Це рішення набуло статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Хабровські проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

Марк Віллігер, Голова,

Ангеліка Нуссбергер,

Боштьян М. Зупанчіч,

Енн Пауер-Форд,

Ганна Юдківська,

Хелена Єдерблом,

Алеш Пейхал, судді,

та Клаудія Вестердік, Секретар секції,

після обговорення за зачиненими дверима 11 грудня 2012 року виносить таке рішення, яке було ухвалено у той день:

1. Справа була розпочата за заявою (N 61680/10), яку 19 жовтня 2010 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянин Республіки Польща п. Даріуш Хабровські (далі - заявник).

2. Заявника представляла пані Б. Возняк-Шиманек - юрист, яка практикує у м. Ченстохова, Республіка Польща. На останніх етапах провадження Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений - пан Н. Кульчицький з Міністерства юстиції. Уряд Республіки Польща скористався своїм правом взяти участь у справі в якості третьої сторони відповідно до пункту 1 статті 36 Конвенції і його представляв його Уповноважений - п. Й. Воласєвич з Міністерства закордонних справ.

3. Заявник, зокрема, стверджував, що органи влади України не виконали судове рішення про повернення до Республіки Польща його викраденої дитини.

4. 27 вересня 2011 року заява була комунікована Уряду.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

5. Заявник народився у 1971 році та проживає у м. Ченстохова, Республіка Польща.

6. 30 січня 1997 року заявник одружився з М., громадянкою Республіки Польща. 20 червня 1997 народилася їхня донька К.

7. У вересні 2008 року М. звернулася до окружного суду м. Ченстохова з позовом про розірвання шлюбу. У ході цього провадження 2 березня 2009 року суд виніс постанову, що забороняла К. залишати Республіку Польща. Проте у цю ж дату М. та К. виїхали з Республіки Польща до України. Вони оселилися у м. Івано-Франківську.

8. 21 березня 2009 року заявник подав позов до своєї дружини з метою забезпечення повернення їхньої доньки до Республіки Польща відповідно до Гаазької Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей від 25 жовтня 1980 року (далі - Гаазька Конвенція 1980 року).

9. 1 грудня 2009 року Івано-Франківський міський суд відмовив у задоволенні позовних вимог заявника.

10. 4 лютого 2010 року апеляційний суд Івано-Франківської області скасував рішення суду першої інстанції та зобов'язав повернути К. до Республіки Польща. У ту ж дату було видано виконавчий лист.

11. 5 лютого 2010 року державний виконавець відділу державної виконавчої служби Івано-Франківського міського управління юстиції постановив призначити примусове виконання виконавчого листа на 08:00 год. 8 лютого 2010 року.

12. 8 лютого 2010 року державний виконавець прибув за адресою прабабусі К. і виявив, що К. та М. там не було. Родичі повідомили державному виконавцю, що К. та М. виїхали з України і не сказали їм, коли повернуться.

13. 8 лютого 2010 року заявник звернувся з клопотанням про оголошення К. в розшук.

14. 9 лютого 2010 року державний виконавець звернувся до Івано-Франківського міського суду з поданням про оголошення К. у розшук та, якщо і коли її буде знайдено, про тимчасове тримання її у дитячому закладі, доки заявник приїде з Республіки Польща. 12 лютого 2010 року Івано-Франківський міський суд залишив без руху подання виконавця і надав йому час для виправлення недоліків у ньому.

15. 24 лютого 2010 року державний виконавець ще раз навідався до прабабусі К. і знову виявив, що М. та К. там не було. Їхні родичі стверджували, що не знали про їхнє місцезнаходження, але вони показали державному виконавцю довідку, яка вказувала на те, що К. була зареєстрована як амбулаторний пацієнт у міській дитячій лікарні.

16. 4 березня 2010 року державний виконавець постановив призначити примусове виконання виконавчого листа на 08:00 год. 5 березня 2010 року.

17. 5 березня 2010 року державний виконавець навідався до середньої школи N 3 і встановив, що К. була ученицею цієї школи, але того дня її не було, ймовірно, через хворобу, оскільки, як стверджувала її вчителька, дівчинка часто хворіла.

18. У той же день державний виконавець відвідав прабабусю К. і виявив, що М. та К. там не було, а їхнє місцезнаходження невідоме.

19. 10 березня 2010 року М. звернулася до відділу державної виконавчої служби Івано-Франківського міського управління юстиції з клопотанням про відстрочку виконання рішення суду від 4 лютого 2010 року з огляду на хворобу К.

20. 23 березня 2010 року державна виконавча служба звернулася до головного лікаря Івано-Франківської обласної дитячої клінічної лікарні (далі - обласна лікарня) з клопотанням про надання інформації стосовно лікування К., яке та отримувала в лікарні як амбулаторний пацієнт, і того, чи спричинить переривання цього лікування погіршення стану її здоров'я.

21. 25 березня 2010 року обласна лікарня повідомила, що К. була прийнята 10 березня 2010 року та отримувала лікування у центрі ранньої медико-соціальної реабілітації дітей з органічним ураженням нервової системи. Незважаючи на необхідність продовження лікування дівчинки, вважалося, що перерва у лікуванні не повинна була погіршити стан її здоров'я.

22. 25 березня 2010 року Верховний Суд України виніс ухвалу про відкриття касаційного провадження у цивільній справі заявника та зупинив виконання судового рішення від 4 лютого 2010 року до закінчення касаційного провадження.

23. 9 квітня 2010 року державна виконавча служба зупинила виконавче провадження відповідно до рішення Верховного Суду України від 25 березня 2010 року.

24. 21 квітня 2010 року Івано-Франківський міський відділ УМВС України в Івано-Франківській області повідомив державній виконавчій службі, що заявниця звернулася щодо іммігрування в Україну на постійне місце проживання.

25. 30 квітня 2010 року Верховний Суд України відхилив касаційну скаргу М. та залишив без змін рішення, постановлене апеляційним судом Івано-Франківської області 4 лютого 2010 року.

26. 19 травня 2010 року державна виконавча служба відновила виконавче провадження.

27. 9 червня 2010 року державний виконавець постановив призначити примусове виконання виконавчого листа на 08:20 год. 16 червня 2010 року.

28. 16 червня 2010 року державний виконавець відвідав прабабусю К. і знову виявив, що М. та К. там не було. За її твердженням, 10 червня 2010 року М. та К. виїхали на літні канікули, але вона не знала, де вони.

29. 7 липня 2010 року Міністерство юстиції України повідомило своєму Головному управлінню в Івано-Франківській області про те, що за інформацією, яку воно отримало від заявника, К. та М. проживали у м. Сімферополі у будинку бабусі К. У подальшому, 9 липня 2010 року, державна виконавча служба винесла постанову про закінчення виконавчого провадження, повідомлення про що (разом з виконавчим листом) було надіслано до Київського відділу державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції (далі - Київський відділ державної виконавчої служби).

30. 29 липня 2010 року державний виконавець Київського відділу державної виконавчої служби виніс постанову про відкриття виконавчого провадження у цьому районі.

31. Як стверджував заявник, він неодноразово звертався до органів влади України через Міністерство юстиції Республіки Польща з метою пришвидшення виконавчого провадження і повідомляв їм про те, що він отримував повідомлення від М., в яких вона погрожувала йому та заявляла, що він ніколи не побачить їхню доньку знову. Органи влади України або не інформували його про спроби, що були зроблені для виконання, або робили це у такий короткий строк, що він не міг брати у них участі. Наприклад, 3 серпня 2010 року йому повідомили про те, що 6 серпня 2010 року відбудеться примусове виконання судового рішення.

32. 9 вересня 2010 року державний виконавець відвідав бабусю К. та виявив, що М. та К. там не було. Як стверджується, 5 вересня 2010 року вони повернулися до прабабусі К. до Івано-Франківська. У подальшому прабабуся К. підтвердила це у письмовій заяві до Київського відділу державної виконавчої служби.

33. 10 вересня 2010 року державна виконавча служба винесла постанову про закінчення виконавчого провадження і направила виконавчий лист назад до Івано-Франківська.

34. 27 вересня 2010 року відділ державної виконавчої служби Івано-Франківського міського управління юстиції виніс повторну постанову про відкриття виконавчого провадження.

35. 11 жовтня 2010 року державний виконавець навідався за адресою, де мешкала прабабуся К., але ніхто не відповів. У той же день було призначено примусове виконання виконавчого листа на 08:00 год. 15 жовтня 2010 року.

36. 15 жовтня 2010 року державний виконавець знову навідався до будинку прабабусі К., але марно.

37. 26 жовтня 2010 року Ченстоховський суд Республіки Польща задовольнив позов про розірвання шлюбу заявника та М. Суд також надав заявникові батьківські права у повному обсязі щодо його доньки, у той час як його колишній дружині були надані обмежені батьківські права та зобов'язано сплачувати грошову виплату на утримання дитини.

38. 18 листопада 2010 року державна виконавча служба звернулася до Івано-Франківського міського суду з поданням про тимчасове поміщення доньки заявника до лікувального закладу або дитячого будинку на період до прибуття заявника до України з Республіки Польща.

39. 7 грудня 2010 року Івано-Франківський міський суд залишив подання державної виконавчої служби від 18 листопада 2010 року без руху та надав додатковий час для усунення деяких недоліків у ньому.

40. 20 грудня 2010 року державний виконавець навідався за адресою прабабусі К., але там ніхто не відповідав.

41. 13 січня 2011 року державна виконавча служба знову звернулася до Івано-Франківського міського суду із поданням про тимчасове поміщення доньки заявника до лікувального закладу або дитячого будинку на період до приїзду заявника до України з Республіки Польща.

42. 24 січня 2011 року Івано-Франківський міський суд повернув подання у зв'язку з непідсудністю справи.

43. 8 лютого 2011 року державний виконавець знову навідався за адресою прабабусі К. і знову марно.

44. 9 лютого 2011 року державна виконавча служба звернулася до апеляційного суду Івано-Франківської області з поданням про тимчасове поміщення доньки заявника до лікувального закладу або дитячого будинку на період до прибуття заявника до України з Республіки Польща.

45. 24 лютого 2011 року державний виконавець вдруге навідався до школи N 3 в Івано-Франківську і виявив, що К. залишила школу 27 серпня 2010 року, оскільки вона переїхала до Сімферополя. У той же день державний виконавець відвідав прабабусю К. і виявив, що К. не поживає за цією адресою з літа 2010 року, оскільки вона переїхала до Автономної Республіки Крим.

46. 25 лютого 2011 року державна виконавча служба звернулася до управління освіти і науки виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради із запитом про те, чи відвідує К. школу в Івано-Франківській області.

47. 28 лютого 2011 року Управління освіти і науки виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради повідомило державну виконавчу службу про те, що К. більше не є ученицею жодної з підпорядкованих йому освітніх установ і що М. забрала з середньої школи N 3 шкільну справу К. у серпні 2010 року, тому що вона та її донька переїжджали до іншої області.

48. 3 березня 2011 року апеляційний суд Івано-Франківської області провів судове засідання з метою розгляду подання державної виконавчої служби від 9 лютого 2011 року про тимчасове поміщення К. до лікувального закладу або дитячого будинку. 4 березня 2011 року за вказівкою суду державна виконавча служба звернулася з листом до притулку для дітей з клопотанням надати письмову згоду на розміщення в ньому К. на період до прибуття заявника до України з Республіки Польща. У той же день згода була надана.

49. 10 березня 2011 року державна виконавча служба звернулася до Головного управління освіти і науки Івано-Франківської обласної державної адміністрації із запитом, чи відвідувала у той час К. школу в Івано-Франківській області.

50. 14 березня 2011 року державна виконавча служба звернулася із запитом щодо місця проживання М. та К. до адресно-довідкового сектору УМВС України в Івано-Франківській області.

51. 15 березня 2011 року апеляційний суд Івано-Франківської області задовольнив подання відділу державної виконавчої служби Івано-Франківського міського управління юстиції про тимчасове поміщення К. до притулку для дітей Івано-Франківської обласної державної адміністрації на період примусового виконання судового рішення від 4 лютого 2010 року.

52. 21 березня 2011 року адресно-довідковий сектор УМВС України в Івано-Франківській області повідомив, що М. була зареєстрована як така, що проживала за адресою її бабусі у м. Івано-Франківську до 28 грудня 2005 року, до виїзду до Республіки Польща, а К. була зареєстрована як така, що проживала в Івано-Франківській області.

53. 25 березня 2011 року державна виконавча служба зробила інший запит до Головного управління освіти і науки Івано-Франківської обласної державної адміністрації щодо того, чи відвідувала К. у той час школу в Івано-Франківській області. 29 березня 2011 року Головне управління надало негативну відповідь.

54. 30 березня 2011 року державний виконавець навідався за адресою прабабусі К., але там ніхто не відповідав. Сусіди стверджували, що вони не бачили К. за цією адресою з літа 2010 року.

55. 8 квітня 2011 року державна виконавча служба звернулася до управління освіти і науки Сімферопольської міської ради з вимогою надати інформацію про те, чи відвідувала К. школу у той час в цьому місті.

56. Листом від 27 квітня 2011 року управління освіти і науки Сімферопольської міської ради повідомило, що на той час донька заявника відвідувала середню школу N 12 у м. Сімферополі. Ця інформація також була підтверджена 6 травня 2011 року адміністрацією вищезазначеної школи.

57. У подальшому, 10 травня 2011 року державний виконавець відділу державної виконавчої служби Івано-Франківського міського управління юстиції виніс постанову про закінчення виконавчого провадження та передав виконавчий лист для подальшого виконання до Київського відділу державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції.

58. 20 травня 2011 року Київський відділ державної виконавчої служби відкрив виконавче провадження.

59. 26 травня 2011 року державний виконавець навідався до середньої школи N 12 і виявив, що за клопотанням М. з огляду на сімейні обставини К. тимчасово відсутня у школі з 5 травня до 15 червня 2011 року.

60. 27 травня 2011 року державний виконавець відвідав бабусю К. у Сімферополі і дізнався, що М. та К. поїхали до Івано-Франківська.

61. 31 травня 2011 року державна виконавча служба Сімферопольського міського управління юстиції звернулася до державної виконавчої служби Івано-Франківського міського управління юстиції з проханням перевірити те, чи проживали М. та К. в Івано-Франківську у той час.

62. 9 червня 2011 року виконавець відділу державної виконавчої служби Івано-Франківського міського управління юстиції відвідав прабабусю К. і йому було повідомлено, що М. та К. не проживали там з літа 2010 року.

63. 15 червня 2011 року виконавець відділу державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції повторно відвідав бабусю К., але не виявив М. або К. за цією адресою.

64. 16 червня 2011 року державний виконавець звернувся до Київського районного суду міста Сімферополь з поданням про оголошення М. та К. у розшук.

65. 20 червня 2011 року суд оголосив у розшук М. та надіслав ухвалу на виконання до Київського районного відділу СМУ ГУМВС України у АР Крим.

66. 23 червня 2011 року виконавець відділу державної виконавчої служби Івано-Франківського міського управління юстиції відвідав прабабусю К., яка сказала (що було підтверджено деякими її сусідами), що М. та К. знаходилися у Сімферополі.

67. 30 червня 2011 року відділ державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції зупинив виконавче провадження до закінчення розшуку М. та повідомив сторони про це рішення.

68. 1 липня 2011 року Київський районний суд міста Сімферополь оголосив у розшук К. і надіслав ухвалу для виконання до Київського районного відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим.

69. 27 липня 2011 року К. надіслала виконуючому обов'язки начальника служби у справах дітей Київської районної ради міста Сімферополь заяву, в якій вона згідно з частиною 3 статті 160 Сімейного кодексу (див. пункт 81 нижче) висловила своє бажання жити зі своєю матір'ю за адресою її бабусі у Сімферополі.

70. 1 серпня 2011 року та 12 вересня 2011 року державна виконавча служба зверталася до Київського районного відділу ГУ МВС України в АР Крим щодо того, чи були якісь результати розшуку М. та К.

71. 14 вересня 2011 року державна виконавча служба передала до Київського районного відділу ГУ МВС України в АР Крим лист Посольства Республіки Польща, в якому заявлялося, що К. могла проживати у сусідів її бабусі.

72. 12 жовтня 2011 року державна виконавча служба звернулася до Київського районного відділу ГУ МВС України в АР Крим щодо результатів розшуку М. та К.

73. 13 жовтня 2011 року Київський районний відділ ГУ МВС України в АР Крим повідомив державній виконавчій службі про те, що його працівники відвідали бабусю К. і виявили, що К. проживала разом з нею за цією адресою приблизно рік, протягом цього часу вона навчалася у Сімферопольській середній школі N 12. Після отримання цієї інформації 14 жовтня 2011 року державна виконавча служба відновила виконавче провадження.

74. 14 жовтня 2011 року державна виконавча служба звернулася до апеляційного суду Івано-Франківської області із заявою щодо надання роз'яснення про подальше виконання рішення від 4 лютого 2010 року, оскільки на день, коли мало бути відновлене виконавче провадження, К. досягла чотирнадцятирічного віку та відповідно до частини 3 статті 160 Сімейного кодексу вона мала право обирати місце проживання на власний розсуд. Державна виконавча служба у той же день зупинила виконавче провадження до розгляду зазначеної заяви.

75. 17 листопада 2011 року апеляційний суд Івано-Франківської області розглянув заяву державної виконавчої служби від 14 жовтня 2011 року і відмовив у роз'ясненні рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 4 лютого 2010 року.

76. 22 грудня 2011 року з допомогою Посольства Республіки заявникові вдалося зустрітися з К., але вона відмовилася повертатися до Польщі. Як стверджує заявник, бажаючи діяти в інтересах своєї дитини і не бажаючи використовувати примус, він звернувся з клопотанням про зупинення виконавчого провадження, оскільки К. висловила бажання повернутися до Республіки Польща на початку зимових канікул.

77. 23 січня 2012 року заявник зустрівся зі своєю донькою у присутності Консула Республіки Польща. К. відмовилася повертатися до Республіки Польща разом зі своїм батьком, але погодилася відвідати його під час весняних канікул. У той же день державна виконавча служба повернула виконавчий лист заявникові на його вимогу, оскільки він та його донька домовилися спілкуватися за власним бажанням і К. погодилася відвідати його в Республіці Польща під час весняних і літніх канікул. У результаті цього виконавче провадження за рішенням суду від 4 лютого 2010 року було закрито.

78. 16 березня 2012 року заявник звернувся із заявою про відновлення виконавчого провадження, оскільки дані раніше обіцянки не були виконані.

II. ВІДПОВІДНЕ МІЖНАРОДНЕ ТА НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО ТА ПРАКТИКА

A. Гаазька Конвенція про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року

79. Преамбула Гаазької Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року, до якої Україна приєдналася 1 вересня 2006 року ( Закон України від 11 січня 2006 року N 3303-IV "Про приєднання України до Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей"), містить таке положення щодо її мети:

"... бажаючи надати дітям захист у міжнародному масштабі від шкідливих наслідків їхнього незаконного переміщення або утримування і створити процедури для забезпечення їхнього негайного повернення до держави їхнього постійного проживання...".

80. Відповідні положення Гаазької Конвенції зазначають таке:

Стаття 3

"Переміщення або утримування дитини розглядаються як незаконні, якщо:

(a) при цьому порушуються права піклування про дитину, що належать будь-якій особі, установі або іншому органу, колективно або індивідуально, відповідно до законодавства держави, у якій дитина постійно мешкала до переміщення або утримування; та

(b) у момент переміщення або утримування ці права ефективно здійснювалися, колективно або індивідуально, або здійснювалися б, якби не переміщення або утримування....".

Стаття 7

"Центральні органи співпрацюють один з одним і сприяють співробітництву між компетентними органами своїх держав з метою забезпечення негайного повернення дітей та досягнення інших цілей цієї Конвенції.

Зокрема, безпосередньо або через посередника, вони вживають усіх належних заходів для того, щоб:

(a) виявити місцезнаходження дитини, що була незаконно переміщена або утримується;

(b) запобігти нанесенню подальшої шкоди дитині або збитку зацікавленим сторонам шляхом вжиття або спричинення вжиття тимчасових заходів;

(c) забезпечити добровільне повернення дитини або досягнення дружнього вирішення питань;

(d) обмінюватися там, де це бажано, інформацією про соціальне походження дитини;

(e) надавати інформацію загального характеру про законодавство їхніх держав, пов'язане із застосуванням Конвенції;

(f) ініціювати судові або адміністративні процедури або сприяти таким процедурам з метою домогтися повернення дитини та, якщо це доречно, організовувати або забезпечити ефективне здійснення права доступу;

(q) якщо потребують обставини, надавати або сприяти наданню юридичної допомоги і консультацій, включаючи участь адвокатів і юридичних радників;

(h) надавати таку організаційну допомогу, яка може бути необхідна і доречна для забезпечення безпечного повернення дитини;

(i) обмінюватися інформацією про хід реалізації цієї Конвенції й у міру можливості усувати будь-які перешкоди до її застосування".

Стаття 11

"Судові й адміністративні органи Договірних держав без затримок здійснюють усі процедури для повернення дітей.

Якщо відповідні судові або адміністративні органи не досягли ніякого рішення протягом шести тижнів із дати початку процедур, заявник або Центральний орган запитуваної держави за власною ініціативою або на прохання Центрального органу держави, що запитує, мають право просити про надання їм пояснень про причини затримки....".

Стаття 12

"Якщо дитина незаконно переміщена або утримується так, як це передбачено статтею 3..., відповідний орган видає розпорядження про негайне повернення дитини".

Стаття 13

"Незважаючи на положення попередньої статті, судовий або адміністративний орган запитуваної держави не зобов'язаний видавати розпорядження про повернення дитини, якщо особа, установа або інший орган, що заперечує проти її повернення, доведуть, що

&

(b) існує серйозний ризик того, що повернення поставить дитину під загрозу заподіяння фізичної або психічної шкоди або іншим шляхом створить для дитини нетерпиму обстановку....".

B. Сімейний кодекс України 2002 року

81. Відповідні положення Кодексу зазначають таке:

Стаття 160

Право батьків на визначення місця проживання дитини

"...

3. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою".

C. Закон України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року ( Закон N 606-XIV)

82. Відповідні положення Закону зазначають таке:

Стаття 40

Оголошення розшуку

"1. У разі відсутності відомостей про місце проживання, перебування чи місцезнаходження... дитини за виконавчими документами про відібрання дитини державний виконавець звертається до суду з поданням про винесення ухвали про розшук ... дитини ....

2. Розшук ... дитини ... здійснюють органи внутрішніх справ ... Розшук оголошується відповідно за місцем виконання рішення або за останнім відомим місцем проживання, перебування, місцезнаходженням боржника чи місцезнаходженням його майна, або за місцем проживання (місцезнаходженням) стягувача ...".

Стаття 77

Виконання рішення про відібрання дитини

"1. Під час виконання рішення про відібрання дитини державний виконавець провадить виконавчі дії за обов'язковою участю особи, якій дитина передається на виховання, із залученням представників органів опіки і піклування.

2. За необхідності державний виконавець може звернутися до суду з поданням щодо вирішення питання про тимчасове влаштування дитини до дитячого або лікувального закладу.