Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Пелешок проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Андре Потоцький (<…>), Голова,

Ганна Юдківська (<…>),

Сіофра О’Лірі (<…>), судді,

та Анна-Марія Дуге (<…>), в.о. заступника Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 15 листопада 2016 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справу було розпочато за заявою (№ 10025/06), яку 15 лютого 2006 року подала до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянка України пані Марія Кузьмівна Пелешок (далі - заявниця).

2. Заявницю, якій було надано правову допомогу, представляв п. О.В. Левицький - юрист, який практикує у м. Києві. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений, на останніх етапах провадження п. І. Ліщина з Міністерства юстиції України.

3. Заявниця стверджувала, що розслідування її тверджень про жорстоке поводження з нею з боку приватних осіб було неефективним.

4. 20 серпня 2013 року про заяву було повідомлено Уряд.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

5. Заявниця народилась у 1935 році та проживає у м. Тернополі, Україна.

А. Заподіяння заявниці тілесних ушкоджень

6. Заявниця стверджувала, що у 1999 році вона позичила пані Ш. 21 500 доларів США. Вона також зазначила, що борг був частково погашений і станом на червень 2002 року невиплаченим залишався борг у розмірі 13 400 доларів США.

7. Згідно з твердженнями заявниці, вранці 30 липня 2002 року пані Ш. і чоловік пані Ш. після того, як заявниця попросила їх віддати решту боргу, побили її на подвір’ї їхнього будинку. Вона також стверджувала, що це сталося прилюдно, "перед перехожими, які стали свідками цього".

8. У показаннях, наданих міліції після відкриття кримінальної справи (див. пункт 15), заявниця зазначила, що під час конфлікту пані Ш. вдарила її по голові мокрим рушником, потім вдарила кулаком по голові та у груди, а пан Ш. також вдарив її по голові.

9. Згідно з показаннями пана і пані Ш. та декількох інших свідків, які були допитані міліцією (див. пункти 16 і 23), сварка між заявницею та пані Ш. сталася 29 липня 2002 року. Під час цієї сварки заявниці не було нанесено жодних тілесних ушкоджень.

10. 30 липня 2002 року заявниця була доставлена каретою швидкої допомоги до відділення невідкладної медичної допомоги Тернопільської міської лікарні, де о 17 год. 30 хв. була госпіталізована. Згідно з медичною карткою при госпіталізації в заявниці крім черепно-мозкової травми інших травм діагностовано не було. 31 липня 2002 року лікарі діагностували в заявниці забої на грудях.

11. Заявниця перебувала в лікарні з 30 липня по 23 серпня 2002 року.

B. Розслідування події

12. 30 липня 2002 року чоловік заявниці звернувся зі скаргою до Тернопільського міського відділу міліції. Він стверджував, що пані Ш. та її чоловік на подвір’ї їхнього будинку нанесли заявниці удари руками по голові та в груди.

13. 09 серпня 2002 року міліція відмовила в порушенні кримінального провадження щодо пана та пані Ш. у зв’язку з відсутністю в їхніх діях складу злочину.

14. 04 вересня 2002 року Тернопільське обласне бюро судово-медичної експертизи провело судово-медичне обстеження. Експерти зазначили, що 30 липня 2002 року заявниця була госпіталізована до лікарні. Одразу після госпіталізації заявниця заявила, що цього ранку об 11 год. 00 хв. вона була побита "знайомими". Експерти також встановили, що заявниця отримала черепно-мозкову травму та мала гематому на правій стороні грудної клітки. Оскільки вона страждала від черепно-мозкової травми більше трьох тижнів, ця травма була кваліфікована як тілесне ушкодження середньої тяжкості. Гематома була кваліфікована як легке тілесне ушкодження.

15. 29 жовтня 2002 року заступник прокурора м. Тернополя скасував постанову від 09 серпня 2002 року та порушив кримінальну справу щодо пана та пані Ш.

16. 30 жовтня 2002 року міліція відібрала пояснення в пані Ш. Уряд надав копії її пояснень, які, однак, були неповними. Вбачається, що пані Ш. зазначила, що вона позичила у заявниці 8 100 доларів США без підписання будь-яких офіційних документів, а згодом повернула цю суму. Вона також пояснила, що 29 липня 2002 року заявниця зі своїм чоловіком прийшли до її будинку та вимагали сплатити відсотки на зазначену суму. Пані Ш. відмовилася сплатити відсотки та в неї виникла суперечка із заявницею, після чого остання пішла.

17. 19 листопада 2002 року міліція допитала чоловіка заявниці як свідка.

18. 02 та 04 січня 2003 року міліція допитала трьох осіб, пані П., пана Пух. і пана Па., які були свідками події.

19. 03 січня 2003 року заступник начальника СВ ТМВ УВСУ в Тернопільській області призначив додаткове судово-медичне обстеження.

20. 13 січня 2003 року комісія експертів Тернопільського обласного бюро судово-медичних експертиз підтвердила висновки судово-медичного обстеження від 04 вересня 2002 року. Крім того, експерти зазначили, що черепно-мозкова травма заявниці та гематома були спричинені тупим предметом і не могли бути отримані в результаті падіння. Експерти також зазначили, що динаміка розвитку клінічної картини узгоджується з твердженням заявниці, що тілесні ушкодження були нанесені їй 30 липня 2002 року. Зрештою, вони дійшли висновку, що черепно-мозкова травма була спричинена серією ударів по голові.

21. 14 січня 2003 року працівники міліції допитали пана Ш. як підозрюваного. Він дав такі самі пояснення, що і його дружина (див. пункт 16).

22. У період з 15 січня по 27 січня 2003 року були проведені численні очні ставки із заявницею, підозрюваними та різними свідками, які були допитані раніше, у тому числі з паном Т., паном Па., пані П. та паном Пух.

23. 25 лютого 2003 року заступник начальника слідчого відділу Тернопільського міського відділу міліції закрив кримінальну справу щодо пана та пані Ш. за відсутністю доказів вчинення злочину. У цій постанові було вказано дві версії подій: одна наводилася заявницею, а інша була отримана на підставі показань пана і пані Ш. та двох свідків, Т. і Б. Згідно з другою версією подій, 29 липня 2002 року на подвір’ї будинку пані Ш. між нею та заявницею сталася словесна сварка, в ході якої жодних тілесних ушкоджень заявниці нанесено не було. У постанові зазначалося, що були допитані численні свідки, проведені очні ставки та судово-медичні обстеження. Було зроблено висновок, що з огляду на суперечливі показання свідків неможливо було встановити, коли відбулася подія - 29 чи 30 липня 2002 року, а міліція не мала достатніх доказів для притягнення до відповідальності пана та пані Ш.

24. 04 березня 2003 року прокурор м. Тернополя скасував згадану постанову та постановив провести додаткове розслідування.

25. 04 квітня 2003 року міліція знову закрила кримінальне провадження щодо пана та пані Ш. У постанові зазначалося, що пан і пані Ш. показали, що позичили у заявниці 8 100 доларів США та згодом повернули цю суму. Пан та пані Ш. стверджували, що 29 липня 2002 року заявниця прийшла до їхнього будинку разом із чоловіком і вимагала сплатити відсотки на зазначену суму. Згідно з їхніми твердженнями заявниця мала з собою невелику банку з невідомою рідиною, яка, за її словами, була кислотою. Вона погрожувала вилити кислоту в очі дитині Ш. Пан Ш. викликав міліцію, але до їхнього прибуття заявниця та її чоловік пішли. Міліція дійшла висновку, що зібраних в результаті слідчих дій доказів було недостатньо для притягнення пана та пані Ш. до відповідальності, а особу нападника заявниці встановлено не було.

26. У період з березня 2003 року по вересень 2006 року кримінальне провадження у справі заявниці закривалося вісім разів (04 квітня 2003 року, 05 червня 2003 року, 05 серпня 2003 року, 14 вересня 2003 року, 28 грудня 2003 року, 17 травня 2004 року, 27 серпня 2004 року та 16 лютого 2005 року). Усі ці постанови були скасовані вищестоящим прокурором, який постановляв провести додаткове розслідування, неодноразово встановлюючи, що слідство у справі було "неповним".

27. Зокрема, у постанові від 05 травня 2003 року заступник начальника слідчого відділу Тернопільського міського відділу міліції постановив провести відтворення обстановки і обставин події з метою встановлення фактів справи та для підтвердження чи спростування суперечливих показань свідків. Він постановив встановити під час відтворення, чи могли свідки (у тому числі Т. і Б.) справді побачити інцидент з вулиці за межами подвір’я, як вони стверджували. У наступній постанові від 08 грудня 2004 року старший прокурор Тернопільської обласної прокуратури також зазначив, inter alia, про необхідність допитати працівників швидкої допомоги, які 30 липня 2002 року доставили заявницю у відділення невідкладної допомоги.

28. 06 травня 2003 року працівники міліції допитали таксиста пана К. Він показав, що 30 липня 2002 року їхав на своєму таксі та підвіз заявницю та її чоловіка на вулицю, де знаходився будинок пана і пані Ш. Він додав, що заявниця була знервована і трималася рукою за голову.

29. 17 січня 2004 року перший заступник прокурора міста Тернополя зазначив, що слідчі не виконали інструкцій та не провели слідчих дій, які вимагались постановою від 05 травня 2003 року (див. пункт 27).

30. У 2004 році щодо слідчого З. було порушено дисциплінарне провадження у зв’язку з певними процесуальними порушеннями, внаслідок яких слідство затягувалось. Результат цього провадження невідомий.

31. 23 вересня 2006 року міліція ухвалила два процесуальні рішення у справі. Першою постановою міліція закрила кримінальну справу щодо пана та пані Ш., зазначивши ті самі підстави, що й у постанові від 04 квітня 2003 року. Другою постановою досудове слідство у справі було зупинено до встановлення особи, яка нанесла заявниці тілесні ушкодження.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

A. Кримінальний кодекс України 2001 року

Стаття 122. Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження

"1. Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, тобто умисне ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у статті 121 цього Кодексу, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров’я або значну стійку втрату працездатності менш як на одну третину, - карається …".

B. Кримінально-процесуальний кодекс 1960 року

32. Відповідні частини статей 4, 25, 97 та 100 цього Кодексу у редакції, чинній на час подій, передбачають:

Стаття 4. Обов’язок порушити кримінальну справу і розкрити злочин

"Суд, прокурор, слідчий і орган дізнання зобов’язані в межах своєї компетенції порушити кримінальну справу в кожному випадку виявлення ознак злочину, вжити всіх передбачених законом заходів до встановлення події злочину, осіб, винних у вчиненні злочину, і до їх покарання.".

Стаття 25. Прокурорський нагляд в кримінальному судочинстві

"Нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання і досудове слідство, здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами.

Постанови прокурора, винесені відповідно до закону, є обов’язковими для виконання всіма підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами і громадянами.".

Стаття 97. Обов’язковість прийняття заяв і повідомлень про злочини і порядок їх розгляду

"Прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя зобов’язані приймати заяви і повідомлення про вчинені або підготовлювані злочини, в тому числі і в справах, які не підлягають їх віданню.

По заяві або повідомленню про злочин прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя зобов’язані не пізніше триденного строку прийняти одне з таких рішень:

1) порушити кримінальну справу;

2) відмовити в порушенні кримінальної справи;

3) направити заяву або повідомлення за належністю…".

Стаття 100. Нагляд прокурора за законністю порушення кримінальної справи

"… Якщо справу порушено без законних підстав, прокурор закриває її, а у випадках, коли в цій справі ще не провадилося слідчих дій, скасовує постанову про порушення справи.

У разі безпідставної відмови в порушенні справи слідчим або органом дізнання прокурор своєю постановою скасовує постанову слідчого або органу дізнання і порушує справу".

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 3 КОНВЕНЦІЇ

33. Заявниця скаржилася на тривалість та неефективність розслідування її скарг на жорстоке поводження. Вона посилалася на статті 6 та 13 Конвенції.

34. Перш за все, Суд зазначає, що заявниця, якій на час подій було 67 років, була піддана поводженню, яке призвело до отримання нею тілесних ушкоджень, що були класифіковані національними органами влади як ушкодження "середньої тяжкості". Суд вважає, що таке поводження досягнуло мінімального рівня суворості, який вимагається, щоб підпадати під дію статті 3 Конвенції (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Буїд проти Бельгії" [ВП] (Bouyid v. Belgium) [GC], заява № 23380/09, пункт 87, ЄСПЛ 2015). Отже, Суд, якому належить провідна роль щодо здійснення юридичної кваліфікації фактів справи (див., наприклад, рішення у справі "Маргаретіч проти Хорватії" (<…>), заява № 16115/13, пункт 75, від 05 червня 2014 року), вирішує, що скарга заявниці має розглядатися за процесуальним аспектом статті 3 Конвенції, яка передбачає:

Стаття 3

"Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню".

A. Прийнятність

35. Уряд стверджував, що заявниця втратила статус потерпілої. Зокрема, він стверджував, що заявниця не оскаржила постанову прокурора від 23 вересня 2006 року про закриття кримінальної справи і протягом подальшого періоду до зазначеної дати не подала клопотання про відновлення слідства. Він стверджував, що після зазначеної дати заявниця не зверталася до прокуратури з новими скаргами, оскільки втратила зацікавленість підтримувати свої скарги.