Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Ткачов проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Андре Потоцький (<…>), Голова,

Мартіньш Мітс (<…>),

Ладо Чантурія (<…>), судді,

та Мілан Блашко (<…>), заступник Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 27 березня 2018 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справу було розпочато за заявою (№ 11773/08), яку 21 березня 2006 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянин України п. Кирило Олександрович Ткачов (далі - заявник).

2. Заявника, якому було надано правову допомогу, представляв п. А. Бущенко - адвокат, який практикує у м. Києві. У грудні 2017 року п. Бущенко повідомив Суд, що його роботу над цією справою завершено, та що у зв’язку зі зміною посади він більше не може представляти заявника. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений, на останніх етапах провадження - п. І. Ліщина з Міністерства юстиції.

3. 19 листопада 2012 року про заяву було повідомлено Уряд.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявник народився у 1977 році. Наразі він відбуває покарання у виді довічного позбавлення волі у м. Дніпрі.

A. Засудження заявника

5. Остаточним вироком національного суду від 16 липня 2002 року заявника було засуджено до довічного позбавлення волі за вчинення ним вбивства та інших злочинів.

B. Тримання заявника під вартою у Черкаському СІЗО

6. До вересня 2004 року заявник перебував під вартою у Черкаському слідчому ізоляторі (далі - Черкаський СІЗО), де, як він стверджував, камери були переповнені та у яких бракувало основних зручностей.

C. Тримання заявника під вартою у Сокальській колонії

7. У жовтні 2004 року заявника було етаповано до Сокальської виправної колонії № 47 у смт Жвирка (далі - Сокальська колонія), де він перебував до 15 листопада 2007 року.

8. Заявник стверджував, що під час його тримання під вартою у зазначеній колонії одним із його співкамерників був п. В.М. Гук - колишній заявник до Суду, з яким він перебував в одній камері протягом трьох років. Заяву п. Гука вже було розглянуто Судом, який, зокрема, встановив порушення статті 3 Конвенції у зв’язку з умовами його тримання під вартою у згаданій колонії (див. рішення у справі "Гук проти України" [Комітет] (Guk v. Ukraine) [Committee], заява № 16995/05, пункти 83-86, від 08 грудня 2016 року).

1. Умови тримання заявника під вартою у Сокальській колонії

(a) Доводи заявника

9. Як стверджує заявник, впродовж перебування у колонії він утримувався в камері, житлова площа якої була "дуже обмеженою". На підтвердження цього він послався на письмову заяву, підписану п. Гуком, яку той подав до Суду. Відповідно до цієї заяви розміри камери становили 3,7 м x 3,4 м (12,58 кв. м), включаючи санвузол, розміри якого становили 1,35 м x 1,5 м (1,76 кв. м).

10. Камера не була облаштована елементарними зручностями: не було меблів для зберігання особистих речей та продуктів харчування; дуже маленький стіл; не було контейнеру для сміття; не було миючих засобів для туалету. Проточна вода була низької якості, а фільтри для води не надавалися. Опалювання камер було неналежним; повітря було вогким і холодним; стіни були вкриті грибком.

(b) Доводи Уряду

11. За твердженням Уряду облаштування камери заявника відповідало національним стандартам. Ув’язнені були забезпечені всіма необхідними зручностями. Якість проточної води відповідала стандартам. Температура у камері становила не менше 18 °С, та повітря у камері не було ані вогким, ані холодним.

2. Різні аспекти режиму у Сокальській колонії

(a) Доводи заявника

12. За твердженням заявника у бані не було роздягальні, тому ув’язнені мали спочатку роздягтись у своїх камерах. Охоронець спостерігав за ними та квапив їх. Ув’язнені мали голитися станками низької якості. Ув’язнені, які страждали на туберкульоз, милися у тих самих приміщеннях, що й здорові ув’язнені; не вживалося жодних заходів з дезінфекції. Здорові та хворі ув’язнені мали щоденні прогулянки на тих самих прогулянкових майданчиках, які також були маленькими, вогкими та темними.

13. Коли охоронці відчиняли камеру, ув’язнені мали відійти у її дальній кут, присісти та закласти руки за голову. Коли заявника виводили з камери, до нього завжди застосовували наручники; йому наказували йти навприсядки чи в іншій неприродній позі; на голову йому одягали темний мішок; дезінфекція наручниківне проводилася.

14. До квітня 2015 року ув’язненим наказували згортати свої матраци вранці. У денний час їм заборонялося лежати на ліжках.

15. На підтвердження зазначених доводів заявник послався на письмову заяву п. Гука, якою підтверджувався порядок дій, які мали виконувати ув’язнені, коли охоронці відчиняли камеру. У ній також було зазначено, що коли ув’язнених виводили з камери, до них застосовувалися наручники та конвоювали у зігнутому положенні; на голову ув’язненому часто надягали мішок. Хворі та здорові ув’язнені милися в одному приміщенні та мали прогулянку на одному прогулянковому майданчику. У денний час матраци на ліжках мали бути згорнутими.

16. Заявник також стверджував, що адміністрацією проводилися обшуки особистих речей, після чого їх залишали розкиданими та часто пошкодженими; його годинник було вкрадено невстановленим охоронцем. Ув’язненим не надавалася належна медична допомога; вони постійно піддавались жорстокому поводженню з боку адміністрації. У 2004-2005 роках заявника регулярно били охоронці. У 2004-2006 роках побачення із сім’єю не організовувались належним чином. Кореспонденція заявника з родичами переглядалась, та декілька його листів зникли.

(b) Доводи Уряду

17. Уряд стверджував, що баня була обладнана роздягальнею. Заходи з дезінфекції в колонії у повній мірі відповідали національним стандартам. Ув’язнені, які страждали на туберкульоз, утримувались в окремих камерах; вони милися після інших ув’язнених, і після цього у бані проводилася дезінфекція.

18. Щоразу, як відчинялася камера, ув’язнені мали відійти у її дальній кут, але не мали присідати. Під час конвоювання з камери до них застосовувалися наручники, але вони не повинні були йти навприсядки чи з мішком на голові; наручники були в належному стані та їх дезінфекція не вимагалася.

19. Обшуки здійснювались на підставі відповідних нормативних актів, а ситуацій, про які стверджував заявник, не було. Ув’язненим не заборонялося користуватися матрацами у денний час.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

20. Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань (затверджені наказом Державного Департаменту України з питань виконання покарань № 275 від 25 грудня 2003 року, який втратив чинність 23 січня 2015 року, у редакції, чинній на час подій) регулювали, inter alia, тримання під вартою засуджених до довічного позбавлення волі. Ними накладались спеціальні обмеження на таких ув’язнених. Зокрема, вони передбачали, що при виведенні ув’язнених чоловічої статі з камер до них кожного разу застосовуються наручники у положенні руки за спиною (пункт 25).

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 3 КОНВЕНЦІЇ

21. Заявник скаржився на умови його тримання під вартою у Сокальській колонії та щодо різних аспектів режиму у ній: порядку дій при кожному відкриванні камери та при конвоюванні його з камери, організації банних процедур, обшуків, заборони користування матрацами та постільними речами у денний час та відсутності заходів з дезінфекції. Він посилався на статтю 3 Конвенції, яка передбачає:

"Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.".

22. Уряд заперечив проти тверджень заявника.

A. Прийнятність

1. Скарги щодо режиму у Сокальській колонії

23. Щодо скарг заявника на різні аспекти режиму в колонії Суд зазначає таке.

24. Щодо скарги на застосування наручників Суд вважає, що цей захід не завдав заявнику душевного страждання чи труднощів, які б перевищували невідворотний рівень страждання, притаманний триманню під вартою. Хоча вбачається, що Правилами внутрішнього розпорядку установ виконання покарань дозволялося застосування оскаржуваного заходу до всіх ув’язнених чоловічої статі, засуджених до довічного позбавлення волі, незважаючи на їх особисту ситуацію та індивідуальну загрозу, яку цей захід може собою являти, заявник не зазначив характеру та ступеню страждання і приниження, завданого йому оскаржуваним обмеженням, та не обґрунтував, чи перевищували ці страждання рівень, притаманний його законному триманню під вартою (див., аналогічно, згадане рішення у справі "Гук проти України" (Guk v. Ukraine), п. 74).