому стегні та подряпина на лівому коліні. Крім того, у журналі зазначалося, що тілесні ушкодження заявниці були отримані за три дні до її поміщення до ізолятора та що вона не висунула скарг працівникам ІТТ.

22. 18 листопада 2004 року В. безуспішно намагався побачитися із заявницею у Оржицькому ІТТ, оскільки він не був поінформований про її переміщення до Лубенського ІТТ. У той самий день він звернувся зі скаргою до прокуратури, стверджуючи, що він не мав можливості побачитися із заявницею та не був поінформований про її переміщення до Лубенського ІТТ.

23. 19 листопада 2004 року заступник начальника Лубенського ІТТ відмовив у наданні дозволу на побачення В. із заявницею, оскільки кабінет слідчого, нібито, був зайнятий, а іншого способу задовольнити його клопотання не було. У той самий день В. поскаржився на цей факт прокурору. Зокрема, він зазначив, що чекав біля Лубенського ІТТ до закінчення робочого дня та не побачив нікого, хто б виходив з будівлі, окрім працівників Оржицького відділу міліції. На його думку, це становило доказ того, що вони "проводили роботу із заявницею" за відсутності захисника.

24. 23 листопада 2004 року В. знову поскаржився до прокуратури Оржицького району, що він досі не мав можливості побачитися із заявницею та на ненадання прокурором відповіді на його чотири попередні скарги про порушення прав заявниці на захист та його прав, як її захисника.

25. У той самий день з 12 год. 29 хв. до 16 год. 14 хв. за присутності слідчого, двох понятих та експерта-криміналіста було проведено ще одне відтворення обстановки та обставин події. У відповідному протоколі, підписаному заявницею без зауважень, зазначалось, що вона була поінформована про свої процесуальні права, але заявниця відмовилася від допомоги захисника під час цієї слідчої дії.

26. Під час відтворення обстановки та обставин події заявниця надала детальну інформацію щодо дев’яти епізодів крадіжок худоби, які вона, як стверджувалося, вчинила у складі групи осіб у 2003 та 2004 роках, та вказала напрямки, з яких її співучасники привозили їй вкрадених тварин, і місця, де вона забивала худобу. У протоколі відтворення обстановки та обставин події також зазначено, що після закінчення відтворення обстановки та обставин події заявниця засвідчила, що давала показання добровільно без будь-якого фізичного чи психологічного впливу працівників міліції.

27. 24 листопада 2004 року після роз’яснення заявниці її процесуальних прав як підозрюваної вона висловила бажання, щоб її представляв В. У той самий день останній був допущений до участі у провадженні щодо крадіжок, вчинених у 2003-2004 роках.

28. У той самий день у присутності В. заявниці було пред’явлено обвинувачення у вчиненні 02 листопада 2004 року крадіжки у складі групи осіб. Вона була допитана як обвинувачена у зв’язку з цим. Заявниця заперечила свою вину у вчиненні крадіжки та стверджувала, що дала свої попередні показання після того, як їй сказали, що інші особи звинуватили її у вчиненні крадіжки та не було сенсу заперечувати свою вину. Коли у неї запитали, як сталося, що вона знала та показала місце, де були заховані голови забитих тварин, вона заявила, що про це місце їй розповіли поняті.

29. 03 грудня 2004 року у кримінальній справі щодо заявниці був призначений новий слідчий.

30. 09 грудня 2004 року прокурор Оржицького району видав припис, яким зобов’язав начальника Оржицького відділу міліції усунути порушення прав заявниці на захист та забезпечити їй можливість бачитися зі своїм захисником В. без будь-яких обмежень у кількості та тривалості таких побачень.

31. 17 грудня 2004 року В. було відмовлено у побаченні з заявницею, оскільки він не отримав дозволу на це у новопризначеного слідчого у справі. У той самий день В. поскаржився на цей факт прокурору, посилаючись на невиконання працівниками міліції припису прокурора від 09 грудня 2004 року (див. пункт 30).

32. 22 грудня 2004 року після роз’яснення заявниці її процесуальних прав у справі щодо вчиненої уранці 02 листопада 2004 року крадіжки вона висловила бажання, щоб її представляв В. У той самий день слідчий допустив В. до участі у цьому провадженні.

33. 23 грудня 2004 року В. знову було відмовлено у побаченні із заявницею, оскільки "інформація, яка б підтверджувала його допуск до участі у провадженні, була відсутня". Наступного дня заявниця подала до прокуратури скаргу на ненадання їй дозволу на побачення зі своїм захисником. Останній також стверджував, що 22 грудня 2004 року їхнє побачення із заявницею було перерване і її вивели з кімнати для побачень.

34. У той самий день, 23 грудня 2004 року, під час судового засідання щодо застосування до заявниці запобіжного заходу, яке проводилося з 10 год. 00 хв. до 12 год. 00 хв. у присутності В., заявниця стверджувала, inter alia, що уранці 14 листопада 2004 року у відділі міліції вона заперечила участь у вчиненні крадіжок та безуспішно клопотала про надання їй допомоги захисника. Крім того, вона скаржилася на жорстоке поводження з нею з боку працівників міліції та що вони змусили її написати продиктовані ними зізнавальні показання щодо низки крадіжок. Вона надала детальний опис жорстокого поводження з нею 14 листопада 2004 року, наведений вище (див. пункт 10), та стверджувала, що боялася висувати будь-які скарги під час її обстеження судово-медичним експертом 22 листопада 2004 року.

35. У незазначену дату кримінальні провадження щодо всіх епізодів крадіжок були об’єднані в одну справу.

36. 19 лютого 2005 року після роз’яснення заявниці її процесуальних прав як обвинуваченої вона висловила бажання, щоб її представляв В. У його присутності їй було пред’явлене обвинувачення в організації у 2003 році злочинної групи та вчиненні у 2003 та 2004 роках низки крадіжок худоби.

37. 02 березня 2005 року, підписуючи протокол про ознайомлення з матеріалами кримінальної справи, заявниця заперечила свою вину та зазначила, не надавши жодних деталей, що всі слідчі дії проводилися у порушення її прав на захист. В. стверджував про відсутність доказів вини заявниці та, відповідно, клопотав про закінчення кримінального провадження щодо неї. У той самий день слідчий відмовив у задоволенні клопотання захисника, оскільки воно було необґрунтованим та викладене лише у загальних формулюваннях.

38. 22 березня 2005 року справа щодо заявниці та її ймовірних співучасників була направлена на розгляд до Чорнухинського районного суду Полтавської області (далі - районний суд).

39. 19 квітня 2005 року районний суд провів попередній розгляд справи у присутності усіх обвинувачених та В. Під час цього розгляду жодних скарг висунуто не було.

40. Під час розгляду справи судом першої інстанції заявниця не визнала себе винною та стверджувала, inter alia, що її зізнавальні показання були отримані працівниками міліції у результаті жорстокого поводження з нею та за відсутності захисника. Співобвинувачені заявниці надали аналогічні показання.

41. 15 вересня 2005 року районний суд визнав заявницю винною у вчиненні низки епізодів крадіжок та обрав їй покарання у виді позбавлення волі на строк п’ять років. При цьому він посилався, головним чином, на зізнавальні показання, надані заявницею 14, 17 та 23 листопада 2004 року (див. пункти 12, 14, 18 та 26) та зізнавальні показання, надані її співучасниками під час досудового слідства. Відхиляючи твердження заявниці про жорстоке поводження з боку працівників міліції, районний суд посилався на показання понятих, присутніх під час відтворення обстановки та обставин події 17 та 23 листопада 2004 року (див. пункти 17 та 25). Згідно з твердженнями цих свідків заявниця та інші обвинувачені добровільно давали показання під час відтворень обстановки і обставин події. Крім того, суд посилався на показання, надані причетними працівниками міліції (кожен з яких заперечив проти всіх тверджень про жорстоке поводження), та на те, що під час судово-медичних обстежень заявниці 22 та 25 листопада 2004 року на її тілі не було виявлено жодних тілесних ушкоджень (див. пункт 52 та 55). Суд також зазначив, що протягом усього досудового слідства обвинувачені визнавали свою вину та ніколи не скаржилися на будь-яке жорстоке поводження, а від своїх показань відмовилися лише під час розгляду справи судом першої інстанції (суд вважав, що вони зробили це лише у межах своєї стратегії захисту).

42. 15 березня 2006 року за апеляційною скаргою заявниці Апеляційний суд Полтавської області (далі - апеляційний суд) скасував зазначений вирок та направив справу на новий розгляд. Він звернув увагу, inter alia, на вибірковий підхід суду першої інстанції при оцінці доказів у справі, у тому числі доказів щодо стверджуваного жорстокого поводження та порушення прав заявниці на захист.

43. 20 березня 2007 року прокурор виключив з обсягу обвинувачення заявниці чотири епізоди крадіжок у зв’язку з відсутністю доказів.

44. 18 квітня 2007 року районний суд визнав заявницю та її співобвинувачених винними за всіма пунктами обвинувачення та обрав їм покарання у виді позбавлення волі на різні строки. Заявниці було призначено покарання у виді позбавлення волі на строк чотири роки зі звільненням від відбування покарання. Вирок суду щодо заявниці ґрунтувався на: її явці з повинною та наданих нею 14, 17, 23 листопада 2004 року зізнавальних показаннях (див. пункти 12, 14, 18 та 26); зізнавальних показаннях, наданих її співучасниками під час досудового слідства, протоколах огляду місця події; показаннях потерпілих (тобто власників сільськогосподарських підприємств) та свідків, які підтверджували факт викрадення тварин з сільськогосподарських підприємств.

45. Районний суд відхилив твердження обвинувачених про жорстоке поводження з боку працівників міліції у зв’язку з необґрунтованістю. У зв’язку з цим він зазначив, що причетні працівники міліції заперечили всі твердження про жорстоке поводження; хірург Н., який оглядав заявницю 25 листопада 2004 року (див. пункт 55), зазначив, що він не виявив жодних тілесних ушкоджень при її огляді; судово-медичний експерт, який оглядав заявницю 22 листопада 2004 року, також підтвердив, що ним не було виявлено жодних тілесних ушкоджень на тілі заявниці (див. пункт 52); а поняті, які були присутні під час відтворень обстановки та обставин події (в яких брали участь обвинувачені), зазначили, що заявниця та інші обвинувачені давали показання добровільно.

46. Заявниця подала апеляційну скаргу, стверджуючи, що районний суд не дотримався вказівок апеляційного суду та не розглянув належним чином її твердження та твердження її співобвинувачених про жорстоке поводження з боку працівників міліції. Вона зазначила, inter alia, що районний суд свідомо проігнорував докази, які доводили наявність у неї тілесних ушкоджень. Вона посилалася на, inter alia, відповідні відомості із журналу доставлених осіб Лубенського ІТТ (див. пункт 21) та показання прокурора, який бачив тілесні ушкодження заявниці. Заявниця також оскаржувала правдивість показань працівників міліції з огляду на той факт, що вони були безпосередніми винуватцями. Вона також зазначила, що двоє понятих не могли бути об’єктивними, оскільки на час відповідних подій один із них перебував під слідством, а інший сам був колишнім працівником міліції, який мав тісні зв’язки з міліцією. Заявниця також стверджувала, що районний суд сфальсифікував надані під час судового засідання показання хірурга Н. щодо результатів обстеження заявниці 25 листопада 2004 року (див. пункт 55). У зв’язку з цим вона зазначила, що Н. фактично підтвердив наявність у неї тілесних ушкоджень, які він записав в амбулаторну картку заявниці. Зрештою заявниця стверджувала, що з 14 по 24 листопада 2004 року вона була незаконно позбавлена правової допомоги та що всі докази, на яких ґрунтувався її вирок, зокрема, її зізнавальні показання, були отримані протягом цього періоду. У зв’язку з цим вона також посилалася на безуспішні спроби свого захисника побачитись із нею протягом зазначеного періоду та на безуспішно подані ним до прокуратури скарги з цього приводу.

47. 02 липня 2008 року апеляційний суд залишив без змін вирок районного суду. При цьому суд посилався на (і) явку заявниці з повинною та подальші зізнавальні показання, надані нею під час її допиту, які підтверджувалися показаннями її ймовірних співучасників, та тим, що (іі) останки тварин були виявлені у вказаному заявницею під час відтворення обстановки та обставин події місці. Суд також зазначив, що твердження заявниці про жорстоке поводження були правомірно відхилені судом першої інстанції у зв’язку з необґрунтованістю, оскільки працівники міліції заперечили будь-яке жорстоке поводження, а під час медичних обстежень заявниці 22 та 25 листопада 2004 року або при її подальших медичних обстеженнях під час тримання під вартою у зв’язку з погіршенням стану її здоров’я з огляду на хронічні захворювання жодних тілесних ушкоджень виявлено не було.

48. Заявниця подала касаційну скаргу, підтримавши, inter alia, свої скарги на стверджуване психологічне та фізичне жорстоке поводження під час тримання її під вартою у відділі міліції та відсутність доступу до захисника з 14 по 24 листопада 2004 року. У зв’язку з цим вона доводила, що суди свідомо проігнорували докази, які доводили наявність у неї тілесних ушкоджень невдовзі після її затримання.

49. 26 березня 2009 року Верховний Суд України залишив без змін вирок заявниці. Він зазначив, що її вина була доведена її власними показаннями, наданими нею як підозрюваною, у яких вона зізналася у вчиненні крадіжок та які вона згодом підтвердила під час відтворення обстановки та обставин події. Верховний Суд України також встановив, що показання заявниці підтверджувались зізнавальними показаннями її співобвинувачених. Він зазначив, що її скарга на жорстоке поводження була ретельно перевірена судами нижчих інстанцій та законно відхилена у зв’язку з необґрунтованістю. Верховний Суд України також зазначив, що твердження заявниці були спростовані показаннями хірурга Н. та судово-медичного експерта, а також показаннями працівників міліції. Щодо стверджуваного порушення прав заявниці на захист Верховний Суд України зазначив, що під час досудового слідства заявниця була поінформована про її право на захисника та що захисник, обраний на її власний розсуд, був допущений до участі у провадженні. Ухвала Верховного Суду України була надіслана заявниці 08 квітня 2009 року.

B. Розслідування тверджень про жорстоке поводження

50. Неодноразово у період з 16 по 21 листопада 2004 року захисник В. скаржився до прокуратури Оржицького району на жорстоке поводження із заявницею під час тримання її під вартою у відділі міліції та з метою отримання доказів цього жорстокого поводження клопотав про проведення судово-медичного обстеження заявниці за його присутності.

51. 18 та 19 листопада 2004 року мати заявниці подала аналогічні скарги.

52. 22 листопада 2004 року заявницю оглянув судово-медичний експерт. Відповідний документ вказує, що у заявниці не було тілесних ушкоджень і вона не висувала жодних скарг. Згідно з твердженнями заявниці вона вчинила так, оскільки боялася подальшого побиття працівниками міліції.

53. 23 листопада 2004 року прокуратура Оржицького району відмовила у порушенні кримінальної справи за скаргами захисника заявниці на жорстоке поводження із нею та порушення її прав на захист. Копії цієї постанови Суду надано не було. Згідно з твердженнями Уряду постанова ґрунтувалася на результатах судово-медичного обстеження заявниці 22 листопада 2004 року (див. пункт 52), запереченнях жорстокого поводження працівниками міліції та тому факті, що під час судового засідання щодо обрання запобіжного заходу заявниця не висувала жодних скарг на жорстоке поводження. Стосовно прав на захист прокуратура також зазначила, що згідно з постановою Оржицького районного суду від 17 листопада 2004 року захиснику В. був наданий дозвіл на побачення із заявницею (див. пункт 19).

54. 25 листопада 2004 року заявниця через свого захисника заявила клопотання про побачення з прокурором з метою надання показань щодо того, "що з нею робили у відділі міліції" та "як з’явилася її явка з повинною". Вона також заперечила свою вину у вчиненні будь-якого злочину, просила провести її судово-медичне обстеження з метою встановлення та лікування тілесних ушкоджень, яких вона зазнала у результаті жорстокого поводження з нею працівників міліції, а також захистити її від нових побиттів.

55. Згідно з витягами з амбулаторної картки заявниці, яка була надана Суду останньою, того самого дня, 25 листопада 2004 року, заявниця поскаржилася на поганий стан здоров’я, зокрема біль у лівому лікті. Вона була оглянута Н., хірургом місцевої лікарні, який виявив "квітучі пятна жовтуватого кольору" від 0,5 до 1 см у діаметрі на передпліччі заявниці, стегнах та правій частині грудної клітки. Після огляду Н. встановив, що стан здоров’я заявниці не вимагав будь-якого медичного втручання.

56. 26 листопада 2004 року, побачившись із заявницею та отримавши результати зазначеного медичного обстеження, захисник В. знову поскаржився до прокуратури на жорстоке поводження із заявницею з боку працівників міліції та вимагав, inter alia, проведення повторного судово­медичного обстеження заявниці в його присутності.

57. 29 листопада 2004 року заявницю було переміщено до Полтавського слідчого ізолятора (далі - Полтавське СІЗО). Як вбачається з наданої начальником СІЗО довідки, після прибуття заявниця пройшла медичне обстеження, яким в неї було виявлено крововиливи на лівому стегні розміром 5 х 3 см та запалення лівого передпліччя.

58. 17 грудня 2004 року захисник В. поскаржився до прокуратури на ненадання відповіді на скарги заявниці на жорстоке поводження.

59. У той самий день заявниця відмовилася проходити медичне обстеження, якщо не буде присутній її захисник.

60. 21 грудня 2004 року захисник В. поскаржився до прокуратури Полтавської області на ненадання відповіді на скарги щодо жорстокого поводження із заявницею; на непроведення її медичного обстеження за відсутності працівників міліції та за присутності її захисника; та порушення її прав на захист. Він також звернув увагу прокурора на твердження про жорстоке поводження ймовірних співучасників заявниці, один з яких, як стверджувалося, був госпіталізований після побиття працівниками міліції.

61. 10 січня 2005 року прокуратура Полтавської області скасувала постанову прокурора від 23 листопада 2004 року (див. пункт 53) у зв’язку з необґрунтованістю та постановила провести додаткову перевірку тверджень В. Прокуратура зазначила, inter alia, що у матеріалах справи були відсутні пояснення працівників міліції Оржицького та Лубенського ІТТ та інформація про те, чи була надана заявниці медична допомога у Полтавському СІЗО та чи пройшла вона медичне обстеження з метою встановлення наявності у неї тілесних ушкоджень. Крім того, прокуратура зазначила, що М.М., ймовірний співучасник заявниці, також подав скаргу на фізичне та психологічне жорстоке поводження з боку працівників Оржицького відділу міліції.

62. Згідно з твердженнями Уряду 20 січня 2005 року прокуратура Оржицького району відмовила у порушенні кримінальної справи, а заявниця не оскаржила цю постанову. Копія цієї постанови Суду надана не була.

63. Заявниця також подала скаргу на жорстоке поводження з нею з боку працівників міліції до національних судів, проте безуспішно (див. пункти 40-49 ).

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 3 КОНВЕНЦІЇ

64. Заявниця скаржилася на жорстоке поводження з нею з боку працівників міліції 14 листопада 2004 року з метою отримання від неї зізнавальних показань та непроведення державними органами ефективного розслідування стверджуваного жорстокого поводження. Вона посилалася на статтю 3 Конвенції, яка передбачає:

"Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.".

A. Доводи сторін

1. Заявниця

65. Заявниця стверджувала, що всі зізнавальні показання, надані нею під час тримання її під вартою у відділі міліції, були результатом жоросткого поводження з нею за відсутності захисника. Вона також зазначила, що після жорстокого поводження було задокументовано низку її тілесних ушкоджень, походження яких органами влади пояснено не було. До того ж її постійні посилання на відповідні докази свідомо ігнорувалися як прокурором, так і судами. У зв’язку з цим вона стверджувала про неналежне розслідування тверджень про жорстоке поводження з нею.

2. Уряд

66. Уряд доводив, що твердження заявниці про жорстоке поводження з нею з боку працівників міліції з метою отримання її зізнавальних показань були необґрунтованими. По-перше, згідно з висновком експерта від 22 листопада 2004 року (див. пункт 52) жодних тілесних ушкоджень на тілі заявниці виявлено не було, і вона не висувала скарг судово-медичному експерту або на висновок судово­медичного експерта. По-друге, поняті, присутні при відтворенні обстановки та обставин події 17 та 23 листопада 2004 року, не згадували про будь-які тілесні ушкодження заявниці. По-третє, під час обстеження заявниці хірургом Н. 25 листопада 2004 року (див. пункт 55) жодних тілесних ушкоджень на її тілі виявлено не було. Крім того, при відмові від своїх зізнавальних показань 24 листопада 2004 року заявниця не висунула жодних скарг на будь-яке жорстоке поводження працівників міліції (див. пункт 28).

67. Уряд, зокрема, доводив, що національні органи влади розслідували твердження заявниці під час перевірки та кримінального провадження щодо неї та відхилили їх у зв’язку з необґрунтованістю. У зв’язку з цим Уряд стверджував, що в ході прокурорської перевірки було проведено судово-медичне обстеження заявниці та допитано працівників міліції. Суди також допитали працівників міліції і судово-медичного експерта та Н., які оглядали заявницю 22 листопада 2004 року та 25 листопада 2004 року відповідно. Уряд зазначив, що ані заявниця, ані її захисник ніколи не оскаржували постанову прокурора про відмову у порушенні кримінальної справи за їхніми твердженнями.

68. Тому Уряд закликав Суд відхилити скаргу заявниці на жорстоке поводження з нею під час тримання її під вартою у відділі міліції як необґрунтовану. Він також стверджував, що не було порушено процесуальний аспект статті 3 Конвенції.

B. Оцінка Суду

1. Прийнятність

69. По-перше, Суд зазначає, що хоча постанова про відмову у порушенні кримінальної справи, вочевидь, була винесена прокуратурою Оржицького району 20 січня 2005 року (див. пункт 62), заявниця вжила на національному рівні інших достатніх заходів, аби довести до відома національних органів влади свої скарги на жорстоке поводження з боку працівників міліції. Суд також зазначає, що відхилення скарг прокурором 20 січня 2005 року не перешкоджало національним судам розглянути їх по суті під час розгляду справи заявниці (див. пункти 40-49 та 63). За цих обставин заявниці не можна дорікати за очікування завершення судового розгляду перед поданням скарг до Суду та, таким чином, нею було дотримано правило шестимісячного строку, встановлене пунктом 1 статті 35 Конвенції (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Каверзін проти України" (Kaverzin v. Ukraine), заява № 23893/03, пункт 99, від 15 травня 2012 року).

70. Суд доходить висновку, що скарги за матеріальним та процесуальним аспектами статті 3 Конвенції не є явно необґрунтованими у розумінні підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції. Він також зазначає, що вони не є неприйнятними з будь-яких інших підстав. Тому вони мають бути визнані прийнятними.

2. Суть

(a) Стверджуване жорстоке поводження із заявницею

71. Як Суд неодноразово зазначав, стаття 3 Конвенції втілює одну з основоположних цінностей демократичних суспільств. Вона категорично забороняє катування або нелюдське чи таке, що принижує гідність, поводження або покарання, незалежно від обставин та поведінки потерпілого (див., серед багатьох інших посилань, рішення у справі "Селмуні проти Франції" [ВП] (Selmouni v. France) [GC], заява № 25803/94, пункт 95, ЄСПЛ 1999-V).

72. Суд усвідомлює субсидіарний характер своєї ролі та визнає, що він має бути обережним, перебираючи на себе роль суду першої інстанції щодо вирішення питань факту, коли це неминуче не вимагається з огляду на обставини конкретної справи. Тим не менш, коли висуваються твердження за статтею 3 Конвенції, Суд повинен провести особливо ретельний аналіз, і він робитиме це з урахуванням усієї доказової бази, наданої сторонами (див., inter alia, рішення у справах "Кулик проти України" (Kulyk v. Ukraine), заява № 30760/06, пункт 75, від 30 січня 2017 року, з додатковими посиланнями, та "Матьяр проти Туреччини" (Matyar v. Turkey), заява № 23423/94, пункт 109, від 21 лютого 2002 року).