Вироком Токмацького районного суду Запорізької області від 8 жовтня 1998 року сина заявника, Щокіна Олега (далі - Щ. О.), було визнано винним у вчиненні вимагательства, поєднаного з насильством, та призначено покарання у вигляді конфіскації четвертої частини його майна, а також позбавлення волі строком на три роки.

Для відбування покарання Щ. О. було переведено до Вільнянської виправної колонії середнього рівня безпеки N 20 (далі - колонія). Щ. О. вчинив втечу з колонії. 17.10.2000 його було знайдено та 18.10.2000 доставлено до колонії, де його було поміщено в кімнату під наглядом інспектора Ш. А., який прикував його наручниками до радіатора. Після цього інспектор Ш. А. та семеро засуджених протягом тривалого часу наносили Щ. О. численні удари, які призвели до множинних травм, переломів та внутрішніх кровотеч. Крім того, двоє засуджених зґвалтували його.

19 жовтня 2000 року від отриманих тілесних ушкоджень Щ. О. помер.

Запорізька прокуратура порушила дві кримінальні справи: за фактом завдання Щ. О. тяжких тілесних ушкоджень, які спричинили його смерть, та проти інспектора Щ. А. і чотирьох засуджених за фактом злісного хуліганства. Згодом ці справи були об'єднані.

За невизначених дати та обставин інспектор Ш. А. втік. Його було оголошено в регіональний розшук, прокуратура Запорізької області та колонія повідомляли заявника про здійснення відповідних заходів та неможливість закінчити розслідування без встановлення місяця перебування інспектора Ш. А. За результатами розслідування останній брав участь у завданні тяжких тілесних ушкоджень Щ. О. та активно допомагав засудженим здійснювати над ним сексуальну наругу. Інформація щодо розвитку цього кримінального провадження відсутня.

Заявник подавав цивільний позов проти адміністрації колонії, яку він звинувачував у недбалості та залишенні його сина під час катування, однак позов було залишено без розгляду у зв'язку з тим, що щодо інспектора Ш. А. вже було порушено окрему кримінальну справу.

Вироком від 6 червня 2001 року Вільнянський районний суд визнав сімох засуджених винними у завданні тяжких тілесних ушкоджень та хуліганстві та двох з них винними у зґвалтуванні. За результатами розгляду в рамках кримінального провадження цивільного позову суд також зобов'язав виплатити заявнику відшкодування моральної шкоди у сумі 30000 грн. (близько 4900 євро).

До Європейського суду з прав людини заявник скаржився за ст. 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) у зв'язку зі смертю його сина, яка сталася під час тримання його під вартою, та на відсутність ефективного розслідування у цьому зв'язку. Також заявник скаржився за ст. 3 Конвенції в її матеріальному та процесуальному аспектах.

Європейський суд встановив порушення матеріального аспекту ст. 2 Конвенції з огляду на те, що державні органи не дотрималися обов'язку щодо захисту життя Щ. О., оскільки він помер під час тримання під вартою, перебуваючи під контролем держави, в результаті піддання його катуванню (включаючи сексуальне насильство) за втечу з колонії. Окремо Європейський суд звернув увагу на те, що національними органами було встановлено ймовірну участь представника державних органів у цих подіях. З огляду на всі обставини справи Європейський суд дійшов висновку, що держава несе відповідальність за смерть Щ. О. Відповідно було порушення статті 2 Конвенції в її матеріальному аспекті у зв'язку зі смертю Щ. О. під час перебування під вартою.