12 травня 2015 року Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Ангеліка Нуссбергер (<…>), Голова,

Боштьян М. Зупанчіч (<…>),

Вінсент А. Де Гаетано (<…>), судді,

а також Мілан Блашко (<…>), заступник Секретаря секції,

беручи до уваги зазначену заяву, подану 6 грудня 2007 року,

з огляду на декларацію щодо вилучення Судом заяви з реєстру справ, подану Урядом держави-відповідача 15 березня 2013 року, та відповідь заявника на цю декларацію,

після обговорення постановляє таке рішення:

Заявники, подружжя п. Віталій Васильович Куцевич (заявник) та пані Лідія Андріївна Куцевич (заявниця), є громадянами України, які народилися в 1949 та 1947 роках відповідно та проживають у м. Світловодську. Інтереси заявників у Суді представляв п. А.А. Крістенко - юрист, який практикує у м. Харкові.

Уряд України (далі - Уряд) представляв в. о. Уповноваженого п. М. Бем.

Про частину заяви стосовно скарг на неефективне розслідування тверджень щодо лікарської недбалості та тривалості двох кримінальних проваджень було повідомлено Уряд.

8 листопада 2003 року Олександр Куцевич, син заявників, помер від раку.

15 січня 2013 року після кількох повторних розслідувань у справі про стверджувану лікарську недбалість М., лікаря Світловодської центральної районної лікарні, Світловодський міськрайонний суд Кіровоградської області визнав її винною і звільнив від відбування покарання у зв'язку із закінченням строку давності. Суд також присудив заявникові 2267,61 грн відшкодування матеріальної шкоди та 5000 грн відшкодування моральної шкоди. 23 квітня 2013 року апеляційний суд Кіровоградської області залишив цей вирок без змін, а 30 липня 2013 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ залишив касаційну скаргу без розгляду.

Неодноразово правоохоронні органи відмовляли у задоволенні вимог заявників щодо порушення кримінальної справи за фактом неналежного виконання своїх службових обов'язків іншими медичними та адміністративними працівниками, зокрема лікарем Запорізького обласного клінічного онкологічного диспансеру Ф., головним лікарем Департаменту охорони здоров'я Кіровоградської обласної державної адміністрації Л., працівниками лабораторії Олександрійської міської лікарні № 1 та іншими особами. За скаргами заявників ці постанови неодноразово скасовувалися органами прокуратури і судами як недостатньо обґрунтовані, а справи поверталися на додаткову перевірку.

23 червня 2008 року за скаргами заявників було порушено кримінальну справу щодо лікаря Ф., а 19 травня 2009 року призначено проведення судової експертизи. Станом на вересень 2013 року заявників не було повідомлено про результати цієї експертизи.

Згідно з твердженнями заявників, у кінцевому підсумку після їх численних скарг також було порушено кримінальні справи щодо лікаря Л. та лабораторії Олександрійської міської лікарні № 1, але заявників ніколи не було повідомлено про хід цих проваджень.

У різні дати суди повністю або частково відмовляли у задоволенні низки цивільних та адміністративних позовів заявника, поданих з метою оскарження різних недоліків розслідування справи щодо Олександра Куцевича, отримання відшкодування та сприяння подальшому ходу розслідування.

Заявники скаржились на непроведення ефективного розслідування їх тверджень про неналежне виконання лікарями своїх службових обов'язків та лікарську недбалість, наслідком яких стала смерть їх сина. У зв'язку з цим вони посилались на статтю 2 Конвенції.

Вони також скаржились, що кримінальні провадження щодо лікарів М. і Ф. були надмірно тривалими у порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.

Заявники також скаржились за статтею 13 Конвенції на відсутність ефективних національних засобів правового захисту у зв'язку з їх скаргами на неефективне і надмірно тривале розслідування справи щодо їх сина.

Насамкінець, заявники додатково скаржились за пунктом 1 статті 6 та статтею 13 Конвенції, що низка позовів, з якими заявник звертався до суду з метою сприяння належному проведенню розслідування у справі та з метою отримання відшкодування шкоди за затримки і бездіяльність органів влади, розглядалася недобросовісно. Зокрема, їх розгляд часто невиправдано затримувався, а у їх задоволенні зрештою неправомірно відмовляли.

А. Одностороння декларація Уряду

Заявники скаржились на відсутність ефективного розслідування тверджень про лікарську недбалість та неналежне виконання лікарями своїх професійних обов'язків, що ймовірно призвело до передчасної смерті їх сина, а також на затримки у кримінальних провадженнях щодо лікарів М. і Ф. У зв'язку із зазначеними вище скаргами вони посилались на статтю 2 і пункт 1 статті 6 Конвенції.

Після невдалих спроб досягти дружнього врегулювання листом від 15 березня 2013 року Уряд повідомив Суд про односторонню декларацію з метою врегулювання питання, яке порушувалось цією частиною заяви. Урядом також було запропоновано Суду вилучити заяву з реєстру справ відповідно до статті 37 Конвенції.

У декларації було зазначено таке:

"Уряд України визнає порушення національними органами влади прав заявників, гарантованих статтею 2 і пунктом 1 статті 6 Конвенції.

Я, Маркіян Бем, В. о. Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини, заявляю, що Уряд України готовий сплатити справедливу сатисфакцію у розмірі 3000 євро панові Віталію Васильовичу Куцевичу та 3000 євро пані Лідії Андріївні Куцевич.

Отже, Уряд просить Суд вилучити заяву з реєстру справ. Уряд пропонує Суду прийняти цю декларацію як "будь-яку іншу підставу", що передбачає вилучення заяви з реєстру справ відповідно до підпункту "с" пункту 1 статті 37 Конвенції.

Вищезазначена сума, яка є відшкодуванням матеріальної і моральної шкоди, а також судових та інших витрат, буде конвертована в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу та звільнена від будь-яких податків, що можуть нараховуватися. Її буде виплачено протягом трьох місяців з дати повідомлення про ухвалення Судом рішення відповідно до пункту 1 статті 37 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У випадку несплати цієї суми упродовж зазначеного тримісячного строку, за увесь період з дати закінчення цього строку і до остаточного розрахунку Уряд зобов'язується сплатити пеню, що дорівнюватиме граничній позичковій ставці Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

Виплата становитиме остаточне вирішення справи.".

Заявники не надіслали своїх зауважень з приводу тексту декларації. У своїх зауваженнях щодо прийнятності та суті справи заявники зазначали, що є потерпілими від дуже серйозних порушень основоположних прав людини. Вони також вимагали по 25000 євро відшкодування моральної шкоди.

Суд нагадує, що стаття 37 Конвенції передбачає, що Суд може на будь-якій стадії провадження у справі прийняти рішення про вилучення заяви з реєстру справ, якщо обставини справи дають підстави дійти одного з висновків, визначених у підпунктах "а", "b" чи "с" пункту 1 цієї статті. Зокрема, підпункт "с" пункту 1 статті 37 Конвенції надає Суду право вилучити заяву з реєстру, якщо:

"на будь-якій іншій підставі, встановленій Судом, подальший розгляд заяви не є виправданим".

Суд також нагадує, що за певних обставин заяву може бути вилучено з реєстру справ відповідно до підпункту "с" пункту 1 статті 37 на підставі односторонньої декларації Уряду держави-відповідача, навіть якщо заявники бажають, щоб розгляд справи продовжувався.

З цією метою Суд ретельно розгляне декларацію у світлі принципів, що випливають із його практики, зокрема рішення у справі "Тахсін Аджар проти Туреччини" (Tahsin Acar v. Turkey) [ВП], заява № 26307/95, пп. 75-77, ECHR 2003-VІ; ухвал у справах "ТОВ "ВАЗА" проти Польщі" (WAZA Spolka z o.o. v. Poland), заява № 11602/02, від 26 червня 2007 року, та "Сульвінська проти Польщі" (Sulwinska v. Poland), заява № 28953/03).

У низці справ, включаючи справи проти України, Суд встановив свою практику стосовно скарг на неефективне розслідування тверджень про лікарську недбалість (див., наприклад, рішення у справах: "Кальвеллі та Чільйо проти Італії" (Calvelli and Ciglio v. Italy) [ВП], заява № 32967/96, п. 49, ECHR 2002-I; "Во проти Франції" (Vo v. France) [ВП], заява № 53924/00, п. 90, ЕСНR 2004-VIIІ, з подальшими посиланнями; "Арская проти України" (Arskaya v. Ukraine), заява № 45076/05, пп. 72-74, від 5 грудня 2013 року, та "Валерій Фуклєв проти України" (Valeriy Fuklev v. Ukraine), заява № 6318/03, пп. 72-76, від 16 січня 2014 року).

З огляду на характер визнань, які містяться в декларації Уряду, а також запропоновану суму відшкодування, яка є співмірною із сумами, що присуджуються у подібних справах (див., наприклад, рішення у зазначених вище справах; "Арская проти України" (Arskaya v. Ukraine), п. 95; "Валерій Фуклєв проти України" (Valeriy Fuklev v. Ukraine), п. 104; рішення у справах: "Микола Волкогонов та Ігор Волкогонов проти України" (Nikolay Volkonogov and Igor Volkonogov v. Ukraine) [Комітет], заява № 40525/05, п. 66, від 28 листопада 2013 року; "Реус та інші проти України" (Reus and others v. Ukraine) [Комітет], заява № 40587/07, п. 34, від 16 жовтня 2014 року; "Падура проти України" (Padura v. Ukraine) [Комітет], заява № 48229/10, п. 55, від 11 грудня 2014 року, та "Барсукови проти України" (Barsukovy v. Ukraine)[Комітет], заява № 23081/07, п. 31, від 26 січня 2015 року), Суд вважає, що подальший розгляд цієї частини заяви є невиправданим (підпункт "с" пункту 1 статті 37 Конвенції).