Це рішення набуло статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції. Його текст може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Тихонов проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

Ангеліка Нуссбергер (<…>) Голова,

Ганна Юдківська (<…>),

Ханлар Хаджиєв (<…>),

Андре Потоцький (<…>),

Фаріс Вегабовіч (<…>),

Йонко Грозєв (<…>),

Карло Ранцоні (<…>), судді,

та Клаудія Вестердік (<…>), Секретар секції,

після обговорення за зачиненими дверима 17 листопада 2015 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справу було розпочато за заявою (№ 17969/09), яку 20 березня 2009 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянин України п. Ігор Миколайович Тихонов (далі - заявник).

2. Інтереси заявника, якому було надано правову допомогу, представляла пані О.М. Ащенко - юрист, яка практикує у м. Харкові. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений, на останніх етапах провадження - п. Б. Бабін з Міністерства юстиції України.

3. Заявник скаржився за пунктом 1 та підпунктом "с" пункту 3 статті 6 Конвенції на те, що на початковому етапі провадження йому не було забезпечено доступу до захисника та що у той час він надав визнавальні покази внаслідок жорстокого поводження та порушення його права не свідчити проти себе.

4. 5 листопада 2012 року про заяву було повідомлено Уряд.

І. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

5. Заявник народився у 1979 році. На момент подання заяви до Суду він відбував покарання у Вінницькій виправній колонії.

6. 12 лютого 2006 року літнього чоловіка було знайдено вбитим у своєму будинку в смт Павлиш Кіровоградської області. Слідчий прокуратури Онуфріївського району порушив кримінальну справу.

7. Того ж дня працівники Онуфріївського районного відділу МВС України в Кіровоградській області (далі - райвідділ міліції) затримали заявника на підставі статті 263 Кодексу України про адміністративні правопорушення за дрібне хуліганство, що згідно зі статтею 173 зазначеного Кодексу є адміністративним правопорушенням. Згідно з твердженнями заявника впродовж наступних двох днів працівники міліції чинили на нього психологічний тиск та застосовували фізичне насильство з метою отримання визнавальних показів щодо вбивства.

8. 14 лютого 2006 року слідчий прокуратури Онуфріївського району допитав заявника в якості підозрюваного у вчиненні вбивства. Перед допитом слідчий запитав у заявника, чи бажає він мати захисника. Заявник відмовився. Під час допиту заявник зізнався у скоєнні вбивства.

9. 15 лютого 2006 року заявник взяв участь у відтворенні обстановки і обставин події та у присутності понятих показав, як він вчинив вбивство. Перед проведенням цієї слідчої дії заявник відмовився від захисника.

10. 17 лютого 2006 року Онуфрїївський районний суд Кіровоградської області (далі - районний суд) обрав заявникові запобіжний захід у вигляді взяття під варту.

11. 24 лютого 2006 року на підставі клопотання заявника про надання йому правової допомоги слідчий запропонував йому правову допомогу безоплатного захисника. Заявник відмовився, зазначивши, що він бажає мати іншого захисника, якого буде забезпечено його родичами. Того ж дня заявник заперечив свою вину та заявив, що він зазнав психологічного тиску та фізичного жорстокого поводження з боку працівників міліції, що призвело до надання ним визнавальних показів.

12. 13 червня 2006 року заявника знову допитували. Він повідомив, що буде захищати себе особисто, без захисника. Він не визнав своєї вини та відмовився надавати подальші пояснення.

13. 19 червня 2006 року справу було передано до районного суду для розгляду по суті.

14. 15 серпня 2006 року районний суд повернув справу до прокуратури Петрівського району Кіровоградської області на додаткове розслідування. В якості підстав для такого рішення суд вказав, що відомості про особу заявника, включаючи його попередні судимості, було зібрано неналежним чином; слідчий проігнорував клопотання заявника про надання йому іншого захисника після його відмови від безоплатного захисника; заявникові не було роз'яснено його право на допомогу захисника при ознайомленні з матеріалами справи після закінчення досудового слідства; та що заявник не мав змоги ознайомитися з усіма матеріалами справи.

15. 3 жовтня 2006 року апеляційний суд Кіровоградської області (далі - апеляційний суд) залишив постанову районного суду від 15 серпня 2006 року без змін.

16. 5 грудня 2006 року прокуратурою Петрівського району заявникові було призначено безоплатного захисника, а також допущено до участі у провадженні в якості захисника матір заявника. На допиті 12 грудня 2006 року у присутності захисника заявник заперечив свою вину та відмовився відповідати на будь-які подальші запитання.

17. 20 лютого 2007 року прокуратура Онуфріївського району винесла постанову про відмову в порушенні кримінальної справи щодо працівників міліції за фактом стверджуваного заявником жорстокого поводження у період з 12 по 14 лютого 2006 року. Провівши дослідчу перевірку, прокуратура не встановила жодних доказів на підтвердження жорстокого поводження із заявником з боку працівників міліції.

18. 23 лютого 2007 року додаткове розслідування було закінчено, а справу знову передано до районного суду для розгляду по суті.

19. Під час судового розгляду справи заявник, інтереси якого представляв безоплатний захисник, заперечив обвинувачення та стверджував, що його визнавальні покази були отримані внаслідок жорстокого поводження у порушення його процесуальних прав.

20. 21 червня 2007 року районний суд визнав заявника винним у скоєнні умисного вбивства та призначив йому покарання у вигляді позбавлення волі строком на дев'ять років. Суд мотивував свої висновки речовими і документальними доказами, усними показами та висновками експертиз. Суд посилався, зокрема, на первинні визнавальні покази заявника, зазначивши, що вони узгоджувалися з іншими наявними у матеріалах справи доказами. Суд вважав, що подальша відмова заявника від зазначених показів та заперечення вини були його спробою уникнути покарання.

21. Районний суд також відхилив твердження заявника про жорстоке поводження як необґрунтовані. Суд взяв до уваги дослідчі перевірки, проведені прокуратурою Онуфріївського району, за результатами яких у діях працівників міліції ознак складу злочину виявлено не було. Суд також допитав слідчого та понятих, які брали участь у відтворенні обстановки та обставин події, які також заперечили твердження заявника. Суд переглянув відеозаписи надання заявником визнавальних показів та не виявив жодних ознак жорстокого поводження.

22. Того ж дня районний суд ухвалив окрему постанову, якою повідомив прокурора Кіровоградської області про процесуальні порушення, вчинені працівниками правоохоронних органів під час досудового розслідування справи заявника. Суд зазначив, зокрема, що затримання заявника і тримання його під вартою з 12 по 14 лютого 2006 року за вчинення стверджуваного адміністративного правопорушення не були законними, а також вказав, що адміністративну справу так і не було розглянуто компетентним органом влади. Цю ухвалу оскаржено не було.

23. Заявник оскаржив свій вирок. Він стверджував, зокрема, що на початковій стадії розслідування його право на захист було порушено та що його визнавальні покази були отримані в результаті жорстокого поводження з ним.

24. 15 січня 2008 року апеляційний суд Кіровоградської області залишив вирок від 21 червня 2007 року без змін, зазначивши, що вину заявника було чітко встановлено різними наявними у матеріалах справи доказами, включаючи первинні визнавальні покази заявника. Суд відхилив твердження заявника про жорстоке поводження та порушення його процесуальних прав як безпідставні. Суд також постановив, що процесуальні недоліки, виявлені судом першої інстанції, не вплинули на його висновки щодо суті кримінальної справи.

25. Заявник оскаржив це рішення у касаційному порядку, повторивши аргументи, які він наводив у скарзі до апеляційного суду.

26. 7 жовтня 2008 року Верховний Суд України відмовив у задоволенні касаційної скарги заявника як необґрунтованої та залишив рішення судів нижчих інстанцій без змін.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

27.Стаття 173 Кодексу України про адміністративні правопорушення від7 грудня 1984 року передбачає, що дрібне хуліганство, тобто нецензурна лайка в громадських місцях, образливе чіпляння до громадян та інші подібні дії, що порушують громадський порядок і спокій громадян, є адміністративним порушенням.

28.Стаття 263 зазначеного Кодексу у редакції на час подій передбачала, зокрема, що особи, які вчинили дрібне хуліганство, можуть бути затримані до розгляду справи компетентним органом.

29. Інші відповідні положення національного законодавства наведено в рішенні у справі "Орловський проти України" (Orlovskiy v. Ukraine) (заява № 12222/09, пп. 48-50, від 2 квітня 2015 року).

І. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 3 КОНВЕНЦІЇ

30. Заявник скаржився, що з 12 по 14 лютого 2006 року він зазнав жорстокого поводження з боку працівників міліції. Він посилався на статтю 3 Конвенції, яка передбачає таке:

"Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.".

Прийнятність

31. Уряд доводив, що скарга заявника була нечіткою та необґрунтованою. Не було жодних доказів того, що у період з 12 по 14 лютого 2006 року заявник зазнав будь-яких тілесних ушкоджень. Його твердження було перевірено національними органами влади та не встановлено жодних ознак жорстокого поводження.

32. Заявник наполягав на тому, що у вказаний період часу працівники міліції били та катували його. Хоча його твердження не підтверджувалися жодними медичними документами, його заяви мало бути достатньо для встановлення порушення.

33. Суд нагадує, що стаття 3 Конвенції категорично забороняє катування або нелюдське чи таке, що принижує гідність, поводження. При оцінці доказів Суд зазвичай керується критерієм доведеності "поза розумним сумнівом". Проте така доведеність може випливати із сукупності ознак чи схожих неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (див. рішення у справі "Гефген проти Німеччини" (<…>) [ВП], заява № 22978/05, пп. 87 і 92, ECHR 2010 з подальшими посиланнями).

34. У цій справі твердження заявника про жорстоке поводження не підтверджуються жодними медичними або будь-якими іншими доказами. Окрім загальної скарги заявника Суд у своєму розпорядженні не має матеріалів, які б свідчили, що працівники міліції піддавали його будь-якому психологічному тиску або фізичному жорстокому поводженню. У зв'язку з цим Суд зауважує, що твердження заявника було перевірено національними органами, зокрема районною прокуратурою та судами, які розглядали кримінальну справу щодо заявника, і вони не виявили жодних доказів жорстокого поводження. Так, при розгляді скарги заявника районний суд звернув увагу на дослідчі перевірки, проведені прокуратурою, заслухав покази слідчого, кількох свідків та переглянув відеозаписи показів заявника. Отже, ця частина заяви має бути визнана неприйнятною як явно необґрунтована відповідно до підпункту "а" пункту 3 і пункту 4 статті 35 Конвенції.

II. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 5 КОНВЕНЦІЇ

35. Заявник стверджував, що його затримання та тримання під вартою з 12 по 14 лютого 2006 року були незаконними. Він посилався на пункт 1 статті 5 Конвенції, відповідні частини якого передбачають таке:

"1. Кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом:

…

(с) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення...".

Прийнятність

36. Уряд доводив, що заявник у зв'язку зі своєю скаргою за пунктом 1 статті 5 Конвенції не вичерпав національні засоби юридичного захисту. Зокрема, він повинен був подати цивільний позов про відшкодування шкоди на підставі постанови суду від 21 червня 2007 року, якою визнавалося незаконне позбавлення його свободи у зазначений період.

37. В якості альтернативи Уряд також стверджував, що скаргу було подано з порушенням шестимісячного строку, який повинен був відраховуватися із 6 липня 2007 року, коли постанова суду від 21 червня 2007 року набрала законної сили.

38. Заявник доводив, що запропонований Урядом засіб юридичного захисту не був ефективним, та що він не був зобов'язаний його використовувати. Він також доводив, що подавав скаргу в межах кримінального провадження, в якому остаточне рішення було постановлене 7 жовтня 2009 року. Він доводив, що за цих обставин шестимісячного строку було дотримано.

39. Суд зазначає, що він погодився із запереченням Уряду щодо невичерпання національних засобів юридичного захисту за схожих обставин у згаданій справі "Орловський проти України" (Orlovskiy v. Ukraine) (пп. 55-61). У цій справі національний суд також визнав оскаржуване позбавлення свободи незаконним. Відповідну постанову було ухвалено 21 червня 2007 року, її не було оскаржено, а суди більше цього питання не розглядали. Відповідно від заявника очікувалось, що він скористається запропонованим Урядом засобом юридичного захисту. Оскільки не було конкретних обставин, які б звільняли заявника від цієї вимоги, Суд підтримує заперечення Уряду та відхиляє скаргу у зв'язку з невичерпанням національних засобів юридичного захисту відповідно до пунктів 1 та 4 статті 35 Конвенції. З огляду на зазначений висновок, Суд не вбачає необхідності у розгляді другого заперечення Уряду.