Стислий виклад.

9 квітня 2005 року заявника було затримано за підозрою у вчиненні злочинів та доставлено до Галицького районного відділу міліції м. Львова, де, як він стверджував, працівники міліції погрожували йому вбивством та били з метою отримання від нього зізнання. У цей же день заявник, який не мав захисника, підписав явку з повинною, яку, як стверджується, йому продиктували працівники міліції.

10 квітня 2005 року в присутності запрошеного органами слідства захисника заявника було офіційно допитано як підозрюваного і він знову зізнався у вчиненні інкримінованих йому злочинів.

Згідно з висновком судово-медичної експертизи від 11 квітня 2005 року у заявника було виявлено низку тілесних ушкоджень, які могли бути завдані йому, зокрема, 9 квітня 2005 року. Проте у порушенні кримінальної справи за цим фактом було відмовлено.

У ході судового розгляду кримінальної справи заявник скаржився на жорстоке поводження з боку працівників міліції та наполягав на тому, що вони примусили його підписати явку з повинною. Проте суд визнав скарги заявника необґрунтованими. 23 вересня 2005 року апеляційний суд Львівської області, ґрунтуючись, зокрема, на зізнавальних показаннях заявника, наданих 9 квітня 2005 року, визнав заявника винним у вчиненні вбивств та розбійного нападу та призначив йому покарання у вигляді довічного позбавлення волі. 10 січня 2006 року Верховний Суд України залишив вказаний вирок без змін.

18 грудня 2009 року за клопотанням матері заявника було проведено судову експертизу, в результаті якої було встановлено, що явка з повинною від 9 квітня 2005 року була написана заявником з допомогою іншої особи.

До Європейського суду з прав людини (далі - Європейський суд) заявник скаржився за такими статтями Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція): ст. 3 - на те, що його було піддано психологічному та фізичному тиску з боку працівників міліції з метою отримання від нього зізнання у вчиненні злочину; п. 1 та підп. "c" п. 3 ст. 6 - на те, що йому не було забезпечено доступу до захисника під час його першого допиту працівниками міліції; п. 1 ст. 6 - на те, що його право на справедливий суд було порушено, оскільки його засудження ґрунтувалось на зізнавальних показаннях, які були отримані в результаті застосування до нього примусу та жорстокого поводження. Заявник також подав скаргу за ст. 3 Конвенції на те, що 17 листопада 2007 року його було піддано жорстокому поводженню працівниками виправної колонії, яка була визнана Європейським судом неприйнятною як явно необґрунтована.

З огляду на висновки судових експертиз від 11 квітня 2005 року та від 18 грудня 2009 року і те, що державою-відповідачем не було надано обґрунтованих пояснень щодо походження тілесних ушкоджень заявника та не було спростовано його твердження щодо психологічного тиску, Європейський суд констатував порушення ст. 3 Конвенції у зв'язку із жорстоким поводженням із заявником у відділі міліції.