Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Хворостяной та інші проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Боштьян М. Зупанчіч (<…>),

Голова,

Енн Пауер-Форд (<…>),

Хелена Єдерблом (<…>), судді,

а також Стівен Філліпс (<…>), заступник Секретаря

секції,

після обговорення за зачиненими дверима 9 липня

2013 року

постановляє таке рішення, що було ухвалене у той день:

1. Справу розпочато за 250 заявами (№№ 54552/09 та інші), поданими до Суду проти України відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянами України, чиї дані наведені у доданих таблицях (далі - заявники).

2. 23 січня 2013 року зазначені заяви були направлені Уряду.

3. Заявники за заявами №№ 22066/12 та 31336/12 померли у ході провадження у Суд. їхні найближчі родичі висловили бажання підтримувати заяви від їхнього імені.

4. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений - п. Назар Кульчицький.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

5. У дати, зазначені в доданих таблицях, національні суди ухвалили рішення, відповідно до яких заявники мають право на різні суми відшкодування або на вчинення певних дій на їхню користь. Рішення стали такими, що підлягають виконанню. Однак заявники не домоглися своєчасного виконання цих рішень.

6. Деякі заявники також подали скарги щодо фактичних та правових питань, не пов’язаних з вищезгаданими питаннями невиконання рішень.

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТЕЙ 6 ТА 13 КОНВЕНЦІЇ ТА СТАТТІ 1 ПЕРШОГО ПРОТОКОЛУ ДО КОНВЕНЦІЇ

7. Заявники, зазначені у додатках 1-6, скаржилися на тривале невиконання рішень національних судів, ухвалених на їхню користь, та на відсутність ефективних національних засобів юридичного захисту щодо цих скарг. Вони посилались, прямо чи по суті, на статті 6 та 13 Конвенції та статтю 1 Першого протоколу до Конвенції .

A. Прийнятні заяви (Додаток 1)

8. Враховуючи спільність правового підґрунтя заяв, наведених у Додатку 1, Суд вважає за необхідне об’єднати їх.

9. Суд зазначає, що скарги заявників, зазначених у Додатку 1, не є явно необґрунтованими у розумінні підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції . Він також зазначає, що ці скарги не є неприйнятими з будь-яких інших підстав. Тому вони повинні бути визнані прийнятими.

10. Суд вважає, що рішення, ухвалені на користь заявників, не були виконані своєчасно, відповідальність за що несуть державні органи.

11. Беручи до уваги усталену практику з цього питання (див. згадане вище рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" (Yuriy Nikolayevich Ivanov), пп. 56-58 та пп. 66-70), Суд вважає, що у справах, наведених у Додатку 1. було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції у зв’язку з тривалим невиконанням рішень, ухвалених на користь заявників. Суд також вважає, що мало місце порушення статті 13 Конвенції , оскільки заявники не мали ефективного засобу юридичного захисту, за допомогою якого вони могли б отримати відшкодування шкоди, завданої таким невиконанням.

B. Неприйнятні заяви (Додатки 2-6)

12. Враховуючи спільність правового підґрунтя заяв, наведених у Додатках 2-6, Суд вважає за необхідне об’єднати їх.

13. Суд вважає, що заяви, наведені у Додатках 2-6, є неприйнятними з наступних причин:

1. Явно необґрунтовані заяви (короткий період затримки виконання) (Додаток 2)

14. Суд зазначає, що рішення, наведені в Додатку 2, ухвалені національними судами на користь заявників, залишалися невиконаними деякий період часу, відповідальність за що несуть державні органи. Однак у кожній справі період невиконання рішення державними органами не перевищував одного року та двох місяців. Суд зазначає, що в кожній справі період невиконання не є таким надмірним, аби становити небезпідставну скаргу за Конвенцією . Більш того, відзначається, що присуджена у судових рішеннях заборгованість не стосується основних засобів до існування заявників, та не було окремих особливих і нагальних підстав, які б могли призвести до висновку, що затримка виконання рішень була необґрунтованою.

15. Таким чином скарги, зазначені у Додатку 2, є явно необґрунтованими відповідно до пункту 3 статті 35 Конвенції та мають бути відхилені відповідно до пункту 4 статті 35 Конвенції (див. рішення від 15 жовтня 2005 року у справі "Солошенко проти України" (Soloshenko v. Ukraine), заява № 3952/04).

2. Відсутність суттєвої шкоди (Додаток 3)

16. Суд зазначає, що в заявах №№ 56944/12 та 49659/12 затримка невиконання рішень стосувалась виплат відносно малих сум (детальніше див. у Додатку 3) та заявники не надали будь-яких аргументів чи доказів, які б свідчили, що затримка виплат таких сум має суттєвий вплив на їхні особисті життя. Суд і раніше визнавав відсутність "суттєвої шкоди" у справах, де сума, про яку йдеться, була рівна або нижча за приблизно 500 євро (див., наприклад, рішення від 24 січня 2012 року у справі "Гурурян проти Арменії" (Gururyan v. Armenia), заява № 11456/05, - справа щодо заборгованості із заробітної плати в сумі 102 889 вірменських драм - еквівалент у євро не зазначався у самій справі, але це становило 200 євро; рішення від 12 квітня 2011 року у справі "Стефанеску проти Румунії" (<…>), заява № 11774/04 - невідшкодування 125 євро). Тому Суд визнав, що в цих справах заявники не зазнали суттєвої шкоди в результаті невиконання остаточного рішення.

17. Суд також зазначає, що "повага до прав людини" як зазначено в Конвенції та Протоколах до неї, не потребує оцінки цих скарг по суті, оскільки проблема невиконання остаточного рішення вже була розглянута у пілотному рішенні Суду проти України у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" (див. рішення "Юрій Миколайович Іванов проти України" (Yuriy Nikolayevich Ivanov v. Ukraine), зазначене вище) та у низці інших справ, які розглядаються проти України та які, більш того, зараз розглядаються за "процедурою усталеної практики".

18. Суд також зазначає, що заяви були належним чином розглянуті національними судами відповідно до підпункту "b" пункту 3 статті 35 Конвенції .

19. У зв’язку з вищевикладеним Суд доходить висновку, що заяви №№ 56944/12 та 49659/12 (Додаток 3) мають бути відхилені як неприйнятні відповідно до підпункту "b" пункту 3 статті 35 Конвенції .

3. Заяви, подані поза межами шестимісячного строку (Додаток 4)

20. У заяві № 4893/12 заявник листом від 24 жовтня 2012 року повідомив Суд, що за рішенням суду підприємство-боржник було ліквідовано 5 липня 2007 року як збанкрутіле.

21. Уряд у своїх запереченнях щодо заяви № 25435/12 повідомив, що рішення національного суду було повністю виконане 30 червня 2010 року і що пройшло більше шести місяців від дати, коли заявник звернувся до Суду.

22. Суд повторює, що в усіх цих справах рішення національних судів на користь заявників залишалися невиконаними довгий період часу, відповідальність за що несуть державні органи.

23. Суд також нагадує, що відповідно до пункту 1 статті 35 Конвенції він може брати справу до розгляду "впродовж шести місяців віддати постановлення остаточного рішення".

24. Суд зазначає, що мета цього положення полягає у забезпеченні дотримання принципу юридичної визначеності (див., для порівняння, рішення від 28 травня 2009 року у справі "Нуждяк проти України" (Nuzhdyak v. Ukraine), заява № 16982/05, п. 15).

25. Насамкінець Суд зазначає, що заяви, наведені в Додатку 4, були подані поза шестимісячним строком з дня закінчення ситуації, за якої державні органи могли б бути відповідальними за невиконання судових рішень.

26. Таким чином, ці заяви мають бути відхилені як такі, що подані із запізненням, відповідно до пункту 1 статті 35 Конвенції .

4. Скарги, неприйнятні ratione personae (Додаток 5)

27. У заявах №№ 59320/12 та 59333/12 заявники скаржились на тривале невиконання рішень, винесених на їхню користь судами першої інстанції.

28. У своїх запереченнях Уряд повідомив Суд (надаючи копії відповідних документів), що відповідні рішення судів першої інстанції були пізніше скасовані апеляційними судами і тому вони не підлягали виконанню.

29. Суд зазначає, що заявники не мають остаточного чи такого, що підлягає виконанню, рішення, винесеного на їхню користь, і тому вони не можуть ані скаржитися на тривале невиконання рішень, ані бути потерпілими від стверджуваного порушення їхніх прав за Конвенцією .

30. Таким чином, ці заяви є неприйнятними ratione personae з положеннями Конвенції в розумінні підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції та мають бути відхилені відповідно до пункту 4 статті 35 Конвенції .

5. Необґрунтовані заяви (відмова заявника співпрацювати з компетентними державними органами) (Додаток 6)

31. У своїх запереченнях Уряд повідомив Суд, що в заяві № 41703/12 заявнику повинні були надати земельну ділянку. Листом від 6 липня 2012 року, копія якого є у Суду, заявника закликали надати необхідні документи для ініціювання виділення земельної ділянки. Однак, як вбачається з матеріалів справи, заявник цього не зробив. З цього приводу Уряд вважає, що подаючи заяву до Суду, заявник зловживав своїм правом на подання індивідуальної заяви відповідно до пункту 3 статті 35 Конвенції .

32. Суд зазначає, що виконання рішення у цій справі залежало від співпраці заявника з відповідними державними органами.

33. Суд повторює, що лише затримки, які сталися з вини державних органів, можуть виправдати визнання того, що провадження у справі (включаючи виконання рішення) тривало необґрунтовано довго, всупереч пункту 1 статті 6 Конвенції (див. наприклад, рішення від 11 квітня 2002 року у справі "Ангелопулос проти Греції" (Angelopoulos v. Greece), заява № 49215/99, п. 43; рішення від 15 лютого 2000 року у справі "Курт Нельсен проти Данії" (Kurt Nielsen v. Denmark), заява № 33488/96, п. 25).

34. Суд зауважує, що заявник не надав Уряду документи, необхідні для передачі йому земельної ділянки у власність. Більш того, державні органи не можуть бути відповідальними за тривале невиконання судового рішення.

35. Таким чином, заява № 41073/12 є неприйнятною у розумінні пункту 3 статті 35 Конвенції та має бути відхилена відповідно до пункту 4 статті 35 Конвенції .

II. ІНШІ СТВЕРДЖУВАНІ ПОРУШЕННЯ КОНВЕНЦІЇ

36. Деякі заявники подали інші скарги за Конвенцією, які Суд ретельно розглянув. У світлі всіх наявних матеріалів та настільки, наскільки вони охоплюються його компетенцією, Суд доходить висновку, що вони не виявляють будь-яких ознак порушень прав і свобод, передбачених Конвенцією чи протоколами до неї.

37. Таким чином, ці скарги є явно необґрунтованими та мають бути відхилені відповідно до підпункту "а" пункту 3 та пункту 4 статті 35 Конвенції .

III. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

38. Стаття 41 Конвенції передбачає:

"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".

39. У цій справі Суд вважає розумним та справедливим (див. рішення від 6 червня 2013 року у справі "Кононова та інші проти України" (Kononova and Others v. Ukraine) [Комітет], заява № 11770/03 та 89 інших заяв, п. 24; рішення від 20 червня 2013 року у справі "Цибулько та інші проти України" (Tsibulko and Others v. Ukraine), [Комітет] заява № 65656/11 та 249 інших заяв, п.19; рішення від 20 червня 2013 у справі "Писарський та інші проти України" (Pysarskyy and Others v. Ukraine), [Комітет] заява № 20397/07 та 164 інші заяви, п. 24) присудити 2000 (дві тисячі) євро кожному заявнику в Додатку 1. Зазначені суми є відшкодуванням будь-якої матеріальної і моральної шкоди, а також компенсацією судових витрат.

40. Суд також зазначає, що держава-відповідач має виконати рішення, які залишаються невиконаними.

41. Суд вважає за належне призначити пеню виходячи з граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

1. Вирішує об’єднати заяви, наведені у Додатку 1.

2. Оголошує прийнятними скарги заявників, наведених у Додатку 1, за пунктом 1 статті 6, статтею 13 Конвенції та за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції щодо тривалого невиконання рішень, ухвалених на їхню користь, та щодо відсутності ефективних національних засобів юридичного захисту щодо цих скарг, а решту скарг у заявах - неприйнятними.

3. Постановляє, що у справах, наведених у Додатку 1 :

(a) було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції ;

(b) було порушення статті 13 Конвенції ;

(c) протягом трьох місяців держава-відповідач має виконати рішення національних судів, ухвалені на користь заявників, які залишаються невиконаними, та сплатити 2000 (дві тисячі) євро кожному заявнику або його/й спадкоємцю; ці суми є відшкодуванням матеріальної та моральної шкоди, а також компенсацією судових витрат, і мають бути сплачені разом з будь-якими податками, що можуть нараховуватись, та конвертовані в національну валюту за курсом на день здійснення платежу;

(d) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на ці суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

4. Вирішує об’єднати заяви, наведені у Додатках 2-6, та оголошує їх неприйнятними.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 25 липня 2013 року відповідно до пунктів 2 та 3 правила 77 Регламенту Суду .