Це рішення набуло статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції . Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Лобас проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

Марк Віллігер (<…>), Голова,

Енн Пауер-Форд (<…>),

Андре Потоцький (<…>),

Пауль Лемменс (<…>),

Хелена Єдерблом (<…>),

Алеш Пейхал (<…>), судді,

Станіслав Шевчук (<…>), суддя ad hoc,

та Клаудія Вестердік (<…>), Секретар секції,

після обговорення за зачиненими дверима 15 жовтня 2013 року

постановляє таке рішення, що було ухвалене в той день:

1. Справу було розпочато за заявою (№ 21380/04), яку 28 квітня 2004 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянин України п. Сергій Миколайович Лобас (далі - заявник).

2. Заявника, якому надавалась юридична допомога, представляв п. А. Крістенко - юрист, який практикує ум. Харкові. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений - п. Н. Кульчицький з Міністерства юстиції України.

3. Заявник скаржився, зокрема, на те, що з ним жорстоко поводилися працівники міліції, його тримання під вартою під час досудового слідства було незаконним, а судовий розгляд його справи був несправедливим. Він також стверджував, що не міг отримати копії документів, необхідних для обґрунтування його заяви.

4. 9 листопада 2007 року про заяву було повідомлено Уряд. На цій стадії провадження Уряду не було запропоновано надати зауваження щодо справи до отримання результатів в іншій справі, що частково стосується аналогічного питання за статтею 34 Конвенції (див. рішення у справі "Найдьон проти України" (Naydyon v: Ukraine), заява № 16474/03, яке Суд постановив 14 жовтня 2010 року). 22 червня 2011 року Суд запропонував Уряду надати зауваження щодо прийнятності та суті цієї заяви.

5. Пані Г. Юдківська, суддя, обрана від України, не могла брати участь у судовому засіданні у цій справі (правило 28 Регламенту Суду). Голова палати вирішив призначити п. С. Шевчука суддею ad hoc для участі в судовому засіданні (підпункт "b" пункту 1 правила 29 Регламенту Суду).

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

6. Заявник народився у 1964 році і зараз відбуває покарання у вигляді позбавлення волі у Сокальській виправній колонії.

7. 21 грудня 2002 року у селищі Росава Київської області було вбито троє людей.

А. Стверджуване заявником жорстоке поводження з боку працівників міліції

1. Версія заявника щодо перебігу подій

8. Як стверджує заявник, 29 грудня 2002 року його затримали працівники міліції за підозрою у вчиненні вбивств. Оскільки під час допитів у відділі міліції він заперечував свою винуватість у вчиненні вбивств, десять працівників міліції, включаючи працівника міліції С., з метою примушення його зізнатися у вчиненні злочинів катували його. У своїй заяві до Суду заявник спочатку стверджував, що жорстоке поводження з ним включало в себе побиття, застосування електричного струму, підвішування його, закутого у наручники, головою донизу, на горизонтально закріпленій металевій перекладині (заявник назвав це "лом") та удушення з використанням протигазу. У своїх зауваженнях від 7 лютого 2012 року, підготовлених за допомогою захисника, заявник стверджував, що працівники міліції душили його за допомогою протигазу, не лишаючи жодних видимих слідів на його тілі або обличчі, і, таким чином, під час проведення 30 грудня 2002 року судово-медичної експертизи у нього не було виявлено жодних ушкоджень (див. пункт 19). У результаті жорстокого поводження заявник неодноразово втрачав свідомість і зрештою зізнався у вчиненні злочинів. Зокрема, заявник підписав визнавальні покази, які, як він стверджував, були написані його дружиною та слідчим.

9. Згодом працівники міліції пояснили заявнику, як були вчинені вбивства. Під загрозою катувань заявник повторив цю версію перебігу подій під час відтворення обстановки і обставин події 30 грудня 2002 року, яке було зафіксоване на відео.

10. Через певний час заявника допитав слідчий. Під час допиту заявнику давали пити алкоголь та примусили підписати протокол, якого він не читав.

11. Відтворення обстановки і обставин події та допит заявника проводились без захисника.

12. Після допиту заявника було доправлено до ізолятора тимчасового тримання у м. Миронівці (далі - ITT).

13. Під час тримання в ITT з 30 грудня до 2 січня 2002 року заявника жорстоко били невідомі працівники міліції. Вони також застосовували до нього електричний струм, душили його, використовуючи протигаз, та застосовували до нього "лом" з метою примушення до підписання низки інших підготовлених міліцією документів. У результаті жорстокого поводження заявник отримав ушкодження руки, яке було виявлено приблизно через сім місяців (див. пункт 39).

14. Заявник стверджував, що працівники міліції без жодних вагань катували його, оскільки вони вже отримали медичний висновок, у якому зазначалося, що на тілі заявника не було виявлено жодних ушкоджень. У ITT заявник не проходив медичний огляд.

15. Заявник стверджував, що під час тримання у ITT його скарги на жорстоке поводження та застосування незаконних методів ведення слідства у справі затримувалися слідчим та адміністрацією ITT, і він отримав можливість подати ці скарги лише у суді.

16. На підтвердження своїх скарг на катування заявник надіслав листа, який, за його словами, написав 20 грудня 2007 року його батько, стверджуючи, що 10 березня 2003 року той відвідав сина у ITT та помітив, що заявник зазнав численних ушкоджень обличчя та рук, і що його руки не "працювали". Згідно з цим листом заявник розповів своєму батькові про катування працівниками міліції.

17. Заявник також надіслав листа, який, як він стверджує, був написаний 11 березня 2008 року особою, що бачила його у Київському слідчому ізоляторі (далі - СІЗО) у вересні 2003 року. У листі зазначалося, що на лівій руці заявник мав відкриту рану розміром приблизно 5 см і казав, що його катували працівники міліції.

2. Версія Уряду щодо перебігу подій

18. Як стверджує Уряд, 30 грудня 2002 року заявник надав міліції письмове зізнання у вбивстві трьох людей та зазначив, що знаряддя вбивства знаходилося в орендованому ним будинку. У ході обшуку, який того ж дня був проведений у зазначеному будинку, він добровільно передав працівникам міліції ніж, сокиру та фуфайку сірого кольору, в яку, як він казав, був вдягнений під час вбивств. На сокирі та фуфайці були плями крові, а фуфайка пахла димом. Пізніше заявник висловив бажання бути допитаним у присутності захисника. Відповідно слідчий призначив пана К. захисником заявника. Під час допиту у присутності захисника заявник підтвердив свої визнавальні показання.

19. Згодом 30 грудня 2002 року заявник пройшов судово-медичну експертизу, яка не виявила жодних ушкоджень на його тілі. Уряд стверджував, що працівники міліції не катували заявника.

В. Кримінальне розслідування та суд

20. Кримінальне провадження щодо заявника було розпочато 30 грудня 2002 року. У той же день слідчий затримав заявника на підставі частини третьої статті 115 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року.

21. Пан К., якого раніше того дня призначили захисником заявника, продовжував надавати йому допомогу до закінчення слідства. Під час судового розгляду заявника захищав інший захисник. Як стверджує заявник, захисники не відвідували його під час тримання під вартою в ITT, а потім, починаючи з вересня 2003 року, у СІЗО.

22. 2 січня 2003 року Миронівський районний суд Київської області продовжив тримання заявника під вартою з огляду на триваюче щодо нього кримінальне провадження. Заявник залишався під вартою протягом усього кримінального провадження щодо нього.

23. Під час судового засідання 2 січня 2003 року заявник підтвердив, що він вчинив злочини.

24. У невизначену дату у січні 2003 року заявник зустрівся з працівником прокуратури, якому, як стверджує заявник, він повідомив, що не вчиняв злочинів. Заявник не скаржився працівнику прокуратури на жорстоке поводження з боку працівників міліції і, як пояснив під час судового розгляду, він "не бажав" скаржитися прокурору.

25. Кілька разів у грудні 2002 року та у січні 2003 року працівники міліції та слідчий допитували у зв’язку зі справою дружину заявника. Під час допиту вона стверджувала, що 21 та 22 грудня 2002 року вона була на місці злочину разом із заявником та була свідком частини подій, включаючи бійку між заявником та потерпілими. Під час судового розгляду дружина заявника стверджувала, що потерпілі були вбиті заявником у її присутності, тому що у неї був любовний зв’язок з одним із потерпілих, про існування якого заявник довідався незадовго до вбивств.

26. 9 січня 2003 року слідчий провів очну ставку заявника з його дружиною. Згідно з протоколом очної ставки заявник підтвердив свідчення своєї дружини щодо його відповідальності за вбивства та підтвердив свої визнавальні покази. Як стверджує заявник, слідчий примусив його підписати протокол, а його захисник не був присутній під час очної ставки.

27. Пізніше, під час допиту 9 січня 2003 року, заявник відмовився від своїх визнавальних показів.

28. 1 липня 2003 року заявника повідомили про закінчення слідства. У той же день працівники прокуратури склали обвинувальний висновок, висунувши проти заявника обвинувачення у вбивстві трьох людей.

29. 11 липня 2003 року справу було передано на розгляд до апеляційного суду Київської області.

30. 17 липня 2003 року суд провів засідання, в якому взяли участь заявник та його захисник.

31. Під час засідання заявник заперечив вчинення вбивств.

32. Зокрема, заявник стверджував, що з 21 до 22 грудня 2002 року він залишався в орендованому ним будинку, що знаходився неподалік від того місця, де було вчинено вбивства, оскільки він хворів на грип. 23 грудня 2002 року він поїхав до Києва на роботу. Проте того ж дня він вирішив повернутися додому, збрехавши своїм колегам, що померла його тітка. Він збрехав "для того, щоб повернутися додому". Близько 18 год. 29 грудня 2002 року його разом з дружиною забрали з дому до районного відділу міліції. У відділі міліції дружину допитали окремо від нього, хоча він чув, як працівники міліції били та залякували її. Його забрали до спортзалу відділу міліції, де десять працівників міліції, включаючи працівника міліції С., якого він знав особисто, "підвісили його, били його руками по тулубу та вдягали йому на обличчя протигаз". Працівники міліції та слідчий примусили його підписати визнавальні свідчення і пояснили йому, як було вчинено вбивство. Потім його забрали на місце злочину, де він повторив версію перебігу подій, яку йому виклали працівники міліції. Працівники міліції та слідчий також примусили його підписати сфабриковані протоколи, що містили визнавальні свідчення. Він скаржився на жорстоке поводження своєму захиснику та слідчому, але безуспішно. Як стверджує заявник, слідчий, який розслідував справу, був упередженим, оскільки між ним та заявником у січні 2002 року був конфлікт.

33. Заявник також стверджував, що його зізнання було отримано без участі захисника, і обшук в орендованому ним будинку, під час якого були виявлені речові докази, також проводився за відсутності захисника.

34. Відповідаючи на поставлені йому захисником запитання, заявник стверджував, що він "зламав" руки, коли служив у збройних силах у 1983-1985 роках.

35. Під час судових засідань 18 та 21 липня 2003 року заявник та його захисник звернулися до суду із клопотанням викликати до суду низку свідків, колег заявника по роботі, яких було допитано на стадії досудового слідства. Заявник стверджував, що вони могли підтвердити, що він придбав фуфайку, вилучену з орендованого ним будинку, 23 грудня 2002 року, тобто після дати, коли були вчинені вбивства.

36. Суд вирішив викликати до суду цих свідків та розпорядився про їх привід до суду міліцією. Суд також розпорядився про проведення працівниками прокуратури перевірки тверджень заявника про катування працівниками міліції та упередженість з боку слідчого.

37. Під час судового засідання 28 липня 2003 року суд зазначив, що, як стверджують працівники міліції, місцезнаходження свідків було невідоме і доставити їх на засідання було неможливо (свідки були відсутні за їхніми зареєстрованими місцями проживання, оскільки вони поїхали працювати в інші міста - двоє людей поїхали до Чорнобиля (Україна), а один - до Москви (Російська Федерація). Отже суд вирішив розглянути свідчення свідків, отримані на стадії досудового слідства, замість заслухати їх особисто. Ані заявник, ані його захисник не заперечували проти цього та не оскаржували достовірність показань свідків, окрім тверджень заявника, що всупереч показанням двох свідків, залишаючи місце своєї роботи 23 грудня 2002 року, він забрав із собою фуфайку, а не робочі інструменти.

38. Під час засідання 28 липня 2003 року суд допитав слідчого, захисника, який захищав заявника протягом слідства, та заявника щодо його скарг на жорстоке поводження з боку працівників міліції та упередженості слідчого. Слідчий заперечував стверджуване жорстоке поводження або свою упередженість щодо заявника: захисник та заявник підтвердили, що на стадії досудового слідства вони не подавали таких скарг до органів влади. Захисник також стверджував, що заявник не скаржився йому на жорстоке поводження,

39. Того ж дня працівники прокуратури винесли постанову про відмову у порушенні кримінальної справи за скаргами заявника. Працівники прокуратури не виявили жодних порушень з боку працівників міліції або слідчого. Зокрема вони зазначали, що під час слідства заявник не скаржився на катування з боку працівників міліції; що згідно з твердженнями працівника міліції С., хоча заявник спочатку заперечував вину у вчиненні вбивств, після повідомлення його про показання свідків щодо протилежного заявник добровільно зізнався; та що працівники Миронівського районного відділу ГУМВС України в Київській області зазначили, що жорстокого поводження із заявником не було. Працівники прокуратури також зазначили, що відповідно до рентгенографічного дослідження, яке заявник пройшов раніше, 28 липня 2003 року, у нього було виявлено деформацію нижнього зап’ястя лівої ліктьової кістки внаслідок старого зростання перелому. Як стверджують працівники прокуратури, заявник повідомив їх про ушкодження обох рук під час проходження служби у збройних силах.

40. Що стосується тверджень заявника про упередженість з боку слідчого, працівники прокуратури зазначали, що, як стверджує слідчий, заявник був його сусідом, і слідчий не мав конфлікту із заявником. Працівники прокуратури також зазначали, що протягом досудового слідства не виникало жодних заперечень проти того, щоб слідчий розслідував справу.

41. У судовому засіданні 29 липня 2003 року суд розглянув постанову прокуратури від 28 липня 2003 року. Ані заявник, ані його захисник не висували жодних заперечень проти неї.

42. Під час цього засідання заявник та його захисник погодилися з тим, що вивчення доказів можна завершити. Тоді вони не вважали засідання незавершеним у зв’язку з тим, що у суді не було допитано свідків захисту.

43. 5 серпня 2003 року апеляційний суд Київської області визнав заявника винним у вбивстві за обтяжуючих обставин та умисному знищенні майна і обрав йому покарання у вигляді довічного позбавлення волі. Зокрема, суд встановив, що 21 грудня 2002 року у будинку одного з потерпілих у присутності своєї дружини заявник вбив трьох людей ножем та сокирою. Заявник вчинив вбивство через ревнощі з приводу любовного зв'язку одного з потерпілих з його дружиною. 22 грудня 2002 року заявник та його дружина повернулися на місце злочину, і заявник облив тіла принесеним з орендованого ним будинку бензином та підпалив їх.

44. Засудження заявника в основному ґрунтувалося на свідченнях його дружини, наданих під час судового засідання. Суд зазначив, що невідповідності у її свідченнях під час слідства та судового розгляду можна пояснити тим фактом, що вона переймалася майбутнім заявника, тому що він є батьком їхньої дитини. Суд також зазначив, що дружина заявника заперечувала, що її змусили дати такі свідчення, а твердження заявника, навпаки, були безпідставними. Її версія перебігу подій частково підтверджувалася кількома судово-медичними експертизами щодо способу, у який було вбито потерпілих.

45. Суд також посилався на визнавальні покази заявника, надані ним під час розслідування, зазначивши, що достовірність протоколів допитів заявника на стадії досудового слідства була підтверджена слідчим та захисником, який захищав заявника на цій стадії, що речові докази було зібрано відповідно до порядку, передбаченого законом, і що відтворення обстановки і обставин події проводилося у присутності захисника заявника та двох понятих. Оскільки заявника затримали після обшуку, відсутність захисника під час обшуку не була незаконною.

46. Суд відхилив як безпідставні заперечення заявника щодо речових доказів, включаючи ніж, його взуття та фуфайку, на якій були плями крові, що згідно з висновками експертів могла належати потерпілим. Що стосується свідчень заявника про те, що 23 грудня 2002 року він приніс фуфайку додому з роботи, суд зазначив, що вони спростовувалися свідченнями дружини заявника, а також свідченнями колег заявника по роботі, які суд вивчав під час розгляду справи.

47. Щодо скарг заявника на катування працівниками міліції та упередженість слідчого суд зазначив, що на стадії досудового слідства ані заявник, ані його захисник не подавали відповідних скарг, та постановив, що вони були спростовані результатами перевірки прокуратурою.

48. Суд також зазначив, що під час провадження заявник давав непослідовні та суперечливі свідчення щодо перебігу подій.

49. Суд також посилався на свідчення низки інших свідків, допитаних під час судового засідання, включаючи власника орендованого заявником будинку, який засвідчив, що каністра бензину зникла з будинку, та батька одного з потерпілих, який показав, що його покійний син мав любовний зв’язок з дружиною заявника.

50. Суд відхилив як недостовірні свідчення доньки заявника щодо того, що заявник не залишав будинку з 21 до 22 грудня 2002 року, зазначивши, що під час судового розгляду вона визнала, що не може чітко пригадати події грудня 2002 року.

51. 20 серпня 2003 року заявник подав до Верховного Суду України касаційну скаргу. Пізніше заявник неодноразово вносив зміни до неї. У своїй скарзі заявник зосередив свою аргументацію на незгоді із фактологічними висновками суду першої інстанції та стверджував, що його дружина надала щодо нього неправдиві свідчення. Заявник також стверджував, що його колеги по роботі могли підтвердити, що він привіз фуфайку з роботи у Києві 23 грудня 2002 року, і його інший одяг також пахнув димом. Як стверджує заявник, це довело б, що фуфайка із плямами крові не повинна була використовуватися як доказ його вини. Заявник зазначав, що цих свідків не було допитано під час судового розгляду.

52. Заявник також скаржився, що під час досудового слідства йому не дозволили обрати собі захисника, і призначений слідчим для його захисту захисник мав "упереджене" ставлення до своїх обов'язків і не був "зацікавленим у його захисті". Заявник стверджував, що захисник не був присутнім під час обшуку орендованого ним будинку 30 грудня 2002 року, і що його захисник також не був присутнім під час проведення ряду невизначених слідчих дій.

53. Заявник також скаржився на те, що його свідчення проти себе на стадії досудового слідства було отримано через катування, і що він не підписував протоколи його допитів, оскільки у результаті жорстокого поводження, яке називається "лом", в нього були пошкоджені руки. Як стверджує заявник, слідчий прикріпив ручку до однієї з його рук скотчем та водив його рукою з метою виконання підписів заявника на документах.

54. 27 листопада 2003 року Верховний Суд України залишив рішення без змін, встановивши, серед іншого, що твердження заявника про порушення кримінально-процесуальних норм були необґрунтовані.

55. На цьому засіданні був присутній прокурор. Як стверджує заявник, органи влади не доправили його до Верховного Суду України, хоча він просив допустити його до участі у судовому засіданні. Заявник не надав жодних документів або інших деталей щодо цього.

56. 14 березня 2007 року заявника етапували для подальшого відбування покарання до Сокальської виправної колонії.

57. Згідно з листом начальника Сокальської виправної колонії без дати під час перебування заявника у виправній колонії він не зустрічався зі своїми родичами, хоча отримував посилки та бандеролі від свого батька.

С. Заява до Суду

58. Після того, як заявник подав заяву до Суду, його запросили надати копії різних документів з матеріалів справи, включаючи копію його касаційної скарги та копії документів, пов’язаних з його твердженнями про жорстоке поводження. Як стверджує заявник, він подав кілька клопотань щодо надання таких документів. Ці клопотання Верховний Суд України залишив без задоволення як такі, що не мали законних підстав.