Це рішення набуло статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції. Його текст може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Басюк проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

Жузеп Касадеваль (<…>), Голова,

Ангеліка Нуссбергер (<…>),

Боштьян М. Зупанчіч (<…>),

Ганна Юдківська (<…>),

Вінсент А. Де Гаетано (<…>),

Андре Потоцький (<…>),

Алеш Пейхал (<…>), судді,

та Клаудія Вестердік (<…>), Секретар секції,

після обговорення за зачиненими дверима 6 жовтня 2015 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справу було розпочато за заявою (№ 51151/10), яку 26 серпня 2010 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянин України п. Віктор Іванович Басюк (далі - заявник).

2. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений, на останніх етапах провадження - п. Б. Бабін з Міністерства юстиції України.

3. Заявник стверджував, що не було проведено ефективного розслідування дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої загинула його донька.

4. 29 квітня 2013 року про заяву було повідомлено Уряд.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

5. Заявник народився у 1940 році та проживає у м. Одесі.

6. 4 вересня 2005 року донька заявника, пані Є., та її донька Д., перетинаючи дорогу, були збиті автомобілем, яким керувала пані М. Видається, що водій викликала карету швидкої допомоги та міліцію. Згідно з поясненнями М., наданими міліції, пані Є. та дитина спочатку зупинилися посеред дороги, з чого у неї склалося враження, що вони очікуватимуть, поки автомобіль проїде, але потім вони раптово побігли далі через дорогу, що зробило зіткнення неминучим.

7. Того ж дня міліція оглянула місце події та допитала деяких свідків. Вони показали, що пані Є. та її донька переходили дорогу на певній відстані від розмітки пішохідного переходу.

8. 21 листопада 2005 року донька заявника померла у лікарні. Що стосується тілесних ушкоджень його онуки, вони не загрожували життю.

9. 12 грудня 2005 року було закінчено судово-медичну експертизу трупа пані Є., розпочату 23 листопада 2005 року. Було встановлено, що вона померла від тілесних ушкоджень, отриманих під час дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП). Експерт також встановив положення тіла потерпілої відносно автомобіля при зіткненні.

10. 28 грудня 2005 року було складено висновок автотехнічної експертизи. У ньому зазначалося, що для пані М. було технічно неможливо уникнути зіткнення.

11. 29 грудня 2005 року слідчий відділу розслідування дорожньо-транспортних пригод ГУ МВС в Одеській області виніс постанову про відмову в порушенні кримінальної справи за фактом ДТП. Було встановлено, що пані Є. та її донька переходили дорогу раптово і не по пішохідному переходу, а тоді як водій автомобіля пані М. побачила їх, для неї було технічно неможливо уникнути зіткнення.

12. Згодом у невизначені дати ще три свідки ДТП, яких тим часом встановив заявник, показали, що зіткнення сталося на пішохідному переході.

13. Уряд надав Судові копію договору від 14 березня 2006 року, посвідченого нотаріусом і підписаного пані М. та її батьком, з однієї сторони, та заявником, його дружиною, вдівцем пані Є. - паном Др. (зятем заявника) та пані Є.А., ще однією донькою пані Є., з іншої. Його зміст такий. Пані М. та її батько зобов'язувались сплатити іншій стороні 101000 грн (на час подій ця сума дорівнювала близько 16700 євро) "відшкодування майнової і моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди". Зобов'язання мало вважатись виконаним у разі сплати вказаної суми одному з контрагентів за договором. Додатково було зазначено, що до моменту підписання цього договору пані М. вже сплатила 87264 грн (на час подій - близько 14400 євро) за лікування потерпілих у лікарні. У свою чергу, сім'я потерпілих зобов'язалась не ініціювати порушення кримінального провадження та не звертатися до пані М. з будь-якими заявами чи скаргами. У разі невиконання цих вимог вони повинні будуть повернути протягом трьох днів пані М. отриману суму відшкодування. У додатку до договору надавалася розписка за підписом пана Др., зятя заявника, якою він підтверджував отримання зазначених коштів.

14. У матеріалах справи відсутні будь-які додаткові відомості або документи стосовно вказаного договору або будь-яких пов'язаних з ним дій в подальшому. Заявник не посилався на нього в жодному листі до Суду та не коментував його у відповідь на зауваження Уряду. Тому 5 червня 2015 року Суд надіслав заявнику лист з проханням деталізувати це питання. Зокрема заявника було запрошено прокоментувати договір від 14 березня 2006 року, а саме вказати, чи отримала його сім'я зазначені кошти та, якщо так, чи повернув він їх першій стороні, зважаючи на подані ним згодом заяви про вчинення цією стороною кримінального правопорушення. Заявник відповів, що він підписав зазначений договір, не прочитавши його, оскільки все ще перебував під впливом стресу і горя, спричинених смертю його єдиної дитини. Він також зазначив, що не він, а його зять отримав кошти від сім'ї водія (див. пункт 31).

15. 4 квітня 2006 року заявник подав скаргу до Головного слідчого управління Міністерства внутрішніх справ України про те, що розслідування ДТП, внаслідок якої померла його донька, було тривалим і неефективним.

16. 13 квітня 2006 року Міністерство внутрішніх справ України відповіло йому, що розслідування за підслідністю ведеться правоохоронними органами м. Одеси.

17. 6 травня 2006 року Одеське міське управління ГУ МВС України в Одеській області повідомило заявника про те, що він може оскаржити постанову від 29 грудня 2005 року про відмову в порушенні кримінальної справи за фактом ДТП (див. пункт 11).

18. 20 травня 2006 року заявник подав скаргу до прокуратури м. Одеси (далі - міська прокуратура) на неефективність розслідування смерті його доньки.

19. Внаслідок цього 7 червня 2006 року прокурор міста скасував постанову від 29 грудня 2005 року як передчасну та таку, що була винесена на основі неповної перевірки матеріалів. Він постановив повернути справу на додаткову перевірку, яка, серед іншого, мала включати такі заходи: встановлення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень у дитини та вирішення питання щодо її допиту в присутності педагога: допиту заявника з метою з'ясування обставин встановлення ним додаткових очевидців ДТП, про яких він повідомив органи слідства; допит цих свідків; та розгляд питання щодо додаткового огляду місця ДТП.

20. 20 липня 2006 року було винесено ще одну постанову про відмову в порушенні кримінальної справи за фактом ДТП.

21. 10 січня 2007 року прокуратура Одеської області (далі - обласна прокуратура) скасувала постанову від 20 липня 2006 року як передчасну і повернула матеріали справи до слідчого відділу розслідування ДТП ГУ МВС України на додаткову перевірку.

22. 25 січня 2007 року було складено ще один висновок автотехнічної експертизи. Цього разу експерт повинен був, зокрема, оцінити суперечливі свідчення щодо подій, надані свідками (деякі з них вказували на те. що ДТП сталася на нерегульованому пішохідному переході, у той час як інші наполягали на тому, що потерпілі переходили дорогу на певній відстані від згаданого переходу). Як виявилось, узгодити ці дві версії було неможливо.

23. 1 березня 2007 року слідчий знову виніс постанову про відмову в порушенні кримінальної справи за відсутністю в діянні складу злочину.

24. 24 березня 2009 року обласна прокуратура скасувала вищезазначену постанову та порушила кримінальну справу щодо пані М. за підозрою у порушенні правил безпеки дорожнього руху, що спричинило смерть доньки заявника. На слідчого, у провадженні якого справа знаходилась, було накладено дисциплінарне стягнення за неналежне і надмірно тривале розслідування.

25. 20 травня 2009 року заявника було визнано потерпілим у кримінальній справі.

26. Того ж дня заявник підписав протокол роз'яснення йому права на подання цивільного позову. Він зазначив, що має намір подати цивільний позов пізніше, під час досудового слідства, коли визначить суму відшкодування.

27. 1 червня 2009 року судово-медичний експерт встановив, що смерть пані Є. настала внаслідок тілесних ушкоджень, отриманих під час ДТП.

28. 26 жовтня 2009 року слідчий призначив проведення комплексної судово-медичної та автотехнічної експертиз. 30 листопада 2009 року їх було закінчено. Проаналізувавши тілесні ушкодження, отримані пані Є та її донькою, а також пошкодження автомобіля пані М., експерти встановили положення потерпілих на час зіткнення.

29. У листопаді 2009 року заявник подав до обласної прокуратури ще одну скаргу на те, що розслідування не просувається.

30. 18 травня 2010 року було призначено ще одну автотехнічну експертизу, яку було завершено 30 вересня 2010 року. Експерт дійшов висновку, що якщо потерпілі переходили дорогу не по пішохідному переходу, у водія не було технічної можливості уникнути зіткнення. Проте, якщо вони переходили дорогу по пішохідному переходу, у водія була можливість уникнути зіткнення.

31. 25 травня 2010 року батько жінки-водія, причетної до ДТП, пан М., подав цивільний позов до заявника та його сім'ї про розірвання договору від 14 березня 2006 року та повернення сум, сплачених згідно з тим договором (див. пункт 13). Проте 19 серпня 2010 року пан М. відкликав цей позов з невідомих причин. Заявник надав інформацію щодо усіх цих подій у відповідь на запит Суду від 5 червня 2015року (див. пункт 14), однак не вказав більш конкретних відомостей.

32. 7 січня 2011 року слідчий доручив начальнику відділу ДАІ м. Одеси при УДАІ ГУ МВС України в Одеській області встановити місцезнаходження автомобіля, на якому було здійснено наїзд, та встановити, хто був його власником на час подій.

33. 18 березня 2011 року зазначений автомобіль було долучено до речових доказів у кримінальній справі.

34. 24травня 2011 року за участю заявника було проведено відтворення обстановки та обставин події. Він показав, де саме були знайдені його онука і тіло його доньки.

35. З огляду на ці твердження заявника, 6 червня 2011 року слідчий призначив проведення ще однієї автотехнічної експертизи. 9 вересня 2011 року її було завершено. Експерт дійшов висновку про неможливість встановити точне місце ДТП у зв'язку з відсутністю у документах відповідної інформації щодо слідів гальмування автомобіля. Експерт також був не в змозі встановити, чи була у водія технічна можливість уникнути зіткнення.

36. 10 травня 2012 року слідчий закрив кримінальну справу у зв'язку з відсутністю у діях водія складу злочину. Як було зазначено у постанові слідчого, три свідки показали, що ДТП сталася на пішохідному переході, у той час як чотири інших свідків стверджували, що зіткнення відбулося поза межами переходу, а тому істину встановити було неможливо.

37. 6 червня 2012 року обласною прокуратурою зазначену постанову було скасовано, а матеріали справи повернуто на додаткове розслідування. Обласна прокуратура зазначила, що під час проведення початкових слідчих дій, таких як відтворення обстановки і обставин події, не було вирішено усіх питань, необхідних для чіткого встановлення фактів під час наступних автотехнічних експертиз. Крім того, органи дізнання неналежним чином виконали вказівки слідчого.

38. 5 липня 2012 року слідчий призначив проведення додаткової судово-медичної і автотехнічної експертизи. 6 серпня 2012 року її було завершено. За результатами експертизи було встановлено, зокрема, положення потерпілих відносно автомобіля. Експертиза також підтвердила, що донька заявника померла внаслідок ДТП. Насамкінець, експерт дійшов висновку про неможливість встановити, з якою швидкістю їхала пані М. на момент зіткнення.

39. 28 січня 2013 року після набрання чинності новим Кримінальним процесуальним кодексом відомості щодо провадження у справі було внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

40. 15 березня 2013 року слідчий повторно допитав низку свідків.

41. 12 липня 2013 року було призначено проведення ще однієї автотехнічної експертизи. її результати невідомі.

42. Згідно з останньою інформацією від Уряду станом на 29 листопада 2013 року розслідування у справі ще тривало.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО У РЕДАКЦІЇ НА ЧАС ПОДІЙ

43. Відповідні положення Конституції України (1996 року) та Кримінально-процесуального кодексу України (1960 року) наведено в рішенні у справі "Муравська проти України" (Muravskaya v. Ukraine) (заява № 249/03, пп. 35-36, від 13 листопада 2008 року).

44. За статтею 286 Кримінального кодексу України (2001 року) порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, якщо ці дії спричинили смерть потерпілого, караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років. Ця особа може також бути позбавлена права керувати транспортними засобами на строк до трьох років.

45. Відповідні положення Цивільного кодексу України (2003 року) та Цивільного процесуального кодексу України (2004 року) наведено в рішенні у справі "Федіна проти України" (Fedina v. Ukraine) (заява № 17185/02, пп. 44 і 45, від2 вересня 2010 року).

І. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 2 КОНВЕНЦІЇ

46. Заявник скаржився на те, що розслідування за фактом смерті його доньки було тривалим і неефективним. Він посилався на статтю 2, пункт 1 статті 6, статті 7, 13 і 34 Конвенції.

47. Суд, якому належить провідна роль щодо здійснення юридичної кваліфікації фактів справи, доходить висновку, що зазначену скаргу слід розглядати за статтею 2 Конвенції, яка є застосовним положенням (див. рішення у справі "Ігор Шевченко проти України" (Igor Shevchenko v. Ukraine), заява № 22737/04, п. 38, від 12 січня 2012 року). Це відповідне положення передбачає таке:

"1. Право кожного на життя охороняється законом. Нікого не може бути умисно позбавлено життя інакше, ніж на виконання смертного вироку суду, винесеного після визнання його винним у вчиненні злочину, за який закон передбачає таке покарання.".

А. Прийнятність

48. Суд враховує те, що заявник не повідомив Суд про договір від 14 березня 2006 року, підписаний його сім'єю та сім'єю жінки-водія, причетної до ДТП (див. пункти 13 і 14). Суд отримав відповідну інформацію від Уряду, Беручи до уваги, що доводи Уряду можна тлумачити як такі, що висувають припущення щодо зловживання заявником його правом на індивідуальну заяву, Суд вважає за необхідне розглянути де питання.

49. Суд нагадує, що надання неповної, а отже завідомо неправдивої інформації може становити зловживання правом на індивідуальну заяву, особливо коли інформація стосується самої суті справи, і адекватного пояснення щодо причин неповідомлення цієї інформації не надано. Проте намір заявника ввести Суд в оману завжди повинен бути встановлений з достатньою достовірністю (див. рішення у справі "Гросс проти Швейцарії" (Gross v. Switzerland) [ВП], заява № 67810/10, п. 28, ECHR 2014, з подальшими посиланнями).

50. Повертаючись до цієї справи, Суд зазначає, що згаданий договір не мав впливу на національне кримінальне провадження за фактом ДТП, яке після його підписання тривало більше семи років (див. пп. 13 і 42). Хоча, на жаль, заявник не повідомив Суд про його існування, неможливо достовірно встановити, що він мав намір ввести Суд в оману.

51. Таким чином, Суд не вважає, що заявник зловживав своїм правом на індивідуальну заяву у цій справі.

52. Суд також зазначає, що ця скарга не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції, та не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Тому вона має бути визнана прийнятною.

В. Суть

1. Доводи сторін

53. Заявник доводив, що національні органи влади не вжили вчасних та реальних зусиль для встановлення істини стосовно смерті його доньки. Він стверджував, зокрема, що важливі докази не було зібрано, що очевидців було встановлено та допитано зі значними затримками, та що численні повернення справи на додаткове розслідування не мали суттєвих результатів.

54. Уряд доводив, що обставини смерті доньки заявника розслідувалися із належними оперативністю і старанністю. Уряд зазначив, що повернення справи на додаткове розслідування мали вважатися свідченням ретельності розслідування. Крім того, Уряд наголошував на тому, що заявника без затримки було визнано потерпілим у справі, та що він успішно ініціював проведення численних слідчих дій. Насамкінець Уряд, посилаючись на договір від 14 березня 2006 року (див. пункт 13), зауважив, що заявник отримав відшкодування матеріальної та моральної шкоди в повному обсязі.