Заявники скаржились до Європейського суду з прав людини (далі - Європейський суд) за пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) на тривалість проваджень в справах, у яких вони виступали сторонами. Також заявники подавали інші скарги.

Після невдалих спроб досягти дружнього врегулювання Уряд повідомив Європейський суд про односторонню декларацію з метою врегулювання питання, яке порушувалось цією частиною заяв. Так, Уряд визнав надмірну тривалість розгляду національними судами справ усіх заявників та запропонував виплатити заявникам суми, зазначені в додатку до рішення.

Заявники не погодились з запропонованими Урядом умовами односторонніх декларацій.

Європейський суд, взявши до уваги характер визнань Уряду держави-відповідача, які містяться в деклараціях, а також те, що суми відшкодування, запропоновані Урядом заявникам, є співмірними з сумами, які присуджуються Європейським судом в подібних справах, вирішив, що немає підстав продовжувати розгляд цих заяв.

Ретельно дослідивши інші скарги заявників на результат та/або несправедливість розгляду справ, Суд вирішив, що вони не містять ознак порушення прав і свобод, викладених у Конвенції та протоколах до неї, і визнав ці частини заяв явно необгрунтованими і відхилив їх відповідно до пунктів 3 та 4 статті 35 Конвенції.

ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО:

Вирішує об'єднати заяви;

Бере до уваги умови декларацій Уряду держави-відповідача в частині тривалості проваджень та засоби забезпечення дотримання зазначених у них зобов'язань;

Вирішує вилучити частину заяв з реєстру справ відповідно до підпункту "c" пункту 1 статті 37 Конвенції;

Оголошує решту скарг у заявах неприйнятними.