Це рішення набуло статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції. Його текст може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Чернецький проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

Ангеліка Нуссбергер (<…>), Голова,

Ерік Мьосе (<…>),

Ханлар Гаджієв (<…>),

Ганна Юдківська (<…>),

Андре Потоцький (<…>),

Йонко Грозєв (<…>),

Сіофра О’Лірі (<…>), судді,

та Мілан Блашко (<…>), заступник Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 15 листопада 2016 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справу було розпочато за заявою (№ 44316/07), яку 19 вересня 2007 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянин України п. Володимир Мар’янович Чернецький (далі - заявник).

2. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений, на останніх етапах провадження п. І. Ліщина.

3. Заявник стверджував, зокрема, що обмеження його права на повторний шлюб під час відбування покарання суперечило статті 12 Конвенції.

4. 10 січня 2011 року про заяву було повідомлено Уряд.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

5. Заявник народився у 1963 році. У 2002 році він був засуджений та йому було призначено покарання у виді позбавлення волі на строк п’ятнадцять років. На час подій заявник відбував покарання в установі виконання покарань.

6. 01 лютого 2005 року за заявою дружини заявника відповідно до статті 107 Сімейного кодексу України, місцевий орган реєстрації актів цивільного стану розірвав їхній шлюб. Заявнику було надіслано повідомлення про розірвання шлюбу.

7. Пізніше у лютому 2005 року заявнику та його новій партнерці К. було відмовлено у реєстрації шлюбу, оскільки заявник не отримав свідоцтво про розірвання шлюбу, як того вимагає стаття 116 Сімейного кодексу України. Цей документ міг бути отриманий виключно заявником у відповідному органі реєстрації актів цивільного стану.

8. Заявник клопотав, щоб його конвоювали до органу державної реєстрації з метою отримання свідоцтва про розірвання шлюбу. Його клопотання було залишено без задоволення, оскільки національне законодавство не передбачало конвоювання засуджених на таких підставах.

9. 16 червня 2005 року прокурор поінформував заявника, що згідно зі статтею 116 Сімейного кодексу України він має право одружитися вдруге після отримання ним свідоцтва про розірвання шлюбу. Однак це було б можливо лише після його звільнення з установи виконання покарань.

10. 17 серпня 2005 року заступник Міністра юстиції України розглянув скаргу, подану заявником, щодо відмови органів влади видати йому свідоцтво про розірвання шлюбу з метою повторного одруження. Він стверджував, що згідно з національним законодавством здійснити відповідні дії в установі виконання покарань було неможливо; а також неможливо було видати довіреність іншій особі, щоб вона діяла від імені заявника з цією метою. Заступник Міністра поінформував заявника, що був підготовлений проект про внесення відповідних змін до національного законодавства.

11. 23 січня 2006 року та 20 липня 2007 року Секретаріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини поінформував заявника, що їм було відомо про цю проблему і що Міністерством юстиції був підготовлений проект про внесення змін до національного законодавства.

12. 30 липня 2007 року Державна пенітенціарна служба України повідомила заявнику, що він зможе отримати свідоцтво про розірвання шлюбу після свого звільнення з установи виконання покарань. Проект про внесення зміни до національного законодавства ще не був розглянутий.

13. 16 жовтня 2008 року Міністерство юстиції видало Наказ № 1761/5, який передбачав тимчасовий порядок реєстрації розірвання шлюбу та видачі свідоцтв про розірвання шлюбу в установах виконання покарань.

14. У грудні 2008 року заявник був особисто поінформований про процедуру, запроваджену Міністерством юстиції.

15. 06 лютого 2009 року за клопотанням заявника йому було видано свідоцтво про розірвання шлюбу в установі виконання покарань.

16. 13 липня 2009 року заявник та К. подали заяву про реєстрацію їхнього шлюбу. 14 серпня 2009 року місцевий орган реєстрації актів цивільного стану зареєстрував їхній шлюб.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

A. Сімейний кодекс України від 10 січня 2002 року (у редакції, чинній на час подій)

17. Відповідні положення Кодексу передбачають:

Стаття 14. Здійснення сімейних прав

"1. Сімейні права є такими, що тісно пов’язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі. …".

Стаття 21. Поняття шлюбу

"1. Шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану.

2. Проживання однією сім’єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов’язків подружжя. …".

Стаття 107. Розірвання шлюбу державним органом реєстрації актів цивільного стану за заявою одного з подружжя

"1. Шлюб розривається державним органом реєстрації актів цивільного стану за заявою одного із подружжя, якщо другий із подружжя:

…

3) засуджений за вчинення злочину до позбавлення волі на строк не менш як три роки. …".

Стаття 115. Реєстрація розірвання шлюбу

"... 2. Розірвання шлюбу засвідчується Свідоцтвом про розірвання шлюбу...".

Стаття 116. Право на повторний шлюб після розірвання шлюбу

"1. Після розірвання шлюбу та одержання Свідоцтва про розірвання шлюбу особа має право на повторний шлюб".

B. Кримінально-виконавчий кодекс України від 11 липня 2003 року

18. Відповідно до статті 110 Кодексу засуджені мають право на короткострокові побачення тривалістю до чотирьох годин і тривалі - до трьох діб. Короткострокові побачення надаються засудженим для зустрічі з родичами або іншими особами у присутності представника колонії. Тривалі побачення надаються засудженим тільки для зустрічі з близькими родичами (подружжя, батьки, діти, всиновлювачі, всиновлені, рідні брати й сестри, дід, баба, онуки). Тривалі побачення можуть також надаватися засудженому для зустрічі з особою, з якою він або вона проживали як подружжя, але не перебували у шлюбі, за умови, що в них є спільні неповнолітні діти. Оплата послуг за користування кімнатами побачень здійснюється засудженими або їхніми відвідувачами.

C. Наказ Міністерства юстиції України від 16 жовтня 2008 року № 1761/5 (втратив чинність 30 серпня 2010 року)

19. Наказ передбачав тимчасовий порядок реєстрації розірвання шлюбу в установах виконання покарань. За заявою засудженого посадова особа місцевого органу реєстрації актів цивільного стану могла реєструвати розірвання шлюбу та видавати свідоцтво про розірвання шлюбу в установі виконання покарань.

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 12 КОНВЕНЦІЇ

20. Заявник скаржився за статтею 12 Конвенції на те, що відмова національних органів влади зареєструвати його новий шлюб порушила його право на шлюб та створення сім’ї.

21.Стаття 12 Конвенції передбачає таке:

"Чоловік і жінка, що досягли шлюбного віку, мають право на шлюб і створення сім’ї згідно з національними законами, які регулюють здійснення цього права.".