Це рішення набуло статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Швидка проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

Марк Віллігер (<…>), Голова,

Ангеліка Нуссбергер (<…>),

Боштьян М. Зупанчіч (<…>),

Ганна Юдківська (<…>),

Вінсент А. Де Гаетано (<…>),

Андре Потоцький (<…>),

Алеш Пейхал (<…>), судді,

та Клаудія Вестердік (<…>), Секретар секції,

після обговорення за зачиненими дверима 30 вересня 2014 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справу було розпочато за заявою (№ 17888/12), яку 21 березня 2012 року подала до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянка України пані Галина Миколаївна Швидка (далі - заявниця).

2. Інтереси заявниці представляв п. Д.О. Ільченко - юрист, який практикує у м. Херсоні. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений, на останніх етапах провадження - пані Наталія Севостьянова.

3. Заявниця зокрема стверджувала, що було порушено її право на свободу вираження поглядів за статтею 10 Конвенції. Вона також скаржилася, що їй не було надано можливості скористатися правом на апеляційне оскарження, передбачене статтею 2 Протоколу № 7 .

4. 14 жовтня 2013 року про вищезазначені скарги було повідомлено Уряд, а решту скарг у заяві визнано неприйнятними.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

5. Заявниця народилася у 1948 році та проживає у м. Києві.

6. 24 серпня 2011 року під час святкових урочистостей з нагоди Дня незалежності України за участі Президента України, яким на той час був пан Янукович, відбулася офіційна церемонія покладання вінка до пам’ятника Тарасу Шевченку - відомому українському поету та громадському діячу.

7. Заявниця, член опозиційної партії "Батьківщина", брала участь у публічному зібранні, організованому цією партією з нагоди Дня Незалежності. За твердженнями заявниці, початок мітингу було відкладено через вищезазначену офіційну церемонію покладання вінка.

8. Після церемонії заявниця підійшла до покладеного п. Януковичем вінка та відірвала частину стрічки з написом "Президент України В.Ф. Янукович", не пошкодивши сам вінок. Цим вона хотіла висловити свою позицію, що через низку причин п. Янукович не може називатися Президентом України.

9. У матеріалах справи містяться кілька копій знімків заявниці за вищезазначених обставин. На чотирьох із них її видно біля вінка, коли вона, не змінюючи його положення, обережно та зосереджено відривала від нього стрічку. На іншому знімку заявниця тримає перед собою вже відірвану стрічку і чи то сміється, чи то щось каже. Біля неї багато людей. На останньому знімку заявниця, як видається, намагається розірвати стрічку. На її обличчі виражено чи то напруження, чи то зневагу.

10. Дії заявниці було зафіксовано на відеокамеру одним із працівників міліції, який відповідав за підтримання громадського порядку. Вищезазначені знімки також могли бути зроблені працівниками міліції.

11. Того ж дня вищезазначений працівник міліції встановив особу заявниці та доповів своєму керівництву про подію.

12. 25 серпня 2011 року заявницю було затримано (менше ніж на три години - див. пункт 16) та доправлено до Шевченківського районного управління Головного Управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві, де було складено протокол, у якому зазначалося, що її дії становили дрібне хуліганство і порушували статтю 173 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Заявниця, якій не дозволили порадитися з адвокатом, відмовилася підписувати цей протокол.

13. 30 серпня 2011 року Шевченківський районний суд м. Києва, на засіданні якого були присутні заявниця та захисник, якого вона тим часом найняла, визнав заявницю винною у вчиненні дрібного хуліганства у зв’язку з подією 24 серпня 2011 року та наклав на неї стягнення у вигляді адміністративного арешту строком на десять діб. Суд пояснив, що він вирішив застосувати таке покарання з огляду на характер вчиненого правопорушення, цинічне ставлення заявниці та невизнання нею своєї провини. Під час судового засідання заявниця стверджувала, що вона висловила свою громадянську позицію і що вона не псувала вінок, а лише відірвала шматок стрічки, щоб показати її своїм дітям, онукам та знайомим, які голосували за п. Януковича.

14. Того ж дня захисник заявниці подав від її імені апеляційну скаргу. Він стверджував, що дії заявниці були вираженням її громадянської позиції і вони не були скоєні з хуліганських мотивів та не мали на меті порушення громадського порядку або спокою громадян. В апеляційній скарзі також були посилання на статтю 10 Конвенції та практику Суду, згідно з якими термін "вираження поглядів" стосувався не лише слів, але й дій, вчинених з метою передати певне послання або інформацію. Посилаючись на пункт 16 постанови Пленуму Верховного Суду України № 10 від 22 грудня 2006 року (див. пункт 18), захисник також стверджував, що накладене стягнення було надмірно суворим.

15. 21 вересня 2011 року апеляційний суд м. Києва під час засідання, на якому були присутні два захисники заявниці, своєю остаточною постановою залишив рішення суду першої інстанції без змін. На той час заявниця вже відбула своє покарання у повному обсязі.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

А. Кодекс України про адміністративні правопорушення 1984 року (зі змінами, внесеними 24 вересня 2008 року)

16. У відповідних положеннях Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - Кодекс) зазначено таке:

Стаття 32. Адміністративний арешт

"Адміністративний арешт установлюється і застосовується лише у виняткових випадках за окремі види адміністративних правопорушень на строк до п’ятнадцяти діб. ...".

Стаття 173. Дрібне хуліганство

"Дрібне хуліганство, тобто нецензурна лайка в громадських місцях, образливе чіпляння до громадян та інші подібні дії, що порушують громадський порядок і спокій громадян, - тягне за собою накладення штрафу від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк від одного до двох місяців з відрахуванням двадцяти процентів заробітку, а в разі, якщо за обставинами справи, з урахуванням особи порушника, застосування цих заходів буде визнано недостатнім, - адміністративний арешт на строк до п’ятнадцяти діб.".

Стаття 263. Строки адміністративного затримання

"Адміністративне затримання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, може тривати не більш як три години.".

Стаття 287. Право оскарження постанови по справі про адміністративне правопорушення

"Постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено особою, щодо якої її винесено, а також потерпілим.

Постанова районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду про накладення адміністративного стягнення може бути оскаржена в порядку, визначеному цим Кодексом.".

Стаття 289. Строк оскарження постанови по справі про адміністративне правопорушення

"Скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови.".

Стаття 294. Набрання постановою судді у справі про адміністративне правопорушення законної сили та перегляд постанови

"Постанова судді у справах про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги чи протесту прокурора, за винятком постанов про застосування стягнення, передбаченого статтею 32 цього Кодексу. ...

Апеляційний перегляд здійснюється суддею апеляційного суду протягом двадцяти днів з дня надходження справи до суду. ...

Постанова апеляційного суду ... оскарженню не підлягає. ...".

Стаття 296. Наслідки скасування постанови із закриттям справи про адміністративне правопорушення

"... Відшкодування шкоди, заподіяної громадянинові незаконним накладенням адміністративного стягнення у вигляді адміністративного арешту ... провадиться в порядку, встановленому законом.".

17. Згідно з Науково-практичним коментарем до Кодексу України про адміністративні правопорушення (Р.А. Калюжний, А.Т. Комзюк, О.О. Погрібний та ін.; К.: Всеукраїнська асоціація видавців Правова єдність, 2008, стор. 404-405), "інші подібні дії" у розумінні статті 173 є надзвичайно різноманітними. Вони включають в себе, але не обмежуються, вторгнення в громадські місця всупереч забороні певних осіб, які слідкують за порядком; безпідставне порушення спокою громадян телефонними дзвінками, лихослів’я по телефону; співання непристойних пісень; вигуки, свист під час демонстрації кінофільмів; ґвалт, крики з хуліганських мотивів біля вікон громадян у нічний час; справляння природних потреб у не відведених для цього місцях; поява у громадському місці в оголеному вигляді; самовільна без потреби зупинка комунального транспорту; нанесення непристойних малюнків на тротуари, стіни, паркани, двері чи вчинення написів нецензурного змісту; неправдиве повідомлення про смерть родичів, знайомих, якщо це не призвело до тяжких наслідків; грубе порушення черг, яке супроводжується ображенням громадян та проявленням неповаги до них; знищення або пошкодження з хуліганських мотивів якого-небудь майна у незначних розмірах тощо.

В. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 10 "Про судову практику у справах про хуліганство"

18. Згідно з пунктом 16 під час вирішення питань щодо накладання застосовних за статтею 173 Кодексу України про адміністративні правопорушення стягнень суддя повинен у кожному окремому випадку враховувати характер учиненого правопорушення, дані про особу порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом’якшують чи обтяжують відповідальність. Щодо осіб, які займаються суспільно корисною працею і позитивно характеризуються за місцем роботи, навчання та проживання, необхідно застосовувати, як правило, не арешт, а інші адміністративні стягнення, а також заходи громадського впливу.

С. Закон України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" (далі - Закон про відшкодування)

19. У відповідних положеннях зазначено таке:

Стаття 1

"Відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок:

…

2) незаконного застосування адміністративного арешту ...;

…".

Стаття 2

"Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках:

…

4) закриття справи про адміністративне правопорушення.".

Стаття 3

У наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються):

1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій;

4) суми, сплачені громадянином у зв’язку з поданням йому юридичної допомоги;

5) моральна шкода.".

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 10 КОНВЕНЦІЇ

20. Заявниця скаржилася на порушення її права на свободу вираження поглядів за статтею 10 Конвенції, в якій зазначено таке:

"1. Кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств.

2. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов’язане з обов’язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.".

А. Прийнятність

21. Уряд стверджував, що ця частина заяви має бути відхилена через невичерпання національних засобів юридичного захисту відповідно до пункту 1 статті 35 Конвенції. Відповідно Уряд стверджував, що заявниця не пояснила ані під час засідання суду першої інстанції, ані у своїй апеляційній скарзі, яку саме "громадську позицію" вона хотіла висловити відриванням частини стрічки на вінку і як застосоване до неї адміністративне стягнення порушило її право на свободу вираження поглядів.

22. Заявниця не погодилася з цим та заявила, що прямо порушила ці питання у своїй апеляційній скарзі.

23. Суд повторює, що відповідно до пункту 1 статті 35 Конвенції Суд може розглядати заяву лише після вичерпання всіх національних засобів юридичного захисту. Правило вичерпання національних засобів юридичного захисту зазвичай вимагає, щоб скарги, які згодом подаватимуться до Суду, спочатку подавали до національних судів, принаймні по суті та відповідно до формальних вимог і строків, встановлених національним законодавством (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справах "Кардо проти Франції" (Cardot v. France), від 19 березня 1991 року, п. 34, Series А № 200, та "Ельчі та інші проти Туреччини" (Elci and Others v. Turkey), заяви № 23145/93 та № 25091/94, п. 604 та п. 605, від 13 листопада 2003 року).

24. Зважаючи на документи з матеріалів справи, Суд не має сумнівів, що заявниця подала відповідну скаргу відповідно до усіх формальностей на національному рівні перед тим, як подати її до Суду. Оцінка повноти або розумності її аргументації на підтвердження цієї скарги призведе до надмірно обмежувального тлумачення вимоги щодо вичерпання. Тому Суд відхиляє це заперечення Уряду,

25. Суд також зазначає, що ця скарга не є ані явно необґрунтованою у розумінні підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції, ані неприйнятною з будь-яких інших підстав. Тому вона має бути визнана прийнятною.

В. Суть

1. Доводи сторін

26. Заявниця стверджувала, що, відірвавши від покладеного п. Януковичем вінка стрічку з написом "Президент України В.Ф. Янукович", вона висловила свою цілковиту незгоду з його політикою, включаючи утиски опозиції. За її твердженнями, цей вчинок також мав на меті виразити її протест проти ув’язнення опозиційного лідера пані Юлії Тимошенко. Більше того, заявниця прагнула показати своє розчарування обмеженнями, встановленими для громадськості у зв’язку із заходами по забезпеченню безпеки п. Януковича під час проведення офіційної церемонії покладання вінка. Вона наголошувала, що не пошкоджувала вінок та не порушувала громадський порядок.

27. Заявниця також стверджувала, що її вчинку не було надано правильну юридичну кваліфікацію, оскільки він не становив яку-небудь форму хуліганства.

28. Насамкінець вона стверджувала, що її арешт строком на десять діб був абсолютно непропорційним правопорушенню, у вчиненні якого її обвинувачено.

29. Уряд стверджував, що заявниця ніколи зрозуміло не пояснювала, що саме вона прагнула виразити своїм вчинком. У будь-якому разі, Уряд наполягав на тому, що її було притягнуто до відповідальності не за незгоду з політикою або політичною діяльністю Президента Януковича, а за те, що вона відірвала стрічку з покладеного ним вінка.

30. Уряд вважав, що національні суди здійснили всебічну та вірну юридичну і фактологічну оцінку дій заявниці і що застосоване до неї стягнення було розумним та пропорційним.

2. Оцінка Суду

(a) Загальні принципи, встановлені практикою Суду

31. Згідно з усталеною практикою Суду, свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 статті 10 Конвенції, є однією з важливих засад демократичного суспільства і однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції свобода вираження поглядів стосується не тільки "інформації" чи "ідей", які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або несерйозні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає "демократичного суспільства". Крім того, стаття 10 захищає не тільки зміст ідей і інформації, що виражаються, але і форму їх поширення (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справах "Обершлік проти Австрії (№ 1)" (Oberschlick v. Austria (no. 1)), від 23 травня 1991 року, п. 57, Series А № 204, та ""Women On Waves" та інші проти Португалії" ("Women On Waves" and Others v. Portugal), заява № 31276/05, л. 29 та п. 30, від 3 лютого 2009 року).

32. Як вказано у статті 10 Конвенції, здійснення свободи вираження поглядів, яку захищає ця стаття, може підлягати обмеженням, які, проте, мають бути чітко роз’яснені, а потреба в них переконливо встановлена (див. рішення у справі "Штолль проти Швейцарії" (Stoll v. Switzerland) [ВП], заява № 69698/01, п. 101, ECHR 2007-V).

33. Для того, щоб втручання було виправданим за статтею 10 Конвенції, воно має бути "встановленим законом", переслідувати одну або більше легітимних цілей, зазначених у другому пункті цього положення, та бути "необхідним в демократичному суспільстві" - тобто пропорційним переслідуваній меті (див., наприклад, рішення від 23 вересня 1998 року у справі "Стіл та інші проти Сполученого Королівства" (Steel and Others v. the United Kingdom), п. 89, Reports of Judgments and Decisions 1998-VII).

34. При оцінці пропорційності втручання слід враховувати, серед інших чинників, характер та суворість застосованих стягнень (див. рішення у справах "Джейлан проти Туреччини" (Ceylan v. Turkey) [ВП], заява № 23556/94, п. 37, ECHR 1999-IV, "Таммер проти Естонії" (Tammer v. Estonia), заява № 41205/98, п. 69, ECHR 2001-I, та "Скалка проти Польщі" (Skalka v. Poland), заява № 43425/98, п. 38, від 27 травня 2003 року). Більше того, Суд повинен особливо ретельно розглядати справи, у яких стягнення, застосовані національними органами влади за ненасильницьку поведінку, включають у себе покарання у вигляді позбавлення волі (див. рішення від 15 травня 2014 року у справі "Тараненко проти Росії" (Taranenko v. Russia), заява № 19554/05, п. 87).