Це рішення набуло статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Шаповалов проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

Дін Шпільманн (<…>), Голова,

Марк Віллігер (<…>),

Карел Юнгвірт (<…>),

Боштьян М. Зупанчіч (<…>),

Енн Пауер-Форд (<…>),

Ганна Юдківська (<…>),

Ангеліка Нуссбергер (<…>), судді,

а також Стівен Філліпс (<…>), заступник Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 10 липня 2012 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено в той день:

1. Справу було розпочато за заявою (№ 45835/05), яку 21 листопада 2005 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянин України пан Олександр Володимирович Шаповалов (далі - заявник).

2. Заявника, якому було надано юридичну допомогу, представляв пан А.П. Бущенко - юрист, який практикує у місті Харкові. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений - пан Н. Кульчицький з Міністерства юстиції.

3. Заявник стверджував, зокрема, що державні органи заважали йому збирати різну інформацію, необхідну для висвітлення ходу президентських виборів, та що він не мав можливості оскаржити дії державних органів у суді.

4. 2 листопада 2010 року про заяву було повідомлено Уряд.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

5. Заявник народився у 1981 році та проживає у місті Херсоні, Україна.

6. Заявник є журналістом та активістом із захисту прав людини. З квітня 2003 року він є членом Херсонської обласної організації всеукраїнської громадської організації "Комітет виборців України" (далі - "КВУ") та кореспондентом регіональної газети "Вільний вибір", яка була заснована Херсонською обласною організацією КВУ. З 26 жовтня 2004 року по 10 січня 2005 року він також був журналістом газети КВУ "Точка зору". Основними напрямками діяльності КВУ є, inter alia, моніторинг виборів і підвищення юридичної обізнаності виборців під час виборчої кампанії.

A. Історична довідка

7. Вибори президента України 2004 року відбувались у два тури - 31 жовтня та 21 листопада.

8. Масові акції протесту розпочались після другого туру голосування, який відбувся 21 листопада 2004 року. Вибори супроводжувались масовою корупцією, залякуванням виборців та фальсифікаціями. Через протести результати виборів було скасовано та було призначено повторне голосування на 26 грудня 2004 року.

9. Протести та інші події, що відбувались в Україні з кінця листопада 2004 року до 10 січня 2005 року, отримали назву Помаранчева революція.

B. Події 31 жовтня 2004 року та пов’язані події

10. Під час президентський виборів 2004 року заявник висвітлював засідання та рішення територіальної виборчої комісії № 186 (далі - ТВК).

11. Відповідно до тверджень заявника, 31 жовтня 2004 року о 14 год., в день голосування у першому турі виборів Президента України, він звернувся до Р., секретаря ТВК, та Б., Голови ТВК, з проханням надати йому копію постанови ТВК № П-12-4, прийнятої раніше цього дня, якою дільничним виборчим комісіям надавалось право внесення змін до списку виборців без попереднього погодження з ТВК. Заявник вважав, що таке рішення суперечило закону. Пізніше заявник попросив надати йому результати голосування по кожній виборчій дільниці та копії протоколів засідань ТВК, що відбулися 31 жовтня 2004 року.

12. У зв’язку з ненаданням заявнику запитуваної інформації того ж дня о 17 год. він подав письмову заяву Голові ТВК. У відповідь він був повідомлений, що текст постанови № П-12-4 був розміщений на інформаційному стенді та що станом на 16 год. проголосували 39,1 % виборців. За словами заявника, його прохання надати йому протоколи засідань ТВК були проігноровані. Однак відповідно до пояснень P., наданих прокурору (див. пункт 20), протоколи засідань ТВК за 31 жовтня та 1 листопада 2004 року також були оприлюднені на інформаційному стенді.

13. У той же вечір, близько 20 год., заявнику було відмовлено в доступі до приміщення ТВК на засідання комісії. За словами заявника, він зміг потрапити до приміщення ТВК на півгодини пізніше. Проте незрозуміло, чи засідання ТВК насправді відбувалось в той час і, якщо так, чи потрапив на нього заявник.

14. 5 листопада 2004 року заявник поскаржився Голові ТВК на перешкоди, через які він не міг потрапити до приміщення ТВК, та попросив копії протоколів засідань ТВК за 31 жовтня та 1 листопада 2004 року.

15. 10 листопада 2004 року ТВК прийняла рішення залишити без задоволення скаргу заявника.

С. Події 21 листопада 2004 року

16. 21 листопада 2004 року, в день голосування в другому турі виборів, заявник попросив надати йому постанову ТВК від 17 листопада 2004 року № 1-116, якою працівникам органів внутрішніх справ дозволялось бути присутніми в приміщеннях для голосування. Заявник стверджує, що таку постанову йому показали працівники міліції на одній з дільниць. За словами заявника, його заяву було проігноровано. Копія цієї заяви не була надана заявником.

17. Того ж вечора ТВК прийняла рішення не допускати заявника на свої засідання через те, що він втручається в її роботу. За словами заявника, таке рішення було прийнято після того, як він спитав Голову ТВК про правові підстави одного з рішень, прийнятих на засіданні. Пізніше заявник спробував увійти до приміщення ТВК, проте був зупинений З., членом ТВК. Свідком цього була Бі., журналіст.

18. Згодом заявник попросив надати йому копії протоколу засідання ТВК. У відповідь йому повідомили, що протокол розміщений на інформаційному стенді ТВК.

D. Скарга про порушення кримінальної справи щодо членів ТВК

19. 15 травня 2006 року прокуратура Комсомольського району м. Херсона відмовила в порушенні кримінальної справи щодо членів ТВК у зв’язку з перешкоджанням законній професійній діяльності журналістів (стаття 171 Кримінального кодексу України).

20. Прокурор допитав Р., секретаря ТВК, яка пояснила, що всі документи, які 31 жовтня 2004 року просив заявник, були розміщені на інформаційному стенді в приміщенні ТВК в той же день або наступного дня. Також було зазначено, що Закон України "Про вибори Президента України" не передбачає можливості отримання детальної інформації про результати голосування по кожній виборчій дільниці. Р. також зазначила, що заявник голосно викрикував зауваження про "неправильні рішення" ТВК та заважав працювати, тиняючись приміщеннями ТВК.

21. Голова ТВК, Б., пояснила, що 21 листопада 2004 року заявник поводився невідповідно та заважав роботі ТВК.

22. Інший член ТВК, К. також повідомила, що заявник поводився невідповідно та фізично заважав роботі ТВК. Це підтвердив З., інший член ТВК. К. також повідомила, що заявник погрожував їй та Р. фізичною розправою і цей факт був засвідчений документально.

23. Журналістка Бі. засвідчила, що вона бачила, як заявнику перешкоджали потрапити до приміщення ТВК 22 листопада 2004 року між першою та другою годиною ночі.

24. Спостерігач на виборах Ко. стверджувала, що заявнику запропонували залишити засідання ТВК після того, як він поцікавився, що за документи були на столі, під столом та в ящиках в залі засідання. Було прийнято рішення видалити його з засідання за "коментарі з зали".

E. Cудове провадження

25. 20 грудня 2004 року заявник подав до Суворовського районного суду міста Херсона скаргу, оскаржуючи відмову ТВК надати йому копії її рішень та дозволити бути присутнім на її засіданнях. Він також скаржився на відмову своєчасно надати йому інформацію. Зокрема заявник скаржився, що 31 жовтня 2004 року йому не надали копію постанови № П-12-4 з письмовою інформацією "щодо результатів голосування по кожній виборчій дільниці у виборчому окрузі" або копію протоколу засідань ТВК від 31 жовтня 2004 року, і що йому цього ж дня був заборонений вхід до приміщення ТВК. Крім того, 21 листопада 2004 року йому не було надано постанову ТВК від 17 листопада 2004 року № 1-116, на засідання ТВК 21 листопада 2004 року не допущено та не надано протокол цього засідання.

26. Заявник подав скаргу відповідно до глави 31-А Цивільного процесуального кодексу Української ССР, яка встановлює правила подання скарг на рішення, дії або бездіяльність державних органів.

27. 3 березня 2005 року суд вирішив, що скарга заявника має бути подана відповідно до глави 30-Б Цивільного процесуального кодексу України та Закону України "Про вибори Президента України" 1999 року (далі - Закон). Крім того, суд вирішив, що через те, що вибори вже закінчились, а заявник подав скаргу про події 30 жовтня - 2 грудня 2004 року тільки 20 грудня 2004 року, та через те, що заявник наполягав на розгляді його скарги в порядку глави 31-А, провадження підлягає закриттю.

28. 17 травня 2005 року апеляційний суд Херсонської області залишив вищезазначене рішення без змін. Він зазначив, зокрема, таке:

"... предметом оскарження у даній справі є рішення і діяльність ТВК та посадових осіб протягом виборчого процесу у період з 30.10.2004 по 02.12.2004, розгляд скарг щодо проведення якого врегульований нормами Закону України "Про вибори Президента України", згідно з яким журналіст не є суб'єктом звернення зі скаргами протягом виборчого процесу, та завершення його на час ухвалення судового рішення, а також враховуючи неможливість розгляду зазначеної скарги з огляду на наведене в порядку, визначеному заявником гл. 31-А ЦПК України, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про наявність підстав, передбачених п. 1 ст. 227 ЦПК України, для закриття провадження у справі".

29. За словами заявника, він отримав копію цього рішення 30 травня 2004 року.

30. 25 вересня 2006 року Вищий адміністративний суд України відхилив скаргу заявника, оскільки ані Закон, ані глава 30-Б Цивільного процесуального кодексу України не передбачають касаційного оскарження рішень у спорах, які виникли в ході виборчого процесу.

F. Інші події

31. За словами заявника, йому погрожували невідомі особи. Він звернувся за захистом до міліції. 10 січня, 15 квітня та 16 вересня 2005 року Суворовська районна прокуратура відмовляла в порушенні кримінальної справи на підставі тверджень заявника про погрози.

32. У подальшому заявник скаржився на порушення своїх прав до різних державних органів, включаючи Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Згодом він подав скарги на Уповноваженого та кількох членів Секретаріату за відмову відповідати на його звернення, проте не мав успіху у цих провадженнях.

II. НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

A. Цивільний процесуальний кодекс України 1963 року (чинний на час подій)

33. Відповідно до глави 31-А Цивільного процесуального кодексу України рішення, дії або бездіяльність будь-якого державного органу чи органу місцевого самоврядування, будь-якого підприємства, установи, об'єднання громадян або іншої юридичної особи чи їх посадових осіб можуть бути оскаржені в суді.

34. Відповідно до глави 30-Б скарги на рішення, дії або бездіяльність дільничних і територіальних виборчих комісій розглядаються відповідно Верховним Судом Автономної Республіки Крим, обласними, Київським і Севастопольським міськими судами. Такі скарги можуть бути подані кандидатами, їх довіреними особами, представниками політичних партій чи блоків, а також не менш як двадцятьма виборцями.

B. Закон України "Про вибори Президента України" 1999 року

35. Стаття 12 Закону встановлює, що суб’єктами виборчого процесу є: (і) виборці; (іі) виборчі комісії, утворені відповідно до цього Закону та Закону України "Про центральну виборчу комісію"; (iii) кандидати на пост Президента України, зареєстровані в порядку, встановленому цим Законом; (iv) партії або блоки, які висунули кандидатів на пост Президента України; (v) уповноважені представники, довірені особи, офіційні спостерігачі від партій (блоків) - суб’єктів виборчого процесу та від кандидатів на пост Президента України.

36. Стаття 104 Закону передбачає, що суб’єкт виборчого процесу має право оскаржити рішення, дії чи бездіяльність виборчої комісії, окремого члена виборчої комісії. Скарги на рішення, дії чи бездіяльність окружних виборчих комісій або її членів оскаржуються до Центральної виборчої комісії або до окружного апеляційного суду за місцезнаходженням відповідної територіальної комісії.

C. Закон України "Про інформацію" 1992 року (чинний на час подій)

37. Відповідні статті Закону України "Про інформацію" передбачають таке;

"Стаття 42.

Учасники інформаційних відносин

Учасниками інформаційних відносин є громадяни, юридичні особи або держава, які набувають прав і обов'язків, передбачених законом в процесі здійснення інформаційної діяльності.

Основними учасниками цих відносин є автори, споживачі, засновники, власники (зберігачі) інформації.

Cтаття 43.

Права учасників інформаційних відносин

Учасники інформаційних відносин мають право отримувати (виробляти, отримувати), використовувати, поширювати та зберігати інформацію в будь-якій формі з використанням будь-яких засобів, за винятком випадків, передбачених законом.

Кожен учасник інформаційних відносин для забезпечення його прав, свобод та законних інтересів має право на одержання інформації щодо;

діяльності органів державної влади;

діяльності народних депутатів;

діяльності місцевих та регіональних органів державної влади та місцевого самоврядування".

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ

38. Заявник скаржився на відмову національних судів розглянути його скаргу на дії ТВК. Він посилався на пункт 1 статті 6 Конвенції, який передбачає таке:

"Кожен має право на (...) розгляд його справи упродовж розумного строку судом, (...), який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру (…)".

А. Прийнятність

1. Доводи сторін

39. Уряд зазначив, що стаття 6 Конвенції не є застосовною у цій справі, оскільки метою заявника було "встановити юридичну відповідальність третіх осіб", що не є правом, яке гарантується статтею 6 Конвенції, і справа не стосувалась цивільних прав та обов'язків заявника.

40. Заявник посилався на рішення у справі "Кенеді проти Угорщини" (Kenedi v. Hungary, заява № 31475/05, від 26 травня 2009 року, пункти 33-34) та стверджував, що доступ до відповідної інформації охоплюється правом на свободу вираження поглядів, що є "цивільним правом" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.

41. Заявник також зазначив, що якби "реальні" наміри, які спонукають позивача позиватись до відповідача в цивільному суді, мали стосунок до характеру спору, перед судами постало б нездійсненне завдання проведення великомасштабних розслідувань "можливих" намірів, перш ніж допускати цивільні скарги до розгляду. Більш того, з огляду на обґрунтування в аргументах Уряду будь-який цивільно-правовий спір був би неприйнятним, якби інтереси позивача вийшли за межі суто власних інтересів - наприклад, якби позивач позивався з метою "вимагати справедливості". Додатково заявник підкреслив, що restitutio in integrum була можлива тільки в дуже рідких випадках, у той час як в деяких ситуаціях встановлення оскаржуваного порушення, разом із певним матеріальним відшкодуванням, могло стати свого роду виправленням ситуації. Заявник вважав, що його стверджуваний намір використати рішення судів, у випадку успіху, для інших цілей, таких як формування адміністративної та судової практики у сфері доступу до інформації різними правовими засобами, не позбавили спору його "цивільного характеру".

2. Оцінка Суду

42. Суд повторює, що для застосовності пункту 1 статті 6 Конвенції в його "цивільному" аспекті повинен мати місце спір щодо "права", про яке можна стверджувати, принаймні на спірних підставах, що воно визнається національним законодавством. Спір має бути справжнім та серйозним. Він може бути пов'язаний не тільки з фактичним існуванням права, але також із обсягом та порядком його реалізації. Більш того, результат розгляду повинен безпосередньо мати вирішальне значення для цивільного права (див. рішення у справі "Фрідлендер проти Франції" (Frydlender v. France) [ВП], заява № 30979/96, пункт 27, ECHR 2000-VII).

43. Суд нагадує, що питання про те, чи є право цивільним у розумінні статті 6 Конвенції, має вирішуватись з посиланням на основний зміст і наслідки права.. Зокрема Суд у багатьох випадках встановлював, що стаття 6 Конвенції розповсюджується на всі справи, результат яких є вирішальним для приватних прав та обов’язків (див. рішення від 28 червня 1978 року у справі "Кьоніг проти Німеччини" (<…>), пункти 89-90, Series А, № 27). Отже, для вирішення питання про те, чи стосується справа спору між фізичною особою та органом державної влади, незважаючи на те, чи діяв останній як носій цивільних прав чи як публічної влади, не є вирішальним (див. рішення у справі "Рінгайзен проти Австрії" (Ringeisen v. Austria), від 16 липня 1971 року, пункт 94, Series А, № 13).

44. На початку своєї практики Комісія зазначила, що формулювання пункту 1 статті 6 Конвенції походить з ранніх проектів тексту пункту 1 статті 14 Пакту ООН про громадянські та політичні права, і слово "цивільний" не містилось в перших проектах, а з’явилось в процесі вдосконалення (див. рішення від 19 липня 1968 року "W., X., Y. та Z. проти Сполученого Королівства"(W., X., Y. and Z. v. the United Kingdom), заяви №№ 3435/67; 3436/67; 3437/67 та 3438/67). Хоча це спричинило обговорення того, чи може концепція "цивільних прав та обов’язків" у розумінні статті 6 Конвенції виходити за межі тих прав, які мають приватний характер (див. згадане вище рішення у справі "Кьоніг проти Німеччини" (<…>), пункт 95), у своїй подальшій практиці Суд ніколи не розглядав це питання.

45. У своїй практиці Суд прямо визнав, що більшість прав, гарантованих Конвенцією, включаючи немайнові права, є "цивільними правами" для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції (див. рішення у справі "Атанасоглу та інші проти Швейцарії" (Athanassoglou and Others v. Switzerland), [ВП], заява № 27644/95, пункт 55, ECHR 2000-IV (право на життя та фізичну недоторканість); рішення від 17 червня 2003 року у справі "Мустафа проти Франції" (Mustafa v. France), заява № 63056/00, пункт 14 (право на зміну імені); рішення від 21 вересня 1994 року у справі"Файєд проти Сполученого Королівства" (Fayed v.the United Kingdom), Series A, № 294-B (право на репутацію); ухвала щодо прийнятності від 1 липня 2003 року у справі "АВ Kurt Kellermann" проти Швеції" (АВ Kurt Kellermann v. Sweden), заява № 41579/98 (свобода об’єднань).