Це рішення набуло статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції. Його текст може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Макаренко проти України"

Європейський суд з прав людини (четверта секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

Вінсент А. Де Гаетано (<…>), Голова,

Ганна Юдківська (<…>),

Пауло Пінто де Альбукерке (<…>),

Егідіюс Куріс (<…>),

Юлія Моток (<…>),

Карло Ранцоні (<…>),

Жорж Раварані (<…>), судді

та Маріалена Цирлі (<…>), Секретар секції,

після обговорення за зачиненими дверима 09 січня 2018 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справу було розпочато за заявою (№ 622/11), яку 29 грудня 2010 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянин України, п. Анатолій Вікторович Макаренко (далі - заявник).

2. Заявника представляв п. А.П. Бущенко - адвокат, який практикує у м. Києві. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений, на останніх етапах провадження - п. І. Ліщина.

3. Заявник скаржився, зокрема, що його затримання та тримання під вартою були незаконними, та що неодноразове продовження строку тримання його під вартою не було обґрунтовано достатніми та відповідними підставами.

4. 07 червня 2011 року про заяву було повідомлено Уряд.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

5. Заявник народився у 1964 році та проживає у м. Києві.

A. Події, що передували справі

6. Кінець 2008 року та початок 2009 року були ознаменовані конфліктом між Україною та Росією щодо умов постачання газу, у тому числі ціни, яку сплачувала Україна, та транзитної ціни, встановленої Україною для Росії. Це призвело до того, що на початку січня 2009 року Росія припинила поставки, чим вплинула не тільки на Україну, але й на європейські держави, які залежали від російського газу.

7. 18 січня 2009 року Прем’єр-міністри України та Росії, пані Юлія Тимошенко та п. Володимир Путін, дійшли згоди з метою вирішення конфлікту.

8. 19 січня 2009 року Голови Правлінь газових компаній відповідних країн, НАК "Нафтогаз України" та ВАТ "Газпром" Росії, оформили умови угоди, підписавши контракт на поставку газу на 2009-2019 роки. Зокрема, ним передбачався новий підхід до ціноутворення на газ та перехід до прямих договірних відносин (раніше ВАТ "Газпром" постачав газ до України через посередника, "РосУкрЕнерго АТ", зареєстроване в Швейцарії спільне підприємство, 50 % якого належало самому ВАТ "Газпром" та ще 50 % двом українським бізнесменам через приватну компанію, також зареєстровану в Швейцарії).

9. 20 січня 2009 року перший заступник Голови Правління НАК "Нафтогаз України", Д., та заступник Голови Правління ВАТ "Газпром" підписали ще один договір щодо умов транзиту природного газу територією України. Відповідно до додатку № 1 право вимоги на 11 млрд куб. м природного газу, імпортованого "РосУкрЕнерго АТ" до України шляхом транзиту було переуступлено НАК "Нафтогаз України".

10. 28 січня 2009 року Президент України, п. Віктор Ющенко, за поданням Прем’єр-міністра призначив заявника Головою Державної митної служби України.

11. 26 лютого 2009 року Д. надіслав заявнику листа із проханням провести митне оформлення природного газу обсягом 11 млрд куб. м., про який було зазначено у договорі від 20 січня 2009 року, відповідно до яких газ було імпортовано для транзитних цілей.

12. Також 26 лютого 2009 року п. Олександр Турчинов, Перший віце-прем’єр-міністр України, листом звернувся до заявника з вказівкою терміново забезпечити митне оформлення відповідного газу.

13. 27 лютого 2009 року заявник наклав резолюцію на лист Д., зазначивши "[К.] для опрацювання з урахуванням вимог статті 88 Митного кодексу України" (К. обіймав посаду начальника Енергетичної регіональної митниці, а зазначеним положенням законодавства визначались обов’язки та відповідальність декларантів). Того ж дня заявник також наклав резолюцію на лист п. Турчинова, зазначивши "[К.] для опрацювання".

14. 07 лютого 2010 року, обійшовши пані Тимошенко у другому турі виборів, пан Віктор Янукович був обраний Президентом України.

15. 22 березня 2010 року заявник подав у відставку.

16. У невстановлену дату "РосУкрЕнерго АТ" ініціювало провадження в Арбітражному інституті Торгової палати м. Стокгольма, стверджуючи, що газ обсягом 11 млрд куб. м був його майном і був незаконно експропрійований НАК "Нафтогаз України".

17. 08 червня 2010 року Арбітражний інститут ухвалив рішення на користь "РосУкрЕнерго АТ".

B. Кримінальне провадження щодо заявника та пов’язані з ним події

18. 10 червня 2010 року Службою безпеки України (далі - Служба безпеки) було порушено кримінальну справу проти Д. за підозрою у розтраті майна в особливо великих розмірах через його причетність до газових операцій у січні 2009 року.

19. 22 червня 2010 року працівниками міліції в якості свідка по справі було допитано пана Ш., який у січні 2009 року обіймав посаду заступника начальника відділу митного оформлення Енергетичної регіональної митниці. Він надав ствердну відповідь на запитання, чи було йому відомо про лист Д. від 26 лютого 2009 року, адресований заявнику (див. пункти 11 та 13).

20. 23 червня 2010 року заявник з’явився на допит у якості свідка у справі проти Д. Він був у супроводі адвоката.

21. Допит стосувався двох листів, надісланих заявнику 26 лютого 2009 року, та його дій у зв’язку з ними.

22. Після закінчення допиту заявника о 15 год. 43 хв., слідчий повідомив йому, що проти нього неминуче буде порушено кримінальну справу. Заявник залишався у приміщенні Служби безпеки без застосування до нього будь-яких невідкладних процесуальних дій. Згідно з твердженнями заявника, йому не дозволяли покинути приміщення. Уряд стверджував, що заявник сам вирішив зачекати, поки буде складено постанову про порушення кримінальної справи.

23. Пізніше того ж дня було порушено справу за підозрою у вчиненні ним службової недбалості, що спричинила тяжкі наслідки - злочин, передбачений частиною другою статті 367 Кримінального кодексу (далі - КК, див. пункт 52). Обвинувачення було пов’язано з тим, що він наклав свої резолюції на листах щодо митного оформлення газу, імпортованого шляхом транзиту, не перевіривши законність цих вказівок та завдавши, таким чином, істотної шкоди престижу держави та інтересам "РосУкрЕнерго АТ". Кримінальну справу було об’єднано зі справою проти Д. (див. пункт 18).

24. 23 червня 2010 року о 18 год. 42 хв. заявник підписав постанову про порушення проти нього кримінальної справи, зазначивши, що de facto того дня його було затримано з 15 год. 43 хв.

25. Згідно з твердженнями Уряду заявник та його адвокат ознайомлювались з цією постановою з 16 год. 15 хв. по 18 год. 45 хв.

26. О 19 год. 02 хв. слідчий склав протокол затримання заявника із загальним посиланням на пункт 2 статті 106 та статтю 115 Кримінально-процесуального кодексу України (далі - КПК, див. пункт 50). Як зазначалось у протоколі, слідством було встановлено, що заявник не мав законних підстав для виконання листа Першого віце-прем’єр-міністра від 26 лютого 2009 року (див. пункт 12). Слідчий також зазначив, що о 18 год. 30 хв. заявнику було роз’яснено його права як підозрюваного. Заявник зазначив у цьому протоколі, що фактичний час його затримання розпочався з 15 год. 43 хв.

27. 23 червня 2010 року о 20 год. 05 хв. заявника було допитано в якості підозрюваного. Він наголосив, що готовий співпрацювати зі слідством, та що його поведінка була бездоганною під час провадження. Він також стверджував, що не було ніяких підстав для його затримання, та що він був готовий сплатити заставу, як запобіжний захід відповідно до КПК.

28. 24 червня 2010 року Печерський районний суд м. Києва (далі - Печерський суд) обрав заявнику запобіжний захід у вигляді взяття під варту на строк два місяці. В якості обґрунтування суд зазначив, що заявник підозрювався у вчиненні тяжкого злочину, за який передбачалось покарання у виді позбавлення волі; що він міг перешкоджати слідчим діям, як шляхом переховування, так і шляхом фальсифікації доказів; та що він міг впливати на свідків, зокрема, з огляду на його зв’язки з колишніми колегами, його високий соціальний статус та матеріальний стан. Більше того, заявник не був працевлаштованим та не мав на своєму утриманні неповнолітніх дітей. Суд, таким чином, залишив без задоволення клопотання п’ятдесяти народних депутатів щодо його звільнення під їхню особисту поруку.

29. Заявник подав апеляційну скаргу, стверджуючи, зокрема, що його затримання було свавільним та не здійснювалось на підставі обґрунтованої підозри, що він вчинив злочин. Більше того, висновки суду щодо ймовірності перешкоджання ним слідчім діям були свавільними. Він був державним службовцем із бездоганною репутацією, до цього не мав судимостей, мав міцні родинні зв’язки та постійне місце проживання у м. Києві. Крім того, його поведінка щодо кримінальної справи стосовно газових операцій була бездоганною. У період між 10 червня, датою порушення кримінальної справи щодо Д., та затриманням заявника 23 червня 2010 року, він двічі виїжджав закордон та повернувся до України за власним бажанням; він добросовісно з’явився на допит в якості свідка, як тільки його викликали; та він був готовий сумлінно продовжувати його співпрацю з органами влади. Зрештою, він посилався на запропоноване народними депутатами взяття на поруки з метою забезпечення його належної процесуальної поведінки.

30. 02 липня 2010 року Апеляційний суд м. Києва (далі - апеляційний суд) залишив без задоволення скаргу заявника щодо запобіжного заходу у вигляді взяття під варту. Зокрема, суд зазначив:

"... особливо великі збитки, завдані "РосУкрЕерго АТ", та існування серйозних наслідків, що виражаються у підриві престижу держави, свідчать про високий ступень небезпечності вчиненого злочину для суспільства, і є основними підставами для обрання А.В. Макаренку запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.".

31. Апеляційний суд також погодився з висновками суду першої інстанції, що у разі звільнення заявника з-під варти, він зможе скористатися своїми зв’язками та матеріальним становищем, щоб вплинути на слідство.

32. 28 липня 2010 року Верховний Суд відмовив у розгляді касаційної скарги заявника у зв’язку з тим, що вона не підлягала розгляду відповідно до законодавства.

33. 30 липня 2010 року заявник оскаржив до Шевченківського районного суду м. Києва (далі - Шевченківський суд) законність його затримання 23 червня 2010 року. Насамперед, він стверджував, що його затримання не підпадало під дію пункту 2 статті 106 КПК і, відповідно, було свавільним та непередбачуваним. Крім того, до його офіційного затримання о 19 год. 02 хв., він вже утримувався у приміщенні Служби безпеки більше ніж три години без будь-яких законних підстав. 27 вересня та 12 жовтня 2010 року Шевченківський суд та апеляційний суд, відповідно, залишили без задоволення скаргу заявника, встановивши, що слідчий діяв відповідно до законодавства.

34. 20 серпня 2010 року Печерський суд продовжив строк тримання заявника під вартою до 10 жовтня 2010 року. Суд зазначив, що ще необхідно було провести низку слідчих дій, та що підстав для скасування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту не було.

35. 27 серпня 2010 року апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу заявника на цю постанову.

36. 25 жовтня 2010 року Верховний Суд відмовив у розгляді касаційної скарги, у зв’язку з тим, що вона не підлягала розгляду відповідно до законодавства.

37. 30 вересня 2010 року Службою безпеки дії заявника було перекваліфіковано зі службової недбалості, злочину, передбаченого частиною другою статті 367 КК, на умисне зловживання службовим становищем, злочин, передбачений частиною третьою статті 364 КК (див. пункти 51, 52).

38. 06 жовтня 2010 року Печерський суд продовжив строк тримання заявника під вартою до 23 жовтня 2010 року, посилаючись, головним чином, на ті самі аргументи, що наводились раніше.

39. 12 жовтня 2010 року апеляційний суд залишив без змін рішення суду першої інстанції.

40. 13 жовтня 2010 року заявника було повідомлено про завершення досудового слідства та надано доступ до матеріалів справи.

41. 22 жовтня та 09 грудня 2010 року, а також 05 січня, 07 лютого та 09 березня 2011 року апеляційний суд продовжував строк тримання заявника під вартою на один місяць (останнього разу строк тримання під вартою було продовжено до 10 квітня 2011 року) з огляду на необхідність заявнику та його адвокату додаткового часу для вивчення матеріалів справи, які складались з сорока восьми томів. У всіх цих постановах апеляційний суд зазначав, що він взяв до уваги "обставини справи, відомості в цілому про особу обвинуваченого, тяжкість злочину … та відсутність будь-яких підстав для зміни [обраного йому] запобіжного заходу на більш м’який".

42. 01 квітня 2011 року заявник подав клопотання про звільнення під підписку про невиїзд. Він зазначив, що під час тримання під вартою значно погіршився стан його здоров’я, що він потребував спеціалізованого медичного обстеження та допомоги у зв’язку з його хворобами серцево-судинної системи, проте у слідчому ізоляторі не було кардіолога.

43. 13 квітня 2011 року адвокат заявника звернувся до Генеральної прокуратури зі скаргою, що строк тримання заявника під вартою, встановлений постановою суду, закінчився 10 квітня 2011 року. Відповідно він клопотав про негайне звільнення заявника. За цією скаргою не було вжито жодних дій.

44. 14 квітня 2011 року Печерським судом було проведено попередній розгляд справи заявника. Суд вирішив залишити без змін обраний заявнику запобіжний захід у вигляді взяття під варту, встановивши, що жодних підстав для його зміни не було. Заявник знову подав клопотання про звільнення, аналогічне тому, яке він подавав 01 квітня 2011 року (див. пункт 42), однак у постанові суду жодних посилань на нього не було.

45. 26 квітня 2011 року Печерським судом було повернуто справу до Генеральної прокуратури для проведення додаткової перевірки, оскільки на той момент, 11 квітня 2011 року, останньою було порушено кримінальну справу проти колишньої прем’єр-міністра Тимошенко за підозрою у зловживанні владою у зв’язку з підписанням газових контрактів у січні 2009 року (див. пункт 7). Суд встановив, що фактичні обставини цієї справи були аналогічними до справи заявника.

46. 05 липня 2011 року апеляційний суд звільнив заявника під підписку про невиїзд.

47. 20 липня 2012 року Печерський суд визнав заявника винним за всіма пунктами обвинувачення та призначив йому покарання у виді позбавлення волі на чотири роки зі звільненням від відбування покарання.

48. Сторони не повідомили Суд про подальший розвиток у кримінальній справі проти заявника. Із публічно доступних матеріалів вбачається, що 03 березня 2014 року Печерським судом заявника було звільнено від покарання та визнано таким, що не має судимості.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

A. Конституція 1996 року

49. Стаття 29, що стосується цієї справи, передбачає:

"Кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність.

Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

У разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи його перепинити уповноважені на те законом органи можуть застосувати тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід, обґрунтованість якого протягом сімдесяти двох годин має бути перевірена судом. Затримана особа негайно звільняється, якщо протягом сімдесяти двох годин з моменту затримання їй не вручено вмотивованого рішення суду про тримання під вартою. …

Кожний затриманий має право у будь-який час оскаржити в суді своє затримання. …".

B. Кримінально-процесуальний кодекс 1960 року (далі - КПК, чинний на час подій)

50. Відповідні положення цього Кодексу передбачали:

Стаття 106. Затримання органом дізнання підозрюваного у вчиненні злочину

"Орган дізнання вправі затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину, за який може бути призначено покарання у вигляді позбавлення волі, лише при наявності однієї з таких підстав:

(1) коли цю особу застали при вчиненні злочину або безпосередньо після його вчинення;

(2) коли очевидці, в тому числі й потерпілі, прямо вкажуть на дану особу, що саме вона вчинила злочин;

(3) коли на підозрюваному або на його одягу, при ньому або в його житлі буде виявлено явні сліди злочину.

При наявності інших даних, що дають підстави підозрювати особу у вчиненні злочину, її може бути затримано лише в тому разі, коли ця особа намагалася втекти, або коли вона не має постійного місця проживання, або коли не встановлено особи підозрюваного. …".

Стаття 115. Затримання слідчим підозрюваного у вчиненні злочину

"Слідчий вправі затримати … особу, підозрювану у вчиненні злочину, за підставами і в порядку, передбаченими [статтею] 106 … цього Кодексу. …".

Стаття 148. Мета і підстави застосовування запобіжних заходів

"Запобіжні заходи застосовуються до підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого з метою запобігти спробам ухилитися від дізнання, слідства або суду, перешкодити встановленню істини у кримінальній справі або продовжити злочинну діяльність, а також для забезпечення виконання процесуальних рішень.

Запобіжні заходи застосовуються за наявності достатніх підстав вважати, що підозрюваний, обвинувачений, підсудний, засуджений буде намагатися ухилитися від слідства і суду або від виконання процесуальних рішень, перешкоджати встановленню істини у справі або продовжувати злочинну діяльність. …".

Стаття 149. Запобіжні заходи

"Запобіжними заходами є:

(1) підписка про невиїзд;

(2) особиста порука;

(3) порука громадської організації або трудового колективу;

(3-1) застава;

(4) взяття під варту; …

Тимчасовим запобіжним заходом є затримання підозрюваного, яке застосовується з підстав і в порядку, передбачених статтями 106, 115, 165-2 цього Кодексу.".

Стаття 165-2. Порядок обрання запобіжного заходу

"На стадії досудового розслідування справи запобіжний захід, не пов’язаний з триманням під вартою, обирає орган дізнання, слідчий, прокурор.

Якщо орган дізнання, слідчий вважає, що є підстави для обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, він вносить за згодою прокурора подання до суду. …

Подання має бути розглянуто протягом сімдесяти двох годин з моменту затримання підозрюваного чи обвинуваченого.

Якщо в поданні ставиться питання про взяття під варту особи, яка перебуває на волі, суддя вправі своєю постановою дати дозвіл на затримання підозрюваного, обвинуваченого і доставку його в суд під вартою. Затримання в цьому випадку не може продовжуватися більше сімдесяти двох годин; а в разі коли особа перебуває за межами населеного пункту, в якому діє суд, - не більше сорока восьми годин з моменту доставки затриманого в цей населений пункт.

Після одержання подання суддя … вивчає матеріали кримінальної справи, представлені органами дізнання, слідчим, прокурором, допитує підозрюваного чи обвинуваченого, а при необхідності бере пояснення в особи, у провадженні якої перебуває справа, вислуховує думку прокурора, захисника, якщо він з’явився, і виносить постанову:

1) про відмову в обранні запобіжного заходу [у вигляді взяття під вартою], якщо для його обрання немає підстав;

2) про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.

Відмовивши в обранні запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, суд вправі обрати підозрюваному, обвинуваченому запобіжний захід, не пов’язаний із триманням під вартою.

На постанову судді до апеляційного суду прокурором, підозрюваним, обвинуваченим, його захисником чи законним представником протягом трьох діб з дня її винесення може бути подана апеляція. Подача апеляції не зупиняє виконання постанови судді.

Якщо для обрання затриманому запобіжного заходу необхідно додатково вивчити дані про особу затриманого чи з’ясувати інші обставини, які мають значення для прийняття рішення з цього питання, то суддя вправі продовжити затримання до десяти, а за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого - до п’ятнадцяти діб, про що виноситься постанова. У разі, коли така необхідність виникне при вирішенні цього питання щодо особи, яка не затримувалася, суддя вправі відкласти його розгляд на строк до десяти діб і вжити заходів, спроможних забезпечити на цей період її належну поведінку або своєю постановою затримати підозрюваного, обвинуваченого на цей строк.".

C. Кримінальний кодекс 2001 року (далі - КК, у редакції, чинній на час подій)

51.Частиною третьою статті 364 за зловживання владою або службовим становищем, якщо вони вчинені працівником правоохоронного органу, та якщо вони спричинили тяжкі наслідки, передбачалось покарання у виді позбавлення волі на строк від п’яти до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатись певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна.

52. Відповідно до частини другої статті 367 за службову недбалість, якщо вона спричинила тяжкі наслідки, передбачалось покарання у виді позбавлення волі на строк від двох до п’яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та зі штрафом від ста до двохсот п’ятдесяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 5 КОНВЕНЦІЇ

53. Заявник скаржився за пунктами 1 та 3 статті 5 Конвенції, що його незаконно та свавільно було позбавлено свободи, та що національні суди не надали відповідних та достатніх підстав щодо його тримання під вартою. Відповідні частини положень, на які посилався заявник, передбачають:

"1. Кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом:

…

(с) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення;

…

3. Кожен, кого заарештовано або затримано згідно з положеннями підпункту "c" пункту 1 цієї статті, … йому має бути забезпечено розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження. Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями з’явитися на судове засідання.".

A. Прийнятність

54. Суд зазначає, що ця частина заяви не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції. Суд також зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Отже, вона має бути визнана прийнятною.

B. Суть

1. Скарги за пунктом 1 статті 5 Конвенції

(a) Стверджуване позбавлення заявника свободи 23 червня 2010 року з 15 год. 43 хв. по 19 год. 02 хв.

(i) Зауваження сторін

55. Заявник стверджував, що протягом трьох годин та двадцяти хвилин його було позбавлено свободи без складання будь-яких процесуальних документів, не кажучи вже про його виправданість. Він зазначив, що він не міг покинути приміщення Служби безпеки, оскільки воно знаходилось під охороною та громадяни не могли входити або виходити без спеціального дозволу. Оскільки в нього не було такого дозволу, будь-яка спроба вийти була б безуспішною.

56. Крім того, заявник зазначив, що відповідно до частини другої статті 106 КПК однією з підстав для затримання підозрюваного була спроба втечі (див. пункт 50). З огляду на відсутність будь-яких пояснень щодо його процесуального статусу на цій стадії або підстав його утримання у приміщенні Служби безпеки, він не був упевнений, що його спроба покинути приміщення не буде розцінена як спроба втечі у розумінні зазначеного положення законодавства. Заявник стверджував, що таке тлумачення було дуже ймовірним, оскільки рішення про порушення проти нього кримінальної справи було прийнято слідчим після його допиту.

57. Уряд стверджував, що заявник міг вільно піти після його допиту в якості свідка 23 червня 2010 року, та що жодного примусу чи тиску на нього з метою змусити залишитися у приміщення Служби безпеки не було. У зв’язку з цим Уряд приділив увагу тому, що заявник був у супроводі свого адвоката, який мав бути обізнаним у питаннях, пов’язаних із позбавленням свободи. З огляду на відсутність будь-яких скарг адвоката щодо перебування його клієнта у приміщенні Служби безпеки, не було жодних ознак того, що заявник утримувався там проти його волі.

58. Відповідно, Уряд стверджував, що протягом відповідного періоду заявника не було позбавлено свободи та не було порушено його права за статтею 5 Конвенції.

(ii) Оцінка Суду

(a) Загальні принципи

59. Загальні принципи, встановлені Судом при оцінці питання, чи було когось "позбавлено свободи" у розумінні статі 5 Конвенції, були нещодавно викладені в рішенні Суду у справі "Каспаров проти Росії" (Kasparov v. Russia), заява № 53659/07, пункт 36, від 11 жовтня 2016 року, та передбачають таке (з численними посиланнями на практику Суду, що тут не наводяться):