Уряд України і Уряд Республіки Індія,

бажаючи укласти Конвенцію про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи і капітал

і підтверджуючи своє прагнення до розвитку та поглиблення взаємних економічних стосунків,

домовились про таке:

Ця Конвенція застосовується до осіб, які є резидентами однієї або обох Договірних Держав.

1. Ця Конвенція поширюється на податки на доходи і капітал, що стягуються Договірною Державою або її політико-адміністративними підрозділами, або місцевими органами влади незалежно від способу їх стягнення.

2. Податками на доходи і на капітал вважаються всі податки, що справляються від загальної суми доходу, загальної суми капіталу або з елементів доходу чи капіталу, включаючи податки на доходи від відчужування рухомого і нерухомого майна і податки на загальну суму заробітної плати або платні, сплачуваних підприємством, а також податки, які справляються з доходів від приросту вартості капіталу.

3. Податками, на які поширюється ця Конвенція, зокрема, є:

a) в Україні:

(i) податок на прибуток (доходи) підприємств;

(ii) прибутковий податок з громадян;

(iii) податок на майно підприємств;

(iv) податок на нерухоме майно громадян

(надалі "український податок");

b) в Індії:

(i) прибутковий податок, включаючи додатковий податок;

(ii) податок на добробут;

(надалі "індійський податок").

4. Ця Конвенція поширюється також на будь-які ідентичні або подібні по суті податки, які стягуються однією з Договірних Держав після дати підписання цієї Конвенцїї в доповнення до або замість існуючих податків цієї Договірної Держави. Компетентні органи Договірних Держав повідомляють один одного про будь-які істотні зміни, що відбудуться в їх законодавствах щодо оподаткування.

1. У розумінні цієї Конвенції, якщо із контексту не випливає інше:

a) термін "Україна" означає територію України, її континентальний шельф і її виключну (морську) економічну зону, а також будь-яку іншу територію за межами територіального моря України, яка відповідно до міжнародного права визначається або може бути в подальшому визначена як територія, в межах якої можуть застосовуватись права України стосовно морського дна, надр та їх природних ресурсів;

b) термін "Індія" означає територію Індії, включаючи територіальне море та повітряний простір, а також будь-яку іншу морську зону, щодо якої Індія має суверенні права, інші права та юрисдикції згідно з індійським законодавством та міжнародним правом, в тому числі Конвенцією ООН про морське право;

c) терміни "Договірна Держава" і "друга Договірна Держава" означають залежно від контексту Україну або Індію;

d) термін "податок" означає український або індійський податок відповідно до контексту, але не включає жодну суму, що сплачується стосовно податків, на які поширюється ця Конвенція, або яка є штрафом (пенею), що стягується щодо цих податків;

e) термін "особа" включає фізичну особу, компанію або будь-яке інше об'єднання осіб, які вважаються об'єктом оподаткування згідно з чинним податковим законодавством у відповідній Договірній Державі;

f) термін "компанія" означає будь-яке корпоративне об'єднання або будь-яку організацію, що розглядається з метою оподаткування як корпоративне об'єднання, яке вважається об'єктом оподаткування згідно з чинним податковим законодавством у відповідній Договірній Державі;

g) терміни "підприємство Договірної Держави" та "підприємство другої Договірної Держави" означають відповідно підприємство, що керується резидентом Договірної Держави, та підприємство, що керується резидентом другої Договірної Держави;

h) термін "компетентний орган" означає стосовно України - Державна податкова адміністрація України або її повноважного представника і стосовно Індії - Міністерство фінансів (відділ прибутків) або його повноважного представника;

i) термін "національна особа" означає:

a) будь-яку фізичну особу, що має громадянство Договірної Держави;

b) усі юридичні особи, товариства і асоціації, що одержують свій статус як такий за чинним законодавством Договірної Держави;

j) термін "міжнародне перевезення" означає будь-яке перевезення морським або повітряним судном, що експлуатується підприємством Договірної Держави, крім випадків, коли морське або повітряне судно експлуатується виключно між пунктами в другій Договірній Державі;

k) термін " податковий рік" означає:

(i) стосовно України календарний рік, починаючи з 1 січня до 31 грудня року, який розглядається;

(ii) стосовно Індії "попередній рік", як визначено у розділі 3 Закону про прибутковий податок, 1961.

2. При застосуванні цієї Конвенції Договірною Державою будь-який термін, не визначений у ній, матиме те значення, якщо з контексту не випливає інше, яке надається йому згідно із законодавством цієї Держави щодо податків, на які поширюється Конвенція.

1. У цілях цієї Конвенції термін "резидент Договірної Держави" означає особу, яка за законодавством цієї Держави підлягає оподаткуванню в ній на підставі місця проживання, постійного місця перебування, місця знаходження керівного органу, місця реєстрації або іншого аналогічного критерію. Цей термін, проте, не включає особу, яка підлягає оподаткуванню в цій Державі лише стосовно доходів із джерел у цій Державі або стосовно капіталу, розташованого в ній.

2. У випадку, коли відповідно до положень пункту 1 цієї статті фізична особа є резидентом обох Договірних Держав, її статус визначається таким чином:

a) вона вважається резидентом Договірної Держави, де вона має постійне житло; якщо вона має постійне житло в обох Договірних Державах, вона вважається резидентом тієї Держави, в якій вона має більш тісні особисті й економічні зв'язки (центр життєвих інтересів);

b) якщо Договірна Держава, в якій вона має центр життєвих інтересів, не може бути визначена або коли вона не має постійного житла в жодній з Договірних Держав, вона вважається резидентом тієї Договірної Держави, де вона звичайно проживає;

c) якщо вона звичайно проживає в обох Договірних Державах або коли вона звичайно не проживає в жодній з них, вона вважається резидентом тієї Держави, національною особою якої вона є;

d) якщо вона є національною особою обох Договірних Держав або коли вона не є національною особою жодної з них, компетентні органи Договірних Держав вирішують питання оподаткування такого резидента за взаємною згодою.

3. У разі, коли відповідно до положень пункту 1 особа, що не є фізичною особою, є резидентом обох Договірних Держав, вона вважається резидентом тієї Договірної Держави, в якій розміщено її фактичний керівний орган.

1. Для цілей цієї Конвенції термін "постійне представництво" означає постійне місце діяльності, через яке повністю або частково здійснюється підприємницька діяльність підприємства.

2. Термін "постійне представництво", зокрема, включає:

a) місце управління;

b) відділення;

c) контору;

d) фабрику;

e) майстерню;

f) шахту, нафтову або газову свердловину, кар'єр або будь-яке інше місце видобутку природних ресурсів;

g) склад стосовно особи, що забезпечує послуги по зберіганню для інших осіб;

h) споруди або склади, що використовуються як торговельна точка або для прийому, або оформлення замовлень;

i) установку або споруду для розвідки або експлуатації природних ресурсів;

j) будівельний майданчик або будівельний, монтажний або складальний об'єкт, або контрольну діяльність, пов'язану з ними, якщо такий майданчик, об'єкт або діяльність (разом з іншими такими майданчиками, об'єктами або діяльністю) функціонують протягом періоду, який перевищує 6 місяців.

3. Вважається, що підприємство має постійне представництво в Державі і здійснює підприємницьку діяльність через це постійне представництво, якщо воно надає послуги або будівлі або постачає обладнання або механізми в найм, які використовуються або використовуватимуться для розвідування, видобутку чи виробництва мінеральних масел або у зв'язку з таким розвідуванням, видобутком чи виробництвом у цій Державі.

4. Незважаючи на попередні положення цієї статті, термін "постійне представництво" не розглядається як такий, що включає:

a) використання споруд виключно з метою зберігання, демонстрації або поставки товарів чи виробів, що належать підприємству;

b) утримання запасів товарів або виробів, що належать підприємству, виключно з метою зберігання або демонстрації;

c) утримання запасів товарів або виробів, що належать підприємству, виключно з метою переробки іншим підприємством;

d) утримання постійного місця діяльності виключно з метою закупівлі товарів чи виробів або для збирання інформації для підприємства;

e) утримання постійного місця діяльності виключно з метою рекламування, постачання інформації, наукових досліджень або іншої подібної діяльності для підприємства, що носить підготовчий або допоміжний характер.

Однак положення підпунктів a) - e) не застосовуються, якщо підприємство використовує будь-яке інше постійне місце підприємницької діяльності у другій Договірній Державі для будь-яких цілей, на які не поширюється дія згаданих підпунктів.

5. Незважаючи на положення пунктів 1 і 2, якщо особа, що є резидентом Договірної Держави, інша ніж агент з незалежним статусом, на якого поширюється дія п.6, діє від імені підприємства другої Договірної Держави, вважається, що це підприємство має постійне представництво в першій згаданій Державі, якщо:

a) вона має та постійно використовує повноваження укладати контракти від імені підприємства, якщо її діяльність не обмежується закупівлею товарів і виробів для підприємства;

b) вона не має таких повноважень, але постійно використовує в першій згаданій Державі запас товарів чи виробів, з якого вона регулярно постачає товари чи вироби від імені підприємства; або

c) вона постійно отримує замовлення в першій згаданій Державі, повністю або майже повністю, для самого підприємства та інших підприємств, які контролюють, контролюються або підлягають такому ж загальному контролю, як перше згадане підприємство;

d) діючи таким чином, вона виробляє або обробляє у цій Державі товари чи вироби, що належать підприємству, для цього підприємства.

6. Підприємство не розглядається як таке, що має постійне представництво в Договірній Державі, лише якщо воно здійснює підприємницьку діяльність у цій Державі через брокера, комісіонера чи будь-якого іншого агента з незалежним статусом за умови, що ці особи діють у межах своєї звичайної діяльності. Однак, якщо діяльність такого агента здійснюється повністю або майже повністю від імені цього підприємства та інших підприємств, які контролюють, контролюються, або підлягають такому ж загальному контролю, як перше згадане підприємство, він не буде вважатися агентом з незалежним статусом в тому значенні, яке обумовлене положеннями цього пункту.

7. Той факт, що компанія, яка є резидентом Договірної Держави, контролює чи контролюється компанією, що є резидентом другої Договірної Держави або яка здійснює підприємницьку діяльність у цій другій Державі (або через постійне представництво або будь-яким іншим чином), сам по собі не перетворює одну з цих компаній у постійне представництво другої компанії.

1. Доходи, що одержуються резидентом Договірної Держави від нерухомого майна (включаючи доход від сільського або лісового господарства), яке розташоване в другій Договірній Державі, можуть оподатковуватись у цій другій Державі.

2. Термін "нерухоме майно" повинен мати те значення, яке він має у законодавстві Договірної Держави, в якій розташоване це майно. Цей термін повинен у будь-якому випадку включати майно, допоміжне щодо нерухомого майна, худобу і обладнання, використовувані в сільському і лісовому господарстві, права, до яких застосовуються положення загального права щодо земельної власності, узуфрукт нерухомого майна і права на перемінні або фіксовані платежі як компенсації за розробку або право на розробку мінеральних запасів, джерел та інших природних ресурсів. Морські, річкові і повітряні судна не розглядаються як нерухоме майно.

3. Положення пункту 1 цієї статті застосовуються також до доходів, одержуваних від прямого використання, здавання в оренду або використання в будь-якій іншій формі нерухомого майна.

4. Положення пунктів 1 і 3 цієї статті застосовуються також до доходів від нерухомого майна підприємств і до доходів від нерухомого майна, використовуваного для надання незалежних особистих послуг.

1. Прибуток підприємства Договірної Держави оподатковується лише у цій Державі, якщо тільки це підприємство не здійснює підприємницьку діяльність у другій Договірній Державі через розташоване в ній постійне представництво. Якщо підприємство здійснює підприємницьку діяльність таким чином, прибуток підприємства оподатковується у другій Державі, але тільки в тій частині, яка стосується прямо або посередньо цього постійного представництва.

Слова "прямо або посередньо" означають, виходячи з цілей цієї статті, що якщо постійне представництво бере активну участь у переговорах, укладанні і виконанні контрактів цим підприємством, то, незважаючи на те, що інші частини підприємства також брали участь у цих операціях, до постійного представництва буде відноситись та пропорційна частина прибутку підприємства, яка є результатом цих контрактів як внесок постійного представництва стосовно цих операцій і яка поширюється на частини прибутку підприємства як на ціле.

2. З урахуванням положень пункту 3 цієї статті, якщо підприємство Договірної Держави здійснює підприємницьку діяльність у другій Договірній Державі через розташоване там постійне представництво, то в кожній Договірній Державі до такого постійного представництва відноситься прибуток, який воно могло б одержати, якби було окремим та самостійним підприємством, зайнятим такою ж або аналогічною діяльністю за таких же або аналогічних умов і діяло цілком незалежно від підприємства, постійним представництвом якого воно є.

3. У визначенні прибутку постійного представництва допускається віднімання витрат, понесених для цілей постійного представництва, включаючи раціональний розподіл управлінських та загальноадміністративних витрат, понесених для цілей підприємства в цілому як у Державі, де розташоване постійне представництво, так і за її межами згідно з положеннями і урахуванням обмежень податкового законодавства цієї Держави.

4. В міру того, як визначення в Договірній Державі відповідно до її законодавства прибутку, що стосується постійного представництва, на базі пропорційного розподілу загальної суми прибутку підприємства його різним підрозділам, є звичайною практикою, ніщо в пункті 2 цієї статті не буде перешкоджати цій Договірній Державі визначати оподатковуваний прибуток шляхом такого розподілу, як це диктується практикою; обраний спосіб розподілу однак повинен бути таким, що його результати будуть відповідати принципам, які містяться в цій статті.

5. Жодний прибуток не відноситься до постійного представництва на підставі звичайної закупівлі постійним представництвом товарів або виробів для підприємства.

6. Для цілей попередніх пунктів прибуток, що відноситься до постійного представництва, визначається щорічно одним і тим же методом, якщо тільки немає достатньої і вагомої причини для його зміни.

7. Якщо прибуток включає види доходів, які розглядаються окремо в інших статтях цієї Конвенції, положення цих статей не будуть зачіпатися положеннями цієї статті.

1. Прибутки, одержані підприємством Договірної Держави від експлуатації морських або повітряних суден у міжнародних перевезеннях, будуть оподатковуватись лише в цій Державі.

2. Положення пункту 1 застосовуються також до прибутків від участі у пулі, спільному підприємстві або міжнародному транспортному агентстві по експлуатації морських або повітряних суден.

3. Для цілей цієї статті проценти з суми, яка пов'язана з експлуатацією повітряних або морських суден у міжнародних перевезеннях, розглядаються як прибутки, що отримуються від експлуатації таких повітряних або морських суден; і положення статті 11 (Проценти) не будуть застосовуватись стосовно таких процентів.

4. Для цілей цієї статті прибуток від експлуатації морських або повітряних суден у міжнародних перевезеннях означає прибуток, який отримується підприємством від повітряних або морських перевезень пасажирів, пошти, худоби, товарів, сировини і вантажів будь-якого виду, які здійснюються власниками, орендарями або фрахтувальниками повітряних або морських суден. Він також буде включати прибуток від:

a) продажу квитків на такі перевезення від імені інших підприємств;

b) оренди морського або повітряного судна без екіпажу;

c) використання, утримання або оренди контейнерів (включаючи трейлери і супутнє обладнання для перевезення контейнерів) для транспортування товарів або виробів у міжнародних перевезеннях.

1. У разі, коли:

a) підприємство Договірної Держави прямо або посередньо бере участь у керівництві, контролі або капіталі підприємства другої Договірної Держави, або

b) одні й ті ж особи прямо або посередньо беруть участь у керівництві, контролі або капіталі підприємства однієї Договірної Держави і підприємства другої Договірної Держави

і в кожному випадку між двома підприємствами в їх комерційних та фінансових взаємовідносинах створюються або встановлюються умови, відмінні від тих, які мали б місце між двома незалежними підприємствами, тоді будь-який прибуток, який міг би бути нарахований одному з них, але з причин наявності цих умов не був йому нарахований, може бути включений Договірною Державою до прибутку цього підприємства і відповідно оподаткований.

1. Дивіденди, що сплачуються компанією, яка є резидентом Договірної Держави, резиденту другої Договірної Держави, можуть оподатковуватись у цій другій Державі.

2. Однак такі дивіденди можуть також оподатковуватись у Договірній Державі, резидентом якої є компанія, що сплачує дивіденди, і відповідно до законодавства цієї Держави, але якщо одержувач фактично має право на дивіденди, податок, що стягується, не повинен перевищувати:

a) 10 відсотків валової суми дивідендів, якщо право на дивіденди фактично має компанія (на відміну від партнерства), і ця компанія є власником принаймні 25 відсотків акцій компанії, яка сплачує дивіденди;

b) 15 відсотків валової суми дивідендів у всіх інших випадках.

Цей пункт не впливає на оподаткування компанії щодо прибутків, з яких сплачуються дивіденди.

3. Термін "дивіденди" при використанні в цій статті означає доход від акцій чи інших прав, які не є борговими вимогами, що дають право на участь у прибутку, також як доход від інших корпоративних прав, який підлягає такому ж оподаткуванню, як доходи від акцій відповідно до податкового законодавства Держави, резидентом якої є компанія, що розподіляє прибуток.

4. Положення пунктів 1 і 2 цієї статті не застосовуються, якщо особа, що фактично має право на дивіденди, яка є резидентом Договірної Держави, здійснює підприємницьку діяльність у другій Договірній Державі, резидентом якої є компанія, що сплачує дивіденди, через розташоване в ній постійне представництво, або надає в цій другій Державі незалежні особисті послуги з розташованої в ній постійної бази, і холдінг, стосовно якого сплачуються дивіденди, дійсно відноситься до таких постійного представництва або постійної бази. В такому випадку, залежно від обставин, застосовуються положення статті 7 або статті 14 цієї Конвенції.

5. У разі, коли компанія, яка є резидентом Договірної Держави, одержує прибуток або доходи з другої Договірної Держави, ця друга Держава може не стягувати будь-яких податків на дивіденди, що сплачуються компанією, за винятком, коли ці дивіденди сплачуються резиденту цієї другої Держави, або якщо холдінг, стосовно якого сплачуються дивіденди, дійсно відноситься до постійного представництва або постійної бази, розташованих у цій другій Державі, і з нерозподіленого прибутку не стягуються податки на нерозподілений прибуток, навіть якщо дивіденди сплачуються або нерозподілений прибуток складається повністю або частково з прибутку або доходу, що утворюються у цій Державі.

1. Проценти, що виникають в Договірній Державі і сплачуються резиденту другої Договірної Держави, можуть оподатковуватись у цій другій Державі.

2. Однак такі проценти можуть також оподатковуватись у тій Договірній Державі, в якій вони виникають, і відповідно до законодавства цієї Держави, але якщо одержувач фактично має право на проценти, податок, що стягується, не повинен перевищувати 10 відсотків від валової суми процентів. Компетентні органи Договірних Держав за взаємною згодою встановлюють спосіб застосування такого обмеження.

3. Термін "проценти" при використанні в цій статті означає доход від боргових вимог будь-якого виду, незалежно від іпотечного забезпечення і незалежно від володіння правом на участь у прибутках боржника, і зокрема, доход від урядових цінних паперів і доход від облігацій чи боргових зобов'язань, включаючи премії та виграші по цих цінних паперах, облігаціях або боргових зобов'язаннях.

4. Положення пунктів 1 і 2 цієї статті не застосовуються, якщо особа, що фактично має право на проценти, яка є резидентом Договірної Держави, здійснює підприємницьку діяльність у другій Договірній Державі, в якій виникають проценти, через розташоване в ній постійне представництво або надає в цій другій Державі незалежні особисті послуги з розташованої там постійної бази, і боргова вимога, на підставі якої сплачуються проценти, дійсно відноситься до такого постійного представництва або постійної бази. В такому разі залежно від обставин застосовуються положення статті 7 або статті 14 цієї Конвенції.

5. Вважається, що проценти виникають у Договірній Державі, якщо платником є сама Держава, її політико-адміністративний підрозділ, місцеві органи влади або резидент цієї Держави. Якщо, проте, особа, що сплачує проценти, незалежно від того, є вона резидентом Договірної Держави чи ні, має в Договірній Державі постійне представництво або постійну базу, у зв'язку з якими виникла заборгованість, по якій сплачуються проценти, і витрати по сплаті цих процентів несе постійне представництво або постійна база, то вважається, що такі проценти виникають у Державі, в якій розташоване постійне представництво або постійна база.

6. Якщо з причин особливих відносин між платником і особою, яка фактично має право на проценти, або між ними обома і будь-якою третьою особою, сума сплачуваних процентів, що стосується боргової вимоги, на підставі якої вона сплачується, перевищує з будь-яких причин суму, яка була б погоджена між платником і особою, яка фактично має право на одержання процентів, при відсутності таких відносин, положення цієї статті будуть застосовуватись тільки до останньої згаданої суми процентів. У такому випадку надмірна частина платежу, як і раніше, підлягає оподаткуванню відповідно до законодавства кожної Договірної Держави з належним урахуванням інших положень цієї Конвенції.

7. Положення цієї статті не застосовуються, якщо головною метою або однією із головних цілей будь-якої особи, що має відношення до створення або передачі боргової вимоги, стосовно якої сплачується процент, було одержання переваг цієї статті шляхом цього створення або передачі.

8. Незважаючи на положення пункту 2 цієї статті, -

a) проценти, що виникають у Договірній Державі, звільняються від оподаткування в цій Державі, якщо на них фактично має право:

- Уряд, політико-адміністративний підрозділ або місцевий орган влади другої Договірної Держави; або

- центральний банк другої Договірної Держави;

b) проценти, що виникають у Договірній Державі, звільняються від оподаткування в цій Державі тією мірою, яка встановлюється Урядом цієї Держави, якщо на них фактично має право будь-яка особа (крім тієї, про яку йдеться в підпункті a), яка є резидентом другої Договірної Держави, за умови, що комерційна операція, внаслідок якої виникла боргова вимога, була схвалена щодо цього Урядом першої згаданої Договірної Держави.

1. Роялті та гонорари за технічні послуги, які виникають у Договірній Державі і сплачуються резиденту другої Договірної Держави, можуть оподатковуватись у цій другій Державі.

2. Однак такі роялті та гонорари можуть також оподатковуватись у Договірній Державі, в якій вони виникають, і відповідно до законодавства цієї Держави, але якщо одержувач фактично має право на роялті і гонорари за технічні послуги, податок, що сплачується, не може перевищувати 10 відсотків валової суми роялті або гонорарів за технічні послуги.

3. Термін "роялті" при використанні в цій статті означає платежі будь-якого виду, що одержуються як відшкодування за користування або за надання права використання будь-яких авторських прав на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи кінематографічні фільми, будь-які фільми або плівки для радіомовлення чи телебачення, будь-якого патенту, товарного знака, креслення або моделі, схеми, таємної формули або процесу, або надання права використання промислового, комерційного або наукового обладнання, або за інформацію стосовно промислового, комерційного або наукового досвіду.

4. Термін "гонорари за технічні послуги" при використанні в цій статті означає виплати будь-якої суми будь-якій особі, інші, ніж виплати найманому працівнику особою, яка здійснює ці платежі, щодо послуг управлінського, технічного або консультативного характеру, включаючи надання послуг технічного або іншого персоналу.

5. Положення пунктів 1 і 2 цієї статті не застосовуються, якщо фактичний власник роялті або гонорарів за технічні послуги, який є резидентом Договірної Держави, здійснює підприємницьку діяльність у другій Договірній Державі, в якій виникають роялті або гонорари за технічні послуги, через розташоване там постійне представництво, або надає в цій другій Державі незалежні особисті послуги з розташованої там постійної бази, і право, майно або контракт, стосовно яких сплачуються роялті або гонорари за технічні послуги дійсно пов'язані з цим постійним представництвом чи постійною базою. У такому разі застосовуються положення статті 7 або 14 цієї Конвенції залежно від обставин.