Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Андрєєва проти України"

Європейський суд з прав людини (четверта секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Жорж Раварані (<…>), Голова,

Марко Бошняк (<…>),

Петер Пацолай (<…>), судді,

та Андреа Там’єтті (<…>), заступник Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 08 січня 2019 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справу було розпочато за заявою (№ 24385/10), яку 16 квітня 2010 року подала до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянка України, пані Євдокія Іванівна Андрєєва (далі - заявниця).

2. Заявницю, якій була надана правова допомога, представляла пані О. Беляєва - юрист, яка практикує у м. Дніпрі. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений, на останніх етапах провадження п. І. Ліщина.

3. 03 березня 2014 року про заяву було повідомлено Уряд. Уряд заперечив проти розгляду заяви комітетом. Розглянувши заперечення Уряду, Суд відхиляє його.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявниця народилась у 1935 році та проживає у м. Сніжне Донецької області.

5. 14 січня 2004 року син заявниці 1967 року народження був знайдений мертвим у сараї заявниці. Того самого дня працівники міліції оглянули місце події та зазначили у протоколі, що чоловік вчинив самогубство, повісившись.

6. 24 січня 2004 року слідчий прокуратури м. Сніжне за результатами дослідчих перевірок відмовив у порушенні кримінальної справи у зв’язку з невстановленням ознак складу злочину стосовно смерті сина заявниці.

7. 11 лютого 2004 року за результатами судово-медичного обстеження експерт дійшов висновку, що смерть сина заявниці була спричинена здавленням органів шиї петлею, можливо в результаті затягування петлі під вагою тіла сина заявниці. Інших тілесних ушкоджень встановлено не було.

8. 05 квітня 2005 року прокуратура Донецької області скасувала постанову від 24 січня 2004 року (див. пункт 6) як передчасну та необґрунтовану, дійшовши висновку про необхідність проведення додаткових дослідчих перевірок, оскільки не були розглянуті можливі причини самогубства і не були допитані інші родичі та знайомі померлого. Було надано низку вказівок щодо проведення слідчих дій.

9. У ході дослідчих перевірок у період з 2005 року до 2012 року слідчі вживали заходи з метою встановлення обставин смерті сина заявниці. Вони опитали різних осіб та неодноразово призначали додаткові судово-медичні обстеження трупа. У певний момент судово-медичні експерти відзначили наявність численних переломів на тілі сина заявниці. Експерти вважали, що всі переломи були спричинені після смерті сина заявниці, можливо, під час ексгумації тіла. Чоловік заявниці поінформував державні органи, що коли він побачив у сараї свого мертвого сина, той був у сидячому положенні, а петля затягнута не була. Заявниця стверджувала, що це було не самогубство, а насильницьке вбивство. Вона висунула різні теорії, підозрюючи, зокрема: працівників державної служби охорони, які нібито забрали сина заявниці з місцевого бару, після чого він був знайдений мертвим; працівника місцевої міліції, в якого виникла суперечка із сином заявниці; жінку, яку працювала у текстильному бізнесі сина заявниці та її чоловіка; братів дружини сина заявниці; бізнес-партнера сина заявниці; та осіб з місцевого грального клубу (син заявниці брав участь у перевезенні грошей з клубу до іншого міста).

10. 25 квітня 2005 року, 26 березня 2006 року, 20 серпня 2008 року, 17 лютого та 12 грудня 2011 року, 15 лютого 2012 року та 17 вересня 2012 року за результатами дослідчих перевірок слідчі відмовляли у порушенні кримінальної справи у зв’язку з невстановленням ознак складу злочину. Ці постанови були скасовані у зв’язку з необґрунтованістю вищестоящими органами влади, які визнали необхідним проведення додаткових слідчих дій. Було надано низку вказівок щодо проведення слідчих дій.

11. 07 грудня 2012 року заявниця, посилаючись на новий Кримінальний процесуальний кодекс України 2012 року, звернулась із заявою про порушення кримінальної справи за фактом стверджуваного вбивства її сина. Того самого дня було порушено кримінальне провадження.

12. 24 грудня 2012 року, 22 липня та 30 вересня 2013 року кримінальне провадження закривалось у зв’язку з неможливістю встановити ознаки складу злочину. Ці постанови були скасовані вищестоящими органами влади у зв’язку з необґрунтованістю та були надані вказівки провести додаткові слідчі дії. Зокрема, 05 грудня 2013 року Сніжнянський міський суд скасував постанову від 30 вересня 2013 року, встановивши, що розслідування не було ретельним та всебічним. Суд зазначив, що теорія можливої причетності місцевої міліції не була розглянута належним чином, не була з’ясована роль брата дружини сина заявниці, хоча він, можливо, був першим, хто знайшов труп, заявниця не була допитана щодо усіх питань, які стосувались справи, а докази щодо схильності сина заявниці до самогубства досліджені не були.

13. 01 квітня 2014 року кримінальне провадження знов було закрито у зв’язку з неможливістю встановити ознак складу злочину.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

14. Відповідні положення національного законодавства наведені в рішенні у справі "Муравська проти України" (Muravskaya v. Ukraine), заява № 249/03, пп. 35 та 36, від 13 листопада 2008 року, та в ухвалі щодо прийнятності у справі "Нагорський проти України" (Nagorskiy v. Ukraine) (заява № 37794/14, п. 38, від 12 січня 2016 року.

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 2 КОНВЕНЦІЇ

15. Заявниця скаржилася на те, що її сина закатували до смерті працівники міліції та що у справі не було проведено ефективного розслідування. Вона посилалася на статті 2, 3 та 6 Конвенції.

16. Суд, якому належить провідна роль щодо здійснення юридичної кваліфікації фактів справи (див. рішення у справі "Радомілья та інші проти Хорватії" [ВП] (Radomilja and Others v. Croatia) [GC], заяви № 37685/10 та № 22768/12, пп. 114 та 126, від 20 березня 2018 року), розгляне справу виключно у світлі статей 2 та 3 Конвенції. Відповідні частини цих положень передбачають:

Стаття 2

"1. Право кожного на життя охороняється законом. Нікого не може бути умисно позбавлено життя інакше ніж на виконання смертного вироку суду, винесеного після визнання його винним у вчиненні злочину, за який закон передбачає таке покарання.

...".

Стаття 3

"Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.".

A. Прийнятність

1. Доводи сторін

17. Уряд доводив, що твердження заявниці за матеріальними аспектами статей 2 та 3 Конвенції щодо катування та вбивства її сина працівниками міліції не підтверджувались жодними доказами та спростовувались матеріалами, зібраними у ході перевірок та розслідувань на національному рівні.

18. Заявниця доводила, що її скарга за матеріальними аспектами статей 2 та 3 Конвенції була належним чином обґрунтована, розкриваючи причетність представників держави до жорстокого поводження та вбивства її сина.

2. Оцінка Суду

(a) Щодо матеріальних аспектів статей 2 та 3 Конвенції

19. Суд нагадує, що при оцінці доказів він застосовує критерій доведеності "поза розумним сумнівом". Проте така доведеність може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростовних презумпцій факту (див. рішення у справах "Центр юридичних ресурсів в інтересах Валентина Кимпеану проти Румунії" [ВП] (<…>) [GC], заява № 47848/08, п. 131, ЄСПЛ 2014, "Буїд проти Бельгії" [ВП] (Bouyid v. Belgium) [GC], заява № 23380/09, пункт 82, ЄСПЛ 2015, та "Мерабішвілі проти Грузії" [ВП] (Merabishvili v. Georgia) [GC], заява № 72508/13, п. 314, від 28 листопада 2017 року, з подальшими посиланнями).

20. У цій справі заявниця не погодилася з висновками національних органів влади щодо обставин смерті свого сина та стверджує, що насправді це було не самогубство, як стверджують національні органи влади, а насильницьке вбивство за участю працівників міліції. Під час провадження на національному рівні заявниця висувала це припущення з низкою інших, які не стосувались працівників міліції (див. пункт 9).

21. Розглянувши матеріали справи, Суд не знаходить доказів на підтримку тверджень щодо причетності міліції до події. Зокрема, немає об’єктивної інформації, яка б свідчила, що син заявниці контактував із працівниками міліції перед своєю смертю, та медичних доказів, які б доводили твердження про жорстоке поводження.

22. Питання, що відсутність доказів цього могла бути спричинена непроведенням національними органами влади розслідування цієї справи, розглядатиметься окремо в контексті процесуальних зобов’язань за Конвенцією. Проте, щодо матеріальних аспектів статей 2 та 3 Конвенції Суд не має жодних фактичних документів, якими була б встановлена причетність яких-небудь представників держави до жорстокого поводження із сином заявниці та його вбивства.