Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Гербей та інші проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Ханлар Гаджієв (<…>), Голова,

Фаріс Вегабовіч (<…>),

Карло Ранцоні (<…>), судді,

та Мілан Блашко (<…>), заступник Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 30 червня 2016 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справу було розпочато за чотирма заявами (№№ 23265/05, 19017/06, 29820/10 та 48107/10), які 30 травня 2005 року, 27 квітня 2006 року, 14 травня та 23 вересня 2010 року відповідно подали до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянин України та Румунії п. Денис Валерійович Гербей (далі - перший заявник) та троє громадян України: п. В'ячеслав Вікторович Коробов (далі - другий заявник), п. Петро Петрович Хижняк (далі - третій заявник) та п. Олександр Вікторович Багацький (далі - четвертий заявник).

2. Другого, третього та четвертого заявників, яким було надано правову допомогу, представляли різні адвокати, що мають право здійснювати адвокатську діяльність в Україні. Конкретніше, інтереси другого заявника представляла пані Я. Заїкіна, третього заявника - п. Е. Марков, а четвертого заявника - пані Н. Охотнікова. Уряд України (далі - Уряд) на останніх етапах провадження представляла виконувач обов'язків Урядового уповноваженого пані О. Давидчук з Міністерства юстиції.

3. Заявники скаржились, зокрема, за статтею 34 Конвенції на перешкоджання ефективному здійсненню ними права на індивідуальну заяву.

4. 9 жовтня 2013 року Суд запропонував Уряду надати свої зауваження щодо зазначених вище скарг заявників за статтею 34 Конвенції, а решту скарг у заявах визнав неприйнятними відповідно до пункту 3 правила 54 Регламенту Суду .

5. Відповідно до пункту 1 статті 36 Конвенції Уряд Румунії було повідомлено про його право взяти участь у провадженні в частині, яка стосувалася заяви № 23265/05, але Уряд Румунії своїм правом не скористався.

6. Заявники народилися у 1983, 1966, 1961 та 1969 роках відповідно.

I. ФАКТИ ЩОДО ПЕРШОГО ЗАЯВНИКА

7. 13 жовтня 2003 року першого заявника було затримано працівниками міліції. 25 березня 2005 року Приморський районний суд м. Одеси визнав його винним у вчиненні розбійного нападу та призначив йому покарання у вигляді позбавлення волі строком на п'ять років з конфіскацією всього належного йому майна. Він подав апеляційну та касаційну скарги, які були залишені без задоволення Апеляційним судом Одеської області та Верховним Судом України 12 липня 2005 року й 14 березня 2006 року відповідно.

8. Під час досудового слідства та судового розгляду справи перший заявник утримувався в Одеському СІЗО. У 2006 році його спочатку було переведено до Південної виправної колонії, а потім - до Ширяєвського виправного центру для відбування покарання. У березні 2007 року заявника було умовно-достроково звільнено з-під варти.

9. У 2005 році після того, як перший заявник звернувся до Суду із заявою, Суд запропонував йому надати копії різних документів з матеріалів його справи, у тому числі рішення судів та його апеляційну і касаційну скарги. Перший заявник, відбуваючи покарання, зробив декілька безуспішних спроб отримати копії необхідних документів. У грудні 2007 року та у лютому 2008 року, вже перебуваючи на свободі, перший заявник отримав деякі з документів, за винятком своєї касаційної скарги, та надіслав їх копії до Суду.

10. Згідно з твердженнями Уряду, після звільнення з-під варти першого заявника у березні 2007 року йому було повідомлено, що він може прийти до суду, в якому зберігаються матеріали справи, для того, щоб отримати копії документів, які він бажає. Перший заявник цього не зробив.

II. ФАКТИ ЩОДО ДРУГОГО ЗАЯВНИКА

11. 6 липня 2004 року другого заявника було затримано працівниками міліції за підозрою у скоєнні вбивства. Він перебував під вартою впродовж усього часу кримінального провадження у його справі. Потім він відбував покарання у Сімферопольській виправній колонії.

12. Справа другого заявника розглядалася Сімферопольським районним судом Автономної Республіки Крим, який 7 жовтня 2004 року визнав його винним у вчиненні вбивства та призначив йому покарання у вигляді позбавлення волі строком на п'ятнадцять років.

13. Рішеннями від 23 листопада 2004 року та 1 грудня 2005 року Апеляційний суд Автономної Республіки Крим та Верховний Суд України відповідно залишили без задоволення апеляційну та касаційну скарги заявника.

14. Для обґрунтування своєї заяви другий заявник подав до органів влади, у тому числі до Сімферопольського районного суду Автономної Республіки Крим, низку клопотань про надання йому доступу до матеріалів його кримінальної справи та можливості отримати копії різних процесуальних документів. Клопотання були відхилені як такі, що не мають законних підстав. Зрештою копії запитуваних документів, переважно судові рішення, було надано другому заявнику.

III. ФАКТИ ЩОДО ТРЕТЬОГО ЗАЯВНИКА

15. 11 березня 2008 року третього заявника було затримано працівниками міліції. Він перебував під вартою впродовж усього часу розгляду його кримінальної справи. Потім він відбував покарання у Бердичівській виправній колонії.

16. 25 листопада 2008 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області визнав третього заявника винним у вчиненні умисного вбивства та завданні умисних тяжких тілесних ушкоджень і призначив йому покарання у вигляді позбавлення волі строком на п'ятнадцять років.

17. 10 червня та 18 листопада 2009 року відповідно Апеляційний суд м. Києва та Верховний Суд України відмовили у задоволенні апеляційної та касаційної скарг третього заявника.

18. У 2010 році Суд запропонував третьому заявнику надати копії кількох документів з матеріалів його кримінальної справи, у тому числі його апеляційну та касаційну скарги. У період з червня 2010 року по квітень 2011 року третій заявник звертався до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з декількома клопотаннями про надання копій цих документів. У листопаді 2011 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області надіслав йому копію його апеляційної скарги. Цей суд також повідомив його, що у матеріалах справи його касаційної скарги не містилося.

IV. ФАКТИ ЩОДО ЧЕТВЕРТОГО ЗАЯВНИКА

19. У 2009 році щодо четвертого заявника було порушено кримінальну справу у зв'язку з незаконним зберіганням зброї та збутом наркотичних засобів і в результаті його було притягнуто до кримінальної відповідальності у вигляді позбавлення волі строком на п'ять років з конфіскацією всього належного йому майна. Остаточне рішення у його кримінальній справі, про яке його було повідомлено у невказану дату у листопаді або грудні 2009 року, було постановлено Верховним Судом України. Четвертому заявнику не було дозволено зберегти копію цього рішення.

20. 11 березня 2011 року його було звільнено з-під варти.

21. У 2010 та 2011 роках, до та після звільнення четвертого заявника з-під варти, Суд запропонував йому надати копії різних документів з матеріалів його кримінальної справи. Він не зміг надати копій жодних необхідних документів, оскільки Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська, в якому зберігалися матеріали справи, відмовив йому у наданні до них доступу.