Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Подвезько проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Вінсент А. Де Гаетано (<…>), Голова,

Ганна Юдківська (<…>),

Андре Потоцький (<…>), судді,

та Стівен Філліпс (<…>), Секретар секції,

після обговорення за зачиненими дверима 20 січня 2015 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справу було розпочато за заявою (№ 74297/11 ), яку 23 листопада 2011 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянин України п. Антон Віталійович Подвезько (далі - заявник).

2. Уряд України (далі - Уряд) представляла його Уповноважений - пані Н. Севостьянова.

3. 4 грудня 2013 року про скарги за пунктами 1, 3 і 4 статті 5 Конвенції було повідомлено Уряд, а решту скарг у заяві - визнано неприйнятними.

І. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявник народився у 1976 році.

5. 29 грудня 2009 року слідчим міліції було порушено кримінальну справу щодо заявника за обвинуваченням у заволодінні чужим майном шляхом обману (шахрайство). Того ж дня заявника було оголошено у розшук.

6. 27 квітня 2010 року заявника було затримано та пред’явлено обвинувачення.

7. 29 квітня 2010 року суд обрав заявникові запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

8. 25 червня 2010 року заявника було звільнено з-під варти під підписку про невиїзд.

9. У лютому 2011 року справу було направлено на розгляд до Дзержинського районного суду м. Харкова (далі - районний суд).

10. 4 квітня 2011 року районний суд провів попереднє засідання у справі. За поданням прокурора суд вирішив змінити заявникові запобіжний захід на тримання під вартою. З огляду на те, що заявник заперечував свою вину, суд вважав, що він може чинити вплив на свідків, приховати або знищити сліди злочину, предмети, що є доказами. Суд зазначив, що заявника обвинувачено у вчиненні тяжкого злочину, а фактичне місце його проживання не співпадає з адресою його реєстрації. Отже, суд дійшов висновку, що заявник може застосувати негативну поведінку, а тому його ізоляція була необхідною. Суд зазначив, що заявник є чоловіком середнього віку, не є інвалідом, не страждає на хронічні захворювання, має сім’ю та неповнолітнього сина, а також, що він працює директором підприємства.

11. Впродовж судового розгляду справи заявник неодноразово клопотав до районного суду про зміну запобіжного заходу та звільнення його з-під варти.

12. 5 липня, 19 серпня, 23 листопада 2011 року та 17 січня 2012 року районний суд відмовляв у задоволенні клопотань заявника та залишав запобіжний захід без змін. Суд посилався на свою постанову від 4 квітня 2011 року та повторно зазначав, що фактичне місце проживання заявника не співпадає з адресою його реєстрації, що його обвинувачено у вчиненні тяжкого злочину, а також що існують підстави вважати, що, будучи звільненим з-під варти, він може поводитись негативно. Суд також повторював, що заявник є чоловіком середнього віку, не є інвалідом, не страждає на хронічні захворювання, має сім'ю та неповнолітнього сина, а також що він працює директором підприємства. Суд також дійшов висновку, що немає підстав змінювати запобіжний захід у зв'язку зі станом здоров'я заявника або призначати заставу, і, крім того, заявник не демонструє каяття та відмовляється визнавати свою вину.

13. 30 січня 2012 року районний суд визнав заявника винним у заволодінні майном шляхом обману (шахрайство) та призначив йому покарання у вигляді позбавлення волі отроком на шість років з конфіскацією майна.

14. Апеляційний суд Харківської області та Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ 9 квітня 2013 року і 6 лютого 2014 року відповідно залишили вирок від 30 січня 2012 року без змін.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

15. Відповідні положення Конституції України та Кримінально-процесуального кодексу України, чинні на час подій, наведено в рішенні у справі "Молодорич проти України" ((Molodorych v. Ukraine), заява № 2161/02, пп. 57-59, від 28 жовтня 2010 року).

І. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТІВ 1ТА 3 СТАТТІ 5 КОНВЕНЦІЇ

16. Заявник скаржився на те, що постанови суду про обрання йому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою під час судового провадження були свавільними та що у них не було зазначено належних та достатніх підстав для продовжуваного тримання його під вартою. Заявник посилався на пункти 1 і 3 статті 5 Конвенції, відповідні положення яких передбачають таке:

"1. Кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом:

…

с) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення;

3. Кожен, кого заарештовано або затримано згідно з положеннями підпункту "с" пункту 1 цієї статті, має негайно постати перед суддею чи іншою посадовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу, і йому має бути забезпечено розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження. Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями з’явитися на судове засідання.".

A. Прийнятність

17. Суд зазначає, що ця частина скарги не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції. Суд також зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Тому вона має бути визнана прийнятною.

B. Суть

18. Заявник наполягав на своїй скарзі.

19. Уряд стверджував, що судові постанови були належним чином вмотивовані та обґрунтовували тримання заявника під вартою.

20. Суд нагадує, що пункт 1 статті 5 Конвенції вимагає, що для того, щоб позбавлення свобод и не вважалося свавільним, недостатньо самого факту застосування цього заходу згідно з національним законодавством - він також повинен бути необхідним за конкретних обставин ( див. рішення від 27 лютого 2007 року у справі "Нештяк проти Словаччини" (<…>), заява № 65559/01, п. 74). На думку Суду, тримання під вартою відповідно до підпункту "c" пункту 1 статті 5 Конвенції має відповідати вимозі пропорційності, яка обумовлює існування обґрунтованого рішення, в якому здійснюється оцінка відповідних аргументів "за" і "проти" звільнення (див. рішення у справах "Ладент проти Польщі" (Ladent v. Poland), заява № 11036/03, п. 55, ECHR 2008-... (витяги), та "Хайредінов проти України" (Khayredinov v. Ukraine), заява №38 717/04, п. 28, від 14 жовтня 2010 року).