Це рішення набуло статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Гукович проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

Ангеліка Нуссбергер (<…>), Голова,

Ганна Юдківська (<…>),

Ерік Мьосе (<…>),

Фаріс Вегабовіч (<…>),

Йонко Грозєв (<…>),

Сіофра О’Лірі (<…>),

Мартіньш Мітс (<…>), судді,

та Мілан Блашко (<…>), заступник Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 27 вересня 2016 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справу було розпочато за заявою (№ 2204/07), яку 20 вересня 2006 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянин України п. Андрій Ігорович Гукович (далі - заявник).

2. Заявника, якому було надано правову допомогу, представляв п. В. Яремко - юрист, який практикує у м. Львові. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений, на останніх етапах провадження п. І. Ліщина.

3. Заявник стверджував, зокрема, що 20 лютого 2002 року його незаконно помістили у медвитверезник.

4. 01 серпня 2012 року про заяву було повідомлено Уряд.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

A. Поміщення заявника до витверезника 20 лютого 2002 року

5. Заявник народився у 1974 році та проживає у м. Львові.

6. Згідно з твердженнями заявника 20 лютого 2002 року приблизно о 19 год. 00 хв. його на вулиці затримали працівники муніципальної дружини та доставили до Львівського медичного витверезника, хоча він був тверезим. Ю.Б., фельдшер медвитверезника, здійснивши лише зовнішній огляд заявника та не провівши лабораторних аналізів, дійшов висновку, що той перебував у "стані алкогольного сп’яніння середнього ступеню". У зв’язку з цим заявника помістили на витвереження до медвитверезника.

7. 21 лютого 2002 року приблизно о 07 год. 00 хв. працівники медвитверезника телефоном повідомили мати заявника про місцезнаходження її сина та викликали її забрати його з медвитверезника.

8. Того дня приблизно о 08 год. 00 хв. мати заявника прибула та відвезла його додому, внісши оплату за послуги медвитверезника у розмірі 34 грн 80 коп. (приблизно 7 євро).

9. Перед звільненням заявник підписав протокол про його поміщення до медвитверезника (далі - протокол про поміщення), в якому було зазначено, що його було поміщено до медвитверезника 20 лютого 2002 року о 22 год. 20 хв. після вживання ним 250 мл горілки, і він не мав жодних претензій до працівників медвитверезника. Цей протокол також містив нерозбірливі записи фельдшера медвитверезника щодо пульсу заявника та інших показників стану його здоров’я, зафіксованих після його поміщення до медвитверезника.

B. Офіційне розслідування скарг заявника щодо дій працівників муніципальної дружини та інших представників медвитверезника

10. 22 лютого 2002 року приблизно о 13 год. 00 хв. заявник звернувся зі скаргою до лікаря Львівської міської клінічної лікарні № 3 (далі - міська лікарня), що 20 лютого 2002 року його незаконно помістили до медвитверезника, хоча він був тверезим, а працівники муніципальної дружини у відповідь на його мирні протести побили його.

11. Того дня було встановлено, що в сечі заявника слідів алкоголю не було. Також було встановлено наявність в нього забою ліктьового суглоба та надбрівної ділянки. Також того дня медичні працівники поінформували міліцію про скаргу заявника на побиття.

12. У період з 25 лютого 2002 року по 18 березня 2002 року заявник перебував на амбулаторному лікуванні у міській поліклініці у зв’язку із зазначеними ушкодженнями.

13. 15 квітня 2002 року Головне управління МВС України у Львівській області направило заявнику лист, в якому зазначалося, що направлену до міліції довідку міської лікарні від 22 лютого 2002 року щодо скарги заявника на його стверджуване побиття було зареєстровано у книзі обліку про злочини і пригоди. Також зазначалося, що перевірку зазначеної скарги було доручено здійснити міліціонеру К. Його притягнули до дисциплінарної відповідальності у зв’язку з бездіяльністю, зокрема, через непроведення допиту причетних сторін. Заявника також поінформували, що за скаргою буде проведено подальшу перевірку.

14. 03 липня 2002 року заявник отримав листа від прокуратури міста Львова, в якому було вказано, що за результатами перевірки його скарг щодо дій працівників муніципальної дружини та медвитверезника вони були визнані необґрунтованими.

15. У період з липня 2002 року по квітень 2003 року заявник неодноразово звертався зі скаргами до різних відділів прокуратури з тим, що його твердження про жорстоке поводження не були належним чином розслідувані, зокрема, жодна з причетних сторін допитана не була.

16. У різні дати прокуратура повідомляла, що ці скарги були необґрунтованими, і 03 липня 2002 року заявник вже отримав належну відповідь.

17. Отримавши останнього листа (від 11 липня 2003 року) заявник більше не намагався ініціювати розслідування прокуратурою.

18. 20 серпня 2007 року прокуратура Львівської області знищила матеріали справи, які перебували в архіві; це було зроблено у зв’язку із закінченням встановленого законом строку зберігання матеріалів справи в архіві після закінчення відповідного провадження.

C. Провадження про відшкодування шкоди за позовом до працівників медвитверезника та муніципальної дружини

19. У липні 2002 року заявник звернувся до Шевченківського районного суду міста Львова з цивільним позовом до Львівського комунального підприємства "Муніципальна дружина", працівників муніципальної дружини, які доставили його до медвитверезника, та фельдшера Ю.Б. Він вимагав відшкодування моральної шкоди, стверджуючи, що його поміщення до медвитверезника було незаконним і він зазнав жорстокого поводження.

20. 17 серпня 2002 року начальник Львівського комунального підприємства "Муніципальна дружина" поінформував районний суд листом, що 20 лютого 2002 року працівники муніципальної дружини затримали заявника, оскільки він "хитався, падав, викрикував нецензурні слова".

21. Під час судового розгляду заявник зазначив, inter alia, що не міг детально описати, коли та як йому були нанесені тілесні ушкодження. Він також стверджував, що 21 лютого 2002 року, після того, як його відпустили з медвитверезника, він мав з’явитись у судове засідання в іншій справі. Перебуваючи у суді цілий день, він не міг звернутися до лікаря до 22 лютого 2002 року.

22. Ю.Б., фельдшер медвитверезника, зазначив, що при визначенні ступеня алкогольного сп’яніння заявника він діяв відповідно до "інструкції, виданої департаментом медичного забезпечення МВС України". Відповідно до цієї інструкції проведення лабораторних аналізів для визначення ступеня алкогольного сп’яніння особи не було обов’язковим. Такий висновок можна було зробити, здійснивши візуальний огляд та вимірявши такі життєво важливі показники, як частота пульсу та артеріальний тиск. Фельдшер також стверджував, що жодних тілесних ушкоджень заявнику завдано не було ані після його поміщення до установи, ані після його звільнення.

23. 06 червня 2003 року суд відмовив у задоволенні позову заявника у зв’язку з необґрунтованістю. Він посилався, зокрема, на визнання заявником в протоколі про поміщення, що він випив 250 мл горілки та не мав претензій до працівників медвитверезника. Стосовно скарги заявника на жорстоке поводження суд зазначив, що прокуратура відмовила у порушенні кримінальної справи щодо події, визнавши скаргу заявника необґрунтованою. Заявник також не зміг переконливо пояснити в суді чому, звільнившись уранці 21 лютого 2002 року, він поскаржився на тілесні ушкодження і здав аналіз на вміст алкоголю лише 22 лютого 2002 року, тобто через тридцять годин. Суд зазначив, що твердження заявника про те, що він був задіяний у судовому засіданні протягом усього дня 21 лютого 2002 року, було необґрунтованим, оскільки згідно із записами в реєстрі того дня заявник перебував у суді лише з 09 год. 00 хв. до 09 год. 20 хв. За цих обставин суд встановив, що заявник, найімовірніше, отримав тілесні ушкодження після свого звільнення.

24. Заявник подав апеляційну скаргу. Він стверджував, зокрема, що протокол про поміщення не був достовірним доказом, оскільки він підписав його під тиском. Протокол значною мірою був нерозбірливим і містив численні неточності (наприклад, був зазначений неправильний час його затримання). Проте заявник погодився підписати його, оскільки боявся, що інакше його не звільнять. Заявник також скаржився на те, що суд першої інстанції необґрунтовано відмовив у задоволенні його клопотання зобов’язати прокуратуру надати результати їхніх перевірок за скаргами заявника.

25. 13 жовтня 2003 року Апеляційний суд Львівської області відхилив апеляційну скаргу заявника, встановивши, що заявник не обґрунтував свої твердження. Він також зазначив, що не було потреби просити прокуратуру надати результати їхніх перевірок, оскільки той факт, що нею було відмовлено у порушенні кримінальної справи за скаргою заявника, був достатнім, щоб відхилити скаргу.

26. Заявник подав касаційну скаргу. Він зазначив, зокрема, що його затримання та поміщення у медвитверезник було свавільним, оскільки ані в протоколі про поміщення, ані в будь-якому іншому документі не були зазначені обставини, за яких він був затриманий, або підстави для його поміщення. Він також зазначив, що спосіб, в який було встановлено, що він був у стані алкогольного сп’яніння "середнього ступеня", ґрунтувався лише на візуальному огляді без проведення об’єктивних аналізів. Цей метод був свавільним та ані органи-відповідачі, ані суди не посилалися на якісь конкретні правові положення, які б регулювали таку практику. Заявник також стверджував, що органи влади діяли незаконно, не повідомивши його родину про його місцезнаходження протягом майже дванадцяти годин після того, як він був позбавлений свободи. Він також скаржився на те, що ані прокуратура, ані суди, які розглядали цивільну справу, не доклали розумних зусиль, щоб встановити обставини, за яких він отримав тілесні ушкодження; отже, його версія подій залишалася достовірною та не спростованою.

27. 28 березня 2006 року Верховний Суд України відхилив касаційну скаргу заявника.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

A. Застосовне законодавство та нормативно-правові акти, чинні станом на 20 лютого 2002 року

28.Стаття 178 Кодексу України про адміністративні правопорушення 1984 року у редакції, чинній станом на лютий 2002 року, передбачала, зокрема, що поява в громадських місцях у п’яному вигляді, що "ображає людську гідність і громадську мораль", тягнула за собою покарання у вигляді попередження чи накладення штрафу.

29.Стаття 11 Закону України "Про міліцію" (від 20 грудня 1990 року № 565-XII, втратив чинність на підставі Закону України "Про Національну поліцію" (від 02 липня 2015 року № 580-VIII)) у редакції, чинній станом на лютий 2002 року, передбачала, зокрема, право міліції доставляти осіб, які перебували у громадських місцях у стані сп’яніння, до спеціальних медичних закладів або до їхнього місця проживання.

30. 09 серпня 1999 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 1451 "Про питання функціонування медичних витверезників", якою було постановлено закрити медвитверезники, створені за часів СРСР, та у відповідній частині передбачено:

"… Кабінет Міністрів України

1. Прийняти пропозицію … про недоцільність функціонування з 1 січня 2000 р. медичних витверезників, звільнивши міліцію громадської безпеки від виконання не властивих їй функцій медичного витвережування громадян.

2. Міністерству охорони здоров’я розглянути питання і вжити додаткових заходів щодо подальшого поліпшення наркологічної допомоги населенню. ...

3. Рекомендувати органам місцевого самоврядування розглянути питання щодо утворення діагностико-детоксикаційних, реабілітаційних та інших установ наркологічного спрямування.".

31. На виконання зазначеної постанови Кабінету Міністрів України 27 вересня 1999 року заступник Міністра охорони здоров’я видав наказ № 235 "Про додаткові заходи щодо подальшого поліпшення наркологічної допомоги населенню України". Цим наказом обласним управлінням Міністерства охорони здоров’я України було доручено вжити заходів щодо передачі приміщень, які вивільняються у зв’язку із закриттям медичних витверезників, у оперативне управління територіальних наркологічних закладів для створення діагностико-детоксикаційних, реабілітаційних та інших підрозділів. Функціонування цих підрозділів мало фінансуватися з місцевих бюджетів.

32. 17 грудня 1999 року Львівська міська рада ухвалила рішення № 667 "Про прийняття майна медичного витверезника ЛМУ УМВСУ у Львівській області на баланс управління муніципальної дружини". Згідно з цим рішенням рада погодилася передати медвитверезник, який раніше знаходився у віданні обласної міліції, управлінню муніципальної дружини з метою забезпечення його подальшого функціонування як витверезника, який мав фінансуватися з міського бюджету. Ним також було надано вказівку, що управління муніципальної дружини повинно було надати проект рішення про створення медичного витверезника як відділу муніципальної дружини.

B. Застосовне законодавство та нормативно-правові акти, прийняті після 20 лютого 2002 року

33. 13 червня 2002 року Львівська міська рада постановила ухвалу "Про створення Львівського комунального підприємства на базі підрозділів управління муніципальної дружини". Згідно з ухвалою різні підрозділи муніципальної дружини мали об’єднатися в єдине комунальне підприємство, мета якого полягала б у захисті громадського порядку і безпеки та справлянні місцевими податками та зборами, а також виплатами, пов’язаними з медичним витверезником.

34. 13 листопада 2002 року Львівська міська рада затвердила нормативно-правові акти, якими регулювалась діяльність реформованого медвитверезника, та інструкцію про надання медичної допомоги особам, які доставляються до медичних витверезників.

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 3 КОНВЕНЦІЇ

35. Заявник скаржився на те, що 20 лютого 2002 року він зазнав жорстокого поводження з боку працівників муніципальної дружини та отримав тілесні ушкодження внаслідок такого жорстокого поводження. Він також скаржився, що його скарга у зв’язку з цим не була належним чином розслідувана. Він посилався на статтю 3 Конвенції, яка передбачає:

"Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.".

36. Уряд стверджував, що скарга заявника на жорстоке поводження була явно необґрунтованою. Зокрема, виклад подій заявником обставин, за яких він зазнав оскаржуваних тілесних ушкоджень, не був детальним та послідовним. До того ж ані заявник, ані його мати не висунули жодних претензій до медвитверезника, коли заявника звільнили. Уперше про оскаржувані тілесні ушкодження було повідомлено через більше ніж тридцять годин після того, як заявник залишив медвитверезник. Цілком імовірно, що вони були отримані за межами цього закладу.

37. Уряд також стверджував, що у будь-якому разі ця скарга була подана за межами шестимісячного строку. Цей строк повинен був обчислюватися з дати, коли заявник дізнався про останню постанову прокуратури про відмову в порушенні кримінальної справи за його скаргами на жорстоке поводження. Останньою датою, коли заявник мав дізнатись про цю постанову, було 06 червня 2003 року (з тексту рішення суду першої інстанції в його цивільній справі; див. пункт 23). Проте скарга до Суду була подана лише 20 вересня 2006 року, тобто більш ніж через три роки.

38. Заявник не погодився. Він стверджував, що відповідні тілесні ушкодження дійсно були заподіяні працівниками муніципальної дружини. Якби він поскаржився на це у протоколі про поміщення, він ризикував тим, що його не звільнять. Він також не міг звернутися до незалежного лікаря одразу після звільнення, оскільки він увесь день був у судовому засіданні, а після нього був занадто виснажений. Заявник також стверджував, що перебіг шестимісячного строку для подачі цієї скарги розпочався після закінчення цивільного провадження проти медвитверезника та працівників муніципальної дружини. Він доводив, що належним чином подав цю скаргу протягом шести місяців після закінчення цього провадження.