Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Бургазли проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Сіофра О’Лірі (<…>), Голова,

Ганна Юдківська (<…>),

Ладо Чантурія (<…>), судді,

та Мілан Блашко (<…>), заступник Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 26 лютого 2019 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справу було розпочато за заявою (№ 41920/09), яку 10 липня 2009 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянин України п. Олег Іванович Бургазли (далі - заявник).

2. Заявника представляли пані Л. Панкратова та пані І. Бойкова - юристи, які практикують у м. Києві. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений, на останніх етапах провадження п. І. Ліщина.

3. 21 листопада 2012 року про скарги заявника було повідомлено Уряд. Заявник скаржився за статтею 3 Конвенції на умови тримання під вартою після його засудження та стверджувану неналежність медичної допомоги у зв’язку з його захворюванням на туберкульоз, на який він захворів під час тримання під вартою. Він скаржився за статтями 8 та 34 Конвенції на стверджуване перехоплення та перегляд його кореспонденції під час тримання під вартою.

4. Уряд заперечив проти розгляду заяви комітетом, але не навів жодних підстав, окрім того, що вважав скарги такими, що не були предметом усталеної практики. Розглянувши заперечення Уряду, Суд відхиляє його (див. аналогічний підхід в рішеннях у справах "Неділенко та інші проти України" [Комітет] (Nedilenko and Others v. Ukraine) [Committee], заява № 43104/04, пункт 5, від 18 січня 2018 року, "Лада проти України" [Комітет] (Lada v. Ukraine) [Committee], заява № 32392/07, пункт 4, від 06 лютого 2018 року, та "Гелетей проти України" [Комітет] (Geletey v. Ukraine) [Committee], заява № 23040/07, пункт 4, від 24 квітня 2018 року).

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

5. Заявник народився у 1964 році.

6. 29 травня 2007 року заявник прибув для відбування покарання у виді довічного позбавлення волі до виправної колонії № 39 у м. Ладижин Вінницької області (далі - виправна колонія № 39), де (з перервою з 13 червня по 03 листопада 2010 року на лікування, яке він отримав у виправній колонії № 61 м. Херсона (далі - виправна колонія № 61)) він відтоді тримався під вартою.

A. Побутові умови тримання заявника під вартою

7. Ця заява охоплює період тримання заявника під вартою з травня 2007 року до вересня 2013 року.

1. Виправна колонія № 39

8. У своїх первинних доводах до Суду заявник скаржився на погане харчування (яке зазвичай складалося з води і капусти, кукурудзяної каші або вівсянки), відсутність миючих засобів і зручностей у камерах; а також на затримки у постачанні товарів до крамниці виправної колонії та видачі йому сигарет. Він безуспішно скаржився на це начальнику колонії та до прокуратури.

9. Уряд стверджував, що з травня 2007 року по жовтень 2008 року заявник тримався у камері № 9 (площею 6,8 кв.м та розрахованій на одного ув’язненого), а з жовтня 2008 року він тримався у камері № 10 (площею 8,9 кв.м) з іншим ув’язненим. У довідках, виданих 14 лютого 2013 року начальником виправної колонії № 39 після огляду зазначених камер (які Уряд надав Суду), зазначено, що обидві камери були обладнані необхідними меблями, а заявнику було надано власне спальне місце; санвузол був відгороджений від житлової зони; стіни та підлога камери № 9 були відремонтовані; системи вентиляції та опалення працювали належним чином; а їжа та мило видавалися відповідно до національних стандартів.

10. У своїй відповіді від 03 липня 2013 року на зауваження Уряду заявник заперечив актуальність та достовірність наданих Урядом доказів. Він стверджував, inter alia, що також тримався у камері № 6 разом з іншим ув’язненим. Заявник не надав жодної інформації щодо періоду та умов його тримання у зазначеній камері. Він також скаржився на те, що протягом року тримався у камері № 9 з іншим ув’язненим, і протягом місяця (з січня по лютий 2013 року) - у камері № 10 з двома ув’язненими. У камері № 10 зі стін осипалася штукатурка, поверхня підлоги потребувала ремонту, і скрізь були щури. Насамкінець заявник зазначив, що Уряд не надав детальної інформації щодо всіх аспектів режиму тримання під вартою засуджених до довічного позбавлення волі; однак він не надав власного викладу щодо впливу цих аспектів на нього.

11. 17 вересня 2013 року Уряд зазначив, що після подання заявником скарги у травні 2013 року на погані умови тримання його під вартою прокурор прокуратури міста Ладижина відвідав виправну колонію № 39 та встановив, що штукатурка на стінах та підлога у камері № 10 були у незадовільному стані, а проведення заходів з боротьби з гризунами в установі здійснювалося із затримками. Згідно з вказівками прокурора стіни та підлога у камері № 10 були відремонтовані, а також були проведені заходи з боротьби з гризунами. У зв’язку з цим Уряд надав письмові показання, нібито надані заявником 09 вересня 2013 року, в яких він підтверджував, що до цієї дати він не мав скарг щодо надання сигарет чи якості його їжі, а також що його камеру (№ 10) нещодавно відремонтували.

2. Виправна колонія № 61

12. З 13 червня по 03 листопада 2010 року заявник тримався під вартою у виправній колонії № 61 з метою проходження протитуберкульозного лікування у лікарні при виправній колонії (див. пункт 19).

13. 20 жовтня 2010 року заявник надав Суду написаний від руки акт, підписаний ним та його стверджуваними співкамерниками, в якому він зазначив, що "19 жовтня 2010 року о 18 год. 00 хв. у камері № 10 виправної колонії № 61 обвалилася стеля. [Нас чотирьох вивели з камери], розміром 2,5 кв.м на 1,5 кв.м, санітари прибрали шматки бетону та сміття. Потім нас завели до камери…". В акті заявника також стверджувалося, що йому та його співкамерникам довелося не спати всю ніч, щоб уникнути травм, а загальні умови в установі були неналежними: камери були брудними, сирими та холодними, а система опалення не працювала.

14. Уряд заперечив проти доводів заявника. Він надав Суду видану начальником виправної колонії № 61 довідку, згідно з якою з 13 червня по 03 листопада 2010 року заявник тримався у камерах № 6, 7 та 8, площею 28, 20 та 21 кв.м відповідно та в яких перебувало по четверо ув’язнених. Усі камери знаходилися на першому поверсі, були оснащені відгородженими від житлової зони санвузлами та всіма необхідними меблями. Камери мали природну вентиляцію, а в кожній з камер можна було зсередини відчинити вікно. Упродовж періоду з 2008 до 2009 роки камери виправної колонії були капітально відремонтовані, а у 2010 року ремонтні роботи були проведені у коридорах та підсобних приміщеннях. Система опалення працювала належним чином за винятком п’ятиденного періоду на початку листопада 2010 року, коли вона була відключена у зв’язку з проведенням ремонтних робіт.

15. У своїй відповіді на зауваження Уряду заявник надав письмові звернення двох ув’язнених, які трималися у виправній колонії № 61 у той самий час, що і він. У заявах був опис загальних умов тримання під вартою у відповідній секції установи. Згідно зі зверненнями у деяких камерах не було доступу до свіжого повітря та природного освітлення, оскільки вікна завжди були зачиненими; вентиляція та система опалення не працювали належним чином, тому взимку було занадто холодно, а влітку - занадто спекотно; штучне освітлення було занадто слабким; деякі камери знаходилися у підвалі та були вогкими і сирими; харчування було неналежним та не відповідало нормам національного законодавства; установа була заражена щурами; ув’язнені часто зазнавали жорстокого поводження з боку працівників виправної колонії та регулярно переводилися з однієї камери до іншої. Крім того, заявник оскаржував достовірність наданої начальником виправної колонії інформації та зазначив, що доводи Уряду не виключали можливості, що до закінчення ремонтних робіт наприкінці 2010 року камери в установі, в яких він міг триматися, були менші (та які після реконструкції були об’єднані для створення більших за площею кімнат).

B. Медична допомога у зв’язку з туберкульозом заявника

16. У травні 2007 року після прибуття до виправної колонії № 39 заявник пройшов медичне обстеження, і його визнали здоровим.

17. 07 жовтня 2008 року після чергової перевірки на туберкульоз (далі - ТБ) заявнику діагностували інфільтративний туберкульоз верхньої частки лівої легені (категорія 3). Того дня його помістили до медичної частини виправної колонії № 39. Згідно з наданою Суду Урядом довідкою щодо історії лікування заявника його оглянув фтизіатр (згідно з твердженнями заявника лише один раз) та призначив йому стандартне лікування у формі поєднання протитуберкульозних антибіотиків "першого ряду" (Стрептоміцин, Ізоніазид, Рифампіцин та Етамбутол), вітамінів, гепатопротекторів, а також відповідну дієту. Неодноразово проводилися контрольні аналізи (мокротиння, сечі та крові, а також рентгенографічне обстеження). Згідно із зазначеною довідкою після призначеного лікування у заявника спостерігалася позитивна динаміка, яка полягала у відсутності деструкції легеневої тканини, розсмоктуванні інфільтрації та ущільненні первинних вогнищ.

18. Чотири рази (09 жовтня 2008 року, 24 квітня і 22 грудня 2009 року та 14 квітня 2010 року) адміністрація виправної колонії № 39 зверталася до Державного департаменту України з питань виконання покарань з проханням надати дозвіл на переведення заявника до спеціалізованого медичного закладу (як це вимагалося національним законодавством) з метою лікування його ТБ. У незазначену дату в 2010 році дозвіл було надано та 16 травня 2010 року заявника направили для подальшого лікування до виправної колонії № 61.

19. З 13 червня по 03 листопада-1 2010 року заявник проходив протитуберкульозне лікування у лікарні при виправній колонії № 61. Після проходження медичного обстеження після прибуття йому було діагностовано вогнищевий туберкульоз верхньої частки лівої легені (категорія 5.1) "із сумнівною активністю", який супроводжувався токсичною вестибулопатією. Йому було рекомендовано продовжувати лікування Ізоніазидом, Рифампіцином, Піразинамідом, Етамбутолом та Стрептоміцином, а також вітамінами В1, В6, В12 протягом ще трьох місяців. Упродовж лікування заявника регулярно оглядав фтизіатр, і він здавав різні аналізи для контролю за станом його ТБ (аналізи крові, мокротиння та сечі, а також рентгенографічні обстеження). Після подання заявником численних скарг щодо різних проблем зі здоров’ям, які виникали в нього під час протитуберкульозного лікування (у тому числі запаморочення, слабкість та діарея), його оглянули терапевт та невропатолог, які діагностували йому розлад шлунково-кишкового тракту та токсичну вестибулопатію і призначили відповідне лікування (Лоперамід і Лаевоміцетин для проблем із травленням; Пірацетам, аскорбінова кислота та Цинаризин для лікування вестибулопатії). Стоматолог рекомендував проходження заявником санації ротової порожнини.

20. 27 вересня 2010 року лікарсько-трудова комісія оглянула заявника та виявила малі залишкові зміни туберкульозу верхньої частки лівої легені у вигляді щільних вогнищ та пневмофіброзу. Заявнику було визначено диспансерну категорію 5.1 на три роки. Заявника виписали з лікарні з відповідними рекомендаціями щодо подальшого лікування і на початку грудня 2010 року його повернули назад до виправної колонії № 39. Згідно з твердженнями заявника у виправній колонії № 39 його протитуберкульозне лікування "припинилось". У наданих Урядом медичних документах зазначається, що кожної весни та осені до 2012 року заявнику надавалося профілактичне протитуберкульозне лікування (Ізоніазид, Піразинамід та вітаміни). За наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань у березні 2012 року надання заявнику спеціального дієтичного харчування, як й іншим ув’язненим тієї самої категорії, було припинено.

21. 11 лютого 2013 року терапевт та фтизіатр Ладижинської міської лікарні оглянули заявника та ознайомилися з його медичною карткою, зокрема, з частиною щодо його протитуберкульозного лікування. Відповідний запис у медичній картці заявника свідчить про те, що лікарі встановили, що після наданого лікування стан здоров’я заявника був задовільним, а в якості профілактичних заходів рекомендували йому кинути палити та щороку проходити рентгенологічне обстеження грудної клітки.

22. У своїй первинній заяві до Суду заявник скаржився на затримку в його переведенні до спеціалізованого медичного закладу. Він стверджував, не навівши жодних деталей, що медична частина виправної колонії № 39 не могла забезпечити належне лікування туберкульозу. Ті самі скарги він подавав (з таким самим детальним викладом) до національних органів влади. У своїй відповіді на зауваження Уряду він також стверджував, що його лікування у виправній колонії № 61 завдало йому страждань у зв’язку з побічними ефектами, такими як слабкість, запаморочення і нудота, а лікування як у лікарні при виправній колонії № 61, так і загалом, було припинено занадто рано.

23. Уряд, посилаючись на надані ним медичні документи, стверджував, що заявник отримав належне лікування його ТБ.

C. Кореспонденція та листування з Судом

24. Заявник стверджував, що під час його ув’язнення вся його кореспонденція, у тому числі з Судом, систематично переглядалася адміністрацією виправної колонії. Зокрема, він стверджував, що (і) 15 травня 2008 року працівник виправної колонії попросив його надати написаний ним лист до прокуратури у незапечатаному конверті, оскільки необхідно було вкласти супровідний лист від адміністрації виправної колонії, а (іі) 08 грудня 2011 року працівник виправної колонії відкрив лист від Суду у присутності заявника та віддав йому лист.

25. Крім того, заявник доводив, що адміністрація не надіслала деякі його скарги, адресовані різним органам, оскільки жодної відповіді на них він не отримав. В якості прикладу заявник посилався на свої листи від 26 березня 2008 року (до НУО) та від 27 і 31 березня, 02 і 08 липня 2008 року і 26 березня 2010 року (до прокуратури). Він також зазначив, що його листи до Суду від 29 травня 2008 року, 14 грудня 2009 року та 14 червня 2011 року аналогічно не були відправлені адміністрацією виправної колонії, а працівники виправної колонії неодноразово попереджали його, що листи не будуть відправлені з виправної колонії, якщо він продовжить скаржитися на умови тримання його під вартою, та залякували його у зв’язку з поданням заяви до Суду.

26. Уряд заперечив проти тверджень заявника та стверджував, що листи до прокуратури, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (далі - Омбудсмен) та Суду не переглядались, оскільки такий перегляд був заборонений законодавством. Крім того, він доводив, що надіслані та отримані через канцелярію виправної колонії листи були належним чином відправлені та доставлені. Уряд надав докази отримання листа до прокуратури від 26 березня 2010 року та зазначив, що інші листи, на які посилався заявник, не були зареєстровані у журналі обліку вихідної кореспонденції (а, отже, не надсилалися заявником через канцелярію виправної колонії).

27. У своїй відповіді на зауваження Уряду заявник стверджував, що органи влади втручалися в його листування зі своїм представником у Суді (юрист Б.). Зокрема, він надіслав Б. листа, в якому містилася, inter alia, його вимога щодо справедливої сатисфакції. Проте з отриманого його представником конверта цей документ зник. Натомість у ньому були порожні аркуші паперу, які відрізнялися від тих, на яких заявник писав решту своїх доводів. На листі не було поштової марки. Крім того, один раз йому відмовили у можливості поговорити по телефону зі своїм представником у Суді. Того разу він оголосив голодування. Уряд не надав конкретних коментарів щодо цих тверджень.

28. Суд зазначає, що з наданих Урядом витягів з журналу реєстрації вхідної та вихідної кореспонденції виправної колонії № 36 вбачається, що у період з червня 2007 року по березень 2013 року заявник надіслав та отримав понад три сотні листів, у тому числі до та від різних державних органів, зокрема прокуратури, Омбудсмена та Суду. Відповідно до національного законодавства ця кореспонденція не підлягала перегляду (див. пункт 31). Він також вів листування з іншими суб’єктами, зокрема, Державним департаментом України з питань виконання покарань, Адміністрацією Президента України та юристами-правозахисниками. Згідно з національним законодавством ця кореспонденція підлягала перегляду адміністрацією установи виконання покарань. У копії сторінки з журналу реєстрації вхідної кореспонденції виправної колонії № 39 за січень 2013 року, наданій Суду заявником, наведено узагальнений зміст листів з тих органів, листи від яких підлягали перегляду відповідно до законодавства. Для порівняння, лист від Суду був позначений як "рекомендований лист".

29. З доводів Уряду вбачається, що після проведення відповідних перевірок прокуратура неодноразово визнавала скарги заявника на стверджуване втручання у його листування необґрунтованими. Виключенням був єдиний випадок втручання у серпні 2008 року (щодо якого заявник не скаржився до Суду), коли було встановлено, що працівник виправної колонії не відправив лист заявника до Генерального прокурора України. Адміністрація виправної колонії порушила дисциплінарне провадження щодо зазначеного працівника, та його було притягнуто до дисциплінарної відповідальності. Нічого з матеріалів справи або заяви заявника не вказує на вжиття ним будь-яких заходів після цього визнання порушення його прав. У матеріалах справи також міститься листування між різними установами (у тому числі Омбудсмена, юристів-правозахисників та прокурорів) щодо поданих до них заявником скарг.

30. Надіслані заявником до Суду заява від 29 травня 2008 року та листи від 14 грудня 2009 року та 14 червня 2011 року, які заявник нібито відправив до Суду через канцелярію виправної колонії № 39, Судом отримані не були. На перших сторінках листів заявника, які надійшли до Суду, не було печатки установи виконання покарань, і в них не було супровідних листів адміністрації виправної колонії з узагальненою інформацією щодо їхнього змісту. Деякі листи були надіслані заявником через інших ув’язнених, справи яких також перебували на розгляді Суду. Ці листи Суд отримав.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

31.Стаття 113 Кримінально-виконавчого кодексу України передбачає, що засудженим дозволяється листуватися з родичами, іншими особами та організаціями. Уся така кореспонденція, крім конкретних винятків, підлягає автоматичному перегляду та цензурі адміністрацією колонії. До внесення змін від 01 грудня 2005 року (див. далі) ці винятки обмежувалися листуванням з Омбудсменом та прокурорами.

32. 01 грудня 2005 року Законом України "Про внесення змін до Кримінально-виконавчого кодексу України" (який набрав чинності 21 грудня 2005 року) з кореспонденції, яка підлягала моніторингу, було виключено всі листи засуджених, адресовані Суду та іншим міжнародним організаціям, членом або учасником яких була Україна.

33. Законом України від 21 січня 2010 року (який набрав чинності 09 лютого 2010 року) до зазначеного переліку винятків було додано: (і) кореспонденцію, адресовану засудженим організаціями, листи до яких вже не підлягали перегляду, та (іі) кореспонденцію засуджених, яку вони адресують та отримують від своїх захисників у кримінальному провадженні.

34. Законом України від 08 квітня 2014 року до переліку винятків також було додано листування засуджених з усіма судами.

I. МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ

35. У своїй відповіді на зауваження Уряду заявник додатково скаржився на неналежну медичну допомогу, отриману ним у зв’язку з хворобами (окрім ТБ), на які він страждав. На думку Суду, ця нова скарга не є уточненням первинної скарги заявника до Суду, щодо якої сторонам вже було запропоновано надати зауваження. Отже, Суд вважає недоцільним розгляд зазначеної скарги у контексті цієї справи (див. рішення у справі "Пиряник проти України" (Piryanik v. Ukraine), заява № 75788/01, пункт 20, від 19 квітня 2005 року).

II. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 3 КОНВЕНЦІЇ

36. Заявник скаржився на погані умови тримання його під вартою у виправних колоніях № 39 та № 61, а також стверджував про ненадання йому в цих установах належної медичної допомоги у зв’язку з його ТБ. Він посилався на статтю 3 Конвенції, яка передбачає:

"Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню."

A. Побутові умови тримання під вартою

37. Сторони надали різний виклад щодо побутових умов тримання заявника під вартою у виправних колоніях № 39 та № 61 (див. пункти 8-15).

38. Розглянувши усі наявні у нього документи, Суд вважає скаргу на погані умови тримання під вартою неприйнятною з таких причин.

39. Нещодавно в рішенні у справі "Муршіч проти Хорватії" [ВП] (<…>) [GC] (заява № 7334/13, пункти 96-141, ЄСПЛ 2016) Суд повторив загальні принципи, які регулюють застосування статті 3 Конвенції до умов тримання під вартою. Він нагадує, що при встановленні того, чи є умови тримання такими, "що принижують гідність" у розумінні статті 3 Конвенції, серйозний брак простору у тюремній камері вважається дуже впливовим чинником та може становити порушення як сам по собі, так і в сукупності з іншими недоліками.

40. У цій справі Суд зазначає, що у своїй первинній заяві заявник не скаржився на переповнення (див. пункти 8 та 13). У своїй відповіді на зауваження Уряду заявник, головним чином, оскаржував достовірність наданої Урядом інформації щодо камер, у яких він тримався під вартою у виправній колонії № 39. Він скаржився не на тримання в умовах переповненості, а скоріше зосередився на питанні санітарних умов у камерах. Стосовно тримання його під вартою у виправній колонії № 61-2, оскаржуючи об’єктивність наданої начальником виправної колонії інформації, заявник не заперечував факт тримання його у камерах, про які йшлося у наданій Урядом довідці. Проте він стверджував, що не виключалася можливість існування у лікарні при виправній колонії, окрім цих камер, інших приміщень, площею 3,75 кв.м, у яких він міг триматися разом з трьома іншими ув’язненими. Він не вказав періоду, упродовж якого могло відбуватися таке тримання під вартою. Суд вважає, що такі доводи заявника є занадто нечіткими, щоб становити небезпідставну скаргу стосовно переповненості. Він також не може не зазначити, що серед численних скарг заявника на умови тримання під вартою, поданих ним до національних органів влади та які наявні у Суду, немає жодної скарги щодо переповненості.

41. Отже, Суд доходить висновку, що встановити небезпідставну скаргу на тримання заявника під вартою в умовах переповненості з доводів сторін не вбачається можливим.