Стислий виклад.

29.06.2005 заявника було затримано за підозрою у вбивстві.

01.07.2005 Нахімовський районний суд міста Севастополя (далі - районний суд) обрав заявнику запобіжний захід у вигляді взяття під варту строком на два місяці, зазначивши, що в разі звільнення заявник міг ухилитися від слідства й суду, завадити встановленню істини у справі чи перешкодити відправленню правосуддя. Заявника було поміщено до Сімферопольського СІЗО.

Районний суд кілька разів продовжував строк тримання заявника під вартою з тих самих підстав, а також з огляду на тяжкість обвинувачення, висунутого проти заявника, і значну кількість процесуальних заходів, які мали бути здійснені у справі.

Зазначені вище рішення районних судів неодноразово були оскаржені заявником та його адвокатом до Апеляційного суду міста Севастополя (далі - апеляційний суд), однак скарги не були задоволені.

Для участі у слідчих заходах і судових слуханнях заявника доставляли до Севастопольського ІТТ. Відповідно до офіційної інформації у період з 2005 до 2009 року заявника доставляли до Севастопольського ІТТ 27 разів.

19.11.2010 районний суд визнав заявника винним у вбивстві і засудив його до позбавлення волі строком на сім років. 12.04.2011 це рішення було скасовано ухвалою апеляційного суду, а заявника було звільнено з-під варти під підписку про невиїзд. У цій ухвалі апеляційний суд зазначив, що заявник тримався під вартою з 29.11.2005 без відповідного рішення суду, наступне продовження строку його тримання під вартою не було належним чином обґрунтоване, а точний строк не був визначений судом.

Станом на 04.12.2012 справа заявника знаходилася на розгляді у районному суді.

18.07.2011 заявник подав цивільний позов до Ленінського районного суду міста Севастополя про відшкодування йому матеріальної і моральної шкоди, завданої в результаті незаконного позбавлення свободи. Ленінський районний суд відмовив у задоволенні позову, визнавши його необґрунтованим. Рішенням апеляційного суду це рішення було скасовано, однак зазначалося, що затримання і тримання заявника під вартою було правомірним і виправданим і що заявник не мав права на відшкодування шкоди. Заявник також подав касаційну скаргу, яку було відхилено.

Заявник скаржився до Європейського суду з прав людини (далі - Європейський суд) на те, що умови його тримання під вартою в Севастопольському ІТТ і умови його транспортування суперечили статті 3 Конвенції; за пунктами 1 та 3 статті 5 Конвенції на неправомірне тримання під вартою без обґрунтованого належним чином рішення суду та незаконність продовження тримання під вартою. Крім цього, заявник скаржився за пунктом 4 статті 5 Конвенції на відсутність доступу до ефективної процедури перегляду судом законності його тримання під вартою; за пунктом 5 статті 5 Конвенції на те, що він не мав змоги вимагати відшкодування за неправомірне тримання його під вартою, та за пунктом 1 статті 6 Конвенції на надмірну тривалість кримінального провадження у його справі.

Європейський суд констатував порушення статті 3 Конвенції з огляду на відповідні міжнародні та національні звіти, що підтверджують скарги заявника і які Європейський суд розглядав в інших справах проти України, а також з огляду на висновки Європейського суду в цих справах.

Порушення підпункту "c" пункту 1 статті 5 Конвенції Європейський суд визнав у зв'язку з тим, що заявника тримали під вартою з 29.11.2005 до 29.12.2005 без жодного рішення суду.