Це рішення набуло статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції . Його текст може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Поміляйко проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

Ангеліка Нуссбергер (<…>), Голова,

Ганна Юдківська (<…>),

Ерік Мьосе (<…>),

Фаріс Вегабовіч (<…>),

Йонко Грозєв (<…>),

Сіофра О'Лірі (<…>),

Мартіньш Мітс (<…>), судді,

та Клаудія Вестердік (<…>), Секретар секції,

після обговорення за зачиненими дверима 19 січня 2016 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справу було розпочато за заявою (№ 60426/11), яку 13 липня 2011 року подала до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянка України пані Світлана Миколаївна Поміляйко (далі - заявниця).

2. Заявницю представляла пані Н.Г. Охотнікова - юрист, який практикує у м. Харкові. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений, на останніх етапах провадження - п. Б. Бабін з Міністерства юстиції України.

3. Заявниця стверджувала, що під час перебування під вартою в міліції її було піддано серйозному жорстокому поводженню, яке становило катування, та що органи влади належним чином не розслідували її скарги у зв'язку з цим.

4. 3 грудня 2012 року про заяву було повідомлено Уряд.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

5. Заявниця народилася у 1968 році і проживає у м. Харкові.

6. На початку листопада 2008 року з підприємства, на якому працювала заявниця, було викрадено обладнання.

7. У зв'язку з крадіжкою Орджонікідзевський РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області викликав заявницю та одну з її співробітниць на допит.

8. 8 листопада 2008 року об 11 год. 15 хв. заявниця прийшла до районного відділу міліції.

A. Виклад подій 8 листопада 2008 року заявницею

(Уряд коментарів у зв'язку з цим не надав)

9. Приблизно об 11 год. 35 хв. 8 листопада 2008 року оперуповноважений Т. провів заявницю на четвертий поверх районного відділу міліції. Він попросив її зачекати у коридорі та увійшов до кабінету № 56. Через п'ять хвилин заявниця почула жіночий крик, який долинав з того кабінету. Т. відчинив двері та наказав працівникові міліції, який проходив по коридору, завести заявницю до його кабінету. Там її змусили очікувати близько двадцяти хвилин. Потім Т. провів її до кабінету № 56. Він заштовхнув її всередину, завів руки за спину та застосував до неї наручники, навіть незважаючи на те, що вона не чинила опору.

10. Т. та його колега С., який також був присутній у кабінеті, залякували заявницю з метою змусити її зізнатися у вчиненні крадіжки. Вони сказали їй, що її співробітниця, пані Л., вже почала "колотися". Заявниця помітила на підлозі речі пані Л. Вона вирішила, що вона чула саме її крик.

11. Не отримавши від заявниці визнавальні покази, Т. та С. змусили її сісти на стілець, одягли на голову поліетиленовий пакет та почали її душити. У той самий час вони били її по голові, обличчю, губах, щоб вона не прокусила пакет. Заявниця кілька разів втрачала свідомість. Коли вона сказала працівникам міліції, що їй потрібно відвідати туалет, С. вдарив її у живіт та по голові. Вона знову знепритомніла та мимоволі обмочилася. Через деякий час заявниця помітила, що у кабінеті присутній ще один працівник міліції - П.

12. Після кількох годин жорстокого поводження заявницю відвели до іншого кабінету, в якому вона залишалась близько двадцяти хвилин. Після цього заявницю доставили до жінки - працівника міліції, яка її офіційно допитала.

13. Приблизно о 18 год. заявниця підписала протокол допиту. Її доставили до кабінету начальника слідчого відділу, який заявив, що вона є головним підозрюваним у справі про крадіжку та що її колеги вказали на неї як на ймовірного крадія. Заявниця поскаржилась на жорстоке поводження. Її скаргу було проігноровано.

14. Заявницю знову відвели до кабінету № 56, в якому працівники міліції погрожували їй та намагалися чинити на неї тиск, для того, щоб змусити її зізнатися. Вона неодноразово відмовлялася та заявляла про свою невинуватість. Заявницю примусили написати розписку, що вона не має претензій до поводження працівників міліції з нею.

15. Приблизно о 20 год. 8 листопада 2008 року її було звільнено.

16. Заявниця надала Судові п'ять кольорових світлин зі своїм зображенням, на яких видно численні синці на руках та передпліччях.

B. Розслідування скарг заявниці на жорстоке поводження

17. 9 листопада 2008 року (наступного дня після її звільнення) заявниця погано почувалась і викликала швидку медичну допомогу.

18. З 9 по 27 листопада 2008 року вона перебувала на стаціонарному лікуванні у зв'язку із закритою черепно-мозковою травмою, струсом мозку, забоями м'яких тканин голови, верхньої та нижньої кінцівок, забоями передньої черевної стінки, остеохондрозом поперекового відділу хребта та астенічним синдромом.

19. 9 листопада 2008 року адміністрація лікарні повідомила Орджонікідзевський РВ ХМУ ГУМВС України у Харківській області про травми заявниці, які їй, як стверджувалося, було завдано працівниками міліції.

20. 10 листопада 2008 року заявниця подала скаргу на жорстоке з нею поводження до прокуратури Орджонікідзевського району м. Харкова (далі - районна прокуратура). Пані Л. подала подібну скаргу.

21. 18 листопада 2008 року райвідділ міліції відмовився порушувати кримінальну справу на підставі відомостей, наданих адміністрацією лікарні.

22. 12 грудня 2008 року районна прокуратура порушила кримінальну справу щодо працівників міліції за підозрою у перевищенні службових повноважень, яке супроводжувалося насильством, болісними і такими, що ображають особистість потерпілого, діями. Внаслідок цього 16 грудня 2008 року прокурор також скасував постанову від 18 листопада 2008 року.

23. Після виписки з лікарні заявниця залишалася на лікарняному до 19 грудня 2008 року.

24. 15 січня 2009 року слідчий вилучив штани, в які заявниця була одягнена 8 листопада 2008 року. Судово-імунологічна експертиза виявила на них сліди її сечі.

25. З 27 листопада 2008 року по 26 січня 2009 року проводилася судово-медична експертиза з метою встановлення ушкоджень заявниці та їхнього характеру. Зазначена експертиза ґрунтувалась на записах з медичної картки заявниці, а також на результатах її обстеження. Експерт вважав встановленим, що на час госпіталізації заявниця мала синці на обох руках, які було завдано тупими предметами за день чи три дні до того. Експерт зазначив, що більш точно встановити час завдання цих тілесних ушкоджень було неможливо. Що стосується забоїв м'яких тканин, експерт не вважав за необхідне врахувати цей діагноз як такий, що ґрунтувався на особистій думці лікаря, який обстежив заявницю. Діагностовані тим самим лікарем закрита черепно-мозкова травма та струс мозку вважалися експертом такими, що не підтверджуються достатньою мірою "клінічними даними". Насамкінець експерт зазначив, що заявниця страждає від астеноневротичного синдрому, але встановити його походження неможливо.

26. 9 лютого 2009 року було проведено судово-почеркознавчу експертизу розписки заявниці на офіційному протоколі допиту від 8 листопада 2008 року. Експерт дійшов висновку, що при написанні цієї розписки заявниця перебувала у "незвичайному стані".

27. Того ж дня працівник міліції Т. оскаржив постанову від 12 грудня 2008 року до Орджонікідзевського районного суду м. Харкова (далі - районний суд).

28. 24 лютого 2009 року районний суд залишив скаргу без задоволення.

29. Проте 19 березня 2009 року апеляційний суд Харківської області (далі - апеляційний суд) скасував зазначене рішення та повернув справу до суду першої інстанції на новий розгляд.

30. З 3 березня по 2 квітня 2009 року проводилася ще одна судово-медична експертиза тілесних ушкоджень заявниці. Згідно з висновком експертизи у заявниці були виявлені численні крововиливи на руках, плечах та стегнах. Ці тілесні ушкодження могли бути завдані у час та за обставин, описаних нею. Через затримку перед проведенням першої судово-медичної експертизи видавалося неможливим дійти більш точних висновків.

31. 22 квітня 2009 року районний суд скасував постанову слідчого прокуратури від 12 грудня 2008 року. 7 травня 2009 року це рішення було скасовано апеляційним судом.

32. 5 червня 2009 року районний суд знову скасував постанову слідчого прокуратури від 12 грудня 2008 року. 25 червня 2009 року це рішення також було скасовано апеляційним судом.

33. 18 листопада 2009 року заявниця та пані Л. з фотографій, пред'явлених їм, упізнали працівників міліції, які піддали їх жорстокому поводженню.

34. Проте 4 лютого 2010 року слідчий закрив кримінальну справу щодо працівників міліції, посилаючись на відсутність складу злочину в їхніх діях.

35. 30 вересня 2010 року районний суд залишив скаргу заявниці на постанову старшого слідчого прокуратури без задоволення.

36. 15 листопада 2010 року апеляційний суд скасував постанову суду першої інстанції та повернув справу на новий розгляд.

37. 21 грудня 2010 року районний суд задовольнив скаргу заявниці та скасував постанову слідчого від 4 лютого 2010 року.

38. 13 січня 2011 року апеляційний суд залишив це рішення без змін.

39. У березні та у травні 2011 року заявниця подавала клопотання про надання їй відомостей про хід справи. Її клопотання було залишено без відповіді.

II. ВІДПОВІДНІ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО І ПРАКТИКА

40. Відповідні положення Конституції України та Кримінально-процесуального кодексу України (1960 року) наведено в рішенні у справі "Аднаралов проти України" (Adnaralov v. Ukraine) (заява № 10493/12, пп. 32 та 33, від 27 листопада 2014 року).

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 3 КОНВЕНЦІЇ

41. Заявниця скаржилась, що вона зазнала катування з боку працівників міліції та що на національному рівні з цього приводу не було проведено ефективного розслідування її скарг. Хоча заявниця посилалась на статті 3 та 13 Конвенції , Суд вважає за належне розглянути цю скаргу лише за статтею 3 Конвенції, в якій зазначено таке:

"Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.".

A. Прийнятність

42. Суд зазначає, що заява не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції . Суд також зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Тому вона має бути визнана прийнятною.

B. Суть

1. Стверджуване жорстоке поводження із заявницею

43. Заявниця наполягала на своїх скаргах.

44. Уряд не надав жодних зауважень по суті заяви.

45. Суд нагадує, що стаття 3 Конвенції є втіленням однієї з основоположних цінностей демократичних суспільств (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі "Сельмуні проти Франції" (Selmouni v. France) [ВП], заява № 25803/94, п. 95, ECHR 1999-V). У разі подання скарг за цією статтею Суд повинен провести особливо ретельний аналіз, і він робитиме це з урахуванням усієї доказової бази, наданої сторонами (див. рішення у справах "Матьяр проти Туреччини" (Matyar v. Turkey), заява № 23423/94, п. 109, від 21 лютого 2002 року, та "Улькю Екінджі проти Туреччини" (<…>), заява № 27602/95, п. 136, від 16 липня 2002 року).

46. Оцінюючи докази, Суд, як правило, застосовує критерій доведеності "поза розумним сумнівом" (див. рішення у справі "Ірландія проти Сполученого Королівства" (Ireland v. the United Kingdom)) від 18 січня 1978 року, п. 161, серія А, № 25). Проте така доведеність може випливати із сукупності достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою ознак чи схожих неспростовних презумпцій. Коли вся чи значна частина інформації щодо подій, про які йдеться, відома виключно органам влади, - як це має місце у справі щодо ув'язнених осіб, які перебувають під контролем органів влади, - і коли у таких осіб під час їхнього ув'язнення з'являються тілесні ушкодження, це породжує відповідні обґрунтовані презумпції щодо фактів. При цьому тягар доведення можна вважати покладеним на органи влади, адже саме вони мають надати задовільні та переконливі пояснення (див. рішення у справах "Рібіч проти Австрії" (Ribitsch v. Austria), від 4 грудня 1995 року, п. 34, серія А № 336, та "Салман проти Туреччини" (Salman v. Turkey) [ВП], заява № 21986/93, п. 100, ECHR 2000-VII).