Це рішення набуло статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Мала проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

Марк Віллігер (<…>), Голова,

Ангеліка Нуссбергер (<…>),

Боштьян М. Зупанчіч (<…>),

Енн Пауер-Форд (<…>),

Ганна Юдківська (<…>),

Хелена Єдерблом (<…>),

Алеш Пейхал (<…>), судді,

та Клаудія Вестердік (<…>), Секретар секції,

після обговорення за зачиненими дверима 3 червня 2014 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справу було розпочато за заявою (№ 4436/07), яку 4 січня 2007 року подала до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянка України пані Анжела Володимирівна Мала (далі - заявниця).

2. Інтереси заявниці представляла пані Каплунова С.М. - юрист, яка практикує у м. Запоріжжі. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений - п. Н. Кульчицький.

3. Заявниця скаржилася на те, що провадження у національних судах за позовами, поданими нею до її колишнього чоловіка щодо невиплачених їй аліментів та неустойки, було несправедливим.

4. 2 січня 2012 року про заяву повідомили Уряд.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

5. Заявниця народилася у 1968 році та проживає у м. Запоріжжі.

6. 4 січня 1994 року Ленінський районний суд м. Запоріжжя постановив, що колишній чоловік заявниці, С., має виплачувати їй аліменти на її доньку, яка проживає із заявницею.

А. Розрахунки державної виконавчої служби щодо заборгованості за аліментами

7. За розрахунком державної виконавчої служби від 24 січня 2006 року несплачена заявниці заборгованість станом на цю дату становила 7546 грн (станом на час подій це становило приблизно 1200 євро), з яких 2052 грн (приблизно 330 євро) становила заборгованість за 2005 рік. Обчислення державної виконавчої служби ґрунтувалися на середньостатистичних показниках заробітної платні по району, де проживав С., оскільки станом на час подій він був безробітним.

8. 1 квітня 2006 року той самий представник державної виконавчої служби склав новий розрахунок, в якому оцінювалася повна сума заборгованості станом на 31 березня 2006 року у розмірі 667,50 грн. Заборгована за 2005 рік сума оцінювалася у 480 грн. Державна виконавча служба повторно обчислила раніше встановлений розмір на основі наданого колишнім чоловіком заявниці звіту суб’єкта малого підприємництва - фізичної особи - платника єдиного податку за останній квартал 2005 року, з якого було видно, що за цей період він заробив 3000 грн. Якщо розглядати цю суму як реальний дохід за увесь рік, вона була меншою за середню заробітну платню, яка у такому разі мала братися за основу для обчислення заборгованості.

9. 4 квітня 2006 року розрахунок від 1 квітня 2006 року було надано заявниці, яка мала десять днів для його оскарження.

10. 11 квітня 2006 року заявниця спробувала оскаржити до Хортицького районного суду м. Запоріжжя (далі - Хортицький суд) точність обчислень у розрахунку.

11. 24 травня 2006 року Хортицький суд задовольнив її скаргу та визнав розрахунок недійсним, як такий, що є неправильним. Він дійшов висновку, що державна виконавча служба не мала жодних підстав для відходу від попереднього обчислення, оскільки наданий С. звіт суб’єкта малого підприємництва - фізичної особи - платника єдиного податку охоплював лише останній квартал 2005 року. У зв’язку з тим, що сторони не подавали апеляційні скарги, постанова набрала законної сили.

12. 6 червня 2006 року державна виконавча служба склала інший розрахунок, згідно з яким невиплачена заявниці заборгованість за аліментами станом на цю дату становила 7671 грн, з яких 2358 грн становила заборгованість за 2005 рік.

13. 29 червня 2006 року державна виконавча служба повторно оцінила заборгованість, не сплачену С. заявниці, дійшовши висновку, що станом на 1 червня 2006 року вона становить 6606 грн (оскільки С. здійснив кілька виплат протягом цього року), із яких 2358 грн становила заборгованість за 2005 рік.

14. 19 жовтня 2006 року державна виконавча служба закінчила виконавче провадження зі стягнення аліментів, оскільки 2 жовтня того року донька заявниці досягла повноліття. Державна виконавча служба України оцінила невиплачену заборгованість станом на 2 жовтня 2006 року на рівні 8637,32 грн (що становило станом на час подій приблизно 1300 євро), заборгована сума за 2005 рік залишилася незмінною (2358 грн, що становило приблизно 330 євро). Ані заявниця, ані її колишній чоловік не оскаржили цей розрахунок.

B. Стягнення неустойки (перше провадження)

15. 26 січня 2006 року заявниця подала цивільний позов до С. щодо стягнення з нього неустойки за прострочення виплати аліментів. Вона посилалася на розрахунок державної виконавчої служби від 24 січня 2006 року (див. пункт 7).

16. 16 березня 2006 року за клопотанням заявниці суд відклав своє судове засідання для виклику до суду представника державної виконавчої служби, який склав вищезазначений розрахунок. С. не заперечував проти цього, але заявив, що вимагає перерахунку заборгованості перед заявницею.

17. 3 квітня 2006 року Хортицький суд частково задовольнив вимоги заявниці та стягнув на її користь 141,58 грн (приблизно 22 євро) неустойки, яку мав сплатити їй колишній чоловік. Оскільки йшлося про заборгованість за 2005 рік, обчислення ґрунтувалося на розрахунку державної виконавчої служби від 1 квітня 2006 року (див. пункт 8), наданому державною виконавчою службою в судовому засіданні 3 квітня 2006 року. Взявши до уваги пояснення державної виконавчої служби щодо підстав для перерахунку, суд вирішив, що вищезазначений розрахунок має пріоритет над розрахунком від 24 січня 2006 року, на який посилалася заявниця. Згідно з протоколом судового засідання, заявниця не заперечувала проти закінчення розгляду справи по суті, але наполягала на тому, що суд має покладатися на наведений нею розрахунок.

18. 12 квітня 2006 року заявниця оскаржила це рішення, стверджуючи, що суд необґрунтовано послався на розрахунок від 1 квітня 2006 року, про що вона дізналася лише 3 квітня, у день, коли суд постановив рішення. Вона також вказувала на те, що до наступного дня (4 квітня 2006 року) відповідний розрахунок їй офіційно не надавався і вона оскаржила його у встановленому порядку (див. пункти 9 та 10).

19. 23 травня 2006 року апеляційний суд Запорізької області (далі - апеляційний суд) залишив рішення Хортицького суду від 3 квітня 2006 року без змін. Не наводячи подальших деталей, він вирішив, що суд першої інстанції правильно посилався на розрахунок державної виконавчої служби від 1 квітня 2006 року.

20. Заявниця оскаржила рішення від 3 квітня та ухвалу від 23 травня 2006 року у касаційному порядку, вимагаючи їхнього скасування та проведення нового розгляду справи. Вона скаржилася на те, що суди без жодних пояснень залишили без уваги представлений нею ключовий доказ - розрахунок державної виконавчої служби від 24 січня 2006 року. Він не оскаржувався сторонами і набрав законної сили. Вона повторювала аргументи зі своєї апеляційної скарги щодо розрахунку державної виконавчої служби від 1 квітня 2006 року (див. пункт 18), підкреслюючи, що її скарга щодо розрахунку була успішною, і 24 травня 2006 року його було визнано недійсним.

21. 21 листопада 2006 року Верховний Суд України на засіданні у складі одного судді відмовив заявниці у відкритті касаційного провадження у справі. Його пояснення зводилось до твердження, що касаційна скарга була необґрунтованою і викладені у ній аргументи не вимагали перевірки матеріалів справи. Суд посилався на частину третю статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (див. пункт 29).

C. Стягнення заборгованості (друге провадження)

22. 21 листопада 2006 року заявниця звернулася до Хортицького суду із цивільним позовом до свого колишнього чоловіка, вимагаючи стягнення аліментів в розмірі, визначеному розрахунком державної виконавчої служби від 19 жовтня 2006 року (див. пункт 14), із урахуванням встановленого індексу інфляції, а також трьох відсотків річних від простроченої суми.

23. 2 січня 2007 року суд відмовив у задоволенні позовних вимог заявниці. Він постановив, що державна виконавча служба вже визначила несплачену заборгованість, яку мав сплатити С. (8637,32 грн - див. пункт 14), і заявниця не має права на жодну індексацію та нарахування трьох відсотків річних від простроченої суми.

24. Після оскарження заявницею 26 квітня 2007 року апеляційний суд скасував рішення та зобов’язав колишнього чоловіка заявниці виплатити їй 4964 грн заборгованості (приблизно 740 євро). Щодо заборгованості за 2005 рік він посилався на рішення Хортицького суду від 3 квітня 2006 року, що ґрунтувалося на розрахунку державної виконавчої служби від 1 квітня 2006 року (див. пункти 8 та 17).

25. Заявниця оскаржила це рішення у касаційному порядку. Вона стверджувала, що остаточна сума заборгованих їй С. аліментів станом на 2 жовтня 2006 року становить 8637,32 грн (приблизно 1290 євро). Заявниця наголошувала на тому, що сторони не оскаржували точність цього обчислення. Проте апеляційний суд вирішив посилатися на більш ранній розрахунок державної виконавчої служби від 1 квітня 2006 року, який після подання нею скарги 24 травня 2006 року був визнаний Хортицьким судом недійсним.

26. 19 липня 2007 року Верховний Суд України, засідаючи у складі одного судді, відмовив у порушенні касаційного провадження. Його обґрунтування було таким самим, як і в ухвалі від 21 листопада 2006 року (див. пункт 21).

D. Інші провадження

27. 28 квітня 2006 року заявниця звернулася до Хортицького суду з позовом, вимагаючи збільшення розміру аліментів, що мали бути виплачені її колишнім чоловіком, починаючи із зазначеної дати.

28. 20 червня 2006 року суд частково задовольнив її позов та визначив розмір щомісячних аліментів на рівні 165 грн, що мали сплачуватися, починаючи з 3 травня, до 2 жовтня того року - дати, коли їхня донька досягала повноліття. Це рішення не оскаржувалося і набрало законної сили.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО, ЧИННЕ СТАНОМ НА ЧАС ПОДІЙ

А. Цивільний процесуальний кодекс України (набрав чинності 1 січня 2005 року)

29. У відповідних положеннях зазначено таке:

Стаття 213: Законність і обґрунтованість рішення суду

"1. Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

2. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

3. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.".

Стаття 328: Відкриття касаційного провадження у справі

"…

3. Суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо:

... (5) касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи. ...".

Стаття 335: Межі розгляду справи судом касаційної інстанції

"1. Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими...

2. Касаційний суд перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

3. Суд не обмежений доводами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення.".

Стаття 336: Повноваження суду касаційної інстанції

"1. За наслідками розгляду касаційної скарги на рішення суд касаційної інстанції має право:

(1) постановити ухвалу про відхилення касаційної скарги і залишення рішення без змін;

(2) постановити ухвалу про повне або часткове скасування рішення і передати справу на новий розгляд до суду першої або апеляційної інстанції;

(3) постановити ухвалу про скасування рішення апеляційного суду і залишити в силі судове рішення суду першої інстанції, що було помилково скасоване апеляційним судом;

(4) постановити ухвалу про скасування судових рішень і закрити провадження в справі або залишити заяву без розгляду;

(5) скасувати судові рішення і ухвалити нове рішення або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд...".

30. У виданні " Цивільний процесуальний кодекс України : Науково-практичний коментар." - (У 2 т. / За заг. ред. С.Я. Фурси. - К.: Видавець Фурса С.Я: КНТ, 2007) щодо статті 335 зазначено таке:

"...перевіряючи застосовування норм ЦПК цими судами згідно з касаційною скаргою, суд касаційної інстанції зобов’язаний перевіряти обґрунтованість рішення суду, оскільки ця вимога має процесуальний характер і встановлена ст. 213 ЦПК".

B. Сімейний кодекс України 2002 року

31. У відповідній частині статті 194, що стосується відшкодування заборгованості за аліментами, зазначено таке:

"4. Заборгованість за аліментами стягується незалежно від досягнення дитиною повноліття...".

C. Закон України "Про виконавче провадження" 1999 року

32. У відповідних положеннях зазначено таке:

Стаття 37: Закінчення виконавчого провадження

"Виконавче провадження підлягає закінченню у випадках:

... (6) закінчення передбаченого законом строку для даного виду стягнення; ...".

І. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ

33. Заявниця скаржилася на несправедливість першого та другого проваджень. Вона посилалася на пункт 1 статті 6 Конвенції, у відповідній частині якого зазначено таке:

"Кожен має право на справедливий ... розгляд його справи ... судом, ..., який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру...".

А. Прийнятність

34. Уряд стверджував, що заявниця не вичерпала національні засоби юридичного захисту у зв’язку зі своєю скаргою на несправедливість першого провадження.

35. За твердженнями Уряду, якщо вона не хотіла, щоб суди посилалися на розрахунок державної виконавчої служби від 1 квітня 2006 року, вона могла вимагати зупинення провадження до вирішення справи за її скаргою щодо цього розрахунку.

36. Уряд продовжував стверджувати, що оскільки заявниця не зверталася з такими клопотаннями, ніщо не заважало судам першої та апеляційної інстанцій посилатися на розрахунок, який все ще був дійсним станом на день, коли було постановлено рішення.

37. Заявниця загалом не погодилася із твердженнями Уряду.

38. Суд повторює, що правило вичерпання національних засобів юридичного захисту, яке міститься в пункті 1 статті 35 Конвенції, зобов’язує заявників спочатку використати зазвичай доступні й достатні засоби юридичного захисту в національній юридичній системі, щоб домогтися відшкодування за стверджувані порушення. Існування таких засобів юридичного захисту має бути достатньо точним як в теорії, так і на практиці, оскільки без цього їм бракуватиме належної доступності та ефективності (див. рішення від 16 вересня 1996 року у справі "Акдівар та інші проти Туреччини" (Akdivar and Others v. Turkey), пп. 65-66, Reports of Judgments and Decisions 1996-IV).

39. Суд неодноразово розглядав питання вичерпання національних засобів юридичного захисту у контексті цивільного провадження в Україні. Він вирішував, що за умов чинного процесуального законодавства звернення до апеляційного суду та Верховного Суду України у якості суду касаційної інстанції становлять ефективні засоби юридичного захисту, що мають бути вичерпані до подачі заяви до Суду (див., наприклад, ухвали щодо прийнятності у справах "Воробйова проти України" (Vorobyeva v. Ukraine), заява № 27517/02, від 17 грудня 2002 року; "Балюк проти України" (Balyuk v. Ukraine), заява № 17696/02, від 6 вересня 2005 року; "Головко проти України" (Golovko v. Ukraine), заява № 39161/02, п. 43, від 1 лютого 2007 року, та "Бащенко проти України" (Bashenko v. Ukraine), заява № 61484/10, від 3 квітня 2012 року).