Моніторингова місія ООН з прав людини в Україні (ММПЛУ) була розміщена на запрошення Уряду України в березні 2014 року. Відповідно до її мандату, ММПЛУ виконує, зокрема, наступні завдання:

а) здійснює моніторинг ситуації з правами людини в країні з особливою увагою на Автономну Республіку Крим, східні і південні регіони України, а також подає регулярні, точні і публічні звіти Верховному комісару про становище у галузі прав людини та проблеми, а також ризики, що виникають;

б) вносить рекомендації відповідним органам влади України щодо конкретних подальших дій, ООН і міжнародному співтовариству стосовно дій щодо вирішення проблем у галузі прав людини, запобігання порушенням прав людини та зниження ризиків, що виникають.

В рамках свого мандату ММПЛУ здійснює моніторинг та підготовку доповідей щодо впливу збройного конфлікту на сході України на права людини. Особлива увага приділяється кримінальним провадженням проти осіб, які обвинувачуються в участі у озброєних групах самопроголошеної "Донецької народної республіки" та самопроголошеної "Луганської народної республіки" або зв'язках із ними, а також у інших злочинах проти національної безпеки України. [1] Здійснюючи моніторинг таких кримінальних проваджень протягом 4 років, ММПЛУ виявляла системні порушення права на свободу особи, які, значною мірою, були спричинені неправильним тлумаченням приписів ч. 5 ст. 176 Кримінального процесуального кодексу України з боку суддів, що призводило до автоматичного взяття під варту та продовження строку тримання під вартою підозрюваних або обвинувачуваних на час кримінального провадження.

____________

[1] - Тут і надалі - "справи, пов'язані з конфліктом".

СТИСЛИЙ ОПИС

7 жовтня 2014 року Верховна Рада України прийняла Закон [2], яким, зокрема, були внесені зміни до статті 176 "Загальні положення про запобіжні заходи" Кримінального процесуального кодексу України. Незважаючи на наявність низки інших запобіжних заходів (таких як особисте зобов'язання, особиста порука, застава, домашній арешт), внесеними змінами передбачалось, що жоден із запобіжних заходів, окрім як взяття під варту, не може бути застосований до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів проти національної безпеки та окремих злочинів проти громадської безпеки. [3]

____________

[2] - Закон України "Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо невідворотності покарання за окремі злочини проти основ національної безпеки, громадської безпеки та корупційні злочини" N 1689-VII, доступ за посиланням: http://zakon.rada.gov.Ua/laws/shovv/1689-18#n39.

[3] - Статті 109 – 114-1, 258 – 258-3, 260, 261 Кримінального кодексу України. Ці злочини пов'язані зі збройним конфліктом на сході України.

Підхід українських судів до застосування вказаних приписів протирічить міжнародним стандартам прав людини щодо права на свободу та заборони свавільного затримання та тримання під вартою. Розглядаючи справи, пов'язані з конфліктом, судді не встановлюють належним чином існування всіх елементів, необхідних для застосування запобіжного заходу, зокрема, вони застосовують запобіжний захід у вигляді взяття під варту, не розглядаючи належним чином можливість застосування менш суворих запобіжних заходів, які б були здатні запобігти ризикам переховування від органів досудового розслідування та/або суду, знищення доказів або ж вчинення іншого кримінального правопорушення.

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ

Міжнародні стандарти прав людини

Міжнародний пакт про громадянські і політичні права

Право особи на свободу закріплено в статті 9 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права (Пакт), який Україна ратифікувала 19 жовтня 1973 року. Пакт залишає вирішення питання підстав та порядку обмеження свободи на розсуд держав-учасниць, проте встановлює ряд важливих стандартів, яким внутрішнє законодавство має відповідати, зокрема:

• тримання під вартою осіб, які чекають судового розгляду, не має бути загальним правилом, але звільнення може ставитись у залежність від подання гарантій явки на суд, явки на судовий розгляд у будь-якій іншій його стадії і, в разі необхідності, явки для виконання вироку.

Зауваження загального порядку N 35 (Свобода і особиста недоторканість)

Комітет ООН з прав людини у прийнятих ним Зауваженнях загального порядку N 35 щодо статті 9 Пакту надає більш деталізоване офіційне тлумачення змісту вказаної статті. Зокрема, Комітет вказує, що:

• Взяття під варту повинно бути засноване на прийнятому в кожному конкретному випадку рішенні про те, що воно є обґрунтованим і необхідним з урахуванням всіх обставин для таких цілей, як попередження втечі, втручання в процес збирання доказів або рецидиву злочину;

• Суди повинні розглядати питання про те, чи дозволять альтернативи досудового утримання під вартою, такі як застава, електронні браслети або інші засоби, усунути необхідність тримання під вартою в конкретному випадку;

• Після прийняття початкового рішення про необхідність застосування досудового тримання під вартою слід періодично повертатися до цього питання на предмет встановлення того, чи залишається воно як і раніше обґрунтованим і необхідним у світлі можливих альтернатив;

• Досудове тримання під вартою не повинно бути занадто довгим, оскільки це може порушувати презумпцію невинуватості. Коли затримки стають необхідними, суддя повинен знову розглянути альтернативи досудового тримання під вартою;

• Досудове тримання під вартою не повинно бути обов'язковим для всіх обвинувачених в конкретному злочині без урахування індивідуальних обставин.

Національне законодавство

Відповідно до ч. 2 ст. 177 Кримінального процесуального кодексу України, підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може:

1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;

2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;

3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;

4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;

5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Статтею 176 Кримінального процесуального кодексу України передбачено ряд запобіжних заходів, застосування яких покликано запобігти зазначеним ризикам. Такими заходами є особисте зобов'язання, особиста порука, застава, домашній арешт та взяття під варту.

В 2014 році Верховна Рада України прийняла Закон України "Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо невідворотності покарання за окремі злочини проти основ національної безпеки, громадської безпеки та корупційні злочини". Законом було введено до Кримінального процесуального кодексу України ряд новел, зокрема, щодо кримінального провадженні in absentia, а також було доповнено статтю 176 Кодексу частиною 5, якою тримання під вартою визначено в якості єдиного запобіжного заходу, що може застосовуватись до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів проти основ національної безпеки або певних злочинів проти громадської безпеки. [4]

____________

[4] - УВКПЛ розглядає кримінальні провадження за статтями 109 – 114-1, 258 – 258-5, 260, 261 Кримінального кодексу України як справи, пов'язані зі збройним конфліктом, тільки у тих випадках, коли підозрюваним або обвинуваченим у таких справах інкримінувались зв'язки із Російською Федерацією як "державою-агресором", озброєними групами самопроголошеної "Донецької народної республіки" та самопроголошеної "Луганської народної республіки", а також участь у таких озброєних групах

ЕМПІРИЧНИЙ АНАЛІЗ

Відповідно до ч. 5 ст. 176 Кримінального процесуального кодексу України, жоден із запобіжних заходів, окрім як взяття під варту, не може бути застосований до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів проти основ національної безпеки чи окремих злочинів проти громадської безпеки. Частина 5 статті 176 Кримінального процесуального кодексу України знаходиться у протиріччі із міжнародними стандартами прав людини щодо права людини на свободу, оскільки тлумачення формулювання даної норми та практика її застосування призводить до автоматичної відмови у застосуванні іншого запобіжного заходу та звільненні з-під варти осіб, підозрюваних або обвинувачуваних у злочинах, пов'язаних із конфліктом. Існування зазначеної норми та її невірне тлумачення стороною обвинувачення та судом призвело до формування практики тримання під вартою практично всіх осіб, підозрюваних або обвинувачуваних у вчиненні злочинів, пов'язаних із конфліктом, в порушення основоположних міжнародних стандартів права людини на свободу, які були описані вище.

1. Досудове тримання під вартою мас бути засновано на індивідуальній оцінці конкретної справи, бути мотивованим та необхідним з урахуванням всіх обставин і виключно з метою унеможливлений переховування, втручання в процес збирання доказів або рецидиву злочину

Статтею 177 "Мета і підстави застосування запобіжних заходів" Кримінального процесуального кодексу України передбачено, що застосування запобіжного заходу має відбуватись з огляду на наявність одночасно двох елементів:

(i) обґрунтованої підозри у вчиненні особою злочину, та

(ii) ризиків, які дають суду підстави вважати, що особа не буде виконувати покладених на неї процесуальних обов'язків, а також вчинить спробу:

1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;

2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;

3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;

4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;

5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Враховуючи викладене, перш ніж застосувати приписи ч. 5 ст. 176 Кримінального процесуального кодексу України, суди мають переконатись у наявності обох із вказаних елементів. Проте, проводячи моніторинг судових засідань та аналіз ухвалених судами рішень про застосування запобіжних заходів у кримінальних справах, пов'язаних з конфліктом, ММПЛУ відзначає, що у переважній більшості випадків суди не проводили оцінку вказаних елементів:

(i) Обов'язок доведення обґрунтованості підозри лежить на стороні обвинувачення. Оцінюючи даний елемент, суди мають право допитувати свідків або досліджувати речові докази, які мають відношення до встановлення обґрунтованості підозри. [5] Разом з тим, відповідно до ст. 303 Кримінального процесуального кодексу України, оскарження повідомлення про підозру можливе лише після двох місяців з дня повідомлення особі про підозру. -6 За змістом даної норми, такий двомісячний період надається стороні обвинувачення для проведення досудового розслідування. Протягом даного двомісячного періоду суди застосовують значно менший стандарт для доведення стороною обвинувачення обґрунтованості підозри. ММПЛУ систематично спостерігала, що кожен раз як сторона захисту намагалась опротестувати позицію обвинувачення щодо обґрунтованості підозри, слідчі судді просто залишали поза увагою відповідні доводи сторони захисту.