Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Бургас проти України"

Європейський суд з прав людини (четверта секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Жорж Раварані (<…>), Голова,

Марко Бошняк (<…>),

Петер Пацолай (<…>), судді,

та Андреа Там’єтті (<…>), заступник Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 27 листопада 2018 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справу було розпочато за заявою (№ 8976/07), яку 13 лютого 2007 року подали до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадяни України - пані Любов Олександрівна Бургас та п. Віктор Михайлович Бургас (далі - заявники).

2. Заявників представляв п. В. Скиба - юрист, який практикує у м. Донецьку. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений, на останніх етапах провадження п. І. Ліщина.

3. 21 березня 2011 року про заяву було повідомлено Уряд.

4. Уряд заперечив проти розгляду заяви комітетом. Розглянувши заперечення Уряду, Суд відхиляє його.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

5. Заявники народились у 1951 та 1948 роках відповідно та проживають у м. Макіївці.

6. 02 лютого 2002 року Б., син заявників, загинув у дорожньо-транспортній пригоді у м. Макіївці. Автомобіль Б. зіткнувся з іншим автомобілем, яким керував Бр., що зазнав тяжких тілесних ушкоджень і був доставлений до лікарні.

7. У той самий день працівники районного відділу міліції м. Макіївки оглянули місце дорожньо-транспортної пригоди та допитали М., пасажира Бр. на момент аварії.

8. 04 та 05 лютого 2002 року судово-медичні експерти виявили тілесні ушкодження на тілі сина заявників та встановили наявність вмісту етилового спирту у його крові та сечі.

9. У період з 05 лютого по 08 квітня 2002 року працівники міліції провели авто-технічне дослідження та допитали Бр., заявників і декількох інших свідків. Згідно з результатами авто-технічного дослідження син заявників виїхав на зустрічну смугу та зіткнувся з автомобілем Бр., який рухався у протилежному напрямку. Тому експерт дійшов висновку, що син заявників порушив правила дорожнього руху і, отже, спричинив дорожньо-транспортну пригоду.

10. 18 квітня 2002 року після подання заявниками скарг працівники районного відділу міліції м. Макіївки розпочали розслідування обставин смерті сина заявників.

11. У період з травня 2002 року по січень 2005 року працівники міліції тричі призначали судово-автотехнічні експертизи, додаткову авто-технічну експертизу, транспортно-трасологічну експертизу та три судово-медичні експертизи тіла сина заявників. Працівники міліції також провели декілька відтворень обстановки та обставин події, допитали свідків та здійснили інші слідчі дії. Слідчі органи встановили, що водій Бр., який вижив, раніше працював у державній службі охорони, проте звільнився до аварії.

12. Під час зазначеного розслідування 04 листопада 2003 року Головне слідче управління Міністерства внутрішніх справ України дало вказівки щодо способу, у який повинно було здійснюватись розслідування справи. Наголошувалося, що у доказах були суперечності, місце аварії не було оглянуто неналежним чином, автомобіль Бр. не був вилучений, обставини аварії не були ретельно зафіксовані та не були встановлені свідки.

13. 02 липня, 04 вересня та 29 жовтня 2004 року виносились постанови про закриття кримінальної справи, оскільки слідчі доходили висновку, що саме син заявників порушив правила дорожнього руху та спричинив аварію, яка призвела до його власної загибелі. Ці постанови були скасовані у зв’язку з необґрунтованістю вищестоящими прокурорами, які встановили, що було необхідне вжиття додаткових слідчих дій для забезпечення повного та об’єктивного розслідування. Було надано низку вказівок щодо проведення розслідування.

14. У період з 2005 по 2007 рік слідчі призначили ще дві авто-технічні експертизи та транспортно-трасологічну експертизу, три судово-медичні експертизи тіла сина заявників та судово-медичну експертизу Бр.

15. 05 листопада 2007 року слідчий призначив нову автотехнічну експертизу, яка була завершена 19 червня 2008 року. Згідно з результатами експертизи саме син заявників порушив правила дорожнього руху та спричинив аварію, в якій сам загинув.

16. 23 червня 2008 року слідчий закрив кримінальну справу у зв’язку зі смертю сина заявників. Заявники оскаржили підстави закриття справи, оскільки їхній син виправданий не був.

17. 01 вересня 2009 року прокурор скасував постанову від 23 червня 2008 року, зазначивши, що заявники оскаржували підстави закриття справи, а тому остаточне рішення у цій справі мав винести суд.

18. 29 вересня 2009 року слідчий звернувся до Гірницького районного суду м. Макіївки (далі - районний суд) з поданням про закриття кримінальної справи щодо дорожньо-транспортної аварії, у якій загинув син заявників.

19. 23 червня 2010 року районний суд відмовив у задоволенні подання слідчого та повернув справу до прокуратури, встановивши, що при направленні справи до суду були допущенні процесуальні помилки. Зокрема, слідчому було надано вказівку підготувати обвинувальний висновок.

20. 03 вересня 2010 року слідчий закрив кримінальну справу своєю постановою у зв’язку з тим, що винна у аварії особа померла. 03 грудня 2010 року ця постанова була скасована вищестоящим прокурором через невиконання вказівок суду від 23 червня 2010 року.

21. 28 січня 2011 року слідчий направив справу до районного суду для винесення подальшого рішення про закриття кримінальної справи.

22. 31 січня 2012 року районний суд закрив кримінальну справ у зв’язку зі смертю винної у аварії особи. Заявники подали апеляційну скаргу, стверджуючи, що розслідування не було ретельним, а наявні докази були суперечливими.

23. 24 квітня 2012 року Апеляційний суд Донецької області скасував ухвалу від 31 січня 2012 року як незаконну, встановивши, що суд першої інстанції мав провести повний розгляд справи та винести рішення, або визнавши сина заявників винним, або виправдавши його.

24. 26 грудня 2013 року районний суд визнав сина заявників винним у спричиненні дорожньо­транспортної аварії, але не обрав покарання у зв’язку з його смертю.

25. 07 квітня 2014 року Апеляційний суд Донецької області скасував зазначений вирок, встановивши, що суд першої інстанції порушив право заявників на захист, та направив справу на новий розгляд тим самим судом.

26. З квітня 2014 року на території Донецької та Луганської областей почали діяти незаконні збройні формування, пов’язані з двома самопроголошеними утвореннями, відомими як "Донецька народна республіка" та "Луганська народна республіка", захопивши силою контроль над деякими частинами цих областей, у тому числі м. Макіївка. Урядові сили України розпочали проти них військову антитерористичну операцію. Згодом була визначена лінія припинення вогню.

27. Згідно з наданою заявниками інформацією їхня справа мала розглядатися "органами влади" "Донецької народної республіки".

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

28. Відповідні положення національного законодавства наведені в рішенні у справі "Муравська проти України" (Muravskaya v. Ukraine) (заява № 249/03, пункти 35 та 36, від 13 листопада 2008 року).

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 2 КОНВЕНЦІЇ

29. Заявники стверджували, що держава була відповідальною за дорожньо-транспортну пригоду, яка призвела до загибелі їхнього сина, оскільки водієм іншого автомобіля був працівник міліції. Заявники також скаржилися, що провадження на національному рівні щодо загибелі їхнього сина було тривалим та неефективним. Вони посилалися на статті 2 та 6 Конвенції, а також на інші положення Конвенції.

30. Суд, якому належить провідна роль щодо здійснення юридичної кваліфікації фактів справи (див. рішення у справі "Радомілья та інші проти Хорватії" [ВП] (Radomilja and Others v. Croatia) [GC], заяви № 37685/10 та № 22768/12, пункти 114 та 126, від 20 березня 2018 року), розгляне справу виключно у світлі статті 2 Конвенції. Відповідна частина цієї статті передбачає:

"1. Право кожного на життя охороняється законом...".

A. Прийнятність

1. Матеріальний аспект статті 2 Конвенції

(a) Доводи сторін

31. Уряд наголосив, що під час розслідування на національному рівні було встановлено, що на момент аварії водій Бр. не працював у міліції. Уряд стверджував, що вчинені приватною особою дії жодним чином не могли призвести до відповідальності держави за матеріальним аспектом статті 2 Конвенції.

32. Заявники не погодилися з доводами Уряду та стверджували, що учасником аварії був працівник міліції і тому держава несла відповідальність за смерть їхнього сина.

(b) Оцінка Суду

33. Суд повторює, що те, чи є особа представником держави для цілей Конвенції, визначається на підставі багатьох критеріїв, один з яких функціональний (див. рішення у справі "Котов проти Росії" [ВП] (Kotov v. Russia) [GC], заява № 54522/00, пункти 92 і далі, від 03 квітня 2012 року). В рішенні у справі "Котельніков проти Росії" (Kotelnikov v. Russia, заява № 45104/05, пункт 93, від 12 липня 2016 року), у якій діючий працівник міліції був учасником дорожньо-транспортної пригоди, Суд визнав, що працівник міліції діяв як приватна особа, оскільки на момент аварії працівник міліції не виконував службових обов’язків, їхав на власному автомобілі у приватних справах та не користувався жодними спеціальними повноваженнями, зброєю, засобами чи інформацією, якими володів з огляду на його посаду (там само).