Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Горяєва проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Андре Потоцький (<…>), Голова,

Ганна Юдківська (<…>),

Сіофра О’Лірі (<…>), судді,

та Мілан Блашко (<…>), заступник Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 13 вересня 2016 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справу було розпочато за заявою (№ 58656/10), яку 24 вересня 2010 року подала до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянка України пані Зоя Георгіївна Горяєва (далі - заявниця).

2. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений, на останніх етапах провадження п. І. Ліщина.

3. 12 квітня 2015 року про заяву було повідомлено Уряд.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявниця народилася у 1938 році та проживає у м. Миколаєві.

5. Син заявниці, А.Г., народився у 1966 році. Серед інших захворювань, він страждав на туберкульоз, СНІД та від наркотичної залежності. У нього також була інфікована флегмона (запалення) правої гомілки.

6. 04 травня 2007 року А.Г. був затриманий за підозрою у вчиненні злочинів у сфері обігу наркотичних засобів та поміщений до ізолятора тимчасового тримання (далі - ІТТ) міліції м. Миколаєва.

7. 07 травня 2007 року Центральний районний суд м. Миколаєва постановив взяти А.Г. під варту на час проведення досудового розслідування.

8. Під час тримання в ІТТ він оглядався лікарями швидкої допомоги, які надавали йому необхідну медичну допомогу. 19 травня 2007 року він був переведений до хірургічного відділення місцевої лікарні, де він проходив лікування флегмони. Після лікування лікарі дійшли висновку, що він міг триматися в місцях позбавлення свободи. А.Г. було повернуто до ІТТ.

A. Смерть сина заявниці

9. Згідно з результатами розслідування на національному рівні близько 21 год. 30 хв. 23 травня 2007 року працівник ІТТ почув стогін із камери, в якій тримався А.Г. У той час А.Г. був один. Працівник перевірив камеру та побачив його з відкритим ротом, він важко дихав і повторював, що погано почувався і потребував повітря. Працівники ІТТ вивели його з камери та відвели до входу подихати свіжим повітрям, де надали першу медичну допомогу. Швидка допомога приїхала о 21 год. 43 хв. та засвідчила, що А.Г. був мертвим.

10. Відповідно до акту судово-медичного дослідження трупу А.Г. помер від ішемічної хвороби серця, ускладненої серцевою недостатністю. На його шиї були виявлені гематоми лінійної форми, викликані удушенням, які вказували на перервану асфіксію. Відповідно до акту спроба задушення була здійснена за десять хвилин до смерті і могла призвести до загострення хронічних захворювань А.Г.

B. Перевірки та розслідування події на національному рівні

11. У період з 2007 до 2012 роки слідчі місцевої прокуратури, які здійснювали дослідчі перевірки, більше п’ятнадцяти разів відмовляли у порушенні кримінальної справи за фактом смерті сина заявниці. Їхні постанови були скасовані у зв’язку з необґрунтованістю вищестоящими органами прокуратури та судами, які постановили провести додаткові дослідчі перевірки.

12. 14 грудня 2012 року органи влади порушили кримінальне провадження відповідно до Кримінального процесуального кодексу України 2012 року.

13. 27 березня 2013 року слідчий прокуратури Заводського району м. Миколаєва закрив кримінальне провадження, не встановивши у діях відповідних працівників ІТТ складу злочину.

14. 24 липня 2013 року Заводський районний суд м. Миколаєва скасував постанову від 27 березня 2013 року у зв’язку з необґрунтованістю, зазначивши, що слідчий не вжив всіх необхідних заходів у справі.

15. 03 жовтня 2013 року слідчий закрив кримінальне провадження, дійшовши висновку, що не було жодного доказу того, що працівники ІТТ спричинили смерть сина заявниці. Він зауважив, що деякі докази не могли бути отримані. Зокрема, постільна білизна та мотузка, виготовлена з постільної білизни, яка була виявлена в камері, не могли бути досліджені, оскільки були знищені після судово-медичного дослідження трупа. З тих же причин неможливо було провести відтворення обставин події. Він також зазначив, що 24 травня 2007 року було проведено огляд місця події, але не було зроблено відеозаписів або складено план-схеми, також не було зроблено жодного фотознімку.

16. Посилаючись на наявні докази, слідчий встановив, що незадовго до своєї смерті син заявниці безуспішно намагався здійснити спробу самогубства, шляхом самоудушення мотузкою, яку він зробив з постільної білизни. Згідно з останніми медичними висновками його смерть була викликана перерваною механічною асфіксією; видимі ушкодження на його шиї вказували, що серцева недостатність була спричинена спробою задушення.

17. Щодо стану здоров’я сина заявниці під час тримання його під вартою, наявні медичні докази вказували, що А.Г. не мав жодних гострих захворювань, які б вимагали його поміщення до лікарні під час тримання його в ІТТ; з іншого боку, він знаходився під медичним наглядом в ІТТ. Крім того, його серйозні захворювання, такі як туберкульоз та ВІЛ, вказували на те, що його фізичний стан у будь-якому випадку поступово погіршуватиметься. Розглянувши справу, слідчий дійшов висновку, що працівники ІТТ не могли передбачити смертельний результат події. Він додав, що син заявниці забезпечувався належним харчуванням і від їжі не відмовлявся.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

18. Відповідні положення національного законодавства наведено в рішеннях у справах "Муравська проти України" (Muravskaya v. Ukraine) (заява № 249/03, пункти 35 та 36, від 13 листопада 2008 року), та "Нагорський проти України" (Nagorskiy v. Ukraine) (заява № 37794/14, пункт 38, від 12 січня 2016 року).

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 2 КОНВЕНЦІЇ

19. Заявниця скаржилася на те, що її син був убитий в ізоляторі тимчасового тримання, та стверджувала, що у будь-якому випадку національні органи влади несли відповідальність за його смерть. Вона також стверджувала, що не було проведено ефективного розслідування обставин його смерті.

20. Заявниця посилалася на статтю 2 Конвенції, відповідна частина якої передбачає:

"1. Право кожного на життя охороняється законом. Нікого не може бути умисно позбавлено життя інакше ніж на виконання смертного вироку суду, винесеного після визнання його винним у вчиненні злочину, за який закон передбачає таке покарання".

A. Прийнятність

1. Твердження про вбивство та нездатність захистити життя сина заявниці

(a) Причина смерті

21. Суд повторює, що при оцінці доказів він, зазвичай, застосовує критерій доведеності "поза розумним сумнівом". Проте така доведеність може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених висновків або схожих неспростовних презумпцій факту. Коли відповідні події повністю або значною мірою відомі виключно органам влади, як у справі щодо осіб, які знаходяться під їх контролем під час тримання під вартою, з’являтимуться обґрунтовані презумпції факту щодо тілесних ушкоджень та смерті, які виникають під час такого тримання під вартою. При цьому тягар доведення можна вважати покладеним на органи влади для надання задовільного та переконливого пояснення (див., наприклад, рішення у справі "Салман проти Туреччини" [ВП] (Salman v. Turkey) [GC], заява № 21986/93, пункт 100, ЄСПЛ 2000-VII).

22. У цій справі національні органи влади надали пояснення щодо обставин смерті сина заявниці. Вони стверджували, що А.Г. помер від гострої серцевої недостатності, викликаної спробою задушення незадовго до його смерті. Цей висновок ґрунтувався на достовірних медичних доказах, які узгоджувалися з іншими доказами, зібраними національними органами влади. Наявна доказова база також вказувала на те, що син заявниці намагався здійснити самогубство. Органи влади надали детальний виклад фактів, які стосуються цієї події, зазначивши, зокрема, що у відповідний час син заявниці був один у камері, тим самим виключивши будь-яку можливу агресію з боку інших ув’язнених. Матеріали, отримані органами влади, не вказували, що хтось інший, крім нього самого, міг намагатись його задушити.

23. Незважаючи на висловлені далі сумніви щодо ефективності дослідчих перевірок та розслідувань на національному рівні, Суд не вбачає жодних достатніх підстав, щоб ставити під сумнів висновки національних органів влади. Більше того, вбачається, що немає жодних доказів на підтвердження версії подій заявниці. За таких обставин Суд приймає версію подій, викладену національними органами влади, та відхиляє твердження заявниці щодо стверджуваного вбивства її сина, як явно необґрунтоване.

(b) Оперативні заходи для захисту життя

24. Суд також повторює, що за деяких чітко визначених обставин стаття 2 Конвенції може покладати на органи влади позитивний обов’язок вживати оперативних запобіжних заходів для захисту особи від іншої особи або, за конкретних обставин, від самої себе. Для виникнення такого позитивного обов’язку має бути встановлено, що на той час органи влади знали або повинні були знати про існування реального та прямого ризику для життя встановленої особи та, якщо це так, що вони не вжили заходів у межах своїх повноважень, які б, розумно судячи, могли допомогти уникнути цього ризику (див. рішення у справі "Кінан проти Сполученого Королівства" (Keenan v. the United Kingdom), заява № 27229/95, пункти 89 та 92, ЄСПЛ 2001-III).