Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Ігнаткіна проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Вінсент А. Де Гаетано (<…>), Голова,

Ганна Юдківська (<…>),

Андре Потоцький (<…>), судді,

та Мілан Блашко (<…>), заступник Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 21 квітня 2015 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справу було розпочато за заявою (№ 70758/12), яку 21 жовтня 2012 року подала до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянка України пані Людмила Устимівна Ігнаткіна (далі - заявниця).

2. Інтереси заявниці представляла пані Н. Малюк - юрист, яка практикує у м. Дніпропетровську. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений - пані Ольга Давидчук.

3. 10 серпня 2013 року про заяву було повідомлено Уряд.

4. 17 грудня 1999 року заявниця подала до Жовтневого районного відділу Дніпропетровського міського управління ГУМВС України в Дніпропетровській області (далі - райвідділ міліції) заяву про вчинення щодо неї злочину, в якій стверджувала, що 16 грудня 1999 року З. побив її на вулиці біля свого офісу та у приміщенні офісу.

5. Працівники райвідділу міліції після допиту З., який заперечив факт побиття, 22 грудня 1999 року винесли постанову про відмову в порушенні кримінальної справи за скаргою заявниці щодо вчинення злочину.

6. 18 січня і 1 лютого 2000 року заявниця повторно зверталась із заявами про вчинення щодо неї злочину.

7. 22 березня 2000 року працівниками райвідділу міліції було призначено судово-медичне обстеження заявниці. За результатами обстеження у неї було виявлено черепно-мозкову травму, струс мозку, синець в області правої вилиці, посттравматичний правосторонній кохлеїт, крововиливи на зовнішній поверхні лівого та правого стегон і на правій гомілці. Судово-медичний експерт дійшов висновку, що ці тілесні ушкодження заявниці могли бути завдані З. 16 грудня 1999 року.

8. 5 квітня 2000 року слідчий райвідділу міліції порушив кримінальну справу за фактом заподіяння заявниці тілесних ушкоджень.

9. 20, 24 і 29 квітня, 5 і 10 травня 2000 року відповідно слідчий допитав: і) Зуб., Киб. та Нос., які 16 грудня 1999 року перебували в приміщенні офісу З.; іі) Ст. та Крав., які того дня перебували поблизу офісу. Ст. зазначив, що бачив, як З. бив заявницю, а Крав. зазначила, що 16 грудня 1999 року бачила, як заявницю бив невідомий чоловік.

10. 9 серпня 2000 року за результатами другої судово-медичної експертизи заявниці було підтверджено висновки попереднього обстеження.

11. 14 лютого 2001 року прокуратура м. Дніпропетровська звернула увагу райвідділу міліції на неефективність розслідування за фактом побиття заявниці та запропонувала прискорити його проведення.

12. З 2001 по 2003 рік працівники райвідділу міліції неодноразово допитували заявницю та осіб, яких вже було допитано раніше. Протягом цього ж періоду райвідділом міліції було винесено кілька постанов про зупинення досудового слідства, які були скасовані як передчасні вищестоящим органом міліції, органами прокуратури або судом.

13. 24 червня 2003 року за результатами судово-медичної експертизи, призначеної за постановою слідчих райвідділу міліції, у заявниці виявлено закриту черепно-мозкову травму, струс мозку, посттравматичну енцефалопатію, погіршення слуху та кохлеовестибулярні розлади. Згідно з висновком експерта ці проблеми зі здоров'ям могли бути спричинені побиттям 16 грудня 1999 року.

14. 17 серпня 2003 року райвідділ міліції завершив досудове слідство та передав матеріали справи на розгляд до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська (далі - районний суд). Матеріали досудового слідства включали протоколи допитів тринадцяти свідків, чотирьох очних ставок між причетними до справи особами, одного огляду місця події та чотирьох відтворень обстановки і обставин події.

15. 6 жовтня 2003 року заявниця в рамках кримінального провадження подала цивільний позов, вимагаючи стягнення із З. на її користь 5000 грн (787 євро) відшкодування моральної шкоди та 5346,7 грн (842 євро) відшкодування матеріальної шкоди.

16. 10 листопада 2003 року районний суд дійшов висновку, що на підставі матеріалів справи встановити вину З. неможливо, та направив справу до прокуратури для проведення додаткового розслідування. Прокуратура надіслала матеріали справи до райвідділу міліції, надавши вказівки щодо проведення конкретних слідчих дій.

17. 11 грудня 2003 року заявниця подала до райвідділу міліції клопотання про призначення судово-медичної експертизи стану її здоров'я. 16 грудня 2003 року її клопотання було задоволено.

18. 26 грудня 2003 року УМВС України в Дніпропетровській області повідомило заявницю, що за численні процесуальні порушення, допущені при проведенні розслідування у її справі, на працівника райвідділу міліції А. було накладено дисциплінарне стягнення.

19. 10 січня 2004 року за результатами судово-медичної експертизи заявниці висновки попередніх експертиз було підтверджено.

20. 19 січня 2004 року заявниця подала клопотання про проведення ще однієї судово-медичної експертизи, але у задоволенні цього клопотання їй було відмовлено.

21. 10 березня 2004 року органи державної влади видали З. закордонний паспорт.

22. 9 квітня 2004 року досудове слідство райвідділом міліції було завершено, а матеріали справи передано на розгляд до районного суду.

23. 13 квітня 2004 року заявниця звернулася до міліції з клопотанням про проведення додаткових слідчих дій, але у задоволенні цього клопотання їй було відмовлено на тій підставі, що зазначені дії вже було проведено раніше.

24. 11 травня 2004 року районний суд отримав матеріали кримінальної справи. 17 травня 2004 року суд постановив провести додаткове розслідування та повернув справу до райвідділу міліції.

25. 1 червня 2004 року З. виїхав з країни на постійне місце проживання до Німеччини.

26. 10 серпня 2004 року слідчий райвідділу міліції А. встановив, що З. ухиляється від слідства і суду та оголосив його у розшук. Слідство було зупинено до встановлення місцезнаходження З.

27. 29 грудня 2004 року УМВС України в Дніпропетровській області повідомило заявницю, що З. зміг виїхати з України, оскільки райвідділ міліції не поінформував органи міграційної служби, що З. є обвинуваченим у кримінальній справі. 3 лютого 2005 року прокуратурою було порушено кримінальну справу щодо державних службовців, які незаконно видали З. закордонний паспорт.

28. У 2005 році органи влади України звернулися до органів влади Німеччини із запитом, у якому повідомили, що З. виїхав з країни на постійне місце проживання до Німеччини, та попросили встановити його місцезнаходження.

29. 15 травня 2005 року УМВС у Дніпропетровській області звернулося до райвідділу міліції з листом, у якому зазначило, що розслідування за фактом побиття заявниці було неефективним. Райвідділу міліції було надано вказівку провести низку додаткових слідчих дій.

30. У 2005-2008 роках працівники райвідділу міліції допитали заявницю, Ст., Зуб., Киб., Нос. і Крав, та призначили судово-медичну експертизу, за результатами якої встановлено, що тілесні ушкодження, завдані 16 грудня 1999 року, призвели до втрати нею слуху.

31. 17 січня 2008 року УМВС України в Дніпропетровській області повідомило заявницю, що про місцезнаходження З. міліції було відомо ще з 2006 року, але запит про його екстрадицію направлено не було внаслідок службової недбалості працівників райвідділу міліції.

32. 26 травня 2008 року райвідділом міліції винесено постанову про закриття кримінальної справи щодо З.

33. 24 червня 2008 року прокурор скасував вищезазначену постанову як безпідставну і повернув справу до міліції.

34. 21 серпня 2008 року райвідділ міліції зупинив провадження у справі щодо З. до "встановлення його місцезнаходження".

35. 29 жовтня 2008 року прокуратура Дніпропетровської області скасувала зазначену постанову, вказавши, що працівникам райвідділу міліції було відомо місце проживання З., але запит про його видачу вони не направили з невідомих причин.

36. У невизначену дату та ж прокуратура повідомила заявницю, що районний суд обрав щодо З. запобіжний захід у вигляді взяття під варту та що запит про його видачу (екстрадицію) ще не було надіслано, оскільки працівники райвідділу міліції Ш. і В. не підготували необхідні для екстрадиції документи.

37. 27 жовтня 2009 року Генеральна прокуратура України надіслала до органів влади Німеччини запит про видачу (екстрадицію) З.

38. 25 грудня 2009 року судово-медичні експерти оглянули заявницю та встановили, що внаслідок побиття вона втратила 50 % працездатності. У певні періоди з грудня 1999 року вона була тимчасово непрацездатною, а з 2004 року є постійно непрацездатною.

39. 22 червня 2010 року З. було екстрадовано до України. 2 липня 2010 року йому обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд.

40. 21 січня 2011 року досудове слідство у справі за фактом побиття заявниці 16 грудня 1999 року було завершено і справу направлено на розгляд до районного суду.

41. 31 січня 2011 року заявниця змінила позовні вимоги, вимагаючи 400000 грн (36226 євро) відшкодування моральної шкоди.

42. 16 лютого 2011 року судовий розгляд справи було відкладено до 4 березня 2011 року у зв'язку з клопотанням заявниці щодо фіксування засідань технічними засобами.

43. 27 січня, 6, 14, 23 лютого і 6 березня 2012 року суд переносив судові засідання у зв'язку з неявкою заявниці.

44. 4 квітня 2012 року заявниця знову змінила позовні вимоги, вимагаючи 550000 грн (50686 євро) відшкодування моральної шкоди.

45. Вироком районного суду від 14 травня 2012 року З. було визнано винним у заподіянні заявниці тяжких тілесних ушкоджень та призначено покарання у вигляді позбавлення волі строком на три роки. Суд також постановив стягнути з З. на користь заявниці 50000 грн (4745 євро) і 5346,7 грн (5346 євро) в якості відшкодування моральної і матеріальної шкоди відповідно.

46. 19 липня 2012 року апеляційний суд Дніпропетровської області скасував вирок суду першої інстанції та повернув справу на додаткове розслідування до прокуратури. Зокрема, суд зазначив, що райвідділ міліції не оцінив усі відповідні факти справи та що тривалість досудового слідства була надмірною.

47. 7 листопада 2012 року прокуратура зазначила, що при розслідуванні побиття заявниці райвідділ міліції допустив серйозні порушення процесуального законодавства. Прокурор наказав начальнику райвідділу міліції провести службове розслідування цього питання та притягнути винних осіб до дисциплінарної відповідальності.

48. 8 листопада 2012 року начальник райвідділу міліції за надмірну тривалість розслідування та численні процесуальні порушення наклав дисциплінарні стягнення на слідчих Ш. і Т.

49. 14 листопада 2012 року досудове слідство знову було закінчено.

50. 19 листопада 2012 року районний суд отримав матеріали кримінальної справи щодо З. для розгляду по суті.

51. 12 грудня 2012 року суд закрив кримінальну справу щодо З. у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності. 31 січня 2013 року апеляційний суд Дніпропетровської області залишив цю постанову без змін.

52. 5 вересня 2013 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ скасував рішення нижчестоящих судів та повернув справу до районного суду на новий розгляд. Суд зазначив, що строки давності притягнення до кримінальної відповідальності не закінчились, і справу слід розглянути по суті.

53. 17 вересня 2013 року районний суд отримав матеріали кримінальної справи.

54. 17 жовтня 2013 року суд встановив, що З. ухиляється від суду, оголосив його у розшук та зупинив провадження у справі до встановлення його місцезнаходження.

55. Провадження у справі залишається зупиненим.

І. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 3 КОНВЕНЦІЇ

56. Заявниця скаржилася, що розслідування за фактом її побиття було тривалим та неефективним. У зв'язку з цим вона посилалась на статті 3 і 13 Конвенції. Суд, якому належить провідна роль щодо здійснення юридичної кваліфікації фактів справи, вважає, що цю скаргу слід розглядати виключно у процесуальному аспекті статті 3 Конвенції, яка передбачає таке:

"Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.".

А. Прийнятність

57. Уряд зазначив, що заявниця не вичерпала національні засоби юридичного захисту, оскільки вона не звернулася до суду з цивільним позовом про відшкодування шкоди органами державної влади, відповідальними за надмірну тривалість та неефективність розслідування.