Стислий виклад.

17 грудня 2004 року Жидачівський районний суд Львівської області визнав заявника винним у вчиненні злочину. За твердженнями заявника, він не отримав копію цього вироку.

26 квітня 2005 року апеляційний суд Львівської області (далі - апеляційний суд) залишив вирок від 17 грудня 2004 року без змін. Як стверджує заявник, у судовому засіданні було оголошено лише резолютивну частину цієї ухвали апеляційного суду.

13 травня 2005 року заявник направив до апеляційного суду лист з проханням надати йому копію ухвали від 26 квітня 2005 року. Відповідь на цей лист заявнику надано не було.

23 травня 2005 року заявник подав до Верховного Суду України касаційну скаргу, в якій стверджувалось, що він досі не отримав копію ухвали від 26 квітня 2005 року.

23 червня 2005 року заявник отримав копію вироку від 17 грудня 2004 року.

19 серпня 2005 року заявник подав доповнення до касаційної скарги про те, що він вже отримав копію вироку від 17 грудня 2004 року, але досі не отримав копію ухвали від 26 квітня 2005 року.

16 лютого 2006 року Верховний Суд України відмовив у задоволенні касаційної скарги заявника.

У невизначену дату заявник отримав копію ухвали від 26 квітня 2005 року.

Заявник скаржився до Європейського Суду з прав людини (далі - Європейський суд) за підпунктом "b" пункту 3 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) на те, що він не мав можливості ефективно оскаржити вирок від 17 грудня 2004 року та ухвалу від 26 квітня 2005 року, оскільки йому не було вчасно надано їх копії. Заявник також подавав інші скарги про порушення Конвенції, які Європейський суд визнав неприйнятними у зв'язку з їх необґрунтованістю.