Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Бучинська проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Вінсент А. Де Гаетано (<…>), Голова,

Ганна Юдківська (<…>),

Андре Потоцький (<…>), судді,

та Мілан Блашко (<…>), заступник Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 7 квітня 2015 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справу було розпочато за заявою (№ 35493/10), яку 30 травня 2010 року подала проти України до Суду на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянка України пані Ірина Володимирівна Бучинська (далі - заявниця).

2. Інтереси заявниці представляла пані Ткаченко О.В. - юрист, яка практикує у м. Києві, Уряд України (далі - Уряд) представляли його Уповноважені, на той час - п. Н. Кульчицький та пані О. Давидчук.

3. 6 лютого 2012 року про заяву було повідомлено Уряд.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявниця народилася у 1980 році і проживає у м. Житомирі.

5. Близько 09 год. 7 серпня 2002 року двоє чоловіків, один з яких був у масці, проникли до будинку заявниці, зв'язали її та забрали цінні речі, що належали їй та іншим членам родини. Потім чоловік без маски приклав дуло револьвера до вуха заявниці та вистрілив. Заявниця вижила, залишившись на все життя інвалідом. До сьогоднішнього дня куля залишається в її голові.

6. У день нападу працівники Житомирського МВ УМВС України у Житомирській області порушили кримінальну справу за фактом події, оглянули місце вчинення злочину, зібрали відбитки пальців та інші докази, допитали членів родини заявниці та сусідів, а також призначили проведення кількох експертиз.

7. 9 серпня 2002 року заявницю було визнано потерпілою у справі.

8. Декілька разів заявниця впізнавала осіб, чиї фотографії їй були пред'явлені працівниками міліції для впізнання злочинця без маски. 24 вересня 2002 року серед цих фотографій заявниця впізнала деякого В.П.

9. У невизначену дату І.К., співмешканка В.П., зізналася працівникам міліції, що бачила у нього револьвер. Вона також зазначила, що близько 08 год. 7 серпня 2002 року В.П. пішов з їхнього помешкання на зустріч зі своїм другом С.К. Того дня він повернувся додому близько 13 год. у новому одязі та з грошима, які, за його словами, йому передав на зберігання С.К.

10. 25 вересня 2002 року А.В., сусід В.П., впізнав С.К, по фотографії як друга В.П.

11. 8 жовтня 2002 року І.К. також впізнала С.К. по фотографії як друга В.П.

12. У жовтні 2002 року працівники органів дізнання і досудового слідства кілька разів допитали С.К. в якості свідка.

13. 18 жовтня 2002 року досудове слідство зупинено на тій підставі, що було вичерпано усі заходи для встановлення осіб, які вчинили злочин.

14. 5 листопада 2002 року прокуратура м. Житомира скасувала цю постанову, встановивши, що існували підстави для вжиття додаткових заходів.

15. Дві наступні постанови про зупинення досудового слідства, ухвалені 26 листопада та 16 грудня 2002 року відповідно, були у свою чергу скасовані прокуратурою 4 грудня 2002 року та 8 січня 2003 року.

16. Відповідно до тверджень заявниці, у січні 2003 року вона повідомила слідчого, у провадженні якого перебувала кримінальна справа, що, за її підозрою, злочинцем у масці був О.М., її двоюрідний брат. Запевнивши її у тому, що він проведе необхідну перевірку, слідчий не вжив подальших заходів.

17. 31 березня 2003 року досудове слідство зупинено на тій підставі, що було вичерпано усі можливі заходи для встановлення осіб, які вчинили злочин. За твердженнями заявниці, її не було повідомлено про цю постанову і вона продовжувала наполегливо звертатися до органів дізнання і досудового слідства із заявами про перевірку її підозр щодо О.М.

18. 24 червня 2003 року заявниця та кілька інших членів її родини поскаржилися до прокуратури Житомирської області на тривалість провадження та ігнорування слідчим підозр заявниці щодо О.М.

19. 25 липня 2003 року прокуратура повідомила скаржників, що досудове слідство зупинено з 31 березня 2003 року. Того ж дня прокуратура скасувала постанову про зупинення досудового слідства, зазначивши, що заходи, вжиті для встановлення осіб злочинців, не були вичерпними, і з метою здійснення нагляду за проведенням подальших слідчих дій передала кримінальну справу до прокуратури Корольовського району м. Житомира.

20. 4 вересня 2003 року О.М. було затримано та взято під варту. Того ж дня він зізнався у своїй участі у вчиненні злочину та вказав на С.Т. як на свого співучасника.

21. 5 вересня 2003 року С.Т. було затримано. Він заперечував свою причетність до вчинення злочину та надав різні докази того, що у день, коли відбулася подія, він перебував у Москві, Російська Федерація.

22. 6 вересня 2003 року під час проведення пред'явлення для впізнання заявниця ідентифікувала С.Т. як другого злочинця.

23. 12 вересня 2003 року О.М. відмовився від своїх визнавальних показів, стверджуючи, що надав їх під примусом. З цього часу він свою вину не визнавав та наводив різні докази того, що у час, коли відбувалася подія, він перебував на роботі в якості продавця морозива.

24. 3 лютого 2004 року кримінальну справу щодо О.М. та С.Т. було закрито за недоведеністю їхньої участі у вчиненні інкримінованого їм злочину. Заявниця оскаржила цю постанову, наполягаючи на тому, що О.М. та С.Т. вчинили злочин.

25. 28 квітня 2004 року прокуратура скасувала постанову про закриття кримінальної справи та з метою перевірки тверджень заявниці, а також алібі О.М. та С.Т. призначила проведення подальших слідчих дій.

26. У період з 2004 по 2006 рік (а саме 1 та 23 червня 2004 року, 23 лютого, 30 травня та 10 листопада 2005 року) провадження у кримінальній справі щодо О.М. та С.Т. зупинялось п'ять разів, відповідні постанови згодом скасовувались на підставі неповноти заходів, вжитих з метою перевірки певних фактів. Зрештою, 25 квітня 2006 року кримінальну справу щодо С.Т. та О.М. знову було закрито за недоведеністю їхньої участі у вчиненні злочину, який їм інкримінувався. У постанові було зазначено, зокрема, про покази кількох свідків, різні речові докази та висновки судових експертиз, які підтверджували алібі підозрюваних, та наведено численні причини того, чому доводи заявниці вважаються непослідовними та неправдоподібними.

27. 6 липня 2005 року Генеральна прокуратура України повідомила заявницю про те, що за результатами розгляду її скарг на бездіяльність органів дізнання і досудового слідства кримінальну справу для проведення подальшого розслідування було передано до прокуратури Вінницької області.

28. Впродовж досудового розслідування слідчий, у провадженні якого перебувала справа, неодноразово (а саме 14 липня 2004 року, 15 серпня 2005 року, 25 квітня та 26 липня 2006 року, 25 липня 2008 року, 5 березня 2009 року, 21 січня та 20 серпня 2010 року, 11 березня та 22 червня 2011 року) доручав працівникам органів внутрішніх справ встановити місцезнаходження С.К. та В.П. та допитати їх в якості свідків у зв'язку із зазначеною справою. Запит з цього приводу також було направлено до Інтерполу та органів поліції Республіки Польща. Сторони не повідомили Суд про жодні результати розгляду цих запитів.

29. У період із серпня 2005 по квітень 2012 року (а саме 30 травня, 19 серпня, 17 вересня 2005 року, 9 січня, 8 лютого, 7 березня, 27 квітня 2006 року, 31 березня 2008 року, 20 липня 2009 року, 11 жовтня 2010 року та 13 грудня 2011 року) провадження у кримінальній справі зупинялося одинадцять разів на тій підставі, що наявні в органів дізнання і досудового слідства заходи було вичерпано, та особи злочинців не встановлено. Ці постанови було скасовано різними підрозділами прокуратури, які встановлювали, що вжиті заходи не були вичерпними.

30. 27 серпня 2007 року Генеральна прокуратура України у відповідь на скаргу заявниці визнала, що розслідування у справі було надміру тривалим.

31. 22 жовтня 2007 року прокуратура Вінницької області притягнула до дисциплінарної відповідальності працівників слідчого управління УМВС України у Вінницькій області за бездіяльність під час проведення досудового розслідування та доручила працівникам, відповідальним за проведення розслідування, прискорити його хід.

32. 1 липня 2012 року у м. Житомирі було вчинено розбійний напад на родину К., кілька її членів застрелено.

33. 7 липня 2012 року у м. Житомирі за підозрою у вчиненні злочину щодо родини К. було затримано та взято під варту С.К.

34. До серпня 2012 року С.К. зізнався у причетності до вчинення зазначеного вище злочину, а також вчинення низки інших грабежів, розбійних нападів та вбивств, включаючи напад на заявницю. Він також повідомив, що деякі з цих злочинів, включаючи злочин, вчинений щодо заявниці, він вчинив спільно з В.П.

35. Кримінальну справу щодо В.П. було закрито у зв'язку з його смертю.

36. 7 листопада 2012 року заступник прокурора Житомирської області підписав обвинувальний акт, яким С.К. обвинувачено у вчиненні численних епізодів злочинної діяльності. Докази збройного нападу С.К. на заявницю включали, перш за все, його визнавальні покази, а також докази, зібрані у 2002 році (див. пункти 8-11).

37. 9 листопада 2012 року Корольовський районний суд м. Житомира розпочав розгляд кримінальної справи щодо С.К.

38. Станом на червень 2014 року справа перебувала на розгляді Суду першої інстанції.

І. СТВЕРДЖУВАНА НЕЕФЕКТИВНІСТЬ РОЗСЛІДУВАННЯ НАПАДУ НА ЗАЯВНИЦЮ

39. Заявниця стверджувала, що відповідні органи влади не провели ефективного та оперативного розслідування замаху на її життя. Вона посилалася на статті 2, 6 та 13 Конвенції.

40. Суд, якому належить провідна роль щодо здійснення юридичної кваліфікації фактів справи, вважає, що зазначена скарга має бути розглянута за статтею 2 Конвенції, що є відповідним положенням (див., наприклад, рішення у справі "Дудник проти України" (Dudnyk v. Ukraine), заява № 17985/04, п. 27, від 10 грудня 2009 року). У відповідній частині цього положення зазначено таке:

"1. Право кожного на життя охороняється законом...".