Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Гриб проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Ерік Мьосе (<…>), Голова,

Йонко Грозєв (<…>),

Габріеле Куцско-Штадльмайер (<…>), судді,

та Анна-Марія Дуге (<…>), в.о. заступника Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 21 листопада 2017 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справу було розпочато за заявою (№ 65078/10), яку 22 жовтня 2010 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянин України п. Олексій Сергійович Гриб (далі - заявник).

2. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений, на останніх етапах провадження п. І. Ліщина.

3. Заявник стверджував, зокрема, що його не викликали на засідання Верховного Суду України, в якому був присутнім прокурор, а його право на допит певних свідків було порушено.

4. 06 лютого 2012 року про заяву було повідомлено Уряд.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

5. Заявник народився у 1979 році та проживає у м. Коростишеві.

A. Події, що передували справі

6. Заявник, який на момент подій обіймав посаду судді Радомишльського районного суду (далі - районний суд), був визнаний винним у зловживанні службовим становищем через використання пана І. як робітника для проведення ремонту будинку його батька за таких обставин. У квітні 2007 року заявник, наклавши на I. адміністративне стягнення у виді арешту на строк п’ятнадцять днів через порушення правопорядку, направив підрядника, пана Ш., який працював на будівництві, забрати І. з ізолятора тимчасового тримання (далі - ізолятора), де останній відбував своє покарання, та відвезти його на будівництво, де він мав працювати під керівництвом Ш. Пізніше, у листопаді 2007 року працівник міліції Г. за попередньою змовою із заявником склав протокол, в якому І. був хибно обвинувачений у ще одному епізоді порушення правопорядку. Г. підробив письмові показання підставних свідків, П.С. та І.А., які викривали І., та надав матеріали заявнику. Хоча заявник знав, що I. був невинуватим, а протокол був підробленим, він визнав І. винним і повторно наклав на нього адміністративне стягнення у виді арешту на строк п’ятнадцять днів. Аналогічна схема була застосована для використання праці І. на будівництві.

7. 21 листопада 2007 року працівники Служби безпеки України виявили І. на будівельному майданчику разом із Ш.

B. Показання сторін, надані під час досудового слідства

8. Згідно з протоколом допиту Ш. від 23 січня 2008 року, який також був записаний на відео, він повідомив, що: заявник найняв його для роботи над будинком його батька в квітні 2007 року I. працював на будівництві на умовах, які він обговорив із заявником, а в листопаді I. працював під час відбування свого п’ятнадцятиденного адміністративного арешту. Заявник дав Ш. вказівку забрати І. з ізолятора тимчасового тримання, що він і зробив. Ш. підписав показання на першій і другій сторінках, де роз’яснювалися його права як свідка. Показання складалися ще з трьох друкованих сторінок, на яких містилася розшифровка допиту, проте в кінці вони не були підписані Ш. На документах є запис слідчого, що Ш. не підписав їх, оскільки не з’явився за викликом слідчого. У матеріалах справи є підписаний Ш. протокол від тієї самої дати, що він переглянув відеозапис свого допиту та не мав жодних зауважень.

9. 23 січня 2008 року слідчий допитав І. Він стверджував, що приблизно у травні (sic) 2007 року він був засуджений до п’ятнадцяти днів позбавлення волі за непокору законним вимогам працівника міліції. Під час відбування покарання він під керівництвом Ш. працював на будівництві будинку, який належав заявнику. Після звільнення він погодився працювати на заявника за грошову винагороду і виконував для нього будівельні роботи у червні та жовтні 2007 року. Потім він припинив працювати на заявника. 08 листопада 2007 року працівники міліції забрали його з дому та повідомили, що заявник звинувачував його у крадіжці кабелів з будівельного майданчика. Його доставили до кабінету заявника, який сказав йому, що оскільки він відмовлявся працювати за гроші, йому доведеться працювати безоплатно. Оскільки І. відмовився працювати безоплатно, заявник відповів, що тоді І. відправиться за ґрати, та наклав на нього стягнення у виді арешту на строк п’ятнадцять днів. Поки він відбував своє покарання, Ш. декілька разів забирав його з ізолятора тимчасово тримання, і він працював на будівництві у заявника: він відмовився будувати огорожу і виконував іншу роботу на будівництві. Він не отримав винагороди. Заявник відвідав будівельний майданчик один раз і побачив, як він працював, проте вони не розмовляли.

10. 12 вересня 2008 року І. подав нотаріально засвідчену заяву, що його показання, які викривали заявника, були надані "із застосуванням психологічного насильства та обману" і насправді він працював добровільно та за грошову винагороду.

11. 30 вересня 2008 року слідчий повторно допитав І. Допит був записаний на відео. Загалом він підтвердив зміст своїх показань від 23 січня 2008 року і заперечив, що свідомо підписав нотаріально засвідчену заяву, в якій він від них відмовлявся. Крім того, що він повторював різні частини своїх показань від 23 січня 2008 року, він зазначив, що хоча будинок, де він працював, формально належав батькові заявника, саме заявник організував будівельні роботи. Він підкреслив, що не отримав винагороди за свою роботу у квітні та листопаді 2007 року і не працював добровільно. У вересні 2008 року заявник змусив його відвідати нотаріальну контору для оформлення деяких документів, характер яких йому був не відомий.

C. Судовий розгляд

12. Апеляційний суд Вінницької області, який діяв як суд першої інстанції, розглянув справу заявника та його співобвинуваченого, колишнього працівника міліції Г.

13. Заявник показав, що будинок батька та здійснення будівельних робіт його не стосувалися. Він не просив посилати туди І. Визнавши І. винним, він не знав, що обвинувачення проти нього були неправдивими. I. працював добровільно та за грошову винагороду. Заявник не заперечував того, що Ш. був підрядником на будівництві будинку його батька, проте стверджував, що організацією цих робіт займався його батько, а сам він мінімально контактував із Ш. Номер телефону, який, як стверджував прокурор, він використовував для спілкування із Ш., насправді належав не йому, а його батькові.

14. Г. визнав, що підробив протокол про адміністративний арешт І., але заявив, що зробив це на прохання працівників міліції Б. та С. (див. пункти 15 і 16). Він зазначив, що заявник не залучався до цього і при визнанні І. винним не знав про підробку.

15. Начальник ізолятора тимчасового тримання Б. показав, що наприкінці жовтня чи на початку листопада 2007 року заявник сказав йому, що І. вкрав деякі речі з його будівництва та попросив Б. привезти І. до нього. 08 листопада 2007 року він доставив І. з його дому до відділу міліції. Він заперечував, що давав Г. вказівку підробити матеріали справи І. 12 листопада 2007 року Б. був поінформований іншим працівником міліції, що у відділі з’явився незнайомець, який назвав себе працівником суду, і просив передати йому ув’язнених для виконання робіт у суді. Йому відмовили. Через деякий час після цього заявник зателефонував у відділ, щоб обговорити питання звільнення ув’язнених, та розмовляв зі старшим працівником відділу міліції, який дав дозвіл на звільнення ув’язнених.

16. Черговий працівник відділу міліції С. показав, що І. декілька разів передавався особі, яка представлялася працівником районного суду, нібито для виконання робіт в суді. 21 листопада 2007 року заявник особисто зателефонував і попросив, щоб І. передали на таку роботу. Заявник оскаржив те, як в ухвалі національного суду були записані показання С., і стверджував, що С. не зазначив його імені. Вбачається, що С. також заперечив щодо надання ним Г. незаконних вказівок стосовно справи І.

17. Інші працівники міліції показали, що Ш. неодноразово забирав І. з ізолятора тимчасового тримання.

18. Працівник районного суду П. повідомив, що відповідав за доставлення ув’язнених з ізолятора тимчасового тримання до районного суду для виконання робіт і добре знав І. Проте у листопаді 2007 року останній у суді не працював.

19. Батько заявника підтвердив, що купив будинок і найняв Ш. для виконання у ньому будівельних робіт. Він заперечив, що знав І.

20. 03 липня 2009 року суд першої інстанції, зазначивши, що І. не з’явився, хоча повістка була належним чином йому відправлена, надав працівникам міліції вказівку забезпечити явку І. у наступне судове засідання 10 липня 2009 року.

21. 08 липня 2009 року працівники міліції повідомили, що не знайшли І. за його останнім відомим місцем проживання у м. Радомишлі і його місцезнаходження було невідоме. Його мати, племінниця та сусід повідомили працівникам міліції, що І., поїхавши на роботу до м. Києва, вже деякий час не проживав за своєю звичайною адресою у м. Радомишлі. Хоча час від часу він ненадовго навідувався, вони не мали можливості зв’язатися із ним.

22. 24 липня 2009 року суд першої інстанції звернувся до прокурора Житомирської області з проханням встановити місцезнаходження І. та Ш. та забезпечити їхню явку у судове засідання, призначене на 17 вересня 2009 року. Прокурор у свою чергу звернувся до Служби безпеки України для сприяння у встановленні місцезнаходження цих двох осіб. 04 вересня 2009 року Служба безпеки України надала інформацію, по суті, аналогічну зібраній працівниками міліції 08 липня 2009 року. Вони також зазначили, що Ш. не проживав за своєю адресою, і його місцезнаходження було невідоме.

23. 17 вересня 2009 року суд першої інстанції знову надав працівникам міліції вказівку забезпечити явку I. у наступне судове засідання 29 вересня 2009 року. Працівники міліції не знайшли І. за його останньою відомою адресою. Мати пояснила його відсутність так само.

24. 29 вересня 2009 року суд першої інстанції вирішив, що оскільки забезпечити присутність І. та Ш. було неможливо, слід зачитати їхні показання та показати відео їхніх допитів.

25. Згідно з твердженнями заявника він декілька разів зустрічався з I. та намагався переконати його дати показання, проте I. відмовився, заявивши, що працівники Служби безпеки України погрожували йому ув’язненням, якщо він це зробить.

D. Засудження та апеляційне оскарження

26. 05 листопада 2009 року суд першої інстанції визнав заявника та Г. винними у зловживанні службовим становищем за обставин, описаних у пункті 6, і призначив кожному з них покарання у виді позбавлення волі на строк п’ять років зі звільненням від відбування покарання з іспитовим строком на три роки. При визнанні заявника винним суд покладався на:

(a) показання І., у тому числі записані на відео, та показання Ш.;

(b) докази, надані співобвинувачуваним Г., та свідками Б., С. і П. (див. пункти 14-18);

(c) докази того, що у відповідний час заявник постійно підтримував телефонний зв’язок із Ш.;

(d) висновки експертизи, що саме Ш. розписувався за І. у журналі обліку ув’язнених, яких забирали з ізолятора тимчасового тримання у квітні та листопаді 2007 року, та показання працівників міліції, що Ш. забирав І. з ізолятора тимчасового тримання;

(e) показання свідків П.С. та І.А., які були зазначені у підробленому протоколі міліції як свідки стверджуваного порушення І. правопорядку (див. пункт 6), у тому, що їхні показання були підроблені. Вони зазначили, що не знали І., не бачили, як він вчинив правопорушення і не давали працівникам міліції жодних показань щодо цього. П.С. дав показання в суді. І.А. дав показання під час досудового слідства, які були записані на відео, проте у суді не свідчив;

(f) висновки експертизи, які доводили, що підписи, які, нібито, належали П.С. та І.А., на показаннях, якими І. обвинувачувався, насправді були зроблені якимись працівниками міліції; та

(g) показання інших свідків, насамперед працівників міліції, щодо обставин затримання І.

27. Заявник подав касаційну скаргу до Верховного Суду України. Він стверджував, що на показання Ш. не можна було покладатися, оскільки він не підписав їх і не був допитаний у суді. Заявник також зазначив, що суд першої інстанції викривив показання I., зокрема, приписавши І. показання, яких не було в відеозаписі його допиту, показаному під час судового розгляду. На тому допиті І. також висловив інші твердження, зазначивши, що працював добровільно. Заявник поставив під сумнів вирок суду першої інстанції в частині щодо достовірності показань І., п’яниці, який вже визнавався винним у вчиненні вбивства та який не міг запам’ятати зміст нотаріально засвідченої заяви, яку він підписав за кілька тижнів до цього, що доводило можливість підписання ним будь-якого документа, який би дав йому слідчий.

28. 22 квітня 2010 року Верховний Суд України у засіданні розглянув касаційну скаргу. Представник захисту не з’явився. Прокурор був присутнім і зробив усні зауваження щодо касаційної скарги. Наприкінці засідання суд постановив, що посилання на показання Ш. мало бути вилучене з вироку, оскільки він не підписав надані ним під час досудового слідства показання, а тому його показання були неприйнятними. Суд перелічив інші докази, на яких ґрунтувався вирок заявника, та дійшов висновку, що всі докази, крім показань Ш., були прийнятними і достатньо обґрунтовували вирок. Решту вироку суд залишив без змін.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

29. На час подій стаття 364 Кримінального кодексу України 2001 року передбачала:

Стаття 364. Зловживання владою або службовим становищем

"1. Зловживання владою або службовим становищем, тобто умисне, з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах або в інтересах третіх осіб, використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби [державі], якщо воно заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб…

2. Те саме діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки...".

30. На час подій стаття 394 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року передбачала:

Стаття 394. Розгляд справи касаційним судом

"Справа з касаційними скаргами і поданнями на судові рішення …, розглядається з обов’язковим повідомленням прокурора та [інших сторін у провадженні].

…

Справа, що призначена до розгляду з обов’язковим повідомленням прокурора та [інших сторін у провадженні], розглядається касаційним судом у складі трьох суддів за участю прокурора з додержанням порядку, [передбаченого щодо порядку розгляду в суді апеляційної інстанції].

…

"

Положення кодексу, які на час подій регулювали порядок виклику свідків до суду, наведені в рішенні у справі "Карпюк та інші проти України" (Karpyuk and Others v. Ukraine) (заяви № 30582/04 та № 32152/04, пункти 77-80, від 06 жовтня 2015 року) відповідно.

I. МЕЖІ РОЗГЛЯДУ

31. У відповідь на зауваження Уряду заявник подав нову скаргу, стверджуючи, що він та його захисник не мали достатньо часу для вивчення матеріалів справи після закінчення досудового слідства. Суд вважає, що ця скарга не може вважатися уточненням первинних скарг заявника, які Уряд вже прокоментував. Отже, наразі розгляд зазначених питань в контексті цієї справи є недоцільним (див., наприклад, рішення у справах "Закшевський проти України" (Zakshevskiy v. Ukraine), заява № 7193/04, пункти 53 та 54, від 17 березня 2016 року, та "Артур Пархоменко проти України" (Artur Parkhomenko v. Ukraine), заява № 40464/05, пункт 55, від 16 лютого 2017 року).

II. СТВЕРДЖУВАНІ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ

32. Заявник скаржився на низку порушень статті 6 Конвенції, відповідні частини якої передбачають:

"1. Кожен має право на справедливий … розгляд його справи … судом, …, який … встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення...

...

3. Кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше такі права:

...

(c) захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника, вибраного на власний розсуд, або - за браком достатніх коштів для оплати юридичної допомоги захисника - одержувати таку допомогу безоплатно, коли цього вимагають інтереси правосуддя;

(d) допитувати свідків обвинувачення або вимагати, щоб їх допитали, а також вимагати виклику й допиту свідків захисту на тих самих умовах, що й свідків обвинувачення;

...".

A. Стверджуване порушення пункту 1 статті 6 Конвенції під час провадження у Верховному Суді України

1. Доводи сторін

33. Заявник стверджував, що було порушено підпункт "с" пункту 3 статті 6 Конвенції, оскільки Верховний Суд України розглянув його касаційну скаргу за відсутності його та його захисника, тоді як прокурор був присутнім у засіданні. Він посилався на рішення Суду у справі "Жук проти України" (Zhuk v. Ukraine) (заява № 45783/05, пункти 29-35, від 21 жовтня 2010 року).

34. Уряд стверджував, що присутність прокурора у засіданнях вимагалася національним законодавством. Проте вона було цілковито формальною: прокурор не надав нових документів та не заявив нових аргументів. У своїй ухвалі Верховний Суд України не посилався на аргументи прокурора та ретельно вивчив всі аргументи сторін. Отже, Уряд стверджував, що підпункт "с" пункту 3 статті 6 Конвенції порушено не було.

2. Оцінка Суду

35. Суд, до компетенції якого належить провідна роль щодо здійснення юридичної кваліфікації фактів справи, вважає, що ця скарга має розглядатися за пунктом 1 статті 6 Конвенції.

(a) Прийнятність

36. Суд зазначає, що ця скарга не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції. Він також зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Тому вона має бути визнана прийнятною.

(b) Суть