Стислий виклад.

3 березня 2004 року заявника було затримано за підозрою у вчиненні вбивства. Того ж дня його було допитано за відсутності захисника.

4 березня 2004 року заявник підписав протокол про відмову від захисника, після чого його було допитано. Під час допиту заявник зазначив, що вбивство було вчинене паном Л., який також був присутнім у день вбивства у помешканні потерпілого. У ході подальшого досудового слідства за участю пана Л. і заявника було проведено очну ставку.

Як стверджував заявник, вищезазначену відмову він підписав в результаті застосування до нього психологічного тиску, а 6 - 7 березня 2004 року його також було побито працівниками міліції, після чого, в останню із дат, заявник зізнався у вчиненні вбивства.

Жодних тілесних ушкоджень, які могли бути завдані заявникові у відповідний період, у нього виявлено не було.

14 червня 2004 року заявник поскаржився до прокуратури щодо жорстокого поводження, проте у порушенні кримінальної справи було відмовлено.

6 липня 2004 року, після направлення справи до Бахчисарайського районного суду Автономної Республіки Крим, брата заявника було допущено до участі у провадженні як його захисника.

Під час судового розгляду справи заявник клопотав про виклик пана Л. до суду та проведення його допиту, проте це клопотання було відхилене і суд обмежився оголошенням письмових показань пана Л.

8 липня 2004 року заявника було визнано винним у вчиненні вбивства та призначено покарання у вигляді 10 років позбавлення волі. Відповідний вирок було залишено без змін апеляційним судом Автономної Республіки Крим і Верховним Судом України.

Під час досудового слідства та розгляду справи судом заявник тримався під вартою в Бахчисарайському ізоляторі тимчасового тримання та Сімферопольському слідчому ізоляторі. Як стверджував заявник, він не отримував медичної допомоги у зв'язку з його захворюванням на туберкульоз.

До Європейського суду з прав людини (далі - Європейський суд) скаржився за такими статтями Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція): ст. 3 - щодо жорстокого з ним поводження з боку працівників міліції та відсутності ефективного розслідування у цьому зв'язку, а також ненадання йому адекватної медичної допомоги у зв'язку з його захворюванням на туберкульоз; п. 1 та підп. "c" п. 3 ст. 6 - щодо незабезпечення йому захисника на початковому етапі провадження у його кримінальній справі; п. 1 та підп. "d" ст. 6 - щодо невиклику судами свідка пана Л. та непроведення його допиту.

Заявник також подав інші скарги за Конвенцією.

Скарги заявника за ст. 3 Конвенції щодо жорстокого з ним поводження з боку працівників міліції та відсутності ефективного розслідування були визнані Європейським судом неприйнятними з огляду на те, що заявник 1) не обґрунтував їх належним чином; 2) не заявив їх належним чином на національному рівні; і 3) те, що застосування до заявника заходів фізичного впливу не підтверджується наявними у справі медичними документами.