Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Капштан проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Йонко Грозєв (<…>), Голова,

Габріеле Куцско-Штадльмайер (<…>),

Ладо Чантурія (<…>), судді,

та Мілан Блашко (<…>), заступник Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 23 квітня 2019 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справу було розпочато за заявою (№ 56224/10), яку 13 вересня 2010 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянин України п. Андрій Михайлович Капштан (далі - заявник).

2. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений, на останніх етапах провадження п. І. Ліщина з Міністерства юстиції.

3. 05 січня 2016 року про скарги за пунктами 1, 4 і 5 статті 5 Конвенції було повідомлено Уряд, а решту скарг у заяві було визнано неприйнятними відповідно до пункту 3 правила 54 Регламенту Суду .

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявник народився у 1969 році та проживає у м. Ромни.

5. У вересні 2009 року щодо заявника було порушено кримінальну справу за фактом шахрайства та хабарництва.

6. 12 січня 2010 року Роменський міськрайонний суд визнав заявника винним за обома пунктами обвинувачення та обрав йому покарання у виді позбавлення волі на строк два роки. Тим самим вироком суд залишив без змін обраний заявнику запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до набрання вироком законної сили.

7. 23 березня 2010 року за апеляційною скаргою заявника Апеляційний суд Сумської області (далі - обласний суд) скасував вирок від 12 січня 2010 року та направив справу на новий розгляд. Тією самою ухвалою він також залишив без змін обраний заявнику запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, не навівши будь-яких підстав та не встановивши його строку.

8. 27 квітня 2010 року заявник звернувся до Роменського міськрайонного суду з клопотанням про своє звільнення з-під варти під підписку про невиїзд. Зокрема, він зазначив, що його вирок скасували, і підписка про невиїзд становитиме достатній запобіжний захід для забезпечення належного здійснення провадження. У зв’язку з цим він доводив, що не мав попередніх судимостей, а інкриміновані йому злочини не були тяжкими. Крім того, він мав постійне місце проживання та позитивні характеристики. Також він мав утримувати родину, у тому числі дитину, і страждав на декілька хронічних захворювань, які потребували регулярного медичного нагляду та які могли загостритися у випадку його подальшого тримання під вартою. Заявник також доводив, що коли він перебував під підпискою про невиїзд під час першого провадження, ніколи не намагався переховуватися або перешкоджати слідству та належно виконував усі свої процесуальні обов’язки.

9. У невстановлену дату в травні 2010 року Роменський міськрайонний суд відмовив у задоволенні клопотання заявника про звільнення з-під варти, встановивши, що інкриміновані йому злочини були достатньо тяжкими, оскільки передбачений строк позбавлення волі становив три або більше років. Він також постановив, не навівши деталей, що було достатньо доказів того, що у випадку його звільнення з-під варти заявник міг перешкоджати розгляду справи.

10. Ще декілька разів (зокрема, 13 липня, 29 вересня та 07 грудня 2010 року) заявник звертався з аналогічними клопотаннями про звільнення з-під варти; суд відмовляв у задоволенні кожного такого клопотання у дату його подання, посилаючись на тяжкість інкримінованих заявнику злочинів та відсутність будь-яких законних підстав, які б виправдовували його звільнення з-під варти.

11. 10 лютого 2011 року заявник повторно заявив клопотання про звільнення з-під варти до розгляду його справи судом, повторивши свої попередні аргументи та підкресливши, що під час тримання під вартою було важко дотримуватися спеціальної дієти та забезпечувати необхідний медичний нагляд у зв’язку з його хронічними захворюваннями.

12. 23 лютого 2011 року Роменський міськрайонний суд задовольнив клопотання та звільнив заявника з-під варти під підписку про невиїзд. Посилаючись на статтю 5 Конвенції, суд зазначив, що з огляду на характеристику заявника (зокрема, його вік, здоров’я, сімейний і матеріальний стан, відсутність попередніх судимостей та позитивні характеристики) підстав вважати, що він переховуватиметься, перешкоджатиме слідству або продовжить свою злочинну діяльність у випадку звільнення з-під варти до розгляду справи судом, не було.

13. Згодом справу направили до прокуратури на додаткове розслідування. Прокуратура зняла обвинувачення у хабарництві, і справа заявника розглядалася лише за обвинуваченням у шахрайстві.

14. 23 листопада 2012 року Роменський міськрайонний суд визнав заявника винним за всіма пунктами обвинувачення та обрав йому покарання у виді штрафу. Проте він звільнив його від кримінальної відповідальності у вигляді штрафу за злочин, у вчиненні якого його визнали винним, у зв’язку із закінченням строку давності виконання цього покарання. Відповідно суд також закрив провадження у зв’язку із закінченням строку давності. Заявник не оскаржив цей вирок і він набрав законної сили.

I. КЛОПОТАННЯ УРЯДУ ПРО ВИЛУЧЕННЯ ЗАЯВИ З РЕЄСТРУ СПРАВ ВІДПОВІДНО ДО СТАТТІ 37 КОНВЕНЦІЇ

15. Листом від 30 грудня 2016 року Уряд закликав Суд вилучити заяву з його реєстру справ та додав текст односторонньої декларації з метою врегулювання порушених заявником питань.

16. Заявник заперечив проти клопотання і змісту декларації та 21 лютого 2017 року подав свої зауваження. Він стверджував, що умови декларації були незадовільними, зокрема через відсутність будь-якого відшкодування, запропонованого Урядом за порушення його конвенційних прав.

17. Суд зазначає, що за певних обставин може бути доцільно вилучити заяву відповідно до підпункту "с" пункту 1 статті 37 Конвенції на підставі односторонньої декларації Уряду держави-відповідача, навіть якщо заявник бажає продовження розгляду його справи. Проте, чи є пропозиція односторонньої декларації достатньою підставою для висновку, що повага до прав людини, гарантованих Конвенцією, не вимагає подальшого розгляду справи, залежатиме від конкретних обставин (див. рішення у справах "Тахсін-Аджар проти Туреччини" (попередні зауваження) [ВП] (Tahsin Acar v. Turkey) [GC], заява № 26307/95, пункт 75, ЄСПЛ 2003-VI, та "Ангелов та інші проти Болгарії" (Angelov and Others v. Bulgaria), заява № 43586/04, пункт 12, від 04 листопада 2010 року).

18. Вивчивши умови односторонньої декларації Уряду, Суд вважає, що з урахуванням конкретних обставин справи та, зокрема, того, що Уряд не запропонував жодного відшкодування, одностороння декларація не дає достатніх підстав для висновку, що повага до прав людини, гарантованих Конвенцією та протоколами до неї, не вимагає подальшого розгляду ним справи (див. рішення у справі "Ракіч проти Сербії" [Комітет] (<...>) [Committee], заява № 78761/12, від 07 квітня 2015 року).

19. З огляду на це Суд відхиляє клопотання Уряду про вилучення заяви з реєстру справ відповідно до статті 37 Конвенції та відповідно продовжить розгляд питання щодо прийнятності та суті справи.