Це рішення набуло статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Олександр Ніконенко проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

Марк Віллігер (<…>), Голова,

Ангеліка Нуссбергер (<…>),

Боштьян М. Зупанчіч (<…>),

Ганна Юдківська (<…>),

Андре Потоцький (<…>),

Пауль Лемменс (<…>),

Алеш Пейхал (<…>), судді,

та Стівен Філліпс (<…>), заступник Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 22 жовтня 2013 року

постановляє таке рішення, яке було ухвалено в той день:

1. Справу було розпочато за заявою (№ 54755/08), яку 27 жовтня 2008 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянин України п. Олександр Васильович Ніконенко (далі - заявник).

2. Заявника, якому було надано юридичну допомогу, представляли п. В. Валько та п. І. Ліщина - юристи, які практикують відповідно у м. Запоріжжі та м. Києві. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений - п. Н. Кульчицький.

3. Заявник стверджував, що органи влади не провели ефективного розслідування обставин жорстокого поводження з ним, тривалість провадження у кримінальній справі була надмірною і він не мав ефективного засобу юридичного захисту. Він посилався на статті 3, 6 та 13 Конвенції.

4. 12 січня 2012 року про заяву було повідомлено Уряд.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

5. Заявник народився у 1958 році та проживає у м. Запоріжжі.

6. У другій половині дня 21 липня 2001 року заявника побила інша особа. Подія відбулася на ринку, і її бачили численні свідки.

7. Заявника забрали до лікарні, де йому постановили діагноз: перелом правої виличної кістки та забій м’яких тканин правої підочної ділянки. У подальшому йому також діагностували ушкодження правого колінного суглоба.

А. Кримінальне провадження

8. 22 листопада 2001 року заявник подав скаргу до міліції у зв’язку зі своїми ушкодженнями. У той же день працівник міліції направив заявника до бюро судово-медичної експертизи для оцінки ступеню тяжкості його ушкоджень.

9. 29 листопада 2001 року судово-медичний експерт закінчив проведення експертизи та встановив, що заявник зазнав повного розриву передньої хрестоподібної зв’язки та великоберцової коллатеральної зв’язки правого колінного суглоба; перелому правої виличної кістки та забою м’яких тканин обличчя. Ушкодження було кваліфіковано як ушкодження середньої тяжкості.

10. 1 грудня 2001 року слідчий міліції порушив кримінальну справу у зв'язку з ушкодженнями, завданими заявникові.

11. 4 грудня 2001 року заявника визнали потерпілим у кримінальній справі. У ту саму дату його було визнано цивільним позивачем.

12. 7 червня 2002 року слідчий зупинив досудове слідство у справі на підставі неможливості встановлення особи, яка завдала заявнику ушкоджень.

13. 13 червня 2002 року прокуратурою цю постанову було скасовано як незаконну та направлено кримінальну справу міліції для організації досудового слідства.

14. 6 серпня 2002 року слідчий порушив кримінальну справу щодо приватної особи P., зазначивши, що під час сварки між Р. та заявником 21 червня 2001 року останньому було завдано ушкоджень.

15. 6 вересня 2002 року слідчий закрив справу щодо Р. через відсутність доказів вини.

16. 16 жовтня 2002 року прокуратура скасувала цю постанову як незаконну, зазначивши, що слідчий не оцінив належним чином показання свідків, із яких випливало, що ушкодження заявнику наніс Р. Тому прокуратура направила кримінальну справу міліції для організації досудового слідства.

17. 20 листопада 2002 року слідчий зупинив досудове слідство у справі на підставі неможливості встановлення особи, яка завдала заявнику ушкоджень.

18. 18 квітня 2005 року прокуратура скасувала постанову від 20 листопада 2002 року як незаконну та направила кримінальну справу міліції для організації досудового слідства.

19. 6 лютого 2006 року досудове слідство було знову зупинено на тій підставі, що неможливо було встановити особу, яка завдала ушкоджень заявникові.

20. 30 березня 2006 року прокуратура скасувала цю постанову як незаконну та направила кримінальну справу міліції для організації досудового слідства.

21. Листом від 31 серпня 2006 року міліція повідомила заявника, що за затримку розслідування у справі слідчого слід було притягнути до дисциплінарної відповідальності, але на той час його вже було звільнено.

22. 17 жовтня 2007 року слідчий взяв з Р. підписку про невиїзд.

23. 26 жовтня 2007 року Р. було пред’явлено обвинувачення у вчиненні злочину у вигляді нанесення заявнику тілесних ушкоджень середньої тяжкості. Того ж дня заявника знову було визнано цивільним позивачем і його цивільний позов було долучено до матеріалів справи.

24. 28 травня 2008 року прокуратура Комунарського району м. Запоріжжя затвердила постанову слідчого звернутися до суду для вирішення питання про закриття кримінальної справи щодо Р. у зв’язку із закінченням строків давності.

25. 10 червня 2008 року Комунарський районний суд м. Запоріжжя (далі - районний суд) закрив справу щодо Р. у зв’язку із закінченням строків давності. Він також зазначив, що цивільний позов мав розглядатися у рамках окремого провадження. У той самий день районний суд виніс окрему постанову, у якій повідомив прокуратуру Комунарського району м. Запоріжжя, що протягом слідства мали місце невиправдані затримки.

26. 20 серпня 2008 року апеляційний суд Запорізької області (далі - апеляційний суд) залишив без змін рішення про закриття справи у зв’язку із закінченням строків давності. У ту саму дату апеляційний суд видав окрему ухвалу, у якій повідомляв прокуратуру Запорізької області про надмірну та без потреби затримку слідства. Суд вважав, що затягування слідства відбулося через відсутність контролю з боку прокуратури.

В. Цивільне провадження

27. У 2008 році заявник подав цивільний позов, вимагаючи відшкодування матеріальної та моральної шкоди, якої він зазнав у результаті завданих йому 21 липня 2001 року ушкоджень.

28. 19 березня 2009 року районний суд частково задовольнив позов заявника та призначив Р. сплатити 2808,25 грн-1 відшкодування матеріальної шкоди та 2500 грн-2 відшкодування моральної шкоди. Він також присудив заявнику компенсацію судових витрат. Заявник оскаржив це рішення, стверджуючи, що присуджена сума відшкодування моральної шкоди була недостатньою.

29. 3 червня 2009 року апеляційний суд частково задовольнив скаргу заявника та збільшив суму присудженого відшкодування моральної шкоди до 7000 грн-3.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

30. Відповідні положення Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року (у редакції станом на час подій) наведено в рішенні від 15 травня 2012 року у справі "Каверзін проти України" (Kaverzin v. Ukraine), заява № 23893/03, п. 45.

І. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 3 КОНВЕНЦІЇ

31. Заявник скаржився за статтею 3 Конвенції на те, що органи влади не провели ефективного розслідування обставин жорстокого поводження з ним.

32.Статтею 3 Конвенції передбачено:

Стаття 3 (Заборона катування)

"Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню".

A. Прийнятність

33. Уряд стверджував, що заявник не вичерпав національні засоби юридичного захисту у зв’язку з його скаргою. Він зазначав, що в окремих постанові від 10 червня та ухвалі від 20 серпня 2008 року національні суди визнали, що слідство у кримінальній справі було неефективним та надмірно тривалим. За цих обставин заявник мав звернутися до національних судів із позовом про відшкодування шкоди, який міг забезпечити йому належне цивільно-правове відшкодування у зв’язку з неефективним слідством у кримінальній справі.

34. Заявник стверджував, що засіб юридичного захисту, запропонований Урядом, не був для нього ані ефективним, ані доступним.

35. Суд повторює, що Уряд, який заявляє про невичерпання засобу юридичного захисту, повинен переконати Суд у тому, що у відповідний час такий засіб був ефективним і існував як у теорії, так і на практиці, тобто що він був доступним, міг забезпечити задоволення скарг заявника і мав достатні шанси на успіх (див. рішення від 19 квітня 2012 року у справі "М. проти України" (М. v. Ukraine), заява № 2452/04, п. 83).

36. Суд зазначає, що Уряд посилався лише на теоретичну можливість подання позову щодо відшкодування шкоди за неефективність слідства, але не довів, що цей засіб юридичного захисту був доступним на практиці. Зокрема, Уряд не навів жодної справи, у якій суди приймали рішення за такою скаргою. Тоді як до функцій Суду не належить прийняття рішень з питань національного законодавства, що досі не врегульовані, відсутність відповідної судової практики вказує на непевність цього засобу юридичного захисту на практиці (див. рішення від 20 жовтня 2011 року у справі "Штруцл та інші проти Словенії" (Strucl and others v. Slovenia), заяви №№ 5903/10, 6003/10 та 6544/10, п. 127). Тому, лишаючи осторонь питання про те, чи міг запропонований Урядом засіб юридичного захисту надати адекватне відшкодування у зв'язку зі скаргою заявника за статтею 3 Конвенції, Суд вважає, що від заявника не вимагалося вичерпання цього засобу юридичного захисту, і пов’язані з цим заперечення Уряду мають бути відхилені.

37. Суд також зазначає, що ця скарга не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції. Вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Тому вона повинна бути визнана прийнятною.

B. Суть

38. Заявник стверджував, що держава не здійснила ефективного розслідування за фактом ушкоджень, яких заявникові було завдано 21 липня 2001 року.

39. Уряд не коментував скаргу по суті.