3 червня 2014 року Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Ангеліка Нуссбергер (<…>), Голова,

Ганна Юдківська (<…>),

Андре Потоцький (<…>), судді,

а також Стівен Філліпс (<…>), заступник Секретаря секції,

беручи до уваги вищезазначені заяви, подані в різні дати, наведені у таблиці в додатку,

з огляду на декларації, подані Урядом держави-відповідача в дати, наведені у таблиці в додатку, щодо вилучення Судом заяв з реєстру справ та відповіді заявників на ці декларації,

після обговорення постановляє таке рішення:

Перелік заявників наведено у таблиці в додатку.

Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений.

Заявники переважно скаржились за пунктом 1 статті 6 Конвенції на тривалість провадження в їхніх справах .

Про заяви було повідомлено Уряд.

1. Заявники скаржились на тривалість проваджень у справах, в яких вони виступали сторонами. Вони посилалися на пункт 1 статті 6 Конвенції .

Після невдалих спроб досягти дружнього врегулювання листами, надісланими в різні дати (див. таблицю в додатку), Уряд повідомив Суд про односторонню декларацію з метою врегулювання питання, яке порушувалось цією частиною заяв. Уряд також запропонував Суду вилучити заяви з реєстру справ відповідно до статті 37 Конвенції .

Уряд визнав надмірну тривалість розгляду національними судами справ заявників і запропонував виплатити заявникам суми, наведені у таблиці в додатку, та закликав Суд вилучити заяви з реєстру справ відповідно до підпункту "с" пункту 1 статті 37 Конвенції . Ці суми є відшкодуванням будь-якої та усієї матеріальної і моральної шкоди, а також компенсацією судових витрат. Ці суми мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу та звільнені від будь-яких податків. Вони мають бути виплачені протягом трьох місяців з моменту отримання повідомлення про рішення Суду. У випадку несплати заявникам належних сум упродовж зазначеного тримісячного строку Уряд зобов’язується сплатити пеню (simple interest), що дорівнює граничній позичковій ставці Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти. Виплата становитиме остаточне вирішення справ.

Листами від різних дат, які наведені у таблиці в додатку, заявники зазначили, що вони не погоджуються з умовами односторонніх декларацій.

Суд нагадує, що стаття 37 Конвенції передбачає, що Суд може на будь-якій стадії провадження у справі прийняти рішення про вилучення заяви з реєстру справ, якщо обставини справи дають підстави дійти одного з висновків, визначених у підпунктах "a", "b" чи "c" пункту 1 цієї статті. Зокрема, підпункт "c" пункту 1 статті 37 Конвенції надає Суду право вилучити заяву з реєстру, якщо:

"на будь-якій іншій підставі, встановленій Судом, подальший розгляд заяви не є виправданим".

Суд також нагадує, що за певних обставин заяву може бути вилучено з реєстру справ відповідно до підпункту "c" пункту 1 статті 37 на підставі односторонньої декларації Уряду держави-відповідача, навіть якщо заявник бажає, щоб розгляд справи продовжувався.

З цією метою Суд ретельно розгляне декларацію у світлі принципів, що випливають із його практики (див., зокрема, рішення у справі "Тахсін Аджар проти Туреччини" (Tahsin Acar v. Turkey) [ВП], заява № 26307/95, пп. 75-77, ЄСПЛ 2003-VI; ухвали у справі "ТОВ ВАЗА проти Польщі" (WAZA Spolka z о.о. v. Poland), заява № 11602/02, від 26 червня 2007 року, та ухвалу в справі "Сульвінська проти Польщі" (Sulwinska v. Poland), заява № 28953/03).

У низці справ, включаючи справи проти України, Суд встановив свою практику стосовно скарг щодо порушення права особи на судовий розгляд упродовж розумного строку (див., наприклад, рішення у справах "Фрідлендер проти Франції" (Frydlender v. France) [ВП], заява № 30979/96, п. 43, ЄСПЛ 2000-VII; "Кокчіарелла проти Італії" (Cocchiarella v. Italy) [ВП], заява № 64886/01, пп. 69-98, ЄСПЛ 2006-V; "Мажевський проти Польщі" (Majewski v. Poland), від 11 жовтня 2005 року, заява № 52690/99; та "Павлюлинець проти України" (Pavlyulynets v. Ukraine) від 6 вересня 2005 року, заява № 70767/01, пп. 39-52).

З огляду на характер визнань, які містяться в деклараціях Уряду, а також запропоновані суми відшкодувань, які є співмірними з сумами, що присуджуються у подібних справах, Суд вважає, що подальший розгляд цих заяв є невиправданим (підпункт "с" пункту 1 статті 37 Конвенції ).

Більше того, у світлі вищевикладених міркувань та з огляду на чітку й усталену практику з цього питання Суд переконаний, що повага до прав людини, визначених у Конвенції та протоколах до неї, не вимагає продовження розгляду заяв (пункт 1 статті 37 in fine).