Це рішення набуло статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції. Його текст може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Саган проти України"

Європейський суд з прав людини (четверта секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

Пауло Пінто де Альбукерке (<…>), Голова,

Ганна Юдківська (<…>),

Фаріс Вегабовіч (<…>),

Егідіюс Куріс (<…>),

Юлія Антоанелла Моток (<…>),

Карло Ранцоні (<…>),

Жорж Раварані (<…>), судді,

та Маріалена Цирлі (<…>), Секретар секції,

після обговорення за зачиненими дверима 02 жовтня 2018 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справу було розпочато за заявою (№ 60010/18), яку 25 листопада 2008 року подала до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянка України пані Валентина Василівна Саган (далі - заявниця).

2. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений п. І. Ліщина, з Міністерства юстиції. Заявниці було надано право представляти свої інтереси у Суді самостійно (пункт 2 правила 36 Регламенту Суду ).

3. Заявниця стверджувала, зокрема, що її виселення з квартири, наданої їй та її чоловіку у 1979 році ліцеєм, у якому вони працювали, проникнення в квартиру за її відсутності, а також зникнення та знищення майна, яке там знаходилось, становило порушення статті 8 Конвенції. Вона також стверджувала про порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.

4. 08 вересня 2011 року про заяву було повідомлено Уряд.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

5. Заявниця народилась у 1956 році та проживає у м. Лученте.

A. Події, що передували справі

6. У 1979 році Хоростківським СПТУ № 7 (далі - ліцей), де працювали заявниця та її чоловік, у їхнє розпорядження була надана однокімнатна квартира (далі - перша квартира).

7. У березні 1992 року Хоростківська міська рада видала сім’ї заявниці ордер на іншу трикімнатну квартиру площею 37,26 кв.м, яка знаходилась на балансі ліцею (далі - друга квартира). На той час сім’я складалась із заявниці, її чоловіка та їхніх двох дітей. Через перебої водопостачання у новій квартирі сім’я близько трьох років продовжувала проживати у першій квартирі. Вважаючи другу квартиру надто малою для всієї сім’ї, заявниця та її чоловік вирішили поселити туди двох дітей, а самим залишитись у першій квартирі. Заявниця уточнює, що площа другої квартири не відповідала тій, на яку її сім’я мала право відповідно до застосовних норм.

8. Заявниця та її чоловік звільнилися з ліцею у 2002 та 2005 роках відповідно, але продовжували проживати у першій квартирі.

9. Згодом заявниця зі своїм чоловіком виїхали за кордон з професійних причин. Вони залишили ключі сусідці, М.Я., якій доручили наглядати за першою квартирою під час їхньої відсутності та дозволили входити до неї у будь-який момент. Вони зупинялись у цій квартирі під час перебування в Україні, куди поверталися раз на рік.

10. У серпні 2006 року двоє працівників ліцею, В.Т. та І.П., кожен звернулися до профспілки працівників ліцею з проханням надати їм квартиру у користування. На своєму засіданні 30 січня 2007 року профспілковий комітет задовольнив заяву І.П. Крім того, він вирішив утворити комісію у складі директора ліцею, дільничого інспектора, депутата міської ради та представника міської ради для проведення інвентаризації майна, яке знаходилося у першій квартирі, його перевезення до приміщення ліцею та поміщення під ключ. Ці рішення були зафіксовані у протоколі № 7.

B. Проникнення до першої квартири

11. 22 лютого 2007 року за відсутності заявниці та її чоловіка, які знаходилися за кордоном, група, яку очолював директор ліцею Ч. (тим часом СПТУ стало Хоростівським професійним сільськогосподарським ліцеєм), проникла до першої квартири, зірвавши замки. З ухваленого у подальшому цивільному провадженні рішення суду першої інстанції вбачається, що крім Ч. до групи входили дільничий інспектор Н., депутат міської ради К., представник міської ради С., заступник директора ліцею М. та член профспілки працівників ліцею К. Уряд зазначає, що майно, яке знаходилося у квартирі, було перевезене до приміщення ліцею та поміщено під ключ.

12. І.П. та його родина оселились у першій квартирі. Сторони не уточнюють, коли це відбулось.

13. В.Т., якому було відмовлено у користуванні квартирою, та який, як вбачається, у січні 2007 року приходив до цієї квартири у супроводі М.Я., звернувся зі скаргою до прокуратури Гусятинського району. 05 квітня 2007 року прокурор району поінформував його про результати проведеної ним перевірки. Перевірка встановила, що профспілковий комітет не мав права самостійно приймати рішення з цього питання, а протокол № 7 не відповідав вимогам законодавства. Насправді відповідно до статті 52 Житлового кодексу Української РСР жиле приміщення надається за спільним рішенням профспілкового комітету та адміністрації підприємства, установи або організації, яке, крім того, має бути затверджене міською радою. Також згідно з частиною першою статті 109 Житлового кодексу Української РСР виселення з жилого приміщення може здійснюватись лише за судовим рішенням, за винятком випадків добровільного виселення. Прокурор дійшов висновку про незаконність виселення сім’ї заявниці. Крім того, він зазначив, що надання першої квартири у користування іншій особі було юридично неможливим до її звільнення сім’єю заявниці у встановленому порядку, відмітивши у зв’язку з цим, що питання про виселення не було вирішено судом, а сім’ю заявниці не було повідомлено письмово.

14. Заявниця та її чоловік також звернулися із заявою до прокуратури Тернопільської області (13 березня 2007 року), у якій вони скаржилися на своє виселення з першої квартири. Ця скарга була направлена до прокуратури Гусятинського району, яка згідно з твердженнями Уряду здійснила перевірку, зокрема, відібравши пояснення у директора ліцею, голови профспілки працівників ліцею, М.Я., І.П. та В.Т. У травні 2007 року прокуратура звернулася до Гусятинського районного суду із заявою про скасування протоколу № 7 та виселення сім’ї І.П. 08 червня 2007 року суд повернув заяву прокуратурі, дійшовши висновку, що проживання заявниці та її чоловіка за кордоном не є підставою для представництва прокуратурою їхніх інтересів. Прокуратура подала апеляційну скаргу, але згодом відкликала її у зв’язку із поверненням заявниці та її чоловіка до України.

15. Заявниця та її чоловік повернулися до України у липні 2007 року.

C. Розслідування міліції

16. У вересні 2007 року речі, які залишалися у першій квартирі, були спалені або викинуті новим мешканцем І.П. Заявниця зазначає, що, коли її повідомили М.Я. та сусіди, вона зі своїм чоловіком прибули на місце. Вони сфотографували залишки спалених речей та одразу ж зателефонували до Гусятинського районного відділу міліції.

17. Заявниця уточнює, що до майна, якого вона та її чоловік були позбавлені, входили, зокрема, книги, щоденники та особиста кореспонденція.

18. 11 вересня 2007 року заявниця та її чоловік подали скаргу. Вони стверджували, що І.П. спалив та викинув їхнє майно, яке знаходилося у першій квартирі. Згідно з твердженнями Уряду Гусятинський районний відділ міліції (далі - відділ міліції) здійснив перевірку, зокрема, відібравши пояснення у заявниці, її чоловіка, осіб, які входили до згаданої комісії, І.П., В. П. та М.Я. 13 вересня 2007 року було винесено постанову про відмову у порушенні кримінальної справи за відсутністю ознак злочину, передбаченого статтею 185 Кримінального кодексу України (крадіжка).

19. 07 листопада 2007 року за скаргою чоловіка заявниці прокуратура Гусятинського району скасувала цю постанову та направила справу до відділу міліції для проведення додаткової перевірки. Згідно з твердженнями Уряду відділом міліції було опитано чоловіка заявниці, І.П. та М.Я. 21 листопада 2007 року відділ міліції знов відмовив у порушенні кримінальної справи, встановивши, що перша квартира була надана І.П., а комісія у складі представників ліцею та міської ради, зірвавши замок, увійшла до неї з метою проведення інвентаризації майна, яке там знаходилося, та поміщення його на зберігання до будівлі ліцею. Наголосивши на тому, що у квартирі не були виявлені ані золоті ювелірні вироби, ані іноземна валюта, Гусятинський районний відділ міліції дійшов висновку про відсутність ознак злочинів, передбачених статтями 162 (порушення недоторканості житла) та 185 Кримінального кодексу України. Було вказано, що справа стосується цивільно-правових відносин і по суті вона має вирішуватись у порядку цивільного судочинства.

20. 16 червня 2008 року за скаргою чоловіка заявниці прокуратура Гусятинського району скасувала цю постанову та направила справу до відділу міліції для проведення додаткової перевірки. Згідно з твердженнями Уряду І.П. та М.Я. знов були опитані. Уряд зазначив, що 27 червня 2008 року Гусятинський районний відділ міліції знову відмовив у порушенні кримінальної справи з підстав, аналогічних наведеним раніше. Заявниця стверджує, що її не поінформували про цю постанову.

D. Цивільне провадження

21. 20 жовтня 2007 року заявниця та її чоловік ініціювали цивільне провадження проти ліцею, І.П. та його дружини з метою повернення свого майна, скасування протоколу № 7, їхнього вселення до першої квартири після виселення І.П. та його сім’ї, а також відшкодування моральної шкоди, якої, на їхню думку, вони зазнали. Зокрема вони посилались на статтю 30 Конституції України. Крім того, вони стверджували, що втрата майна, яке знаходилося у першій квартирі, негативно вплинула на їхні стосунки з родичами та організацію їхнього життя.

1. Рішення Гусятинського районного суду від 21 березня 2008 року

22. 21 березня 2008 року Гусятинський районний суд (далі - суд) відмовив у задоволенні позову заявниці та її чоловіка. Суд визнав, що проникнення до першої квартири мало місце, однак зазначив, що відповідальними були В.Т. та М.Я., які зірвали замок та встановили новий. Суд також встановив, що під час зборів адміністрації ліцею та його профспілкового комітету, а не тільки профспілкового комітету, як зазначено у протоколі № 7, було вирішено надати І.П. право вільного користування квартирою. Суд зазначив, що відповідно до протоколу шляхом голосування було вирішено:

" (…) виділити житлову площу, яка раніше належала [чоловіку заявниці], І.П. без права приватизації і продажу за законом відомчої квартири.

Зробити опис майна, належного [чоловіку заявниці], в присутності членів комісії (…) і все майно перевезти в спеціально відведене приміщення, розташоване в старому корпусі ліцею, опломбувати і віддати під охорону.".

23. Суд також посилався на акт від 22 лютого 2007 року, з якого вбачалося, що у зазначену дату комісія у складі, наведеному у пункті 11, зробила опис відповідного майна та помістила його до старого корпусу ліцею.

24. Розглядаючи питання законності проживання сім’ї заявниці в оскаржуваній квартирі, суд дійшов висновку, що право користування нею було надане заявниці у 1979 році з порушенням положень статей 52 та 58 Житлового кодексу Української РСР. Зокрема, він встановив, що відповідне рішення не було прийняте спільно адміністрацією та профспілковим комітетом, воно також не було затверджене міською радою. Крім того, суд звернув увагу на відсутність документа, яким би підтверджувалась видача ордера на цю квартиру, і встановив, що сім’я Саганів була знята з реєстрації місця проживання з 1992 року, після отримання права на користування другою квартирою. Зрештою суд визнав недійсним свідоцтво про право власності на першу квартиру, зокрема, через незатвердження міською радою.

25. Розглядаючи ситуацію І.П., суд також посилався на надану 22 січня 2008 року Хоростківською міською радою інформацію, з якої вбачалося, що рішення про надання квартири І.П. міською радою затверджене не було, і таким чином виявив таку саму неврегульованість і щодо рішення 1979 року, яке стосувалося сім’ї Саганів. Однак це не мало наслідків.

26. Зрештою, нагадавши, що Гусятинський районний відділ міліції відмовив у порушенні кримінальної справи щодо проникнення у відповідну квартиру, суд дійшов висновку про відсутність порушення цивільних прав заявниці та її чоловіка і відмовив у задоволенні позову у повному обсязі.

2. Ухвала Апеляційного суду Тернопільської області від 03 червня 2008 року

27. Заявниця та її чоловік подали апеляційну скаргу. Зокрема, вони оскаржували законність протоколу № 7 та стверджували, що навіть якщо припустити, що перша квартира була надана їм незаконно, їхнє виселення з неї мало здійснюватись у законному порядку, і, зокрема, з дотриманням статті 109 Житлового кодексу Української РСР. Вони також оскаржували твердження суду, що М.Я. та В.Т. проникли до квартири без їхнього дозволу та що у судовому засіданні не були допитані В.Т. і свідки, які могли підтвердити інформацію щодо зірвання замка та знищення їхнього майна. Крім того, вони посилалися на статтю 30 Конституції України та стверджували про незаконність проникнення у першу квартиру 22 лютого 2007 року.

28. З їхньої касаційної скарги (див. пункт 30) вбачалося, що під час розгляду справи апеляційним судом заявниця та її чоловік відмовились від позовних вимог в частині щодо їхнього виселення з першої квартири.

29. 03 червня 2008 року Апеляційний суд Тернопільської області залишив без змін рішення суду першої інстанції. Зокрема, суд встановив, що заявниця та її чоловік з 2000 року проживали та працювали за кордоном, "майно Саганів", яке знаходилося у спірній квартирі, було малоцінним, а отримавши у 1992 році ордер на іншу квартиру, вони втратили право користування раніше займаною квартирою. Суд не розглядав питання законності проникнення до першої квартири 22 лютого 2007 року, зокрема, у світлі статті 30 Конституції України.

3. Відмова у задоволенні касаційної скарги

30. Заявниця та її чоловік подали касаційну скаргу. Зокрема, вони скаржилися на порушення положень статті 30 Конституції України, частини третьої статті 9 і статті 109 Житлового кодексу Української РСР, а також на те, що суди не розглянули питання законності відкриття першої квартири, проникнення до неї, їхнього виселення та зникнення їхнього майна.

31. 10 жовтня 2008 року Верховний Суд України відмовив у відкритті касаційного провадження за скаргою на рішення судів нижчих інстанцій, оскільки не виявив жодних ознак неправильного застосування національного законодавства.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

A. Конституція України

32. Стаття 30 Конституції України гарантує кожному недоторканість його житла. Зокрема, вона уточнює, що не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду. Вона також додає, що у невідкладних випадках, пов’язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, можливий інший, встановлений законом, порядок.

B. Житловий кодекс Української РСР від 30 червня 1983 року (зі змінами)

33. Стаття 4 Житлового кодексу Української РСР (зі змінами) передбачає, що жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях, що належать державі, утворюють житловий фонд держави.

34. Згідно зі статтею 18 Управління житловим фондом здійснюється власником або уповноваженим ним органом у межах, визначених власником.

35. Стаття 52 регулює порядок надання жилих приміщень у будинках відомчого житлового фонду. Зокрема, вона уточнює, що жилі приміщення надаються за спільним рішенням адміністрації та відповідного профспілкового комітету підприємства, установи, організації, затвердженим або відповідною Радою, або у деяких випадках лише з повідомленням відповідної Ради. На підставі цього рішення виконавчий комітет міської Ради видає відповідній особі ордер, який є єдиною правовою підставою для вселення в надане жиле приміщення (стаття 58 Кодексу ).

36. Згідно з частиною першою статті 109 виселення із житла може здійснюватись лише на підставі судового рішення, за винятком добровільного виселення.

C. Кримінальний кодекс України від 05 квітня 2001 року (зі змінами)

37. Стаття 162 Кримінального кодексу України (зі змінами) передбачає відповідальність за порушення недоторканості житла. Відповідно до пункту 1 зазначеної статті цим поняттям охоплюється будь-яке незаконне проникнення до житла чи до іншого володіння особи, незаконне проведення в них огляду чи обшуку, а так само незаконне виселення чи інші дії, що порушують недоторканість житла. Пунктом 2 зазначеної статті передбачена відповідальність за порушення недоторканості житла службовою особою або із застосуванням насильства чи з погрозою його застосування.

38.Статтею 185 передбачена кримінальна відповідальність за вчинення крадіжки.

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 8 КОНВЕНЦІЇ У ЗВ’ЯЗКУ З ВИСЕЛЕННЯМ СІМ’Ї ЗАЯВНИЦІ З ПЕРШОЇ КВАРТИРИ ТА ПРОНИКНЕННЯМ ДО НЕЇ 22 ЛЮТОГО 2007 РОКУ

39. Заявниця скаржиться на виселення її сім’ї з першої квартири, а також незаконне, на її думку, проникнення до неї 22 лютого 2007 року. Вважаючи, що вона зазнала непропорційного втручання у своє право на повагу до приватного і сімейного життя та до свого житла, вона посилається на статтю 8 Конвенції, яка передбачає:

"1. Кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

2. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.".

A. Прийнятність

1. Заперечення Уряду

a) Доводи сторін

40. Уряд закликає Суд визнати скаргу в частині щодо виселення з першої квартири явно необґрунтованою. У зв’язку з цим Уряд зазначає, що заявниці та її сім’ї була надана інша квартира, яка належала ліцею, і що у будь-якому разі стаття 8 Конвенції не передбачає, як таке, право на забезпечення житлом. Крім того, Уряд вважає, що не було вичерпано національні засоби юридичного захисту, оскільки при розгляді справи Апеляційним судом Тернопільської області заявниця та її чоловік відмовилися від позову в частині щодо їхнього виселення.

41. Щодо скарги на проникнення 30 січня 2007 року до квартири комісією Уряд зазначає, що заявниця не оскаржила постанову Гусятинського районного відділу від 27 червня 2008 року про відмову у порушенні кримінальної справи. З цього також випливає, що вона не вичерпала національні засоби юридичного захисту.

42. Заявниця стверджує, що її не було поінформовано про постанову Гусятинського районного відділу міліції від 27 червня 2008 року про відмову у порушенні кримінальної справи. Вона додає, що твердження Уряду про невичерпання всіх доступних їй національних засобів юридичного захисту має бути відхилене з огляду на подані нею до міліції скарги, повторювані постанови останньої про відмову у порушенні кримінальної справи та їхні подальші скасування прокуратурою.