Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Сердюк проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Боштьян М. Зупанчіч (<…>), Голова,

Хелена Єдерблом (<…>),

Алеш Пейхал (<…>), судді,

та Мілан Блашко (<…>), Секретар секції,

після обговорення за зачиненими дверима 17 лютого 2015 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справу було розпочато за заявою (№ 61876/08), яку 26 листопада 2008 року подала до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянка України пані Ніна Йосипівна Сердюк (далі - заявниця).

2. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений, на той час - пані Валерія Лутковська.

3. 9 листопада 2011 року про заяву було повідомлено Уряд.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявниця народилася у 1942 році і проживає у с. Судіївка.

5. 13 березня 2002 року на вулиці села було знайдено труп Едуарда Кривоноса, дорослого сина заявниці, на якому були численні тілесні ушкодження. Згідно з висновками судово-медичної експертизи, його смерть наступила того ж дня у проміжок часу з 2 до 4 год. ранку.

6. Того ж дня працівники Новосанжарського РВ УМВС України в Полтавській області оглянули місце події та опитали кількох можливих свідків. Вони встановили, зокрема, що увечері перед своєю смертю Едуард Кривоніс був у друзів і поїхав додому на своєму велосипеді, який зник.

7. 11 квітня 2002 року прокуратура порушила кримінальну справу за фактом смерті сина заявниці.

8. 17 квітня 2002 року міліцією було складено план слідчих дій.

9. 23 квітня 2002 року заявницю було допущено до участі у справі в якості потерпілої. Під час допиту у невизначену дату вона стверджувала, серед іншого, що її сина міг вбити М.

10. 11 червня 2002 року міліція зупинила слідство у зв’язку з неможливістю встановити особу, яка вчинила злочин.

11. 13 червня 2002 року районна прокуратура скасувала цю постанову як передчасну. Прокуратура надала міліції вказівки вжити, серед іншого, комплексних заходів для розшуку велосипеда потерпілого та опитати місцевих жителів, схильних, як було відомо, до насильства, включаючи М. і К.

12. У жовтні 2002 року З. та Л. зізналися, що пізно вночі 12 березня 2002 року вони разом з К. зустріли Едуарда Кривоноса на шляху додому і побили його.

13. 28 жовтня 2002 року З. та Л. відмовилися від своїх визнавальних показів, стверджуючи, що їх було отримано під примусом.

14. 10 листопада 2002 року слідство було зупинено у зв’язку з неможливістю встановити особу, яка вчинила злочин.

15. 14 березня 2003 року прокуратура скасувала цю постанову, надавши вказівки провести додаткові слідчі дії. Прокуратурою було зазначено, що слідство вже зупинялося за подібних підстав без вжиття належних заходів.

16. 27 травня 2003 року, 10 вересня 2003 року, 29 квітня, 15 липня і 16 грудня 2004 року було винесено ще п’ять постанов про зупинення слідства.

17. 10 липня і 24 жовтня 2003 року, 12 травня, 30 вересня 2004 року та 31 березня 2005 року відповідно зазначені вище постанови скасовувалися прокуратурою, яка доходила висновку, що не всі її попередні вказівки було належним чином виконано.

18. 23 серпня 2005 року Д. зізнався у тому, що пізно вночі 12 березня 2002 року М., В. та він сам вчинили бійку з Едуардом Кривоносом та побили його.

19. 24 серпня 2005 року було організовано очну ставку між Д. і М., під час якої перший з них підтвердив свої визнавальні покази, тоді як останній заперечив будь-які обвинувачення. На час, коли Д. надав визнавальні покази, В. вже помер.

20. 16 січня 2006 року у відповідь на скаргу заявниці начальник Головного слідчого управління Міністерства внутрішніх справ України зазначив, що розслідування було "несистемним, пасивним", "проведеним на низькому професійному рівні та без дотримання методології розслідування цієї категорії злочинів", а також характеризувалося "втратою часу і доказів". Він зазначив, зокрема, що в матеріалах справи не було документів, які б пояснювали місячну затримку у порушенні кримінальної справи з часу, коли було знайдено труп; що не було вжито цілеспрямованих і оперативних заходів для розшуку велосипеда, який нібито зник; що не було вжито всебічних заходів для перевірки причетності М. до злочину, незважаючи на підозри заявниці, які підтверджувалися деякими іншими доказами; та що не було перевірено алібі М., Д. і К. Посадовець також висловив жаль з приводу того, що міліція вирішила надіслати одяг Едуарда Кривоноса для проведення судової експертизи лише через два роки після його смерті та що на той час виявилося, що одяг зник. Крім того, посадовець вказав на низку недоліків при складанні та реєстрації процесуальних документів і висловив жаль з приводу того, що справа неодноразово невиправдано зупинялась, а вказівки прокуратури належним чином не виконувались.

21. 16 червня 2006 року міліція провела обшук господарства М. і вилучила велосипед, який заявниця ідентифікувала як велосипед свого сина. М. не погодився з цим та доводив, що він купив велосипед у Дм., який підтвердив доводи М.

22. 25 березня 2008 року міліція винесла нову постанову про зупинення розслідування, посилаючись на брак об’єктивних доказів для обвинувачення М. або Д. та відсутність будь-яких інших версій.

23. 23 липня 2008 року прокуратура скасувала цю постанову з підстав, схожих на вищезазначені.

24. У січні 2009 року після смерті Д. міліція подала до Новосанжарського районного суду Полтавської області клопотання про закриття кримінальної справи у зв’язку зі смертю Д. і В., які вважалися головними підозрюваними.

25. Заявниця заперечила проти клопотання міліції, доводячи, серед іншого, що обвинувачення слід пред’явити М., на якого покійний Д. у своїх показах вказав як на учасника побиття її сина.

26. 2 квітня 2009 року суд залишив клопотання міліції без задоволення як таке, що не має законних підстав.

27. Заявниця неодноразово скаржилася до різних органів влади на надмірно тривале розслідування та його різні процесуальні недоліки. У різні дати прокуратура (зокрема, 2 липня і 15 серпня 2003 року, 19 лютого 2004 року, 15 червня 2005 року, 23 квітня 2007 року і 26 вересня 2008 року) та Управління внутрішніх справ (зокрема, 29 березня 2007 року, 26 травня і 13 листопада 2008 року, а також 21 жовтня 2010 року) визнали, що розслідування характеризується необґрунтованими затримками та періодами, протягом яких не проводилися жодні процесуальні дії. Вони також повідомили заявницю, що у зв’язку з незабезпеченням належного розслідування на чотирьох працівників міліції було накладено дисциплінарні стягнення.

28. 15 листопада 2011 року заступник начальника Слідчого управління УМВС у Полтавській області у відповідь на скаргу заявниці повідомив її, що 29 вересня 2011 року на слідчого, який вів її справу, було накладено дисциплінарне стягнення за погану організацію розслідування, а справу передано іншому працівникові. Як видається, розслідування ще триває.

І. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 2 КОНВЕНЦІЇ

29. Заявниця скаржилась, що розслідування обставин смерті її сина було тривалим і неефективним. Вона посилалась на статтю 6 Конвенції.

30. Суд, якому належить провідна роль щодо здійснення юридичної кваліфікації фактів справи, доходить висновку, що зазначену скаргу слід розглядати за статтею 2 Конвенції, що є відповідним положенням (див., наприклад, рішення від 10 грудня 2009 року у справі "Дудник проти України" (Dudnyk v. Ukraine), заява № 17985/04, п. 27). Відповідною частиною цього положення передбачено таке: