Стислий виклад.

18 квітня 2003 року заявник звернувся до Солом'янського районного відділу ГУ МВС України в м. Києві у зв'язку зникненням свого брата. Однак кримінальну справу було порушено прокуратурою Солом'янського району м. Києва лише 20 травня 2003 року. Заявник стверджував, що справу було порушено запізно.

Після низки слідчих дій 26 квітня 2003 року Солом'янським РУ ГУ МВС України у м. Києві було винесено постанову про відмову в порушенні кримінальної справи. Постанову було скасовано 20 травня 2003 року прокуратурою Солом'янського району м. Києва.

15 жовтня 2003 року справу, порушену за фактом зникнення, було закрито та одночасно порушено справу за фактом умисного вбивства.

Генеральна прокуратура України неодноразово сповіщала заявника про те, що слідчі, винні у неефективному розслідуванні зникнення (а пізніше - вбивства) його брата, притягались до дисциплінарної відповідальності.

Протягом досудового розслідування кримінальна справа перебувала у провадженні прокуратури м. Києва, прокуратури Солом'янського району м. Києва, прокуратури Житомирської області, а також Солом'янського районного відділу ГУ МВС України в м. Києві та слідчого управління МВС України в м. Києві.

29 січня 2007 року Печерський районний суд м. Києва оголосив брата заявника померлим.

Провадження у кримінальній справі тривало й на момент ухвалення Європейським судом з прав людини (далі - Європейський суд) рішення у справі "Слюсар проти України".

До Європейського суду з заявник скаржився за статтями 2, 6, 8 та 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) на неефективність розслідування смерті його брата та ненадання державними органами відповідей на його численні скарги. Заявник також подавав інші скарги.

Європейський суд визнав наявність порушення ст. 2 Конвенції у її процесуальному аспекті у зв'язку з недотриманням державою обов'язку провести ефективне розслідування смерті брата заявника, оскільки: