14 січня 2014 року Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Ангеліка Нуссбергер (<…>), Голова,

Ганна Юдківська (<…>),

Андре Потоцький (<…>), судді,

та Стівен Філліпс (<…>), заступник Секретаря секції

беручи до уваги зазначену заяву, подану 23 грудня 2006 року,

з огляду на односторонню декларацію, подану 5 вересня 2013 року Урядом держави-відповідача, якою Уряд закликав Суд вилучити заяву з реєстру справ, та відповідь заявника на цю декларацію

після обговорення постановляє таке рішення:

Заявник, п. Денис Леонідович Ципін, - громадянин України 1972 року народження, проживає у м. Києві,

Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений - п. Н. Кульчицький з Міністерства юстиції.

Частина заяви, яка стосувалась стверджуваних порушень підпункту "с" пункту 1, а також пунктів 3 та 4 статті 5 Конвенції , була повідомлена Уряду.

Факти справи, надані сторонами, можуть бути викладені таким чином.

18 лютого 2005 року заявника було затримано за підозрою у вимаганні.

21 лютого 2005 року Печерський районний суд м. Києва (далі - Печерський суд) постановив залишити заявника під вартою на 10 днів з метою зібрання додаткових відомостей про його особу, а також ймовірність того, що він буде переховуватись, перешкоджати розслідуванню чи вчиняти інші протиправні дії у разі його звільнення до закінчення розслідування.

28 лютого 2005 року Печерський суд продовжив строк тримання заявника під вартою до двох місяців. Відповідна частина рішення звучить так:

"... [заявник] обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, за який законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк більше трьох років, а отже, перебуваючи на волі він може ухилитися ..., перешкоджати встановленню істини в кримінальній справі, при цьому також враховується особа, вік, стан здоров’я, сімейний та матеріальний стан, вид діяльності тощо".

14 квітня 2005 року заявника було конвойовано до Печерського суду для участі у розгляді справи щодо обвинувачення заявника у вимаганні.

28 квітня 2005 року Печерський суд провів попередній розгляд справи та встановив відсутність причин для звільнення заявника з-під варти.

17 березня 2006 року заявник подав клопотання про направлення справи на додаткове розслідування та звільнення його з-під варти під час проведення подальших слідчих дій.

24 березня 2006 року Печерський суд направив справу на додаткове розслідування та продовжив термін тримання заявника під вартою ще на два місяці.

Сторона обвинувачення подала апеляцію, стверджуючи, що судовий розгляд повинен продовжуватись. Заявник теж подав апеляцію, вимагаючи звільнення його з-під варти, посилаючись на пункт 3 статті 5 Конвенції , та стверджував, що його подальше тримання під вартою було необґрунтованим, оскільки його попередня процесуальна поведінка була бездоганною, він був частиною суспільства, мав постійне місце проживання та роботу, а також утримував чотирьох неповнолітніх дітей.

22 червня 2006 року апеляційний суд м. Києва (далі - Апеляційний суд) задовольнив апеляцію обвинувачення та повернув справу до Печерського суду для розгляду. Суд також відхилив апеляцію заявника, посилаючись на те, що оскільки розгляд справи судом було поновлено, заявника потрібно вважати таким, що тримається під вартою згідно з постановою від 28 квітня 2005 року, яка не підлягає оскарженню в апеляційному порядку.

6 липня 2006 року заявник знову подав клопотання до Печерського суду про заміну запобіжного заходу під час розгляду справи судом, але, за словами заявника, це клопотання так і не було розглянуто.

17 серпня 2006 року заявник подав нове клопотання про зміну запобіжного заходу, яке ґрунтувалось на висунутих раніше доводах.

Того ж дня Печерський суд розглянув клопотання та відмовив у його задоволенні з огляду на тяжкість злочину, у вчиненні якого обвинувачувався заявник.

5 вересня 2006 року Печерський суд відмовив у розгляд нового клопотання заявника про зміну міри запобіжного заходу.

9 жовтня 2006 року Печерський суд розглянув клопотання заявника щодо зміни йому міри запобіжного заходу, яке було подано того ж дня, та стосувалось тих же доводів, і відмовив у його задоволенні.

15 листопада 2006 року Печерський суд вирішив направити справу до Шевченківського районного суду м. Києва (далі - Шевченківський суд) для подальшого розгляду. Суд ухвалив, що питання щодо подальшого тримання заявника під вартою вирішуватиметься Шевченківським судом.

Заявник подав апеляцію на цю ухвалу, якою вимагав у Апеляційного суду скасувати обраний йому судом запобіжний захід. Пізніше (7 грудня 2006 року) Печерський суд залишив цю апеляцію без розгляду, встановивши, що заявник не мав процесуального права подавати її. Однак суд прийняв до розгляду апеляцію потерпілої сторони та направив справу до Апеляційного суду для перегляду.

16 листопада 2006 року заявник подав до Шевченківського суду клопотання про звільнення його з-під варти.

30 листопада 2006 року це клопотання було повернуто без розгляду, так як справа не надходила до Шевченківського суду.

У грудні 2006 року заявник подав начальнику слідчого ізолятора клопотання про звільнення його з-під варти у зв'язку з тим, що більше не було жодного законного рішення суду про тримання його під вартою. Після того, як клопотання заявника було відхилено, останній ініціював адміністративне провадження проти начальника слідчого ізолятора. Згодом (4 березня 2008 року) Вищий адміністративний суд України зупинив провадження, посилаючись на те, що ця справа йому непідсудна.

22 березня 2007 року апеляційний суд м. Києва скасував постанову від 15 листопада 2006 року та повернув справу до Печерського суду для розгляду по суті.

31 травня 2007 року Печерський суд розпочав розгляд справи та відмовив у задоволенні клопотання заявника про зміну йому запобіжного заходу, виходячи з того, що заявник не визнавав себе винним, із тяжкості злочину, у вчиненні якого він обвинувачувався, а також з відсутності будь-яких доказів того, що м’якший запобіжний захід забезпечить належну процесуальну поведінку заявника.

12 та 18 червня 2007 року Печерський суд відмовив у задоволенні двох наступних клопотань заявника на тих же підставах.

15 серпня 2007 року Печерський суд встановив, що не було доказів того, що заявник вимагав гроші у потерпілих. З іншого боку, він переконав їх шляхом обману, що у його силах було відкликати протестувальників або продовжити їхню акцію. Перекваліфікувавши дії, у вчиненні яких заявник обвинувачувався, як шахрайство, Печерський суд призначив йому покарання у вигляді позбавлення волі строком на три роки із конфіскацією належного йому майна.

8 лютого 2008 року Апеляційний суд залишив це рішення без змін.

Заявник не подав касаційної скарги, ймовірно, з метою уникнення продовження строку тримання під вартою.

18 лютого 2008 року заявник був звільнений з-під варти, оскільки перебував під вартою 3 роки та вважався таким, що відбув термін покарання.

Заявник скаржився за пунктом 1 статті 5 Конвенції на те, що його тримання під вартою після 24 березня 2006 року було безпідставним.