Це рішення набуло статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції. Його текст може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Чжан проти України"

Європейський суд з прав людини (четверта секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

Пауло Пінто де Альбукерке (<…>), Голова,

Ганна Юдківська (<…>),

Фаріс Вегабовіч (<…>),

Егідіюс Куріс (<…>),

Юлія Антоанелла Моток (<…>),

Карло Ранцоні (<…>),

Петер Пацолай (<…>), судді,

та Маріалена Цирлі (<…>), Секретар секції,

після обговорення за зачиненими дверима 23 жовтня 2018 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справу було розпочато за заявою (№ 6970/15), яку 20 січня 2015 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянин Китайської Народної Республіки п. Юй Чжан (далі - заявник).

2. Заявника представляв п. А.В. Підкопаєв - юрист, який практикує у м. Харкові. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений, п. Іван Ліщина.

3. Заявник скаржився на несправедливість та необґрунтовану тривалість кримінального провадження щодо нього.

4. 30 листопада 2017 року про заяву було повідомлено Уряд. Їй також було надано статус пріоритетної відповідно до правила 41 Регламенту Суду.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

5. Заявник народився у 1983 році та проживає в м. Тяньчан Китайської Народної Республіки.

6. На момент подій заявник був студентом останнього курсу економічного факультету Харківського національного університету в Україні.

7. 01 травня 2009 року група з близько п’ятнадцяти студентів-китайців, у тому числі заявник, були на пікніку. Коли вони майже закінчили, до них підійшли четверо українців (Д., Са., Су. та М.), які були на пікніку неподалік, щоб узяти пиво. Українці були явно напідпитку. Д. взяв ніж зі столу студентів-китайців та викинув його у річку під приводом того, що це була зброя і їй там було не місце. М., який, як вбачалося, був менш п’яним за своїх друзів, поводився більш привітно і заявник дав йому пляшку пива. Усі четверо випили пиво та повернулися, щоб узяти ще. Вочевидь вони запропонували студентам-китайцям маленький складний ніж замість викинутого, проте їхня пропозиція була відхилена. Поведінка Д. була особливо образливою та непристойною: він розстібнув свої штани і показав геніталії усім навколо нього, у тому числі дівчатам. Заявник дав українцям ще одну пляшку пива і група студентів-китайців почала збиратися. М. знімав події на свій смартфон. Останнє, що було записано, як один зі студентів-китайців, згодом ідентифікований як В., дістав два металеві шампури з поліетиленового пакету.

8. У певний момент між двома групами розпочалася бійка. Пізніше вони звинуватили один одного в її початку. Під час бійки М. був поранений у спину металевим шампуром.

9. Са. схопив Ч., одного зі студентів-китайців. Коли приїхали працівники міліції, Са. стверджував, що бачив, як Ч. вдарив М. у спину складним ножем і у той самий день письмово підтвердив свої показання. Згідно з протоколом чергового працівника міліції Су. та Д. були настільки п’яними, що допитати їх було неможливо. Щодо потерпілого, то він був без свідомості.

10. Заявник чекав на працівників міліції разом з чотирма українцями та деякими зі своїх товаришів (кілька інших втекли). Ніхто з українців не висловив жодних підозр щодо заявника, і пізніше він пішов зі своїми друзями.

11. 02 травня 2009 року М. допитали у лікарні. Він стверджував, що йому несподівано нанесли удар у спину, але він не бачив, хто це зробив. Упавши, він побачив, як через нього переступили три китайці, у тому числі заявник. М. пам’ятав заявника, оскільки він здавався більшим за інших китайців та трохи говорив російською мовою. М. вважав, що, найімовірніше, саме заявник його поранив.

12. У той самий день Са. змінив свої первинні показання та зазначив, що бачив, як "китаєць, самий крупний на ім’я Юра [заявник], стрибнув на спину [М.] та наніс удар металевим шампуром".

13. 04 травня 2009 року від травми М. помер у лікарні.

14. У той самий день Су. повідомив працівникам міліції, що бачив, як один з китайців, який здавався більшим за інших, вдарив М. металевим шампуром.

15. Під час проведеного у той день пред’явлення осіб для впізнання Са. та Су. вказали на заявника як на того, хто поранив М.

16. Того самого дня заявник був затриманий за підозрою у вчиненні вбивства М.

17. 06 травня 2009 року В., один зі студентів-китайців, у присутності захисника та за допомогою перекладача зробив працівникам міліції усну заяву про явку з повинною. Він зазначив, що випадково поранив одного з українців шампуром та втік, оскільки злякався. Він каявся у скоєному.

18. 08 травня 2009 року В. повторив свої зізнавальні показання, додавши, що заявник зробив усе можливе для запобігання конфлікту.

19. Пізніше у незазначену дату В. відмовився від своїх зізнавальних показань та заявив, що він лише злегка поранив Д. та Су. металевим шампуром, але не М.

20. Слідство встановило, що спочатку у студентів-китайців було шість металевих шампурів. Тільки чотири з них, упаковані в поліетиленовий пакет, були виявлені. Два шампури, які В. дістав із пакета незадовго до бійки, знайдені не були.

21. Під час досудового слідства дванадцять громадян Китайської Народної Республіки дали показання як свідки, описавши події до, під час та після бійки. Жоден з них не бачив, хто поранив М. або як це сталося. Також ніхто не бачив, щоб заявник у який-небудь момент тримав металевий шампур. Навпаки, деякі свідки серед студентів-китайців стверджували, що були поруч із заявником під час бійки і він не був тим, хто поранив М.

22. Крім того, декілька свідків-китайців повідомили працівникам міліції, що після подій В. був особливо знервованим, знищив одяг, у який був одягнений 01 травня 2009 року, та попросив у своїх батьків значну суму грошей.

23. У незазначену дату слідство було оголошене закінченим, і Київський районний суд м. Харкова (далі - Київський суд) розпочав розгляд справи.

24. 15 січня 2010 року Київський суд постановив провести додаткове досудове слідство. Як було зазначено у його постанові, декілька осіб бачили металеві шампури в руках В., проте ніхто не бачив, щоб шампур тримав заявник, не кажучи вже про нанесення ним удару М. Зрештою Са. відмовився від своїх показань від 02 травня 2009 року, що бачив, як заявник ударив М., і уточнив, що насправді не бачив, як було поранено М. Він пояснив, що, вказуючи на заявника, він "був на емоціях". Крім того, хоча Д. та Су. вважали заявника винним у нанесенні тілесного ушкодження М., у судовому засіданні було встановлено, що жоден з них не бачив, як саме це сталося. Суд першої інстанції також визнав непереконливим висновок, якого дійшли під час досудового слідства, що В. наніс легкі тілесні ушкодження металевим шампуром Д. і Су. та навряд чи міг також поранити М. Суд також посилався на показання працівника міліції, який чергував 01 травня 2009 року, що заявник знаходився там увесь час після прибуття міліції, був спокійним, чистим та не мав жодних тілесних ушкоджень. Працівник міліції також стверджував, що українці вказували на Ч., як на особу, яка поранила М., та передали його працівникам міліції. Ч. погано говорив російською. Після надання йому перекладача він наполягав на своїй невинуватості. Слідчий не міг пояснити, чому підозра лягла на заявника. Він стверджував, що хтось з відділу карного розшуку сказав йому, що заявник був винним, проте не міг точно згадати, хто саме. Зрештою у постанові суду було зазначено, що хоча з деяких показань свідків українців вбачалося, що заявник здавався більшим за своїх товаришів, ясно, що там було ще кілька студентів-китайців, які здавалися більшими та важчими за нього. Слідство жодним чином не розглянуло це питання.

25. 25 березня 2010 року Апеляційний суд Харківської області (далі - апеляційний суд) скасував зазначену постанову, дійшовши висновку про можливість вирішення усіх порушених у ній питань під час судового розгляду та відсутність необхідності у додатковому досудовому слідстві.

26. 26 вересня 2011 року Київський суд визнав заявника винним у вчиненні вбивства та обрав йому покарання у виді позбавлення волі на строк дванадцять років. Він посилався на показання Са. та Су., які стверджували, що бачили, як заявник "висів на спині [М.]" незадовго до того, як останній почав кричати, що його підрізали. Суд також посилався на показання Д., який стверджував, що бачив, як заявник разом з Ч. тікав від потерпілого. Суд дійшов висновку, що у ході бійки були застосовані два металеві шампури. Оскільки одним з них В. поранив Д. та Су, він не міг також вдарити шампуром М.В. не могли допитати у судовому засіданні, оскільки він виїхав з України. Студенти китайці виклали свою версію бійки. Проте суд не вважав її достовірною та висловив думку, що вони намагалися допомогти заявнику.

27. Заявник подав апеляційну скаргу, стверджуючи, зокрема, що його засудження не ґрунтувалося на жодних доказах, окрім суперечливих та спекулятивних показань друзів М. Прокурор також подав апеляційну скаргу, вважаючи вирок занадто м’яким.

28. 26 березня 2012 року апеляційний суд скасував вирок та направив справу на додаткове досудове слідство з огляду на численні недоліки та упущення. Він зазначив, зокрема, що жодних спроб встановити мотив убивства зроблено не було. З наявних у матеріалах справи доказів було ясно, що як заявник, так і М. поводились приязно та обидва намагалися уникнути конфлікту. Крім того, апеляційний суд вказав, що показання Д., Са. та Су., якими суд першої інстанції обґрунтував засудження заявника, були суперечливими, непослідовними та спекулятивними. Тому вони не могли тлумачитися як переконливі докази вини заявника. Апеляційний суд також вважав, що інкриміноване заявнику обвинувачення було занадто нечітким, оскільки не було встановлено де саме знаходилися М. та заявник перед подіями. Також не було встановлено конкретний механізм завдання М. тілесного ушкодження.

29. Після проведення додаткових слідчих дій справа була направлена до Київського суду.

30. 02 липня 2012 року Київський суд постановив, що зазначені апеляційним судом у його ухвалі від 26 березня 2012 року недоліки усунуті не були, а додаткове слідство, як і проведене раніше, було неповним та поверховим. Тому справу було знову передано на додаткове досудове слідство.

31. 20 вересня 2012 року апеляційний суд залишив без змін зазначену постанову.

32. 19 листопада 2012 року набрав чинності новий Кримінальний процесуальний кодекс України (далі - КПК України 2012 року), запровадивши багато важливих змін у кримінальному процесі (див. пункт 45).

33. 19 грудня 2012 року слідчий повідомив заявнику про підозру, що було новим порядком відкриття кримінального провадження за положеннями КПК України 2012 року.

34. У той самий день досудове слідство було оголошене закінченим, і 24 грудня 2012 року справа була передана до Київського суду.

35. 24 липня 2013 року Київський суд визнав заявника винним у вчиненні вбивства та обрав йому покарання у виді позбавлення волі на строк дванадцять років. Він посилався, зокрема, на надані у судовому засіданні показання Са., Су. і Д., які були аналогічні узагальненим у вироку від 26 вересня 2011 року (див. пункт 26). Суд зазначив, що на підставі показань цих свідків точно встановити механізм завдання смертельного тілесного ушкодження М. було неможливо. Проте суд встановив, що їхні показання не були спростовані жодними висновками судово-медичних експертиз. Суд також посилався на надані під час досудового слідства показання М. (див. пункт 11). При цьому, незважаючи на клопотання заявника, суд відмовився визнати допустимими доказами будь-які показання інших студентів-китайців, які тим часом виїхали з України, і тому не могли бути допитані у суді. Тільки один студент-китаєць не виїхав з країни та був допитаний. Проте його показання мали невелику доказову силу, оскільки він покинув місце злочину до початку бійки та не бачив її. Київський суд

"… [Враховуючи положення статей 85 та 86] та приписи ч. 4 ст. 95 КПК України [2012 року], згідно з якими суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, [встановленому] статтею 225 цього Кодексу, і не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, а тому посилання обвинуваченого та його захисника на показання свідків, викладених в протоколах слідчих та наданих, як слідчому так і прокурору поза межами судового засідання і не отриманих в порядку [встановленому] статтею 225 КПК України [2012 року], на думку суду не можуть оцінюватися судом як належні та допустимі докази зі сторони захисту.".

36. Суд першої інстанції також

"... У суду немає сумнівів в обставинах справи, визнаних судом встановленими… Покази свідків [Са., Су. та Д.] є послідовними та підтверджуються іншими доказами в даному кримінальному проваджені.".

37. Заявник подав апеляційну скаргу. Він доводив, що єдиними доказами, які призвели до його засудження, були непослідовні та суперечливі показання друзів потерпілого, які вони щонайменше тричі різко змінювали. Заявник наголосив, що суд першої інстанції не проаналізував будь-які з цих суперечностей або причини зміни свідками своїх показань. Так само він скаржився на те, що не були розглянуті суперечності між зазначеними показаннями свідків та версією подій, викладеною самим потерпілим незадовго до його смерті (див. пункт 11). Він зазначив, зокрема, що М. чітко вказав у своїх показаннях, що удар у спину був для нього повною несподіванкою, і він ніколи не стверджував, що хтось "висів на [його] спині", як стверджувалося свідками.

38. Заявник також скаржився на те, що показання дванадцяти інших китайців, надані під час досудового слідства, не були взяті до уваги. Він зазначив, що відповідно до частини другої статті 5 КПК України 2012 року допустимість доказів мала оцінюватися у контексті положень КПК, чинних на момент отримання цих доказів. Крім того, заявник посилався на статтю 8 пункту 11 Перехідних положень КПК України 2012 року, яка передбачала, що питання допустимості доказів, отриманих до набрання чинності новим Кодексом, мало вирішуватись у порядку, що діяв до набрання ним чинності (див. пункт 45). Він підкреслив, що у його справі всі докази були отримані, коли діяв старий КПК України 1960 року. Отже, він вважав, що при вирішенні питання допустимості доказів, у тому числі показань студентів-китайців як свідків, суд першої інстанції мав керуватися положеннями КПК України 1960 року. Оскільки відповідно до КПК України 1960 року отримані під час досудового слідства докази були допустимими у кримінальному провадженні (див. пункт 44), заявник скаржився на незаконне та несправедливе виключення показань свідків захисту і на значне погіршення такими діями суду першої інстанції його ситуації та позбавлення його можливості захищати себе.

39. 27 листопада 2013 року апеляційний суд залишив без змін висновки та обґрунтування вироку Київського суду. Зокрема він

"Висновки суду [першої інстанції] про [вину заявника] відповідають фактичним обставинам справи, [вони] підтверджені дослідженими в судовому засіданні й детально викладеними у вироку доказами, які ретельно та об’єктивно оцінені судом.".

40. Апеляційний суд не прокоментував аргумент заявника щодо застосовності КПК України 1960 року при оцінці допустимості доказів.

41. Заявник повторив свої аргументи у касаційній скарзі.

42. 22 липня 2014 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ виніс ухвалу не на користь заявника та залишив без змін рішення судів нижчих інстанцій. Він не вбачав підстав вважати судове слідство поверховим або неповноцінним. Вищий спеціалізований суд України не прокоментував аргумент заявника щодо допустимості доказів сторони захисту в контексті КПК України 1960 року.

43. Згідно з наданою заявником інформацією 31 березня 2016 року він був звільнений та повернувся до Китаю. У наявних в Суду матеріалах справи немає жодної додаткової інформації щодо цього.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО ТА ПРАКТИКА

44. Відповідні положення Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року (далі - КПК України 1960 року; втратив чинність 20 листопада 2012 року) передбачають:

Стаття 65. Докази

"Доказами в кримінальній справі є всякі фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган дізнання, слідчий і суд встановлюють наявність або відсутність суспільно небезпечного діяння, винність особи, яка вчинила це діяння, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються: показаннями свідка, показаннями потерпілого, показаннями підозрюваного, показаннями обвинуваченого, висновком експерта, речовими доказами, протоколами слідчих і судових дій, протоколами з відповідними додатками, складеними уповноваженими органами за результатами оперативно-розшукових заходів, та іншими документами.".

Стаття 82. Протоколи слідчих і судових дій та інші носії інформації щодо цих дій

"Протоколи слідчих і судових дій, складені і оформлені в порядку, передбаченому цим Кодексом, носії інформації, на яких з допомогою технічних засобів зафіксовані процесуальні дії, є джерелом доказів, оскільки в них підтверджуються обставини і факти, що мають значення для вирішення справи.".

45. Відповідні положення Кримінального процесуального кодексу України 2012 року (далі - КПК України 2012 року; чинний з 20 листопада 2012 року) передбачають:

Стаття 5. Дія [ КПК ] в часі

"1. Процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями [КПК], чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення.

2. Допустимість доказів визначається положеннями [КПК], які були чинними на момент їх отримання.".

Стаття 85. Належність доказів

"1. Належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.".

Стаття 86. Допустимість доказу

"1. Доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим [КПК].

2. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.".

Стаття 95. Показання

"1. Показання - це відомості, які надаються в усній або письмовій формі під час допиту підозрюваним, обвинуваченим, свідком, потерпілим, експертом щодо відомих їм обставин у кримінальному провадженні, що мають значення для цього кримінального провадження ...

4. Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього [КПК]. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.".

Стаття 225. Допит свідка, потерпілого під час досудового розслідування в судовому засіданні