Стислий виклад.

13 травня 1999 року щодо заявника було порушено кримінальну справу, а 21 травня 1999 року його було заарештовано.

Після завершення досудового слідства 5 червня 2001 року справа була направлена до Верховного суду Автономної Республіки Крим (пізніше - Апеляційний суд Автономної Республіки Крим, далі - Апеляційний суд АРК) для розгляду по суті.

Між 30 липня 2001 року та 15 грудня 2003 року судові засідання у цій справі неодноразово переносились через неявку інших обвинувачених, свідків, потерпілих, адвокатів, а також через відсутність технічних засобів фіксації процесу.

15 грудня 2003 року суд направив справу на додаткове розслідування та продовжив строк тримання заявника під вартою через відсутність підстав для зміни запобіжного заходу.

8 травня 2004 року Верховний Суд скасував рішення від 15 грудня 2003 року і направив справу на новий розгляд до Апеляційного суду АРК. Від цієї дати і до 22 травня 2006 року судові засідання неодноразово переносились через неявку учасників судового провадження, а також перебої в електропостачанні.

22 травня 2006 року Апеляційний суд визнав заявника винним у вчиненні ним злочинів і призначив покарання у вигляді позбавлення волі строком на 15 років із конфіскацією майна.

Отже, тривалість досудового тримання заявника під вартою становила сім років.

Заявник оскаржив вирок до Верховного Суду, який 5 квітня 2007 року частково змінив рішення Апеляційного суду.

Таким чином, тривалість кримінального провадження у справі заявника становила більше семи років та десяти місяців.

14 червня 2007 року заявника було переведено до Луганського СІЗО (далі - СІЗО), де він тримався до 9 липня 2007 року. Заявник стверджував, що його камера знаходилась у напівпідвальному приміщенні, була переповненою, засуджені змушені були спати по черзі, туалет був брудним та не відповідав вимогам приватності, стіни були вкриті пліснявою. Система каналізації неодноразово зазнавала аварій, через що коридор періодично заливало стічними водами. Камера мала лише два невеликі вікна та не мала системи вентиляції, а також не відповідала іншим санітарно-гігієнічним умовам.

Заявник стверджував, що в дні його переміщення, 14 червня та 9 липня 2007 року його перевозили в переповнених купе поїзда та автомобілі, без достатньої вентиляції.

До Європейського суду з прав людини (далі - Європейський суд) заявник скаржився за ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) на те, що умови його тримання у СІЗО та переміщення не відповідали вимогам належного поводження, за п. 3 ст. 5 Конвенції на надмірну тривалість його досудового тримання та за п. 1 ст. 6 Конвенції на несумісність тривалості кримінального провадження у його справі з вимогою "розумного строку".