Це рішення набуло статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції . Його текст може підлягати редакційним виправленням.

У справі "ТОВ " Інститут економічних реформ" проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

Ангеліка Нуссбергер (<…>), Голова,

Ганна Юдківська (<…>),

Ханлар Гаджієв (<…>),

Андре Потоцький (<…>),

Йонко Грозєв (<…>),

Сіофра О’Лірі (<…>),

Мартіньш Мітс (<…>), судді,

та Клаудія Вестердік (<…>), Секретар секції,

після обговорення за зачиненими дверима 26 квітня 2016 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справу було розпочато за заявою (№ 61561/08), яку 8 грудня 2008 року подало до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) ТОВ "Інститут економічних реформ" (далі - підприємство-заявник).

2. Інтереси підприємства-заявника представляла пані Г.Г. Совенко - юрист, що практикує у м. Жовті Води. Уряд України (далі - Уряд) на останніх етапах провадження представляла виконувач обов’язків Урядового уповноваженого пані О. Давидчук з Міністерства юстиції.

3. Підприємство-заявник стверджувало, що його право на свободу вираження поглядів було порушено.

4. 2 березня 2011 року про заяву було повідомлено Уряд.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

A. Події, що передували справі

5. Підприємство-заявник "Інститут економічних реформ" (товариство з обмеженою відповідальністю) є редакцією газети "Вечерние Вести", яке зареєстроване в Україні. Згідно з твердженнями підприємства-заявника на час подій газета за накладом була одним з найпопулярніших щоденних видань в Україні та була тісно пов’язана з політичним лідером пані Юлією Тимошенко.

6. У дев’яності роки пані Ганна Герман працювала журналістом в газеті у м. Львові. На початку 2000 років вона очолювала Київське бюро "Радіо "Вільна Європа" / Радіо "Свобода". У 2004 році вона стала прес-секретарем тодішнього прем’єр-міністра Віктора Януковича - крок, який був широко сприйнятий істотною зміною сторін в політичній дискусії з боку пані Герман. У травні 2006 року її було обрано народним депутатом України за списком очолюваної п. Януковичем Партії регіонів. На час подій вона часто представляла погляди своєї партії та погляди п. Януковича у різних теле- і радіопередачах та під час дебатів.

7. 2 квітня 2007 року Президент України своїм Указом розпустив Верховну Раду України. Указ призвів до гострої конституційної кризи з парламентською більшістю, згрупованою навколо Партії регіонів, що з самого початку відмовилась виконувати Указ.

Нові парламентські вибори спочатку було призначено на 27 травня 2007 року, але їх було перенесено та згодом проведено 30 вересня 2007 року. Політичні партії, очолювані п. Януковичем та пані Тимошенко, набрали найбільшу кількість голосів.

B. Оскаржувана стаття

8. 21 травня 2007 року "Вечерние Вести" опублікували статтю під назвою "Как я стал жертвой демагогов", написану п. І. Ткаленком (далі - автор).

9. У відповідних витягах статті зазначалося таке:

"Юлія Тимошенко у п’ятницю ввечері ледве не втратила одного свого фана … Соромно визнати, але я ледве не перейшов на бік Януковича …

А в усьому винна Ганна Герман. Вона виступала в прямому ефірі радіо Бі-Бі-Сі й майже переконала мене. Вона сказала, що їхніх прибічників в Україні 11 мільйонів, а членів партії - мільйон. Я був вражений!

Ну й, безумовно, на мене справила враження її красномовність. Як же ж вона красиво говорить, який у неї поставлений голос та правильна інтонація. Вона використовувала не лише слова, але й інтонацію, спілкуючись також невербально … Безумовно, вона таки професіонал …

Я подумав, що після її виступу ще п’ятсот тисяч приєднаються до Партії регіонів. А мені раніше здавалося, що з Ганною Герман можна легко дискутувати. Я ставив себе на місце Ганни Герман, і мені здавалося, що вона відчувала себе дуже ніяково.

Я легковажно вважав, що запитання "Пані Ганно, що ви робите у цій банді?" повинно змусити її почервоніти і опустити погляд. Їй, націоналістці, має бути соромно потрапити в таку україноненависницьку компанію.

Пані Ганна натякала, що не є заможною людиною, що означає, що гроші, очевидно, були не останньою мотивацією її рішення працювати на Януковича. Та незважаючи на те, що вона робить це за гроші, але з таким самовідданим артистизмом, що я мало не закричав, всупереч Станіславському: "Вірю! Пані Ганно, Вірю!", я майже повірив їй.

Як журналіст і той, хто знає пані Ганну особисто, і хто навіть вчився у неї (у неї я навчився, як не можна писати), я постійно намагався уявити себе на її місці.

Я звичайно розумію, пані Ганно, що мова йде про гроші...

Але невже такі! Невже тисяча? Тисяча баксів? Або навіть більше?

Я думаю, кожен український журналіст продасться Януковичу за такі гроші, як тисяча доларів. Я навіть не знаю, чи зміг би я сам встояти? Що б я сказав дружині, друзям? Я б сказав: "Ви не знаєте Януковича, а я знаю Віктора Федоровича особисто, я спілкувався з ним багато разів - він чудовий мужик ...".

А якщо мені дати більше ніж тисячу баксів на місяць? А [якщо мені запропонували] стати народним депутатом, як у випадку з Ганною Герман? Тобто, це за квартиру в Києві? Я думаю, за квартиру в Києві мріють продатися усі журналісти, навіть ті, у кого вона вже є. І для цього не потрібно робити нічого складного. Просто з гарною дикцією та інтонацією говорити, що Янукович - це блудна вівця, яка нарешті знайшла правильний шлях, за що невпинно дякує Господу.

...

Я б також міг сказати таке. За квартиру в Києві. Та й багато простих сільських хлопців за квартиру в Києві могли б таке сказати. Але є одна проблема - не всякому Янукович дасть квартиру в Києві. Мало у нас таких зірок як Ганна Герман, які коштують, як квартира в Києві. До речі, на депутатську квартиру можна утримувати редакцію щоденної газети протягом 5-10 років (залежно від того, що за квартира). Й усі вони, як один, писатимуть про те, які злочинці і фальсифікатори є ці члени Помаранчевої партії, і який мудрий, чесний і принциповий наш Віктор Федорович.

...

Я слухав Ганну Герман і хотів би, щоб мені пощастило так, як їй. От би мені так продатися! Це безумовно найвища сходинка в кар’єрі журналіста! Я не кажу навіть за квартиру. Ну хоча б за 10 тисяч баксів, тільки одразу. Гаразд, за п’ять. Навіть за три. Ну, або за щомісячну зарплату у 800 доларів! І я цілком ваш. Ну хоча б 600... Але не менше 500.

...

Все це жарти. Вибачте за ... іронію. Це іронія, хоча комусь може здатися, що це сарказм. Ні, це не сарказм.

Демагогія, за Ожеговим [словник] - це "заснований на навмисному перекрученні фактів вплив на почуття, інстинкти малосвідомої частини мас". Я довго мучився від того, що не знав, як дискутувати з демагогами, на кшталт Ганни Герман, Тараса Чорновола, Кінаха, ну й решти [Партії регіонів] і комуністів. З ними неможливо логічно дискутувати. Розумній людині, слухаючи їх, важко зберігати емоційну рівновагу.

Коли ми були у Шустера [телевізійна програма], [знайомий гість] Жванія дав мені пораду. Це іронія. Справа у тому, що демагогія вимагає артистизму. Розумна людина відчуває фальш, але не може її викрити. Ось тут і потрібна іронія, щоб довести твердження демагогів до абсурду. ...".

C. Провадження за позовом про захист честі, гідності і ділової репутації

10. 18 липня 2007 року пані Герман звернулася до Печерського районного суду м. Києва (далі - Печерський суд) з позовом про захист честі, гідності і ділової репутації до підприємства-заявника та автора статті. Вона вимагала спростування - у формі публікації постановленого на її користь судового рішення - недостовірних, як стверджувалося, відомостей щодо її стверджуваного отримання квартири, наведених у статті. Вона також вимагала відшкодування моральної шкоди. Підприємство-заявник наполягало на тому, що зазначені відомості є оціночними судженнями щодо положення законодавства, згідно з яким народним депутатам України надається право на житло.

11. 18 грудня 2007 року Печерський суд частково задовольнив вимоги позивачки. Суд визнав такими, що не відповідають дійсності, такі витяги зі статті:

"А [якщо мені запропонували] стати народним депутатом, як у випадку з Ганною Герман? Тобто, це за квартиру в Києві?

Але є одна проблема - не всякому Янукович дасть квартиру в Києві. Мало у нас таких зірок як Ганна Герман, які коштують, як квартира в Києві.".

12. Суд встановив, що позивачка не зверталась із заявою про забезпечення її житлом та не отримувала таке житло як народний депутат України; вона придбала квартиру у 2001 році ще до того, як була обрана до Верховної Ради України. Суд вважав, що згідно із зазначеними судженнями позивачка стала народним депутатом України лише з метою отримання квартири у м. Києві. На думку суду, це не були оціночні судження, тому що підставою для таких висловлювань можуть бути лише конкретні дані про наявність або відсутність факту реалізації пані Герман свого права на забезпечення житлом. Швидше за все, заяви, про які йде мова, становили твердження про факти, які не були перевірені або доведені жодним з відповідачів, і були негативними і образливими для позивача.

13. Виходячи, зокрема, з положень Цивільного кодексу України та Закону України "Про інформацію" , а також посилаючись на положення Конституції України, яким гарантується право на повагу до особистого життя (див. пункти 20 та 21), суд зобов’язав підприємство-заявника спростувати ці відомості шляхом опублікування резолютивної частини рішення суду та сплатити позивачці 1700 грн (близько 300 євро на той час) відшкодування моральної шкоди.

14. Суд також встановив, що наведений нижче витяг зі статті становив оціночне судження автора, а позов в цій частині залишив без задоволення:

"А якщо мені дати більше ніж тисячу баксів на місяць? Я думаю, за квартиру в Києві мріють продатися усі журналісти, навіть ті, у кого вона вже є... Я слухав Ганну Герман і хотів би, щоб мені пощастило так, як їй. От би мені так продатися!".

15. Підприємство-заявник оскаржило рішення, стверджуючи, зокрема, що згаданий вислів був вираженням думки автора. Зокрема, він розмірковував над тим, що змусило пані Герман, колишню "націоналістку", змінити свої політичні уподобання. Знаючи, що Законом України "Про статус народного депутата України" передбачено забезпечення житлом, автор припустив, що він міг би змінити свої погляди в обмін на квартиру в Києві. На думку підприємства-заявника, абсурдність позовних вимог щодо спростування оціночних суджень полягала у тому, що ані позивач, ані суд першої інстанції не змогли сформулювати конкретний текст спростування, натомість суд зобов’язав опублікувати текст самого рішення. Для підприємства-заявника нездатність позивача сформулювати чіткий текст спростування ілюструвала сутність статті 47-1 Закону України "Про інформацію" , згідно з яким оціночні судження не підлягають спростуванню. Підприємство-заявник доводило, що вимога спростування відомостей шляхом публікації тексту рішення суду суперечило статті 37 Закону України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" . Підприємство-заявник також вважало, що автор не мав необхідного наміру поширювати неправдиві відомості. На підтвердження своїх доводів воно посилалось на положення Конституції України, яким гарантується свобода вираження поглядів.

16. 28 лютого 2008 року Апеляційний суд м. Києва залишив рішення від 19 грудня 2007 року без змін, дійшовши висновку, що доводи підприємства-заявника необґрунтовані, а висновки Печерського суду - правильні.

17. Підприємство-заявник оскаржило зазначену ухвалу у касаційному порядку. Додатково до доводів, які підприємство-заявник наводило в апеляційній скарзі, воно зробило посилання на рішення Суду у справах "Українська Прес-Група" проти України" (Ukrainian Media Group v. Ukraine) (заява № 72713/01, від 29 березня 2005 року), та "Де Гаес та Гійзельс проти Бельгії" (De Haes and Gijsels v. Belgium) (від 24 лютого 1997 року, Reports of Judgments and Decisions 1997-I), доводячи, що згідно з практикою Суду, межі допустимої критики в адресу політиків є більшими, ніж для звичайних людей, та що така критика може містити перебільшення або навіть провокацію.

18. 23 травня 2008 року Верховний Суд України не знайшов підстав для висновків про те, що рішення, ухвалені судами нижчих інстанцій, порушували норми матеріального чи процесуального права.

II. ВІДПОВІДНІ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО І ПРАКТИКА

A. Конституція України

19.Статті 32 та 34 Конституції України передбачають таке:

Стаття 32

"Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

...

Кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім’ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.".

Стаття 34

"Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

...

Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.".

B. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року

20.Статті 277 та 1167 Кодексу передбачають:

Стаття 277

Спростування недостовірної інформації

"1. Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім’ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації ....

...

6. Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або інших засобах масової інформації, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж засобі масової інформації в порядку, встановленому законом....

Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила.

7. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.".

Стаття 1167

Підстави відповідальності за завдану моральну шкоду

"1. Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини ...".

C. Закон України "Про інформацію" від 2 жовтня 1992 року

21. Статті 47 та 47-1 Закону передбачають таке:

Стаття 47.

Відповідальність за порушення законодавства про інформацію

"...

Відповідальність за порушення законодавства про інформацію несуть особи, винні у вчиненні таких порушень, як:

...

поширення відомостей, що не відповідають дійсності, ганьблять честь і гідність особи ...".

Стаття 47-1. Звільнення від відповідальності

"Ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

Оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема вживання гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості ...".

D. Закон України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" від 16 листопада 1992 року

22.Стаття 37 Закону передбачає таке:

Стаття 37. Спростування інформації

"Громадяни, юридичні особи і державні органи, а також їх законні представники мають право вимагати від редакції друкованого засобу масової інформації опублікування ним спростування поширених про них відомостей, що не відповідають дійсності або принижують їх честь та гідність.

Якщо редакція не має доказів того, що опубліковані нею відомості відповідають дійсності, вона зобов’язана на вимогу заявника опублікувати спростування їх у запланованому найближчому випуску друкованого засобу масової інформації або опублікувати його за власною ініціативою.

Спростування повинно бути набрано тим же шрифтом і поміщено під заголовком "Спростування" на тому ж місці шпальти, де містилося повідомлення, яке спростовується.

...".

E. Закон України "Про статус народного депутата України" від 17 листопада 1992 року

23. Згідно зі статтею 35 Закону у редакції на час подій, народний депутат, незалежно від місця постійного проживання, за своїм бажанням має право на створення належних житлових умов. З цією метою народному депутату сплачується одноразова грошова компенсація у розмірі вартості житла у м. Києві; житлове приміщення надається йому на строк його повноважень або для постійного проживання. Вартість житла оплачувалася за рахунок бюджетних призначень на забезпечення діяльності Верховної Ради України. Для створення належних житлових умов новообраний народний депутат протягом трьох місяців з дня набуття ним повноважень мав подати заяву до відповідного комітету Верховної Ради України.

24.Статті 20, 30, 31 та 33 Закону також передбачали низку інших привілеїв для народних депутатів, у тому числі державне страхування на випадок втрати працездатності, страхування життя, медичне обслуговування, щомісячну оплату праці на рівні окладів міністрів, виплату матеріальної допомоги по закінченню повноважень, підвищену пенсію, освіту за рахунок державного бюджету, а також відшкодування на подорожі та відпочинок.

F. Закон України "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів" від 23 вересня 1997 року

25. У відповідних частинах Закону передбачено таке:

Стаття 17. Відповідальність за посягання на життя і здоров’я журналіста, інші дії проти нього та відповідальність журналіста за завдану ним моральну (немайнову) шкоду

"У разі розгляду судом спору щодо завданої моральної (немайнової) шкоди між журналістом або засобом масової інформації як відповідачем та політичною партією, виборчим блоком, посадовою особою (посадовими особами) як позивачем суд вправі призначити компенсацію моральної (немайнової) шкоди лише за наявності умислу журналіста чи службових осіб засобу масової інформації. Суд враховує наслідки використання позивачем можливостей позасудового, зокрема досудового, спростування неправдивих відомостей, відстоювання його честі і гідності, ділової репутації та врегулювання спору в цілому. З урахуванням зазначених обставин суд вправі відмовити у відшкодуванні моральної шкоди.

Умислом журналіста та/або службової особи засобу масової інформації є таке їх/її ставлення до поширення інформації, коли журналіст та/або службова особа засобу масової інформації усвідомлювали недостовірність інформації та передбачали її суспільно небезпечні наслідки.

Журналіст та/або засіб масової інформації звільняються від відповідальності за поширення інформації, що не відповідає дійсності, якщо суд встановить, що журналіст діяв добросовісно та здійснював її перевірку.".

G. Постанова № 7 Пленуму Верховного Суду України від 28 вересня 1990 року "Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі, гідності і ділової репутації громадян та організацій" (втратила чинність 27 лютого 2009 року)

26. Згідно з пунктом 9 Постанови при постановленні рішення про спростування відомостей по радіо чи телебаченню суд може зажадати, щоб резолютивна частина рішення була зачитана диктором в тій самій програмі або циклі передач і в той самий час. Вільне редагування органом масової інформації тексту рішення або коментар до нього, які за змістом є оспорюванням рішення, не допускалися.

H. Постанова № 1 Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи"

27. Згідно з пунктом 24 Постанови якщо суд ухвалює рішення про спростування поширеної інформації, то у судовому рішенні за необхідності суд може викласти текст спростування інформації або зазначити, що спростування має здійснюватися шляхом повідомлення сторін провадження та третіх сторін про ухвалене у справі судове рішення, включаючи публікацію його тексту.

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 10 КОНВЕНЦІЇ

28. Підприємство-заявник скаржилося на порушення його права на свободу вираження поглядів за статтею 10 Конвенції , відповідні частини якої передбачають таке:

"1. Кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів ...

2. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов’язане з обов’язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві ... для захисту репутації чи прав інших осіб ...".

A. Прийнятність

29. Суд зазначає, що заява не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції . Суд також зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Тому вона має бути визнана прийнятною.

B. Суть

1. Доводи сторін

30. Підприємство-заявник зазначало, що "Вечерние Вести" були газетою, присвяченою питанням суспільства та політики. Її редакція підтримувала політичні погляди Юлії Тимошенко. Крім фактологічної інформації газета публікувала різні авторські та полемічні статті. Саме такі авторські статті та аналітика відрізняли газету від інших засобів масової інформації. У цій справі втручання стосувалося самої суті діяльності газети. Національні суди зобов’язали підприємство-заявника спростувати відомості, які були оціночним судженням, а не твердженням щодо фактів. Згідно з твердженнями підприємства-заявника про це свідчила сатирична форма статті та використані у ній мовні засоби, а саме гіпербола та алегорія. Оскаржувані абзаци статті були просто вираженням міркувань автора щодо мотивів, які спонукали колишню українську націоналістку пані Герман змінити свої політичні переконання. А автор не мав необхідного наміру поширити про пані Герман недостовірну інформацію. Підприємство-заявник також доводило, що вимога надрукувати замість тексту "спростування" текст рішення національного суду суперечила статті 37 Закону України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" .

31. Уряд погодився з тим, що рішення національних судів становили втручання у право підприємства-заявника на свободу вираження поглядів. Проте Уряд вважав, що втручання було передбачене законом, бо ґрунтувалося на відповідних положеннях Цивільного кодексу України та Закону України "Про інформацію" . Воно також переслідувало легітимну мету захисту репутації або прав інших осіб.

32. Щодо необхідності втручання Уряд доводив, що національні суди, уважно проаналізувавши контекст тверджень автора, дійшли висновку, що лише один абзац у його статті містив твердження про факти та що інші абзаци, щодо яких скаржилась позивачка, містили оціночні судження. Відповідно до висновків національних судів зазначений абзац містив твердження, що пані Герман стала народним депутатом України для того, щоб отримати квартиру у м. Києві. Національні суди встановили, що це твердження не відповідає дійсності. Уряд посилався на рішення Суду у справі "Ліндон, Очаковські-Лоран та Жулі проти Франції" (Lindon, Otchakovsky-Laurens and July v. France) ([ВП], заяви №№ 21279/02 та 36448/02, п. 57, ECHR 2007-IV), згідно з яким "незалежно від запеклості політичної боротьби, законним є намагання забезпечити дотримання мінімального рівня поміркованості та доречності, особливо, коли репутація політика, навіть контроверсійного, повинна користуватися захистом, який надається Конвенцією". Уряд також посилався на ухвалу Суду щодо прийнятності у справі "Вітренко та інші проти України" (Vitrenko and Others v. Ukraine) (заява № 23510/02, від 16 грудня 2008 року), яка, на думку Уряду, підтверджувала принцип, що навіть під час виборчої кампанії особа не може ставати об’єктом несправедливих обвинувачень з боку її опонента. Підприємство-заявник навело свої доводи апеляційному суду та Верховному Суду України, які їх відхилили. За таких обставин, завданням Суду не є перегляд висновків цих судів в якості суду четвертої інстанції.